79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"25" червня 2025 р. Справа №909/1194/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-Системс" б/н від 04.03.2025
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 суддя: Горпинюк І. Є., м. Івано-Франківськ,
у справі №909/1194/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-Системс" (попередня назва - товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгова дистрибуційна компанія"),
до відповідача фізичної особи-підприємця Слободяна Руслана Володимировича,
про стягнення 458 447,11 грн.,
явка учасників справи:
від позивача: Пономарьова В.М.;
від відповідача: не з'явився,
Короткий зміст позовних вимог позивача
12.12.2024 товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгова дистрибуційна компанія" (зараз - ТОВ "ОПТ-Системс") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Слободяна Руслана Володимировича про стягнення 458 447,11 грн безпідставно сплачених коштів.
Позовні вимоги мотивовано тим, що товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгова дистрибуційна компанія", у період з липня 2023 року по вересень 2024 року, безпідставно, внаслідок помилки, оплатило ФОП Слободяну Р.В. грошові кошти в сумі 458 447,11 грн.
Позов заявлено на підставі приписів статей 11, 14, 202, 525, 526, 530, 610, 629, 901, 1212 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 відмовлено у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова дистрибуційна компанія" до фізичної особи-підприємця Слободяна Руслана Володимирович про стягнення 458 447,11 грн. безпідставно сплачених коштів.
Рішення суду обґрунтоване тим, що між сторонами існують чинні договірні зобов'язання, підтверджені укладеним у письмовій формі Договором на надання послуг №51Т від 01.06.2023, який не визнано недійсним, а отже перераховані позивачем грошові кошти в сумі 458 447,11 грн є виконанням зобов'язань за цим договором і не можуть вважатися безпідставно набутими відповідно до ст. 1212 ЦК України, що виключає можливість їх стягнення як таких, що отримані без правової підстави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача
04.03.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова дистрибуційна компанія" б/н від 04.03.2025 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 у справі №909/1194/24.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, оскільки не надав актів приймання-передачі виконаних послуг та звітів про виконану роботу, що є необхідним для підтвердження виконання послуг і визначення їх вартості (п. 3.1, п. 3.2 Договору). Відповідно до умов договору оплата послуг здійснюється після підписання акта прийомання-передачі та визначення вартості послуг (п. 3.3 Договору).
Передплата за послуги не передбачена умовами договору, відповідач не надав відповідних послуг і не виконав своїх зобов'язань за договором, а тому перераховані відповідачу кошти в сумі 458 447,11 грн, є безпідставно набутими.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 28.05.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/4195/25 від 28.05.2025), в якому заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 у справі №909/1194/24 залишити без змін.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2025 справу №909/1194/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.03.2025 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова дистрибуційна компанія" б/н від 04.03.2025 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 у справі №909/1194/24 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова дистрибуційна компанія" б/н від 04.03.2025 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 у справі №909/1194/24.
Ухвалою від 08.04.2025 призначено справу №909/1194/24 до розгляду у судовому засіданні на 28.05.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 задоволено заяву представника товариства з обмежено відповідальністю “Українська торгова дистрибуційна компанія» - Пономарьової В.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.
Ухвалою від 28.05.2025 розгляд справи №909/1194/24 відкладено на 25.06.2025.
25.06.2025 в судове засідання з'явився представник позивача, відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи.
Представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги, навела доводи аналогічні викладеним у ній, просила її задоволити.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
01 червня 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю "Українська торгова дистрибуційна компанія" (замовник, позивач у справі) та фізична особа-підприємець Слободян Р.В. (виконавець, відповідач у справі) уклали договір про надання послуг № 51Т (далі - Договір).
Договір укладено у письмовій формі, підписано сторонами і скріплено печаткою замовника ТОВ "Українська торгова дистрибуційна компанія", погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього.
За умовами Договору, виконавець зобов'язується надати замовнику послуги у сфері інформатизації, а саме по збору, обробці даних та внесення інформації в бази даних замовника (далі - послуга). Замовник зобов'язується прийняти надані йому послуги і оплатити їх згідно з умовами даного Договору (п. 1.1, 1.2. Договору).
Обов'язки сторін визначені у розділі 2 Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору Виконавець зобов'язаний надавати такі послуги:
- збір та аналіз даних про залишки продукції Замовника у клієнтів (п. 2.1.1. Договору);
- формування замовлень на підставі аналізу даних про залишки продукції у клієнтів (п. 2.1.2. Договору);
- введення даних про замовлення та залишках в різні інформаційні системи Замовника, а саме: автоматичне введення даних; ручне введення даних (п. 2.1.3. Договору).
Згідно з п. 2.1.4. Договору, виконавець при виконанні своїх обов'язків зобов'язаний забезпечити збереження і працездатність ввірених йому техніки і обладнання, конфіденційність отриманих від замовника відомостей, даних та інформації.
Відповідно до п. 2.2. Договору замовник зобов'язаний:
- забезпечити виконавця на термін дії договору документацією та інформацією, необхідною для виконання умов цього Договору (п. 2.2.1. Договору);
- створювати належні умови для забезпечення збереження документації, грошових коштів і матеріальних цінностей виконавця (п. 2.2.2. Договору);
- своєчасно, згідно з цим Договором, оплачувати послуги виконавця (п. 2.2.3. Договору).
Вартість робіт і порядок розрахунків визначені у розділі 3 Договору.
Згідно з п. 3.1. Договору за надані за цим договором послуги замовник оплачує виконавцю їх вартість виходячи з обсягів зібраної, проаналізованої та внесеної в інформаційні системи замовника інформації.
Відповідно до п. 3.2. Договору вид, вартість, і строки наданих послуг узгоджуються сторонами в усному або письмовому вигляді. Підсумок роботи виконавця, результативність наданих послуг та вартість послуг, сторони відображають в акті виконаних робіт, який підписується уповноваженими представника сторін.
Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що виконавець в кінці кожного місяця (до 30 числа розрахункового місяця) надає замовнику Акт прийому-передачі виконаних робіт. замовник повинен або підписати цей Акт прийому-передачі виконаних послуг або надати виконавцю письмові мотивовані зауваження щодо отриманих послуг протягом 10 календарних днів з моменту його отримання. Разом з актом прийому-передачі виконаних послуг виконавець передає замовнику Звіт про виконану роботу. Замовник зобов'язаний оплатити послуги надані виконавцем протягом 20 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі наданих послуг у сумі, яка відображена і узгоджена сторонами у цьому Акті. Підписуючи Акт прийому передачі наданих послуг замовник та виконавець, тим самим підтверджують, що послуги були надані виконавцем належним чином і прийняті замовником без заперечень і яких-небудь претензій.
Пунктом 4.1. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо вони не будуть вирішені шляхом переговорів, всі розбіжності підлягають вирішенню в суді, в порядку встановленому законом України.
Цей Договір укладено до 31.12.2023 і вступає в силу з дня його підписання (п. 6.1. Договору).
Відповідно до п. 6.2. Договору замовник в односторонньому порядку має право відмовитися від цього Договору і розірвати його, письмово повідомивши про це виконавця за 5 календарних днів до моменту розірвання.
Пунктом 6.3. Договору погоджено якщо за 10 днів до закінчення строку договору сторони не повідомили письмово про припинення дії Договору, то він вважається продовженим на той самий строк на тих же умовах. У порядку встановленому цим пунктом Договір може продовжуватися необмежену кількість разів.
Сторони не повідомляли одна одну про припинення дії Договору. Відтак, Договір на надання послуг № 51Т від 01 червня 2023 року є дійсним.
На виконання умов Договору замовник, за період з липня 2023 року по вересень 2024 року, перерахував виконавцю грошові кошти в сумі 458 447,11 грн із призначення платежу: "#169330521566189*1123 перераховано по договору № 51 Т від 01.06.2023 за інформаційні посл. Слободян Р.В. ІПН НОМЕР_1 ", що підтверджується доданими до позовної заяви виписками банку (а. с. 8-12).
У ТОВ "Українська торгова дистрибуційна компанія" відсутні акти прийому-передачі виконаних послуг та звіти про виконану роботу ФОП Слободяна Р.В. за вказані періоди і на зазначену суму. В контексті викладеного, позивач стверджує що передбачені Договором послуги відповідачем не надані.
Як зазначає позивач, уповноважені працівники ТОВ "Українська торгова дистрибуційна компанія" безпідставно перерахували на рахунок ФОП Слободяна Р.В. такі виплати: 17.07.2023 - 16 740,88 грн; 28.07.2023 - 18 960,30 грн; 29.08.2023 - 21 967,03 грн; 29.08.2023 - 23 533,72; 15.09.2023 - 13 061,83 грн; 25.09.2023 - 19 926,87 грн; 19.10.2023 - 9 457,18 грн; 19.10.2023 - 4 033,40 грн; 24.10.2023 - 21 569,18 грн; 10.11.2023 - 17 633,84; 24.11.2023 - 17 997,50 грн; 12.12.2023 - 18 418,75 грн; 12.01.2024 - 33 087,46 грн; 22.01.2024 - 26 853,18 грн; 30.01.2024 - 13 723,72 грн; 09.02.2024 - 4 536,06 грн; 20.02.2024 - 14 729,48 грн; 12.04.2024 - 6 080,48 грн; 19.04.2024 - 4 730,52 грн; 26.04.2024 - 1 695,67 грн; 29.05.2024 - 3 939,17 грн; 11.06.2024 - 82 785,66 грн; 12.06.2024 - 2 416,72 грн; 03.07.2024 - 3 433,57 грн; 04.07.2024 - 5 174,31 грн; 11.07.2024 - 2 559,86 грн; 11.07.2024 - 4 391,63 грн; 23.07.2024 - 4 567,47 грн; 30.07.2024 - 27 113,55 грн; 07.08.2024 - 2 368,05 грн; 22.08.2024 - 3 172,11 грн; 04.09.2024 - 1 327,60 грн; 09.09.2024 - 2 724,15 грн; 20.09.2024 - 3 736,19 грн.
Позивач покликається на те, що представники позивача в телефонному режимі зверталися до відповідача з вимогою надати акти приймання-передачі послуг та звітів про виконану роботу, проте відповідач таких не надав.
Отже відповідно до позиції позивача грошові кошти у розмірі 458 447,11 грн відповідач отримав безпідставно, внаслідок помилки, тому зобов'язаний їх повернути.
З урахуванням зазначеного вище, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 458 447,11 грн як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 у цій справі оскаржується позивачем в повному обсязі.
Предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у сумі 458 447,11 грн. за укладеним договором про надання послуг на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
В матеріалах справи наявні документальні докази існування між сторонами договірних зобов'язань - Договір на надання послуг № 51Т від 01 червня 2023 року (а.с. 7).
Внаслідок укладення зазначеного вище договору між сторонами відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки.
Договір на надання послуг № 51Т від 01 червня 2023 року укладено у письмовій формі, підписано сторонами і скріплено печаткою замовника ТОВ "Українська торгова дистрибуційна компанія", погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судами встановлено, що укладений сторонами договір є чинний та не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).
Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, частинами 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 17 липня 2023 року по 20 вересня 2024 року позивач перерахував неодноразово відповідачу на рахунок кошти в сумі 458 447,11 грн, що підтверджується доданими до позовної заяви банківськими виписками. Призначення платежу зазначено як "#169330521566189*1123 перераховано по договору № 51 Т від 01.06.2023 за інформаційні послуги Слободян Р.В. ІПН НОМЕР_1 ".
Пунктами 3.1, 3.2 та 3.3 договору сторони домовилися про умови оплати за надані послуги, які повинні оплачуватися замовником за узгодженою вартістю, залежно від обсягів наданих послуг. За умовами договору, після виконання робіт складається акт прийому-передачі виконаних послуг, що є підставою для подальшої оплати.
Доказів надання послуг відповідачем судам не надано, проте протягом тривалого періоду, і, як свідчать банківські виписки, позивач здійснив 34 платежі на загальну суму 458 447,11 грн.
Позивач стверджує, що кошти були перераховані помилково, отже безпідставно набуті. Проте ці доводи апеляційної скарги грунтуються на неправильному розумінні норм права, і в силу встановлених обставин по справі та вимог законодавства - набуті на підставі укладеного договору.
Факт виконання чи невиконання договірних зобов'язань виключають кваліфікувати ці відносини за ст.ст.1212 ЦК України.
Зважаючи на те, що відносини між сторонами є договірними, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що кошти, перераховані позивачем на рахунок відповідача, не можуть бути визнані безпідставно набутими.
Таким чином, підстав для стягнення з відповідача зазначених коштів як безпідставно набуті відсутні, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені докази у їх сукупності та взаємозв'язку, з урахуванням положень статті 86 Господарського процесуального кодексу України, а також виходячи з вимог статті 1212 Цивільного кодексу України, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно зробив висновок про відмову в позові.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 у справі №909/1194/24 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-Системс" б/н від 04.03.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2025 у справі №909/1194/24 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 04.07.2025
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.