вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2025 р. Справа№ 910/9264/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
при секретарі судового засідання : Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Кошіль Я.С.
від відповідачів: 1-2 не з'явились
за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025, повний текст рішення складено 21.02.2025
у справі № 910/9264/24 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
до 1) Фермерського господарства «Отрадне Плюс»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ордер Систем»
про визнання договору недійсним та стягнення 13 536 394,20 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
До Господарського суду м. Києва з позовом звернулося Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, позивач) до Фермерського господарства «Отрадне Плюс» (далі - ФГ «Отрадне Плюс», відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ордер Систем» (далі -ТОВ «Ордер Систем», відповідач-2) про визнання договору поставки № 14/06-2021НС від 14.06.2021 недійсним, стягнення 13 536 394,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між ФГ «Отрадне Плюс» та ТОВ «Ордер Систем» договір поставки № 14/06-2021НМ від 14.06.2021 є нікчемним, оскільки він не відповідає інтересам держави та суспільства, спрямований на безпідставне отримання податкового кредиту, про що свідчить безтоварність господарської операції та відсутність розрахунків між сторонами за поставлений товар. Тому, посилаючись на ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, ГУ ДПС у м. Києві у позові просить визнати недійсним договір поставки № 14/06-2021НМ від 14.06.2021 та застосувати наслідки недійсності такого правочину у вигляді стягнення з ФГ «Отрадне Плюс» в дохід держави 13 536 394,20 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24 відмовлено у задоволенні позову Головного управління Державної податкової служби у місті Києві до Фермерського господарства «Отрадне Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ордер Систем» про визнання договору недійсним та стягнення 13 536 394,20 грн.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду; відкрити апеляційне провадження; задовольнити апеляційну скаргу; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві у повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що згідно із інформацією з ЄРПН податкові накладні за операціями з постачання насіння соняшнику на адресу першого відповідача не складались (відсутні як такі, що подані на реєстрацію до ЄРПН), тож реальне (законне) джерело походження насіння соняшнику на загальну суму 13 536 394,20 грн, у т.ч. ПДВ 1 662 364,20 грн не встановлено (відсутнє).
Скаржник зазначає про те, що відповідно до правила першої події, визначеного п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкового зобов'язання з ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівкою - дата оприбуткування коштів у касі платника податків, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Однак, першим відповідачем наданими первинними документами не підтверджено настання відповідної події.
Скаржник вказує на те, що відповідно до поданих позивачем доказів, товарно-транспортні накладні, які були надані першим відповідачем в підтвердження реальності господарських операцій на виконання умов договору, копії яких наявні у матеріалах справи, містять відомості, які не відповідають дійсності та свідчать про відсутність факту реального руху товару, що не спростовано відповідачами. Також першим відповідачем, як виробником соняшнику, згідно із договором поставки від 14.06.2021 не надано документів щодо підтвердження його якості. Першим відповідачем не долучено до повідомлень щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по відмовленим ПН/РК будь-яких доказів здійснення оплати за поставлене насіння соняшнику.
Скаржник наголошує, що відсутність у межах правочину у формі договору розумної економічної причини (ділової мети) призводить до відсутності об'єкта справляння ПДВ.
На думку скаржника, у рішенні у справі № 640/33575/21, адміністративні суди, не надаючи оцінку реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, прийшли до висновку, що оскаржувані рішення не містять, а відповідачі не довели жодних обґрунтувань щодо наявності передбачених законодавством підстав для віднесення позивача (ФГ «Отрадне Плюс») до переліку платників податків з ознаками ризиковості, як і не надали доказів наявності податкової інформації, що свідчила б про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником з посиланнями на відповідні документи.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідачами не надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/9264/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24. Призначено справу № 910/9264/24 до розгляду у судовому засіданні 29.04.2025.
У судовому засіданні 29.04.2025 колегія суддів заслухала пояснення позивача по суті спору, представники Фермерського господарства «Отрадне Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ордер Систем» не з'явились.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 910/9264/24 за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 до 03.06.2025.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/9264/24 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 03.06.2025 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.06.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 14.06.2021 між відповідачами укладено договір поставки № 14/06-2021НС (далі - договір, спірний договір), за умовами якого преший відповідач, за договором постачальник, зобов'язався передати у власність другого відповідача, за договором покупця, сільськогосподарську продукцію власного виробництва врожаю 2020 року (далі - товар), номенклатура якої вказується безпосередньо у первинних документах (видаткових накладних, рахунках-фактурах тощо), а другий відповідач зобов'язався прийняти товар і сплатити першому відповідачу його вартість (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 - 1.3 договору поставка товару відбувається на підставі видаткових накладних. Поставка товару здійснюється партіями. Партія товару - кількість товару, що поставляється першим відповідачем на підставі однієї видаткової накладної або товарно-транспортної накладної. Ціна товару за цим договором визначається в розмірі, що зазначається у видаткових накладних (п. 2.1 договору).
Згідно із п. 2.3 договору оплата товару проводиться другим відповідачем в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України - гривні шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок першого відповідача, зазначений в розділі 10 цього договору або в рахунку на оплату. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок першого відповідача (п. 2.4 договору).
Відповідно до п. 3.2 договору зобов'язання першого відповідача передати товар другому відповідачу вважається виконаним в момент передачі товару другому відповідачу у відповідності з умовами поставки, зазначеними в п. 3.1. договору. Датою поставки товару вважається дата відмітки другого відповідача в документах, що супроводжують товар, про прийняття товару другим відповідачем та відповідає даті, вказаній у видаткових документах першого відповідача, оформлених належним чином. Кожна поставка партії товару повинна супроводжуватися наступними документами: рахунок-фактура; видаткова накладна; товарно-транспортна накладна.
Договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками діє до 31 грудня 2021 року включно, але у будь-якому разі діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
На виконання договору поставки перший відповідач поставив другому відповідачу насіння соняшнику на загальну 13 536 394,20 грн, у т.ч. ПДВ - 1 662 364,20 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними обома сторонами, а також товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи.
У подальшому, за результатами здійснення господарських операцій з продажу товару, перший відповідач в період з 16.06.2021 по 18.06.2021 оформив на адресу другого відповідача податкові накладні: № 1 від 16.06.2021 на суму 816 832,80 грн; №2 від 16.06.2021 на суму 876 922,20 грн; № 3 від 16.06.2021 на суму 718 678,80 грн; № 4 від 16.06.2021 на суму 806 778,00 грн; № 5 від 16.06.2021 на суму 866 628,00 грн; № 6 від 16.06.2021 на суму 817 072,20 грн; №7 від 16.06.2021 на суму 769 192,20 грн; № 8 від 17.06.2021 на суму 825 451,20 грн; № 9 від 17.06.2021 на суму 842 688,00 грн; № 10 від 17.06.2021 на суму 864 234,00 грн; № 11 від 17.06.2021 на суму 864 234,00 грн; № 12 від 17.06.2021 на суму 893 919,60 грн; № 13 від 18.06.2021 на суму 846 039,60 грн; № 14 від 18.06.2021 на суму 1 012 901,40 грн; № 15 від 18.06.2021 на суму 897 510,60 грн; № 16 від 18.06.2021 на суму 817 311,60 грн та направило їх для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Зазначені податкові накладні були прийняті податковим органом, але їх реєстрація зупинена відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, що вбачається із квитанцій № 9163510318 від 18.06.2021, № 9163524389 від 18.06.2021, № 9163510952 від 18.06.2021, № 9163517224 від 18.06.2021, № 9163519987 від 18.06.2021, № 9163525504 від 18.06.2021, № 9163515320 від 18.06.2021, № 9163512232 від 18.06.2021, № 9163519764 від 18.06.2021, № 9163522851 від 18.06.2021, № 9163524886 від 18.06.2021, № 9163524454 від 18.06.2021, № 9163525474 від 18.06.2021, № 9163512221 від 18.06.2021, № 9163516093 від 18.06.2021, № 9163529238 від 18.06.2021, що містяться в матеріалах справи, оскільки встановлено, що за результатами обробки вищевказаних податкових накладних контролюючим органом був зроблений висновок про те, що платник податку, яким подано для реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку, а тому першому відповідачу було запропоновано надати пояснення та копії документів на підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Перший відповідач 25.06.2021 листом № 10 надав контролюючому органу пояснення та копії документів на підтвердження реальності господарських операцій за спірним договором, за результатами розгляду яких комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві прийнято рішення про відмову в реєстрації таких податкових накладних.
Звертаючись до суду з даним позовом, Головне управління ДПС у м. Києві вказує, що укладений відповідачами договір поставки є нікчемним, адже він завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки сторони цього правочину не мали наміру на його реальне виконання та прагнули настання протиправних наслідків.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).
Загальні підстави та наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтею 208 ГК України.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути не тільки сторона (учасник) спірного правочину, але й інша особа, яка повинна довести суду належними та допустимими доказами факт порушення оспорюваним правочином її прав та охоронюваних законом інтересів, а суд в такому випадку повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.
Так, відповідно до підп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України , контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Тобто, позивач наділений правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину, оскільки обґрунтуванням даного позову є укладення відповідачами спірного договору з метою безпідставного включення першим відповідачем суми податку на додану вартість до податкового кредиту, що може вплинути на сплату податкового зобов'язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми податку, що порушує публічний порядок.
Таким чином, на позивача, який не є стороною договору поставки № 14/06-2021НС від 14.06.2021, покладається обов'язок доказування того, що цим договором порушені інтереси держави та суспільства.
Згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що оскаржуваний договір містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: предмет та умови поставки (продажу), кількість, якість та ціну товару, порядок розрахунків, права, обов'язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджується з вимогами ст. 638, 647, 655, 656, 712 ЦК України та містить підписи представників сторін і печатками товариств.
Отже на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був укладений у повній відповідності до вимог законодавства, а у подальшому, мав своїм наслідком поставку товару.
На думку позивача, спірний правочин має ознаки фіктивності, оскільки сторони не мали на меті реальне виконання договору поставки, про що свідчать відсутність підтвердженого джерела походження товару, реалізованого першим відповідачем, відсутність документів про якість та безпеку поставленого товару, відсутність документів на підтвердження проведення розрахунків між сторонами договору.
Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
Для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17
Так, як вбачається із матеріалів справи, у даному випадку на підтвердження виконання умов договору поставки товару в матеріалах справи містяться видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, підписані представниками першого відповідача та другого відповідача, скріплені їх печатками. Відповідно до вказаних первинних документів перший відповідач здійснив перевезення та поставку на адресу другого відповідача насіння соняшнику на загальну суму 13 536 394,20 грн (у т.ч. ПДВ 1 662 364,20 грн).
Однак, позивач вважає, що вказані документи не є достатніми доказами поставки товару, оскільки відсутні платіжні документи на підтвердження факту оплати поставленого насіння соняшнику.
За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).
Відсутність певного документу за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати зазначену господарську операцію (правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 904/887/18).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, первинні документи для надання їх юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинних документів.
Пунктом 2.4 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Згідно з ч. 1 ст. 58-1 ГК України суб'єкт господарювання може мати печатки.
Системний аналіз Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема, підставу для здійснення господарських операцій. Тобто в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.
За своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов'язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.
Як вбачається з видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, складених сторонами в межах спірного договору поставки, останні містять найменування товару, кількість, ціну без ПДВ, загальну вартість з урахуванням ПДВ, реквізити постачальника, найменування покупця, підписи уповноважених осіб та відтиски печаток підприємств. Доказів їх підробки позивачем до матеріалів справи не надано.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що видаткові та товарно-транспортні накладні, які містять підписи уповноважених осіб продавця та покупця, відтиски їх печаток, впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів сторін договору та свідчать про участь останніх у господарських операціях, а отже, вказані документи є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 79 ГПК України, що підтверджують настання реальних наслідків від виконання сторонами умов договору поставки.
В свою чергу, позивачем не доведено факту відсутності руху коштів на рахунках відповідачів за спірним правочином.
Позивач зазначає про таку ознаку фіктивності договору, як неможливість перевезення ФГ «Отрадне Плюс» товару (насіння соняшника), оскільки було встановлено, що з транспортних засобів, якими здійснювалося перевезення товару (з номерними знаками: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_23, НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 . НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_5 , НОМЕР_5 , НОМЕР_17 , НОМЕР_18 ), за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів та Моторного (транспортного) страхового бюро України за номерними знаками: НОМЕР_1 зареєстровано Mercedes-Benz Sprinter, НОМЕР_19 - мотоцикл Yamaha V-max, НОМЕР_17 - Hyundai H-l, BH3510EH - ВАЗ 2109, що свідчить про неспроможність останніх перевозити товар, а згідно із відомостями, наданими Головним управлінням Національної поліції в Черкаській області № 1820/2501/41-2023 від 23.08.2023 на запит ГУ ДПС у м. Києві, інформації щодо пересування усіх вищевказаних транспортних засобів з пункту навантаження: Черкаська обл., Канівський р-н, с. Камянка, до пункту розвантаження: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Центральна, 1, у період з 15.06.2021 по 20.06.2021 на території Черкаської області загальнообласною системою відеоспостереження та відеоаналітики «Безпечна Черкащина» не зафіксовано.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що наявність відповідних обставин та підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення, тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц), у зв'язку із чим, доводи позивача про відсутність доказів перевезення товару стосуються порядку виконання цього договору, а не наявності підстав для його недійсності, зокрема, нереальності господарської операції між першим та другим відповідачами.
Також позивач зазначає про те, що:
- перший відповідач не підтвердив походження поставленого ним товару (вирощування на відповідних земельних ділянках, закупівля у контрагентів), про що свідчить відсутність інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо наявності будь-яких земельних ділянок (власних, орендованих) у першого відповідача або відповідних податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН;
- перший відповідач не надав сертифікатів якості на товар, що був ним поставлений для другого відповідача.
Однак, невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.06.2021 у справі № 922/2495/21).
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2021 у справі № 640/33575/21 за позовом ФГ «Отрадне Плюс» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень ГУ ДПС у м. Києві про відмову в реєстрації податкових накладних, зобов'язання вчинити певні дії, предметом розгляду якої були обставини здійснення господарських операцій за спірним договором та реєстрації відповідних податкових накладних, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2024, визнано протиправними та скасовані рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відмову в реєстрації податкових накладних (на які позивач посилався в даному позові) та зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, складені Фермерським господарством «Отрадне Плюс»: № 1 від 16.06.2021, № 2 від 16.06.2021, № 3 від 16.06.2021, № 4 від 16.06.2021, № 5 від 16.06.2021, № 6 від 16.06.2021, № 7 від 16.06.2021, № 8 від 17.06.2021, № 9 від 17.06.2021, № 10 від 17.06.2021, № 11 від 17.06.2021, № 12 від 17.06.2021, № 13 від 18.06.2021, № 14 від 18.06.2021, № 15 від 18.06.2021, №16 від 18.06.2021, датами їх фактичного подання.
У вказаному рішенні адміністративні суди, не надаючи оцінку реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, прийшли до висновку, що оскаржувані рішення не містять, а відповідачі не довели жодних обґрунтувань щодо наявності передбачених законодавством підстав для віднесення позивача (ФГ «Отрадне Плюс») до переліку платників податків з ознаками ризиковості, як і не надали доказів наявності податкової інформації, що свідчила б про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником з посиланнями на відповідні документи. Крім того, зазначено, що контролюючим органом не вказано ФГ «Отрадне Плюс» повного переліку документів (зокрема, первинних документів щодо здійснення спірної поставки), які мають бути подані платником податків, а наведено лише загальне найменування з вичерпного переліку без додаткової конкретизації, що позбавляє можливості встановити, які саме документи не надані позивачем.
Як вже зазначалось, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї статті).
Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 ЦК України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін, і повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині 1 статті 62 Конституції України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 17.08.2023 у справі № 904/3100/21.
Тобто визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 826/13265/13-а, від 18.11.2020 у справі № 810/2287/17.
Натомість у матеріали справи не містять вироку, яким завершено кримінальне провадження щодо першого відповідача, на яке посилався позивач у своєму позові, або вироку в іншому кримінальному провадженні, яким встановлено вину першого чи другого відповідачів у намірі порушити публічний порядок укладенням оскаржуваного договору поставки, що не підтверджує наявність умислу у відповідачів на вчинення правочину всупереч інтересам держави і суспільства, що виник у них до укладення цього правочину.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поставки № 14/06-2021НС від 14.06.2021 і, як наслідок, відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Оскільки позовна вимога про стягнення в дохід держави 13 536 394,20 грн є похідною вимогою від вимоги про визнання договору недійсним, у задоволенні якої відмовлено, зазначена позовна вимога також не підлягає задоволенню.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи, враховуючи наявність у справі доказів передачі товару другому відповідачу, оформлення та подання відповідних податкових декларацій та зобов'язання контролюючого органу зареєструвати податкові декларації за спірною господарською операцією рішенням суду, а також зважаючи на недоведеність позивачем умислу сторін на уникнення правових наслідків за спірним договором, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину, зокрема, наміру відповідачів на укладення договору без мети його реального виконання, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Скаржником безпідставно ототожнюється поняття «правила першої події» та «первинні документи».
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про відсутність факту перевезення вантажу, щодо посилання на транспортні номери НОМЕР_15 , НОМЕР_17 та НОМЕР_18 та те, що вказані номери належать мотоциклу, Hyundai H-I та ВАЗ 2109, відповідно, колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши, не виключає можливості допущення описок при зазначенні серії номеру у вказаних номерах, вказаних у товарно-транспортних накладних (колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що номери НОМЕР_20 , НОМЕР_21 та НОМЕР_22 є номерами вантажних автомобілів).
Також скаржник, вказуючи, що першим відповідачем не доведено реальне (законне) джерело походження насіння соняшнику на загальну суму 13 536 394,20 грн, не надано документів щодо підтвердження його якості та не долучено до повідомлень щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення операцій по відмовленим ПН/РК будь-яких доказів здійснення оплати за поставлене насіння соняшнику, не був позбавлений права звернутись про надання необхідної інформації.
Крім того, слід зазначити про те, що перший відповідач є юридичною особою приватного права і основним видом діяльності підприємства є КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 у справі № 910/9264/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/9264/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 03.07.2025, зокрема, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю суддів Ткаченка Б.О., Майданевича А.Г. та Гаврилюка О.М.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко