м. Вінниця
04 липня 2025 р. Справа № 120/9110/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.05.2020 № 92 він був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 15.05.2020. Однак, як вказує позивач, на день виключення зі списків особового складу військової частини, відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не здійснив нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Також позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати йому за період з 01.03.2018 по 15.05.2020 індексації грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, в сумі 88344,896 грн. (з розрахунку 3335,80 грн. на місяць).
Також позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо обчислення та виплати йому одноразових видів грошового забезпечення, а саме: грошової допомоги для оздоровлення за 2018-2019 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018-2019 роки, без урахування при її обчислені індексації грошового забезпечення.
Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат на суму невиплаченої індексації та одноразової грошової допомоги при звільнені за весь час затримки виплати згідно з положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та постанови КМУ від 21.02.2001 №159.
Ухвалою від 17.07.2024 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.
02.08.2024 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що вимоги позивача в частині встановлення базового місяця індексації - "січень 2008 року" не ґрунтується на нормах матеріального права.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що у зв'язку з введенням з 01.03.2018 нової тарифної сітки коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і навчальницького складу та фактичним збільшенням грошового забезпечення, для нарахування індексації встановлювався базовий місяць березень 2018. З огляду на це вважає, що підстав для виплати різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу немає. Щодо інших позовних вимог позивача, то відповідач наголошує на тому, що такі вимоги є безпідставними. За таких обставин відповідач переконує суд у правомірності своїх дій, а тому просить відмовити в задоволенні позову.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , яка знаходилася на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.05.2020 № 92 позивача, у зв'язку зі звільненням з військової служби, з 15.05.2020 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Однак, як зазначає позивач, повного розрахунку на день виключення зі списів з військової частини з позивачем за усіма видами забезпечення не відбулося. Зокрема, відповідач не нарахував та не виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 27.12.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Як зазначає позивач, у період з 01.03.2018 по 15.05.2020 йому не виплачувалась індексація-різниця грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Також, на переконання позивача, обчислення та виплата йому одноразових видів грошового забезпечення, а саме: грошової допомоги для оздоровлення за 2018-2019 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018-2019 роки, здійснювалась без урахування при її обчислені індексації грошового забезпечення.
Наведене спонукало позивача звернутися за захистом порушених, на його думку, прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) (надалі - в редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі - Закон №1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас в силу вимог ст.ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078). Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як встановлено судом з матеріалів справи та підтверджено відповідачем долученою до відзиву довідкою вч НОМЕР_1 від 08.05.2024 №449, індексація грошового забезпечення позивача у період проходження ним військової служби з 27.12.2017 по 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась.
Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує з посиланням на роз'яснення Міністерства соціальної політики України та вказівки Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Водночас суд зауважує, що подібні роз'яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Натомість, як вже зазначалося, в силу приписів статті 19 Основного Закону органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.
Крім того, не може визнаватися правомірною відмова у виплаті позивачу спірних сум індексації з мотивів відсутності достатнього фінансування Міністерства оборони України загалом та військової частини зокрема.
Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07.11.2005) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10.06.2011) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 825/874/17, від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17 та інших.
Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі N 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі N 825/694/17, від 20.11.2019 у справі N 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Наявність у військовослужбовців права на індексацію їхнього грошового забезпечення у спірний період підтверджується також і останньою судовою практикою Верховного Суду (постанова від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21).
Отже, враховуючи викладене суд зазначає, що відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення в період з січня 2016 року по лютий 2018 року, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
При цьому суд враховує, що невиплата зі сторони відповідача індексації грошового забезпечення мала місце до 01.03.2018, позаяк наступна зміна тарифних ставок (окладів) військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704).
Таким чином в межах даного спору судовому захисту підлягають права позивача, які порушені відповідачем протиправним не нарахуванням та не виплатою індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 27.12.2017 по 28.02.2018.
Щодо питання визначення базового місяця, який належить застосувати при обчисленні індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за спірний період з 27.12.2017 по 28.02.2018, то суд виходить із наступного.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02) засіб захисту повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9).
З огляду на викладене суд доходить висновку про те, що вирішення питання щодо визначення базового місяця, який належить застосувати при обчисленні індексу споживчих цін для розрахунку грошового забезпечення позивача за період з 27.12.2017 по 28.02.2018, сприятиме досягненню мети правосуддя та цілей ефективного захисту судом порушеного права позивача.
Указаний висновок відповідає правовій позиції і підходу, які застосував Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 у справі № 580/3335/21 з подібними правовідносинами (пункти 26-34).
З цього приводу суд вкотре зазначає, що з аналізу положень Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей і Закону України Про індексацію грошових доходів населення встановлено, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункти 43-44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20).
Стосовно дискреційних повноважень відповідача, то суд зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.12.2018 у справі № 802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а.
Стосовно справ з подібними правовідносинами, то Верховний Суд у своїй практиці указував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.
Зазначені висновки Суд виклав у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 20.04.2022 у справі № 420/3593/20, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а.
Також Верховний Суд у справах № 400/1118/21 (постанова від 26.01.2022) і № 420/3593/20 (постанова від 20.04.2022) розтлумачивши пункти 2, 5 Порядку N 1078 указав, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, Суд зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Зрештою на основі аналізу наведених норм Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Правовідносини у наведених справах і у цій справі є подібними, а відтак указаний висновок є релевантним до цієї справи.
У цьому контексті суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Указана постанова була чинна з 01.01.2008 по 28.02.2018.
Як слідує із матеріалів справи, відповідач не проводив нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 27.12.2017 по 28.02.2018 (включно) з урахуванням базового місяця січень 2008 року.
Натомість, суд враховує, що посадовий оклад позивача змінився лише в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова № 704), якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Отже, відповідно до положень Порядку № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 27.12.2017 по 28.02.2018.
З огляду на вказане та з метою ефективного захисту порушеного права позивача на отримання в повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 27.12.2017 по 28.02.2018, суд доходить висновку про необхідність визначення січня 2008 року базовим місяцем для обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача за вказаний період.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.09.2022 року у справі № 560/3965/21.
Щодо іншої частини позовних вимог про виплату позивачу індексації-різниці згідно абз. 3, 4, 5 пункту 5 Порядку №1078 за період з 01.03.2018 по 15.05.2020, то суд зважає на таке.
Згідно із абз. 2 п.5 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Разом з тим, питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, п'ятим, шостим пункту 5 Порядку №1078.
За змістом абз. 3, 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суми індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (103 відсотка).
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи, що відбувся у зв'язку зі зміною посадових окладів згідно рішень Уряду; суму індексації, що склалася у місяці підвищення грошового доходу що відбувся у зв'язку зі зміною посадових окладів згідно рішень Уряду (березень 2018 року); і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці підвищення посадових окладів.
Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується.
Якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078 (103 відсотка).
Вказане правове питання було предметом судового дослідження Верховного Суду у постанові від 23 березня 2023 року по справі № 400/3826/21. У названому судовому рішенні Верховним Судом надано детальні роз'яснення щодо застосування норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні індексації військовослужбовцям у період з березня 2018 року та права на отримання індексації-різниці в період з 01 березня 2018 року по дату звільнення з військової служби або по дату підвищення посадових окладів за рішенням Уряду.
Зокрема, Верховним Судом у постанові від 23 березня 2023 року по справі № 400/3826/21 у пунктах 104-109 цієї постанови зазначено коло обставин, які підлягають встановленню на виконання вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, а саме:
розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
При цьому розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 30.03.2023 року). В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби (пункт 108 постанови Верховного Суду від 23 березня 2023 року по справі № 400/3826/21).
Дані правові висновки в подальшому неодноразово підтримувались Верховним Судом і в інших постановах від 06 квітня 2023 року по справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року по справі №560/13302/21, від 09 травня 2023 року по справі №560/538/22, від 22 червня 2023 року по справі № 520/6243/22 та багатьох інших.
Тобто практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Застосовуючи означені правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи суд зважає на те, що згідно наданої відповідачем на запит суду довідки, розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року становив 22627,20 грн. (враховані тільки складові, які не мають разового характеру). А розмір грошового забезпечення позивача за березень 2018 року складає 23754,55 грн.
Отже розмір підвищення грошового забезпечення позивача в березні 2018 року становить 1127,35 грн. (23754,55 - 22627,20).
Натомість, розрахунок суми можливої індексації грошового забезпечення позивача за березень 2018 року наступний.
Згідно з даними про рівень індексу інфляції, оприлюдненого Держстатом, індекс споживчих цін з січня 2008 року до січня 2018 року становить 353,3 відсотки. Відтак, величина приросту індексу споживчих цін становить 253,3 % (353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100%) = 253,3% (розраховано згідно Додатком 1 Порядку №1078. Дана величина є загальною, а її детальний розрахунок наведено, наприклад в постанові Верховного Суду від 23.05.2024 № 160/15411/23)).
Отже, величина приросту індексу споживчих цін в березні 2018 року, застосовуючи січень 2008 року як місяць підвищення доходу, становить 253,3 %.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб у березні 2018 року склав 1762,00 грн.
Відтак, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року становить 4463,15 грн., яка розраховується як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків ((1762,00 грн. х 253,30%) / 100% = 4463,15 грн.).
Такий розмір можливої індексації грошового забезпечення 4 463,15 грн., який припадав на місяць підвищення посадових окладів військовослужбовцям (березень 2018 року) неодноразово досліджувався та встановлювався судами, що зокрема підтверджується постановою Верховного Суду від 22 червня 2023 року по справі № 520/6243/22, від 30 листопада 2023 року по справі №420/616/23, від 07 грудня 2023 року по справі № 360/381/23, від 23 травня 2024 року у справі № 160/15411/23.
Оскільки розмір грошового забезпечення позивача в березні 2018 року збільшився на 555,29 грн., а сума можливої індексації грошового забезпечення позивача за березень 2018 року становить 4463,15 грн., тому в цьому випадку слід дійти висновку, що підвищення доходу в березні 2018 року є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Така різниця складає 3335,80 грн. (4463,15 грн. - 1127,35 грн. )
Наведене свідчить про те, що позивач відповідно до абз. 4 п. 5 Порядку № 1078 має право на отримання індексації-різниці з березня 2018 року в сумі 3335,80 грн. щомісяця, яка має виплачуватись у фіксованому розмірі до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) чи до дня звільнення.
Натомість, здійснюючи позивачу обрахунок індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року, відповідач фактично врахував лише норми абзаців першого та другого пункту 5 Порядку № 1078 та безпідставно оминув норми абзаців 4, 5, 6 п. 5 Порядку №1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу та виплати індексації-різниці за спірний період.
З огляду на встановлені обставини у справі та викладені вище правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач набув право на виплату індексації грошового забезпечення, розрахованої з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 за період з 01.03.2018 по 15.05.2020 у розмірі 3335,80 грн. на місяць, що кореспондує обов'язку відповідача здійснити нарахування та виплачу позивачу даної індексації грошового забезпечення за спірний період у розмірі 3335,80 грн. на місяць.
Проте такий обов'язок відповідач не виконав. Доказів нарахування та виплати позивачу спірної індексації-різниці суду надано не було.
Наведене вказує на підставність заявлених в цій частині позовних вимог.
Водночас, щодо способу захисту порушеного права, то позивач в цьому випадку просить стягнути з відповідача на свою користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.05.2020 в розрахованій ним самостійно сумі, яка складає 88344,89 грн.
Однак суд зважає на те, що за змістом пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тому, визнаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, за період з 01 березня 2018 року по 15 травня 2020 року, ефективним способом захисту та поновлення порушених прав є покладення на відповідача рішенням суду обов'язку вчинити певні дії, які б відповідали вимогам закону. Такими діями у спірних правовідносинах є нарахування та виплата позивачеві індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, за період з 01 березня 2018 року по 15 травня 2020 року з розрахунку 3335,80 грн. на місяць, а не стягнення відповідних коштів, як про те просив позивач.
Отже, в цій частині позовні вимоги належить задовольнити частково у визначений судом спосіб.
Щодо позовної вимоги про перерахунок та виплату позивачу одноразових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення за 2018-2019 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018-2019 роки, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок, індексації грошового забезпечення, то суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (в редакції, чинної станом на день звільнення позивача зі служби) військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються: звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
Таким чином, оскільки індексація входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд погоджується з доводами позивача про обов'язок відповідача здійснити перерахунок та доплату одноразових видів грошового забезпечення, з включення до складу грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок вказаної допомоги, індексації грошового забезпечення, право на отримання якої визнано судом.
Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).
Згідно зі статтями 1- 3 Закону № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок № 159. Порядок № 159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 такого змісту:
"…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення".
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 зроблено висновок саме про наявність підстав для одночасного задоволення позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити як грошове забезпечення військовослужбовця, так і компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасністю його виплати.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що військову частину НОМЕР_1 слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 27.12.2017 по день фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін суд вважає заявлений у цій справі адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з 01 березня 2018 року по 15 травня 2020 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з 01 березня 2018 року по 15 травня 2020 року з розрахунку 3335,80 грн. на місяць.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2018-2019 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018-2019 роки, без урахування при їх обчисленні індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2018-2019 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018-2019 роки, з включенням до грошового забезпечення, з якого проводиться розрахунок вказаних виплат, індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 27.12.2017 по день фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович