вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" червня 2025 р. Справа № 910/2375/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Демидової А.М.
суддів: Ходаківської І.П.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Курочка Д.С.
від відповідача: Махинько О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 (дата підписання: 03.03.2025)
про відмову в прийнятті позовної заяви (суддя Маринченко Я.В.)
у справі № 910/2375/25 Господарського суду міста Києва
за позовом Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Міністерства юстиції України
про визнання протиправним та скасування наказу
Короткий зміст і підстави позовних вимог
У лютому 2025 року Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 28.08.2024 № 2157/7.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2024 № 2157/7, за підписом Міністра юстиції України Дениса Малюськи, скаргу Департаменту від 16.08.2024 № 064-11165, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 19.08.2024 за № СК-4201-24, залишено без розгляду по суті з мотивів, що скаргу подано на рішення у сфері державної реєстрації прав, що прийняте до 01.01.2016. На думку позивача, зазначений наказ суперечить вимогам законодавства України та підлягає скасуванню.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі № 910/2375/25 у прийнятті позовної заяви Департаменту до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 28.08.2024 № 2157/7 "Про залишення скарги без розгляду по суті" відмовлено.
Ухвалу суду мотивовано тим, що предметом даного спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 28.08.2024 року № 2157/7 "Про залишення скарги без розгляду по суті", тобто оскарження наказу суб'єкта владних повноважень. Оскільки у даному випадку відсутній спір про право щодо речових прав на нерухоме майно, господарський суд дійшов висновку, що даний спір є публічно-правовим і за суб'єктним складом сторін, а також предметною ознакою не може розглядатись у порядку господарського судочинства, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва 03.03.2025 у справі № 910/2375/25, Департамент звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 118, 140 Конституції України, ч. 13 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ч. 3 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 10-1, п. 12 ст. 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", справу направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Зокрема, скаржник зазначає, що в разі оскарження наказу Міністерства юстиції України або його територіальних органів, результатом якого є скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, або скасування реєстраційних дій в ЄДРПОУ, такий спір має протиправний характер і підлягає розгляду в господарських судах України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 (колегія суддів у складі: головуючого Демидової А.М., суддів Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі № 910/2375/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 29.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Департаменту на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/2375/25 у справі № 910/2375/25; оголошено перерву в судовому засіданні до 06.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 зупинено провадження за апеляційною скаргою Департаменту на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі № 910/2375/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/15745/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду; зобов'язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 910/2375/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 поновлено провадження за апеляційною скаргою Департаменту на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/2375/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 24.06.2025 об 11:30.
Позиції учасників справи
Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в її задоволенні в повному обсязі, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, посилаючись на те, що Міністерство юстиції України є суб'єктом владних повноважень, і спір у даній справі не пов'язаний із здійсненням господарської діяльності сторін, а стосується виключно публічно-правових відносин.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 24.06.2025 з'явились представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні представник позивача (скаржника) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови
З огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (стаття 125 Конституції України).
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародне і національне законодавство передбачає принцип спеціалізації судів.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17.04.2018 у справі № 910/8424/17, при вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб'єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Критеріями відмежування справ господарської юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
За змістом ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Водночас за правилами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право.
У згаданій вище постанові від 17.04.2018 у справі № 910/8424/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки спір у справі стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, то підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно-правовий характер.
Як вбачається з позовної заяви, Департамент отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Юрпрофі-К" листа стосовно видачі контрольної картки на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення у зв'язку з реконструкцією нежитлових приміщень, нежитлової будівлі з додатками. З доданих документів було встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смирновою Оленою Юріївною 31.07.2013 здійснено державну реєстрацію права власності на нежилий будинок загальною площею 139,3 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 69, літ. "З" на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2013 № 2296. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 123130180000. З аналізу наданого витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.07.2013 Департаментом виявлено порушення законодавства у сфері державної реєстрації під час вчинення реєстраційних дій, у зв'язку із чим він звернувся з відповідною скаргою до Міністерства юстиції України, як це передбачено частиною третьою статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Однак, наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2024 № 2157/7, за підписом Міністра юстиції України Дениса Малюськи, наведену скаргу Департаменту від 16.08.2024 № 064-11165, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 19.08.2024 за № СК-4201-24, залишено без розгляду по суті з тих мотивів, що скаргу подано на рішення у сфері державної реєстрації прав, що прийняте до 01.01.2016.
За приписами статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній установлюються законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до положень статті 3 цього ж Закону державна реєстрація прав є обов'язковою.
Згідно із ч. 1, 2, 6 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.
Міністерство юстиції України розглядає: 1) скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України; 3) повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами.
За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу: про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про залишення скарги без розгляду по суті.
Відповідачем у даній справі є Міністерство юстиції України, який є суб'єктом владних повноважень.
При цьому, предметом даного спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 28.08.2024 № 2157/7 "Про залишення скарги без розгляду по суті".
На підставі зазначеного наказу жодних реєстраційних дій не вчинялось, не скасовувались будь-які рішення державного реєстратора, не вносилось відповідних записів у державні реєстри.
Разом із тим, Департамент не заявляє позовних вимог щодо зобов'язання відповідача скасувати реєстраційну дію та/або вимог до державного реєстратора щодо здійснення реєстрації змін до відомостей у державному реєстрі.
Натомість свої позовні вимоги позивач обґрунтував порушенням Міністерством юстиції України вимог законодавства при розгляді скарги (залишення скарги без розгляду по суті), тобто процедури її розгляду.
Відтак у даному випадку відсутній спір про право щодо речових прав на нерухоме майно.
Верховний Суд у постановах від 15.08.2018 у справі № 826/8625/15, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20 та від 21.02.2024 у справі № 826/8774/16 погодився із судами попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини щодо визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатом розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, та зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну скаргу, є публічно-правовими та їх належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Також, висновок про публічно-правову природу спору зроблений Верховним Судом у справах, в яких предметом оскарження були виключно накази Міністерства юстиції України за результатом розгляду скарг на рішення (дії або бездіяльність) державного реєстратора (суб'єкта державної реєстрації) з підстав порушення відповідачем встановленої процедури розгляду відповідних скарг або невідповідності змісту наказу встановленим вимогам законодавства, але без необхідності безпосереднього втручання суду у самі реєстраційні дії та підстави їх вчинення.
Так, у постанові Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 420/8202/23 зазначено, що висновок про публічно-правову природу спору зроблений у справах, в яких предметом оскарження були виключно накази Мін'юсту за результатом розгляду скарг на рішення (дії або бездіяльність) державного реєстратора (суб'єкта державної реєстрації) з підстав порушення відповідачем встановленої процедури розгляду відповідних скарг або невідповідністю змісту наказу встановленим вимогам законодавства, але без необхідності безпосереднього втручання суду у самі реєстраційні дії та підстави їх вчинення. При цьому, в наведеній справі позивач оскаржував лише рішення Мін'юсту як суб'єкта владних повноважень щодо неналежного розгляду скарги на дії (рішення) державного реєстратора та не заявляв позовних вимог щодо зобов'язання відповідача скасувати реєстраційну дію та/або вимог до державного реєстратора щодо здійснення реєстрації змін до відомостей, що містяться в реєстрі.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 500/6428/21, предмет розгляду якої стосувався виключно процедури розгляду Міністерством юстиції України скарги на дії державного реєстратора, такий спір належить вирішувати за правилами саме адміністративного судочинства.
Зважаючи на викладене та наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, беручи до уваги в тому числі предмет і підстави заявленого позову, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про непідвідомчість цього спору господарському суду та необхідність його розгляду адміністративним судом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
З огляду на викладене, оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва про відмову у прийнятті позовної заяви є правомірною.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.05.2025 у справі № 910/14209/24.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної в даній справі ухвали відсутні.
За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі № 910/2375/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з тривалими повітряними тривогами по місту Києву, повна постанова складена - 03.07.2025.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.П. Ходаківська
С.В. Владимиренко