вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" червня 2025 р. Справа№ 909/1219/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 05.06.2025:
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025
у справі №909/1219/24 (суддя - Ковтун С.А.)
за позовом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
до Національного банку України та приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Галини Іванівни
про припинення (зняття) обтяження у формі заборони,
Короткий зміст заявлених вимог
До суду звернулось Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (далі - позирвач, скаржник) з позовом до Національного банку України (далі - відповідач-1) та приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Галини Іванівни (далі - відповідач-2) про припинення (зняття) обтяження у формі заборони (архівний запис), яке зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 25.10.2007 за № 5906542 Богородчанською районною державною нотаріальною конторою на підставі договору застави від 16.04.1999 нежитлового приміщення по вул. Шевченка, 69, смт Богородчани, Івано-Франківської області.
Позовні вимоги мотивовані тим, наявність інформації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про обтяження № 5906542 будинку 69 по вул. Шевченка, у селищі Богородчани Івано-Франківської області, що знаходиться в оперативному управлінні позивача (далі - Міжрегіональне управління), порушує його права та інтереси, оскільки відсутня заборгованість позивача перед Національним банком України за кредитним договором від 02.04.1999 № 23, виконання якого було забезпечено заставою вказаного вище майна. Обґрунтовуючи звернення з позов до суду позивач посилається на відмову приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Галини Іванівни у зняті заборони на нерухоме майно (постанова від 25.09.2024) внаслідок неподання документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №909/1219/24 відмовлено Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції у позові до Національного банку України та приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Максьом Галини Іванівни.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що предметом звернення до нотаріуса у випадку незгоди з рішенням про відмову у вчиненні нотаріальної дії є оскарження його постанови, а не вирішення спору про право, і таке оскарження здійснюється за правилами Цивільного процесуального кодексу України
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №909/1219/24 повністю та постановити нове рішення, яким позов Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення ухвалено з порушенням ст. 236 ГПК України, судом першої інстанції здійснено формальний підхід до розгляду справи, ухвалено рішення на підставі не повно і не всебічно з'ясованих обставин, не дослідження в судовому засіданні обставин на які посилався скаржник, без врахування обставин, які акцентовані та аргументовані скаржником; не наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також скаржник зазначає, що саме Національний банк України зобов'язаний звернутися до нотаріуса із заявою про припинення обтяження на вказане нежитлове приміщення, однак після погашення заборгованості за кредитним договором від 02.04.1999 №23 він цього не зробив, а в подальшому відмовив у проханні Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернутися до нотаріуса з такою заявою.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
13.05.2025 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність з боку Національного банку порушення прав позивача та відсутність спору про право між позивачем та відповідачем-1, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №909/1219/24. Призначено до розгляду в судовому засіданні апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №909/1219/24. Ухвалено, що судове засідання відбудеться 05.06.2025.
27.05.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 клопотання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Позиції учасників справи, явка представників сторін у судове засідання та розгляд клопотання
Представники позивача та відповідача-1 з'явилися у судове засідання 05.06.2025 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.
Відповідач-2 у судове засідання 05.06.2025 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, Приміщення площею 606,2 кв.м. будівлі 69 по вул. Шевченка у смт Богородчани, Івано-Франківської області з 1999 року перебувають у заставі Національного банку України. Підставою виникнення застави є договір застави (далі - Договір застави), який укладено 16 квітня 1999 року між акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна" (далі - АКАБ "Україна"), як заставодавцем, та Національним банком України (далі - НБУ), як заставодержателем. Договір застави посвідчений приватним нотаріусом Богородчанського нотаріального округу Максьом Галиною Іванівною (далі - приватний нотаріус Максьом Г.І.), та зареєстрований в реєстрі за № 84.
Договором застави забезпечувалось своєчасне виконання зобов'язань АКАБ "Україна" за кредитним договором № 23 від 02.04.1999 між Національним банком України та акціонерним комерційним агропромисловим банком "Україна".
Станом на час укладення Договору застави основні положення про заставу врегульовувались Законом України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року N 2654-XII, чинна редакція якого на той час містила розділ ІІ "Іпотека", під якою визнавала заставу у тому числі нерухомого майна. За статтею 32 Закону України "Про заставу", в редакції станом на 1999 рік, підлягала накладенню заборона на відчуження предмета іпотеки, якщо це передбачено договором. Така заборона накладалась державним нотаріусом за повідомленням приватного нотаріуса про посвідчення ним договору, яким передбачається накладення заборони відчуження.
У травні 1999 року функціонував Єдиний реєстр для реєстрації заборони відчуження об'єктиві нерухомого майна, до якого державний нотаріус Стефанко Г.М. на підставі повідомлення від 05.05.1999 приватного нотаріуса Максьом Г.І. внесла відомості про заборону відчуження будівлі 69 по вул. Шевченка у смт Богородчани, Івано-Франківської області .
На підставі наказу Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5, яким затверджено Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з червня 1999 року розпочав функціонування Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
18.08.2004 Міністерство юстиції України (наказ № 85/5) затвердило нову редакцію Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та установило перенести інформацію з бази даних раніше створеного прикладного програмного забезпечення Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого до бази даних нового прикладного програмного забезпечення.
25.10.2007 Богородчанською районною державною нотаріальною конторою у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 5906542 зареєстровано заборону відчуження будівлі 69 по вул. Шевченка у смт Богородчани, Івано-Франківської області. У Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зазначено, що підставою для обтяження є лист-повідомлення від 05.05.1999 приватного нотаріуса Максьом Г.І., власником майна є АКАБ "Україна".
Водночас, з 2003 року будівля 69 по вул. Шевченка у смт Богородчани, Івано-Франківської області була передана до сфери управління Міністерства юстиції України. Зокрема, відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.10.2003 № 599-р "Про використання викупленого майна акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" передано об'єкти цілісного майнового банківського комплексу АКАБ "Україна", викупленого Кабінетом Міністрів України на підставі договору купівлі-продажу №130-04/055/128 від 28.08.2003, до сфери управління (в оперативне управління) державних органів згідно з додатком №1. Будівля банку, яка знаходиться в Івано-Франківській області, смт. Богородчани, вул. Шевченка, 69, відповідно до додатку 1, передана до сфери управління Міністерства юстиції України.
23.10.2003 АКАБ "Україна" передало Міністерству юстиції України вказану будівлю, про що свідчить відповідний акт приймання-передачі.
Міністерство юстиції України будівлю по вул. Шевченка, 69 у смт. Богородчани передало на баланс Івано-Франківського обласного управління юстиції (наказ від 29.12.2003 № 174/5).
Рішенням виконавчого комітету Богородчанської селищної ради № 274 від 14.06.2005 визнано право на адміністративну будівлю по вул. Шевченка, 69 в смт. Богородчани, у якому розташоване районне управління юстиції, за Державою в особі Кабінету Міністрів України в повному оперативному управлінні балансоутримувача Івано-Франківського обласного управління юстиції.
На підставі вказаного рішення Богородчанською селищною радою видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.07.2005 (серії ЯЯЯ № 472482) - власник Держава в особі Кабінету Міністрів України в повному оперативному управлінні балансоутримувача Івано-Франківського обласного управління юстиції.
11.07.2005 Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав на нерухоме майно було проведено реєстрацію прав на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, смт. Богородчани, вул. Шевченка, буд. 69 за Державою в особі Кабінету Міністрів України в повному оперативному управлінні балансоутримувача Івано-Франківського обласного управління юстиції.
Правонаступником Івано-Франківського обласного управління юстиції є Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2006 № 1622 та наказом Міністерства юстиції України від 25.01.2007 № 21/5 "Про реформування органів юстиції" ліквідовані обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції та утворені на базі обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції Головні управління юстиції в областях, у тому числі Головне управління юстиції в Івано-Франківській області.
Згідно з п.14 цього наказу головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі є правонаступниками відповідних обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" та наказом Міністерства юстиції України від 30.01.2015 №115/5 "Деякі питання діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України" перейменовано головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" та наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 № 3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції та утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 визначено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідовуються.
Згідно з додатком 2 вказаної постанови серед інших міжрегіональних територіальних органів Мін'юсту, що утворюються, зазначено Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2022 № 912 "Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції" реорганізовано Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Львів) шляхом його приєднання до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з перейменуванням у Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.
Новоутворене Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції розпочало свою роботу 29.12.2022.
17.09.2024 Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції звернулось до приватного нотаріуса Богородчанського нотаріального округу Максьом Галини Іванівни про зняття заборони відчуження нерухомого майна, яке перебуває на балансі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за адресою: смт. Богородчани, вул. Шевченка, буд. 69, Богоридчанський район, Івано-Франківська область.
Серед документів, наданих позивачем відповідачу-2, було повідомлення (лист) Національний банк України від 07.06.2024 № 18-0006/44096 про відсутність станом на 03.06.2024 заборгованість за кредитним договором від 02.04.1999 № 23, укладеним між Національним банком України та АКАБ "Україна".
25.09.2024 приватний нотаріус Богородчанського нотаріального округу Максьом Галина Іванівна ухвалила постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Підставою для відмови, відповідно до цієї постанови, є неподанням позивачем відомостей (інформації) та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, передбачених ст. 74 Закону України "Про нотаріат", а саме: повідомлення установи банку, іншої юридичної особи про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави.
Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Загальні підстави звернення до господарського суду визначені ст. 4 ГПК України - захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснювати (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Разом з тим особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення порушених (оспорюваних) прав та влив на порушника.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
У постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 910/15946/20 викладено таку правову позицію: "спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін. Суд зауважує, що поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення. Тому слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав і обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод, у тому числі в судовому порядку. Таким чином, спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в його реалізації".
Отже, спір про право між заставодавцем і заставодержателем, наслідком якого є вирішення вимоги про припинення (зняття) обтяження, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, є спором щодо настання тих юридичних фактів, з якими закон пов'язує припинення застави.
Накладення та зняття заборони відчуження нерухомого майна за п. 9 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" є нотаріальними діями, які вчиняються нотаріусами як уповноваженими державою фізичними особами, які здійснюють нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчують права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняють інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Виходячи із Закону України "Про нотаріат" нотаріальною дією є передбачена законом безспірна дія, яка вчиняється нотаріусом (або іншим уповноваженим державою суб'єктом) з метою надання юридичної вірогідності законним юридичним актам осіб з дотриманням встановлених формальностей.
Порядок вчинення такої нотаріальної дії як зняття заборони передбачено ст. 74 Закону України "Про нотаріат". За цією нормою повідомленням кредитора (позикодавця) про погашення позики (кредиту) є підставою для зняття нотаріусом заборону відчуження нерухомого майна.
Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів констатує, що повідомлення (лист) Національного банку України від 07.06.2024 № 18-0006/44096 про відсутність станом на 03.06.2024 заборгованість за кредитним договором від 02.04.1999 № 23, укладеним між Національним банком України та АКАБ "Україна", є тим документом, що є підставою для вчинення нотаріусом такої нотаріальної дії як зняття заборони.
Отже, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції, що ухвалена 25.09.2024 приватним нотаріусом Богородчанського нотаріального округу Максьом Галиною Іванівною постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії не є наслідком наявності спору про право між позивачем та відповідчем-1, з'ясування якого, тобто стан заборгованості за кредитним договором від 02.04.1999 № 23 і, тому наявність чи відсутність підстав для чинності обтяження у формі заборони, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, потребувало б судового втручання.
Відсутність між позивачем та відповаідачем-1 спору про право є підставою для відмови у позові до останнього.
Також з цих підстав позов не підлягає задоволенню до відповідача-2. Приватний нотаріус Богородчанського нотаріального округу Максьом Галина Іванівна не є стороною за кредитним договором від 02.04.1999 № 23 та Договором застави, між ним відсутні зобов'язальні відносини, а тому приватний нотаріус Богородчанського нотаріального округу Максьом Галина Іванівна не є належним відповідачем за вимогою про припинення заборони.
За ст. 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Тобто, предметом звернення до нотаріуса у випадку незгоди з рішенням про відмову у вчиненні нотаріальної дії є оскарження його постанови, а не вирішення спору про право, і таке оскарження здійснюється за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Слід зазначити, що розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 р. у справі № 925/642/19).
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що законодавством не встановлений обов'язок кредитора (заставодержателя, іпотекодержателя) звертатися до нотаріуса із заявою про зняття заборони відчуження майна, а також законодавство не позбавляє рава боржника чи власника майна самостійно звернутися до нотаріуса із заявою про зняття заборони відчуження майна.
У контексті ивщевикладеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц та від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22 виснував, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.
Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних рішень в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скаргзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №909/1219/24, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №909/1219/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №909/1219/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції.
4. Матеріали справи №909/1219/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено та підписано 03.07.2025. (після виходу суддів з відпустки та з лікарняного)
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім