04 липня 2025 року справа №320/22215/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження позовну за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції Столичного округу до Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції Столичного округу звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації з вимогою:
- визнати протиправною бездіяльність Київської обласної державної адміністрації щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Зачарована Десна" загальною площею 1587,7 га та закріплення їх в натурі (на місцевості) протиправною;
- зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію відповідно до вимог законодавства України вжити заходів щодо встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Зачарована Десна" в натурі (на місцевості) загальною площею 1587,7 га, внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру.
Ухвалою суду від 30.05.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.
У судове засідання, призначене на 03.03.2025 прибули представник позивача та представник відповідача. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, представник відповідача адміністративний позов не визнав, наполягав на відмові у його задоволенні.
Протокольною ухвалою суду від 03.03.2025 суд, керуючись приписами статті 194 та 205 КАС України вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідачем протиправно не забезпечено проведення робіт з винесення меж ентомологічного заказника місцевого значення "Зачарована Десна" та не закріплено його межі в натурі (на місцевості), що, в свою чергу, унеможливлює його належне використання та зберігання, існування ймовірності використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки не визначено межі заповідника, земельна ділянка не віднесена до Державного земельного кадастру. У зв'язку з викладеним, з метою відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об'єкта природно-заповідного фонду подано даний адміністративний позов до суду.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, зазначивши, що станом на 01.01.2024 Департаментом розпочато відповідну роботу щодо уточнення даних щодо місця розміщення, найменування установ та підприємств лісового господарства, землекористувачів (землевласників), у віданні яких знаходиться території та об?єкти природно-заповідного фонду місцевого значення, та розроблення положень про ці території та об?єкти.
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій звернуто увагу суду на те, що упродовж тривалого часу рішення Київської обласної ради від 08.10.2015 №1037-53-VI не виконується, межі об?єкту природно-заповідного фонду досі не винесені в натуру, відповідна документація не розроблена, положення про ландшафтний заказник не затверджено, охоронне зобов'язання не оформлене. Натомість, у зв?язку із втратою екологічної та природної цінності, рішенням Київської обласної ради від 22.06.2020 №879-35-VII площу ландшафтного заказника місцевого значення «Зачарована Десна» зменшено на 418,7 га.
Заслухавши сторін, дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
На території Вишгородського та Броварського районів Київської області розташований ландшафтний заказник місцевого значення «Зачарована Десна» загальною площею 1587,7 га.
Ландшафтний заказник місцевого значення «Зачарована Десна» створено рішенням Київської обласної ради від 08.10.2015 №1037-53-VI площею 2006,4 га в адміністративних межах Вишгородського та Броварського районів на землях Вищедубечанського державного лісового господарства. Територія заказника становить смугу земель лісового фонду, що простягаються вздовж берега річки Десна.
Означеним рішенням також рекомендовано Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації у тримісячний термін відповідно до вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України»:
- ?затвердити положення про ландшафтний заказник місцевого значення Зачарована Десна»;
- вжити заходів щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж території та об?єкту природно-заповідного фонду згідно з чинним законодавством;
- забезпечити передачу території та об?єкту природно-заповідного фонду, зазначену в додатку до цього рішення, під охорону Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» з оформленням охоронного зобов?язання;
- Вишгородській та Броварській районним державним адміністраціям, управлінням Держгеокадастру в Броварському та Вишгородському районах, а також Державному підприємству «Вищедубечанське лісове господарство» забезпечити встановлення в натурі (на місцевості) меж території та об?єкту природно-заповідного фонду, зазначену в додатку до цього рішення, із встановленням державних межових та інформаційно-охоронних знаків, інформаційних щитів. Контури меж природно-заповідної території нанести на планово-картографічні матеріали землеустрою та лісовпорядкування з детальною характеристикою у проектах внутрігосподарського землеустрою та в таксаційних описах згідно з чинним законодавством у тримісячний термін.
За доводами позивача, зазначені пункти рішення Київської обласної ради від 08.10.2015 №1037-53-VI до цього часу не виконано, межі об?єкта природно-заповідного фонду в натуру винесені не були, відповідна документація не розроблялася, положення про ландшафтний заказник не затверджено, охоронне зобов'язання не оформлене.
У зв'язку з наведеним, Керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Захист прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави згідно зі ст. 1 Закону України № 1697-VII від 14.10.2014 "Про прокуратуру" відносяться до мети здійснення функцій прокуратури України.
Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом (п. 1 ч. 6 ст. 23 вказаного Закону).
Згідно частини 3 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина 4 вказаної статті).
Аналіз положень ч.ч. 3, 4 ст. 53 КАС України у взаємозв'язку із змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
У постанові від 26.05.2020 № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, подаючи позов до суду, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення законодавства, виявлені прокурором, вчинити дії для виправлення ситуації, а саме щодо подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).
Надаючи правову оцінку щодо наявності інтересів держави при зверненні Прокурора з даним позовом до суду, суд зазначає, що правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів врегульовує Закон України "Про природно-заповідний фонд України" № 2456-XII від 16.06.1992.
Вказаним Законом передбачено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Отже, порушення особливого режиму охорони території природно-заповідного фонду є порушенням інтересів держави, тому прокурор наділений повноваженнями звернутись до суду з позовом про їх захист.
Щодо виявлених порушень, суд зазначає наступне.
Так, Прокурор зазначив про невжиття Київською обласною державною адміністрацією заходів щодо проведення робіт з винесення меж в натурі ентомологічного заказника місцевого значення «Зачарована Десна» площею 2006,4 га та та закріплення їх в натурі (на місцевості) фактично унеможливить збереження території відповідного об'єкту.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі за текстом - Закон № 2456-XII) до природно-заповідного фонду України належать, зокрема заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, які залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 7 Закону № 2456-XII, землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до ст. 25 Закону № 2456-XII заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Статтею ст. 26 Закону № 2456-XII визначено, що на територіях заказників забороняються рубки головного користування, суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Крім цього, згідно із ч. 1 ст. 39 Закону № 2456-XII для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.
Разом з цим, ст. 60 Закону № 2456-XII визначає, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Охорона територій та об'єктів природно заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків. Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.
Таким чином, зі змісту вище зазначених норм законодавства вбачається, що для забезпечення режиму охорони та збереження об'єкта природно-заповідного фонду власники або користувачі такого об'єкту зобов'язані вжити всіх необхідних заходів, передбачених Законом України «Про природно заповідний фонд України», зокрема вжити заходів для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно статті 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Згідно із ст. 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Аналогічні положення містить стаття 7 Закону № 2456-XII, згідно з якою землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно статті 8 Закону № 2456-XII збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування.
Згідно статті 12 Закону №2456-Х11 управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, ботанічними садами, дендрологічними та зоологічними парками загальнодержавного значення, а також регіональними ландшафтними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями.
Спеціальні адміністрації очолюють керівники, які мають екологічну, біологічну або географічну освіту та які призначаються за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а на території Автономної Республіки Крим - також з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.
Згідно статті 28 Закону №2456-Х11 власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Порядок фінансування заходів, пов'язаних з функціонуванням територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначений статтею 46 Закону, відповідно до якої витрати, пов'язані із забезпеченням режиму охорони і збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевпорядників та землекористувачів, у віданні яких вони перебувають.
Стаття 53 Закону №2456-Х1 передбачає, що території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Статтею 60 Закону № 2456-XII передбачено, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України. Положення про службу державної охорони природно-заповідного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.
Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природо-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.
За змістом вказаних приписів у разі створення державної пам'ятки природи без вилучення земельної ділянки охорона її території покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вона перебуває відповідно до охоронного свідоцтва. Власники або користувачі земельних ділянок, оголошених пам'ятками природи, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
У свою чергу, забезпечення режиму охорони та збереження державної пам'ятки природи здійснюється, зокрема, шляхом встановлення меж території державної пам'ятки природи в натурі відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
З матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Київської обласної ради від 08.10.2015 №1037-53-VI, яким створено ландшафтний заказник «Зачарована Десна» також рекомендовано Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації у тримісячний термін відповідно до вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України»:
- затвердити положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Зачарована Десна»;
- ?вжити заходів щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж території та об?єкту природно-заповідного фонду згідно з чинним законодавством;
- ?забезпечити передачу території та об?єкту природно-заповідного фонду, зазначену в додатку до цього рішення, під охорону Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» з оформленням охоронного зобов'язання.
Як вбачається зі змісту листа філії «Вищедубечанське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 14.12.2023 №645/20.16-2-2023 станом на 30 листопада 2023 року до філії не надходило безпосередньо остаточне затверджене Положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Зачарована Десна».
Таким чином, територія ландшафтного заказника місцевого значення «Зачарована Десна» на даний час фактично залишилася як без землекористувача, так і без охорони.
Суд наголошує, що межі зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості) не встановлено та межовими знаками не закріплено, відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку ландшафтного заказника місцевого значення «Зачарована Десна» не вносились.
Суд зазначає, що законом, що визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування є Закон України "Про землеустрій" № 858-IV (далі за текстом - Закон № 858-IV).
Відповідно до ст. 1 Закону № 858-IV проект землеустрою це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
Приписами частини 2 статті 25 Закону № 858-IV визначено види документації із землеустрою, зокрема, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Згідно статті 26 Закону №858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Розробниками документації із землеустрою є:
юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи сертифікований інженер-землевпорядник, який є відповідальним за якість робіт із землеустрою;
фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими.
Стаття 29 Закону № 858-IV передбачає загальні вимоги до змісту документації із землеустрою.
Зокрема, документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов'язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації; документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником; документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов'язково містить пояснювальну записку, в якій зазначаються: підстава проведення землеустрою (у тому числі рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на підставі якого здійснюється розроблення документації із землеустрою).
Відповідно до ст. 47 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються з метою, зокрема, д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.
Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.
Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.
Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
Відповідно до п. 34 та п. 37 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997" № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.
Матеріали справи не містять відомостей та відповідних доказів щодо винесення меж ентомологічного заказника місцевого значення «Зачарована Десна» площею 2006,4 га, та закріплення його меж в натурі (на місцевості).
Відповідачем зазначених обставин не спростовано та не надано доказів вчинення відповідних дій.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Київською обласною державною адміністрацією допущено протиправну бездіяльність щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж ентомологічного заказника місцевого значення «Зачарована Десна» та закріплення їх в натурі (на місцевості).
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, тому що не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
У даній справі прокурор є суб'єктом владних повноважень та виконує функції з представництва інтересів держави у суді відповідно до ч. 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ч.3 ст.53 КАС України, а тому враховуючи, що витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз не понесені, суд дійшов висновку, що відсутні витрати, які б підлягали стягненню з відповідача в порядку розподілу судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 9, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Київської обласної державної адміністрації щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Зачарована Десна" загальною площею 1587,7 га та закріплення їх в натурі (на місцевості) протиправною;
3. Зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію відповідно до вимог законодавства України вжити заходів щодо встановлення меж території ландшафтного заказника місцевого значення "Зачарована Десна" в натурі (на місцевості) загальною площею 1587,7 га, внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.