03 липня 2025 року м. Київ
Справа № 760/18321/24
Провадження № 22-ц/824/7309/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А. М.,
суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
секретрая Желепи В.В.
сторони: позивач Моторно (транспортне) страхове бюро України
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2024 року, ухваленого у складі судді Українця В.В.
У серпні 2024 року МТСБУ звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача 14517 гривень 59 копійок понесених витрат та судовий збір.
Позов мотивований тим, що 21 серпня 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Volkswagen» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу марки «Mazda» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби були пошкоджені.
Згідно з постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді.
На дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
ОСОБА_2 29 серпня 2020 року звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та із заявою про виплату страхового відшкодування.
Відповідно до Звіту автотоварознавчого дослідження від 18 вересня 2020 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки «Mazda» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 13381 гривня 96 копійок.
Витрати МТСБУ на збір документів та визначення розміру шкоди склали 1430 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 2542928 від 09 жовтня 2020 року.
Загальний розмір витрат з урахуванням витрат на збір документів та визначення розміру шкоди складає 14517 гривень 59 копійок.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року виправлено описку в ухвалі Солом'янського районного суду м. Києва від 28 серпня 2024 року.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову МТСБУ до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності оскільки виплата страхового відшкодування відбулась 18 січня 2021 року а з позовом звернулись 07 серпня 2024 року тобто з пропуском строку.
Не погоджуючись з рішенням суду, МТСБУ подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В мотивування апеляційної скарги посилалось на те, що позивач при звернені до суду з даним позовом не пропустив строк позовної давності, оскільки строк позовної давності було зупинено, а отже потреба в їх поновленні відсутні.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 січня 2025 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу Стрижеус А.М.
Листом Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року матеріали справи № 760/18321/24 витребувано з Солом'янського районного суду м. Києва.
Відповідно до супровідного листа матеріали справи № 760/18321/24 надійшли до Київського апеляційного суду 06 лютого 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МТСБУ на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Ухвалою Київського апеляційного суд увід 08 квітня 2025 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
03 березня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив аргументовано тим, що ОСОБА_3 не визнає вину у вчиненому адміністративному правопорушенні та постанову про визнання виним у вчиненні адміністративного правопорушення не отримував, участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення участі не приймав.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2025 року, здійснено перехід з письмового провадження на спрощене провадження позовне провадження з викликом учасників справи та справу призначено до судового розгляду в судове засідання на 02 липня 2025 року об11 год.15 хв.
В судове засідання учасники справи не з'явилися.
Судова повістка, яка направлялася ОСОБА_4 повернулася до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Від представника МТСБУ Попова В.Є. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони.
За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.
Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Встановлено, що 21 серпня 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Volkswagen» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу марки «Mazda» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
У постанові Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року зазначено, що винуватість ОСОБА_1 повністю підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними схеми місця дорожньо-транспортної пригоди із зазначенням пошкоджень транспортних засобів, які підтверджують механізм дорожньо-транспортної пригоди, викладений у протоколі, поясненнями учасників дорожньо-транспортної пригоди, даними працівникам поліції на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Вказаною постановою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КпАП України закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року в апеляційному порядку не оскаржувалась.
У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль марки «Mazda» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
ОСОБА_2 29 серпня 2020 року звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та із заявою про виплату страхового відшкодування.
Відповідно до Звіту автотоварознавчого дослідження від 18 вересня 2020 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки «Mazda» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 13381 гривня 96 копійок.
На підставі наказу та довідки № 1 від 14 січня 2021 року позивачем було відшкодовано зазначену шкоду ОСОБА_2 в загальному розмірі 13087 гривень 59 копійки, що підтверджується платіжною інструкцією № 434450 від 18 січня 2021 року.
Будь-яких доказів на спростування зазначеного розміру майнової шкоди стороною відповідача суду не надано.
Клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи відповідачем не заявлялось.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до ст. 257 ЦК України Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з тим, відповідно до Закону України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, - набув чинності 12 березня 2020 року.
Відповідно до Закону України від 17 березня 2022 року № 2120-IХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві і перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-1X від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-1Х від 08.11.2023), редакції чинній станом на 08.03.2024 року.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що строки позовної давності були зупинені 12 березня 2020 року, а позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції 07 серпня 2024 року.
Отже, колегія судів дослідивши матеріали справи дійшла до висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності на звернення до суду першої інстанції, оскільки такий строк було зупинено, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з помилковим застосуванням строку позовної давності визначеного ст. 257 ЦК України.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно з ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Частиною 1 ст. 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
У п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
В абзаці 3 пункту 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вищевказані правові висновки також було викладено Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №337/1673/16-ц та постанові від 20 червня 2019 року у справі № 362/5422/15.
Отже, системний аналіз ст.ст. 22, 988, 1166, 1192, 1194 ЦК України та ст. ст.22, 28, 29, 36 Закону дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі обов'язок відшкодувати ту частину витрат, які необхідні для проведення ремонту автомобіля, які не увійшли до страхової виплати, покладається на особу, яка завдала шкоду, у загальному порядку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №205/7747/18, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Також, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV).
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто, положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
У відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
У преамбулі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Натомість відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до позивача (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Як убачається з матеріалів справи, Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року зазначено, що винуватість ОСОБА_1 повністю підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними схеми місця дорожньо-транспортної пригоди із зазначенням пошкоджень транспортних засобів, які підтверджують механізм дорожньо-транспортної пригоди, викладений у протоколі, поясненнями учасників дорожньо-транспортної пригоди, даними працівникам поліції на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року в апеляційному порядку не оскаржувалась.
Отже, факт вини ОСОБА_1 є доведеною та не спростованою обставино у справі.
Оскільки, страхова відповідальність ОСОБА_1 не була зареєстрована на час настання ДТП, тому ОСОБА_2 29 серпня 2020 року звернувся до МТСБУ з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та із заявою про виплату страхового відшкодування.
На підставі наказу та довідки № 1 від 14 січня 2021 року позивачем було відшкодовано зазначену шкоду ОСОБА_2 в загальному розмірі 13087 гривень 59 копійки, що підтверджується платіжною інструкцією № 434450 від 18 січня 2021 року.
Будь-яких доказів на спростування зазначеного розміру майнової шкоди стороною відповідача суду не надано.
Клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи відповідачем не заявлялось.
Враховуючи викладене суд дійшов до висновку, що факт виплати МТСБУ на користь потерпілого ОСОБА_2 є доведеним та не спростованим, а тому саме до МТСБУ перейшло право вимоги до ОСОБА_1 .
Отже, апеляційний суд дослідивши матеріали справи та встановивши обставини дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення шкоди завданої ДТП, оскільки МТСБУ виплативши шкоду потерпілому ОСОБА_2 набуло право вимоги до ОСОБА_1 щодо розміру страхового відшкодування для відновлення прав МТСБУ.
Щодо стягнення витрат на проведення Звіту автотоварознавчого дослідження від 18 вересня 2020 року.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 зазначено, щочинне процесуальне законодавство не встановлює обмежень на відшкодування судового збору чи витрат на професійну правничу допомогу, здійснених до відкриття провадження у справі, як таких, що безпосередньо пов'язані з розглядом справи.
За таких обставин не вбачається будь-яких перешкод для відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення експертного висновку, підготовленого та отриманого на замовлення сторони у справі до відкриття провадження в такій справі, за умови, якщо він відповідає вимогам статей 101 КАС України, 98 ГПК України, 102 ЦПК України, безпосередньо пов'язаний з розглядом справи та якщо суд врахував цей висновок експерта як доказ.
Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу Верховенства права.
Витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат (стаття 132, КАС України, стаття 123 ГПК України, стаття 133 ЦПК України).
Висновок експерта може бути підготовлений як підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов'язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.
Отже, відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі.
Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права.
На підтвердження понесених витрат на проведення експертизи до позовної заяви поданої через підсистему «Електронний суд» було долучено квитанцію про сплату 1430,00 грн на користь ТОВ ЕАК «Довіра» з призначенням платежу «Оплата послуг аваркома (експерта) по справі №70113, згідно рах. №17278 від 18 вересня 2020 року, т.з. НОМЕР_2 .
Таким чином, суд дійшов до висновку, що позов в частині стягнення витрат на проведення Звіту автотоварознавчого дослідження від 18 вересня 2020 рокув розмірі 1 430,00 грн підлягає задоволенню, оскільки вказані витрати були понесені для встановлення розміру шкоди яку було завдано ОСОБА_1 за настанням ДТП.
Згідно з ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Під час звернення з позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.
Під час звернення з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 4 542,00 грн.
Оскільки позовна заява та апеляційна скарга підлягає задоволеню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь МТСБУ в розмірі 7 570,00 грн. (3 028,00 (судовий збір за подачу позовної заяви) + 4 542,00 грн. (за звернення з апеляційною скаргою)).
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України суд,-
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту.
Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (м. Київ, бул. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) кошти в сумі 14 517,59 грн., з яких 13 087,59 грн. вартість матеріального збитку, сплаченого власнику транспортного засобу та 1 430,00 грн витрати на проведення судової експертизи.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (м. Київ, бул. Русанівський, 8, код ЄДРПОУ 21647131) судовий збір в сумі 7 570,00 грн., сплачений судовий збір за звернення з позовом до суду першої інстанції та сплачений судовий збір за звернення до суду з апеляційною скаргою.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна