Провадження № 22-ц/803/3675/25 Справа № 207/22/23 Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
03 липня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря судового засідання: Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу №207/22/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Огнєва Надія Олександрівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, визнання недійсним спадкового договору, визнання права власності на спадщину, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Іванової Ольги Миколаївни на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 08 січня 2024 року, ухвалене у складі судді Погребняк Т.Ю., -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Огнєва Н.О., в обґрунтування якого зазначає, що є хрещеною донькою ОСОБА_3 , якому за життя, відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Карнаухівської селищної ради міста Дніпродзержинська 20.10.2008 року за реєстровим №71 зареєстрованого в Дніпродзержинському БТІ за №2383, на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 .
Зазначає, що спадкоємців першої-третьої черги спадкування і взагалі будь-яких кровних родичів ОСОБА_3 не мав. Дружина ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину після померлого ОСОБА_3 , є позивач ОСОБА_1 , як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю останні 6 (шість) років до його смерті і на час відкриття спадщини. ОСОБА_3 , 1928 року народження, був людиною похилого віку - 93 роки, постійно хворів, мав задовго до смерті хронічну серцево-судинну недостатність, інші важкі супроводжувальні діагнози, і за станом здоров'я потребував постійного стороннього догляду. У нього часто були напади недостатності кисню, він в будь-який час міг впасти від запаморочення, потребував постійного контролю тиску та прийому ліків за розкладом.
Вказує, що була у нього єдиною близькою людиною. Фактично в 2015 році вони прийняли спільне рішення про те, що вона переселиться жити до нього в житловий будинок АДРЕСА_1 , де разом мешкали до його смерті однією сім'єю як батько та донька, вели спільне господарство.
В грудні 2022 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Прожуган М.А. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , на що, приватним нотаріусом Прожуган М.А. винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з пропуском строку для подачі заяви про прийняття спадщини, відсутності доказів спільного проживання разом зі спадкодавцем та реєстрації спадкового майна за іншою особою.
Окрім цього, позивачці стало відомо, що 12 листопада 2008 року був укладений спадковий договір між ОСОБА_3 , як відчужувачем, та ОСОБА_2 , як набувачем майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н.О., зареєстрований в реєстрі за №2865, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняв зобов'язання по виконанню своїх обов'язків по спадковому договору, а саме: оплачувати послуги третіх осіб по постійному прибиранню, пранню, купівлі продуктів. необхідних речей, проведенню поточного ремонту при необхідності. Однак, ОСОБА_2 жодного разу в Україну не приїздив, грошових коштів не присилав, фактично самоусунувся від виконання своїх зобов'язань за спадковим договором.
Позивач ОСОБА_1 , останні 6 років, мешкаючи разом з ОСОБА_3 , повністю його доглядала, забезпечувала всім необхідним, готувала, годувала, лікувала, обслуговувала не тільки житло, але й його особисто. За життя ОСОБА_3 прийняв рішення розірвати спадковий договір з відповідачем, та подарувати позивачу свій житловий будинок. ОСОБА_2 повідомив, що не заперечує проти розірвання цього договору нотаріуса, але він не може в'їхати в Україну без запрошення.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Організація та оплата поховання ОСОБА_3 були зроблені також повністю за власні кошти позивача.
У зв'язку з чим, просила встановити факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним спадковий договір, укладений 12 листопада 2008 року між ОСОБА_3 , як відчужувачем та ОСОБА_2 , як набувачем майна, посвідчений нотаріусом Дніпропедзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н.О., зареєстрований в реєстрі №2864; визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 .
Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 08 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з зазначеними судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Іванова О.М. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним правовідносинам сторін, винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та незастосуванням норм, що підлягали обов'язковому застосуванню для даних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи, порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги визнання відповідачем позову. Вказує, що якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Але судом першої інстанції в порушення вимог ст.ст.206, 263 ІЦПК України, ухвала про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову судом не виносилась; в рішенні суду також не зазначено яким самим вимогам чинного законодавства таке визнання не відповідає та/або які саме права, свободи чи інтереси яких саме інших осіб таке визнання відповідачем позову порушує.
Вказує, що відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції посилався на Постанову КМУ №187 від 03 березня 2022 року (зі змінами та доповненнями) «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської федерації», згідно якої «Для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання Російською Федерацією або особами, пов'язаними з державою-агресором, крім безоплатного відчуження на користь держави Україна.»
Вказує, що Постанова КМУ №187 від 03.03.2022 не може бути застосована як норма матеріального права до спірних правовідносин, оскільки: згідно пункту 2 Постанови установлено, що: правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними; нотаріальне посвідчення правочинів, що порушують мораторій, визначений пунктом 1 цієї постанови, забороняється. Державна реєстрація або інше визнання державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державними реєстраторами юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, особами, які надають публічні (адміністративні) послуги, правочинів, укладених з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, забороняється.
Таким чином, вказаною постановою заборонено вчинення правочинів по відчуженню майна (в т.ч. нерухомого), яке належить фізичним та юридичним особам, пов'язаним з країною-агресором.
Вважає, позбавлення особи права власності на майно, набуте всупереч вимогам діючого законодавства, шляхом визнання правочину недійсним на підставі рішення суду - не заборонено.
Також зазначає, що спірний спадковий договір ОСОБА_2 уклав з порушенням закону, оскільки наміри відповідача не були спрямовані на реальне настання правових наслідків в повному обсязі, що були обумовлені пунктом 6 спадкового договору. Суд першої інстанції не надав належної уваги зазначеному факту.
Окрім цього, вказує, що суд першої інстанції припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов висновків, що суперечать обставинам справи та доказам, які маються в матеріалах справи, порушив норми матеріального права, не застосувавши норми, які підлягали обов'язковому застосуванню, та застосував ті, які не підлягають застосуванню, що є підставою для скасування рішення суду від 08 січня 2024 року та постановлення нового рішення.
Позивач та її представник у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Інші учасники справи до суду не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, показання свідків, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Південним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), за актовим записом №867.
За життя ОСОБА_3 , на праві приватної власності, належав житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Карнаухівської селищної ради міста Дніпродзержинська 20 жовтня 2008 року за реєстровим №71 зареєстрованого в Дніпродзержинському БТІ за №2383.
ОСОБА_3 , 1928 року народження, був людиною похилого віку - 93 роки, відповідно до довідки про причину смерті №48, помер через хронічну серцево-судинну недостатність.
Відповідно до Акту від 10 листопада 2022 року, складеним головою квартального комітету №1 смт.Карнаухівки, про проживання ОСОБА_1 з 10 вересня 2015 року до 09 жовтня 2021 року без реєстрації по АДРЕСА_1 разом з хрещеним ОСОБА_3 та ведення спільного господарства.
Після смерті ОСОБА_3 організація та оплата поховання були зроблені повністю за власні кошти позивача.
В грудні 2022 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Прожуган М.А. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
28 грудня 2022 року приватним нотаріусом Прожуган М.А. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з пропуском строку для подачі заяви про прийняття спадщини, відсутності доказів спільного проживання разом зі спадкодавцем та реєстрації спадкового майна за іншою особою.
Наприкінці 2018 року ОСОБА_3 повідомив позивача про те, що 12 листопада 2008 року був укладений спадковий договір між ОСОБА_3 , як відчужувачем, та ОСОБА_2 , як набувачем майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огневою Н.О., зареєстрований в реєстрі за №2865.
09 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 , за вказівкою ОСОБА_3 , через приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоту Т.О., направила на адресу відповідача ОСОБА_2 в м.Брянськ РФ запрошення для приїзду в Україну.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що метою встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки. Чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.
Відмовляючи у задоволенні позову своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що оскільки власник спірного нерухомого майна, який набув право власності за спадковим договором, та на ім'я якого зареєстровано право власності, ОСОБА_2 , є громадянином Російської Федерації, тобто особою, пов'язаною з державою-агресором, то відчуження зареєстрованого за ним нерухомого майна, розташованого на території України, заборонено.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з позовної заяви позивач просила встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 ; визнати недійсним спадковий договір, укладений 12 листопада 2008 року між ОСОБА_3 , як відчужувачем, та ОСОБА_2 , як набувачем майна; визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно.
Суд першої інстанції фактично, пославшись на постанову КМУ «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03 березня 2022 року №187 , якою накладено мораторій на відчуження, в тому числі нерухомого майна, розташованого на території України, і зареєстрованого за особами, пов'язаними з державою-агресором, не розглянув по суті позовні вимоги.
Так, згідно даної Постанови: п.1 «Для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:
п.п.2) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, права участі в юридичній особі (акцій, паїв, часток у статутному капіталі або інших об'єктів цивільних прав, що засвідчують участь в юридичній особі), прав вимоги до боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання Російською Федерацією або особами, пов'язаними з державою-агресором.
п.п.3) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, права участі в юридичній особі, прав вимоги до боржника у справах про банкрутство (неплатоспроможність), транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов'язаних з державою-агресором, або Російської Федерації, крім набуття ними права власності на такі об'єкти на підставі рішення суду або свідоцтва про право на спадщину.
п.2. Установити, що:
1) правочини (у тому числі довіреності), укладені з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, у тому числі якщо ними передбачається відповідне відчуження у майбутньому, є нікчемними;
2) нотаріальне посвідчення правочинів, що порушують мораторій, визначений пунктом 1 цієї постанови, забороняється. Державна реєстрація або інше визнання державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державними реєстраторами юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, особами, які надають публічні (адміністративні) послуги, правочинів, укладених з порушенням мораторію, визначеного пунктом 1 цієї постанови, забороняється.
Таким чином, на переконання колегія суддів, даний висновок суду є помилковим, оскільки зазначений нормативний акт не розповсюджується на спірні правовідносини, що виникли між сторонами і підлягають розгляду в судовому порядку.
Таким чином, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, не застосувавши норми, які підлягали обов'язковому застосуванню, та застосував ті, які не підлягають застосуванню, що є підставою для скасування рішення суду.
Розглядаючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).
Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Якщо вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім'єю заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.
Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968сво21).
Оскільки у цій справі позовна вимога про встановлення факту проживання спадкоємця зі спадкодавцем заявлена у зв'язку з таким проживанням - не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, тому ці відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №694/646/20 (провадження №61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції в якості свідків були допитані: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які під присягою своїми свідченнями підтвердили факт спільного проживання позивача та ОСОБА_3 , вказуючи, що позивач є хрещеною ОСОБА_3 , і після сперті його (спадкодавця) дружини, оскільки він був похилого віку, хворів і не мав змоги себе обслуговувати, позивач з 2015 року мешкала у ОСОБА_3 , доглядала його, вела домашнє господарство, купували продукти, готувала, отримувала останні роки пенсію ОСОБА_3 .
Після смерті останнього займалась його похованням, організацією та оплатою, оформленням свідоцтва про його смерть.
Відповідача ОСОБА_2 жодного разу не бачили. Підтвердили, що він не доглядав, не сплачував за догляд іншим особам, за померлим ОСОБА_3 .
Колегія суддів дослідила і надала правову оцінку: книзі погосподарського обліку, надану позивачем у судовому засіданні, із якої вбачається, що ОСОБА_3 , зазначений як голова домогосподарства, показанням допитаних свідків, які підтвердили факт проживання позивача з ОСОБА_3 однією сім'єю з 2015 року по день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), доказам її (позивача) витрат на поховання померлого ОСОБА_3 ..
Дослідивши показання свідків, які були допитані в судовому засіданні в передбаченому процесуальним законом порядку, інші докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 дійсно здійснювала за померлим догляд та допомагала йому в домогосподарстві, вони несли спільні витрати для організації спільного побуту, що свідчить про наявність підстав для задоволення вимог в частині встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини, зокрема у період з 2015 року до жовтня 2021 року, оскільки вони є доведеними.
Враховуючи наявність правових підстав вважати, що позивач та ОСОБА_3 з 2015 року та по день смерті останнього, ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживали разом однією родиною та вели спільне господарство за адресою: будинок АДРЕСА_1 , також відсутність інших спадкоємців, які б на момент смерті ОСОБА_3 проживали б з ним, факт належності позивача до спадкоємців четвертої черги є доведеним, що у свою чергу надає можливість реалізації вищевказаного права на спадкування, тому колегія суддів вважає що право позивача підлягає захисту, а позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо вимог про визнання недійсним спадкового договору, укладеного 12 листопада 2008 року між ОСОБА_3 , як відчужувачем та ОСОБА_2 , як набувачем майна, посвідчений нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Н.О., зареєстрований в реєстрі № 2864, колегія суддів зазначає наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження №61-8593св21)).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі №761/12692/17 (провадження №61-37390свп18)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частини перша, друга статті 264 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частини перша статті 367 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем, набувачем, так й іншою заінтересованою особою.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
З матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 обґрунтовуючи свій позов посилалась на те, що оскаржуваний правочин не був спрямований на реальне настання наслідків і є фіктивним, і це знайшло підтвердження в при перегляді справи судом апеляційної інстанції.
Тому спірний договір, на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України, слід визнати недійсним, задовольнивши вимоги в цій частині.
Щодо вимог про визнання права власності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Судом встановлено, що єдиним спадкоємцем який прийняв спадщину після померлого ОСОБА_3 , є позивач ОСОБА_1 , як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю останні 6 (шість) років до його смерті і на час відкриття спадщини.
Оскільки позивач протягом встановленого законом строку прийняла спадщину, інших спадкоємців немає, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок АДРЕСА_1 , що належав за життя спадкодавцю ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції і підлягають задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням прийнятого рішення підстав для перерозподілу судових витрат не має.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 08 січня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Огнєва Надія Олександрівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, визнання недійсним спадкового договору, визнання права власності на спадщину - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , з 10 вересня 2015 року по 09 жовтня 2021 року.
Визнати недійсним спадковий договір, укладений 12 листопада 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Огнєвою Надією Олександрівною, реєстровий номер 2864.
Визнати в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 03.07.2025р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв