Справа №953/9832/23 Головуючий 1-ої інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1411/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ст.126-1, ст. 336 КК України
Іменем України
30 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова в режимі відеоконференції кримінальне провадженняз а апеляційною скаргою захисника на вирок Київського районного суду м. Харкова від 07.04.2025 року стосовно ОСОБА_9 , -
Вказаним вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Малинівка, Чугуївський району, Харківської області, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, не працюючий, не одруженого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- вироком Київського районного суду м. Харкова від 07.03.2023 за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у вигляді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин, вироком Харківського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, ч. 2 ст. 389 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді 1 (одного) року 25 (двадцяти п'яти) днів обмеження волі,
засуджений за:
- ст. 126-1 КК України до 1 (одного) року обмеження волі;
- ст. 336 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутної частини покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Харкова від 12.07.2023 року (скасованого вироком Харківського апеляційного суду від 10.03.2025 року) до покарання призначеного за цим вироком, із застосуванням пп. б п.1 ч.1 ст. 72 КК України, остаточно до відбуття ОСОБА_9 , призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 2 (два) місяці.
Згідно вироку, ОСОБА_9 , у порушення вимог ст. 28 «Конституції України» згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також у порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, умисно, систематично вчиняє психологічне насильство щодо своєї цивільної дружини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою він проживає, що призвело до психологічних страждань останньої, а також погіршення якості її життя, що виразилось у формі втрати енергійності, втомі, фізичному дискомфорті, втраті повноцінного сну та відпочинку.
Так, 29.04.2023 близько 10:00 години, ОСОБА_9 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру щодо своєї цивільної дружини ОСОБА_10 , а саме: висловлювався нецензурно лайкою в її адресу та погрожував фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психологічному здоров'ю потерпілої. За вказані дії постановою Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2023 ОСОБА_9 визнано винним, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 170 грн.
Крім того, 03.05.2023 близько 14:30 години, ОСОБА_9 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру щодо своєї цивільної дружини ОСОБА_10 , висловлювався в її адресу нецензурною лайкою, погрожував фізичним насильством за адресою: АДРЕСА_4 , вдруге. За вказані дії постановою Київського районного суду м. Харкова від 29.05.2023 ОСОБА_9 визнано винним, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 170 грн.
Крім того, 19.07.2023 приблизно о 08:00, за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_9 вчинив домашнє насильство психологічного характеру, щодо своєї цивільної дружини ОСОБА_10 , а саме: ображав, висловлювався нецензурною лайкою, погрожував, кидав сірники в обличчя. За вказані дії його постановою Київського районного суду м. Харкова від 20.07.2023 визнано винним, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 340 грн.
Таким чином, ОСОБА_9 , будучи особою, раніше неодноразово притягнутою до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за ст. 173-2 КУпАП, вчинив умисний злочин проти життя та здоров'я особи за наступних обставин:
Так, 25.07.2023 приблизно о 03:00, ОСОБА_9 , знаходячись у кімнаті АДРЕСА_6 , де діючи умисно та систематично, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер та наслідки своїх протиправних дій і бажаючи їх настання, вчинив психологічне насильство щодо своєї цивільної дружини ОСОБА_10 , яке полягало у словесних образах, висловлюваннях на її адресу нецензурною лайкою та погроз застосування щодо неї фізичного насильства. Внаслідок таких систематичних дій ОСОБА_9 потерпіла ОСОБА_10 постійно піддається залякуванням, приниженням, психологічним стражданням, перебуває у стані емоційного пригнічення, суттєво погіршилася якість її життя, у неї спостерігається погіршення психологічного самопочуття, зниження самооцінки, втрата позитивних емоцій та жаги до життя.
Крім того, відповідно до Закону України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та Указу Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», з 24.02.2022 на території України оголошено загальну мобілізацію у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової мобілізаційної готовності Збройних сил України та інших військових формувань.
Указом Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» 452/2023 від 18 серпня 2023 року, затвердженого Законом № 3276-ІХ від 27.07.2023, строк проведення загальної мобілізації продовжено з 18.08.2023 на 90 діб.
Так, у жовтні місяці 2023 року, точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_9 , який відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», є військовозобов'язаним під час воєнного стану, отримав повістку для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 , до якого з'явився 13.10.2023 року та пройшов військово-лікарську комісію після чого, будучи придатним згідно довідки ВЛК № 4/894 від 13.10.2023 до військової служби, отримав повістку для відправлення 17.10.2023 до військової частини № НОМЕР_1 та проходження військової служби.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитись до військової частини, або збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах.
Так, 17.10.2023, ОСОБА_9 , маючи прямий умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер, свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, будучи придатним до військової служби, згідно довідки військово-лікарської комісії № 4/894 від 13.10.2023, з метою ухилення від мобілізації, без поважних на те причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 у зазначену дату, та 01.11.2023 надав письмову заяву про відмову від призову на військову службу у зв'язку із мобілізацією.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок за ст. 336 КК України скасувати та закрити кримінальне провадження. Вирок за ст. 126-1 КК України змінити та призначити ОСОБА_9 більш м'яке покарання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити їх апеляційні скарги, з'ясувавши думку прокурора, який заперечував проти апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляцію слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно проаналізував всі докази в їх сукупності, зокрема за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення прийшов до вірного висновку винуватості у вчиненні злочинів, передбачених ст. 126-1 КК України, а саме домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчиненні психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань та погіршенні якості життя потерпілої особи; ст. 336 КК України, а саме в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Як вбачається з вироку суду (т. 1 а. с. 235 - 238) обвинувачений в суді першої інстанції свою вину у вчинення інкримінуємих йому злочинів визнав частково.
Проте, не дивлячись на раніше зазначену позицію обвинуваченого його вина у вчиненому повністю підтверджується дослідженими в суді та наведеними у вироку доказами.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що не визнання обвинуваченим своєї вини, у вчиненні ним кримінального злочину - це спроба ввести суд в оману та в подальшому уникнути справедливого покарання за вчинене.
Що стосується апеляційних вимог сторони захисту щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК Україничерез суворість, то колегія суддів зазначає наступне.
Як прямо передбачено ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який у відповідності до статті 12 КК України, відноситься до не тяжкого злочину, а також особу обвинуваченого.
Так, судом враховано, що ОСОБА_9 , який раніше судимий, на диспансерному обліку у лікаря психіатра, нарколога не перебуває.
Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_9 , судом не встановлено.
Призначене ОСОБА_9 покарання за ст. 126-1 КК України, на переконання колегії суддів не можна визнати явно несправедливим, враховуючи раніше зазначені критерії, а тому слід вважати справедливим з урахуванням вищенаведених обставин та положень передбачених ст. 414 КПК України.
З урахуванням вищезазначених обставин, даних про особу обвинуваченого призначене судом першої інстанції покарання на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_9 та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст. 50 та 65 КК України, оскільки за своїм видом та розміром є справедливим.
Таким чином судом першої інстанції було досліджено та належним чином враховано усі обставини, на які посилається захисник, як на підстави для зміни судового рішення в частині засудження за ст. 126-1 КК України.
З приводу існування підстав для закриття кримінального провадження за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України колегія суддів зазначає наступне.
Так, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_9 підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому порядку і безпосередньо досліджених судом, яким дана належна оцінка,.
Отже, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини підтверджується наступними даними, отриманими:
- повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення за підписом начальника Київського РТЦК мста Харкова № 7010 від 23.10.2023 року яким було поінформовано Харківське районне управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області про вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого ст. 336 КК України, (т. 1 а. с. 179-180);
- довідкою військово лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 № 41894 від 13.10.2023 року (т. 1 а. с. 183);
- карткою обстеження та медичного огляду військово лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 № 100 від 13.10.2023 року (т. 1 а. с. 184-185);
- поіменного списку від 17.10.2023 року, відповідно до якого за порядковим номером 5 зазначено прізвище ОСОБА_9 та відмітка про його не прибуття після отримання виклику на відправлення, за підписом свідка ОСОБА_11 (т.1 а. с. 186);
- військового квитка ОСОБА_9 про перебування на обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 як військовозобов'язаного (т. 1 а. с. 187-189);
- акту від 22.10.2023 року за підписом офіцера мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_12 , офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_13 , оператора мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_14 , відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_9 був обізнаний про необхідність прибуття 17.10.2023 за бойовою повісткою та попереджений про кримінальну відповідальність, у зазначений час не прибув для відправлення до військової частини (т. 1 а. с. 190);
- заяви ОСОБА_9 від 01.11.2023 року до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про відмову від проходження служби за особистими обставинами (т. 1 а. с. 193);
- розписки за підписом ОСОБА_9 про отримання ним виклику 13.10.2023 для прибуття на 17.10.2023 року о 07:30 (т. 1 а. с. 194).
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив та дослідив всі надані докази по справі і наведені у вироку, які не викликають сумніву у тому, що висновки суду підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Крім того, сам обвинувачений не спростовував в апеляційному суді достовірність встановлених фактів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновком суду першої інстанції стосовно засудження ОСОБА_9 за ст. 336 КК України повністю відповідає встановленим фактичним обставинам цього кримінального провадження по даному обвинуваченню, а самі обставини повністю підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Також, колегія суддів, звертає увагу, що суд першої інстанції не зазначив в резолютивній частині вироку про застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим на підставі ст. 70 КК України.
Як свідчать матеріали цього кримінального провадження (т. 1 а. с. 244) після оголошення вироку суд першої інстанції своєю ухвалою від 09.04.2025 вище встановлену помилку розцінив як описку оскільки в мотивувальній частині вироку (т. 1 а. с. 237) є посилання на застосування ч. 1 ст. 70 КК України.
Разом з цим, як вбачається з вироку (т. 1 а. с. 235 - 238) процесуальне становище обвинуваченого обумовлено його засудженням за ст. 126-1, ст. 336 КК України до одного року обмеження волі та трьох років позбавлення волі та із застосування ч. 1 ст. 71 КК України, з урахуванням попереднього вироку, до трьох років 2 двох місяців позбавлення волі при призначенні остаточного покарання і з цим рішенням, як свідчать матеріали кримінального провадження, погодились сторони адже апеляційних вимог з цього приводу не поступало.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог лише у випадку, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, що у даному випадку, на думку колегії суддів не є очевидним.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що завдання передбачене ст. 2 КПК України досягнуто оскільки завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У випадку скасування вироку з вищевказаної підстави раніше наведене завдання в частині швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з урахуванням вимог ст. 28 КПК України було б порушене.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеної аргументації, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для скасування судового рішення у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам, виходячи з положення ст. 410, 411 КПК України, колегію суддів, не встановлено.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення оскільки жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами зазначеними в апеляційній скарзі не встановлено, тож вирок суду залишається без змін.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м. Харкова від 07.04.2025 року стосовно ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді