Справа № 757/50724/17-ц Головуючий у суді І інстанції Головко Ю.Г.
Провадження № 22-ц/824/5573/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
02 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення коштів за договором банківського вкладу,
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») грошові кошти за договором банківського вкладу № SAMDN25000737739659 у загальному розмірі 7 402 029, 13 дол. США, з яких: 5 297 115, 19 дол. США - сума вкладу, 1 664 890, 56 дол. США - сума невиплачених відсотків за період з 19 березня 2013 року до 22 серпня 2017 року та 440 023, 38 дол. США - сума невиплачених відсотків за період з 23 серпня 2017 року до 05 вересня 2018 року.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 18 вересня 2013 рокуміж ним та АТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір банківського вкладу, відповідно до умов якого він передав відповідачу депозитний вклад в сумі 5 297 115, 19 дол. США під 8 % річних на строк 366 днів. Позивач виконав умови правочину та вніс грошові кошти, проте на звернення до банку щодо повернення суми вкладу та нарахованих відсотків отримав відмову.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 5 297 115, 19 дол. США та процентів у розмірі 477 156, 77 дол. США. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8 810, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт виникнення між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договірних відносин щодо банківських вкладів: від 26 лютого 2010 року, 06 вересня 2011 року, 07 вересня 2011 року, 20 вересня 2012 року, 21 вересня 2012 року за №№ SAMDN01000709623912,SAMDN01000719436153, SAMDN01000719469722, SAMDN80000728970625, SAMDN80000729013101, а також квитанцій до них як доказ зарахування грошових коштів на рахунок за договором вкладу від 18 вересня 2013 року за № SAMDN25000737739659.
Згідно наявних в матеріалах справи копій довідок від 24 вересня 2019 року, наданих представником позивача та не спростованих відповідачем, грошові кошти в сумі 3 000 792, 34 дол. США були перераховані з рахунку НОМЕР_1 за договором № SAMDN01000728854423 від 17 вересня 2012 року на рахунок НОМЕР_2 за договором № SAMD25000737739659 від 18 вересня 2013 року.
Підтвердженням тієї обставини, що кошти вносилися позивачем на депозитний рахунок № НОМЕР_3 є також те, що 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладанням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору.
Відповідно до умов договору додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», в тому числі і по договору банківського вкладу № SAMDN25000737739659 від 18 вересня 2013 року, який є предметом спору.
АТ КБ «ПриватБанк», визнавши внесення грошей на депозитний рахунок та не повертаючи кошти, які належать на праві власності позивачу, порушило положення Конвенції і статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Відхиляючи доводи відповідача щодо того, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу, суд виходив з того, що позивач не надавав згоду на заміну боржника ПАТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон». Договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора ОСОБА_1 , тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у справі. Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого виступає АТ КБ «ПриватБанк», то зобов'язання за договором має виконувати саме банк як юридична особа.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення відсотків за вкладом, суд першої інстанції, враховуючи дату звернення позивача із заявою від 23 червня 2015 року про повернення коштів у повному обсязі (розірвання договору) та умови договору банківського вкладу від 18 вересня 2013 року, вважав, що починаючи з 25 червня 2015 року діяла занижена у 2 рази процентна ставка за фактичну кількість днів, тому слід рахувати відсотки з 18 вересня 2014 року (дата закінчення депозитного договору) до 25 червня 2015 року по ставці 4 % за формулою: 5 297 115, 19 дол. США * 4 % * 277 днів : 365 днів = 161 961, 00 дол. США.
У період з 25 червня 2015 року по 04 травня 2017 року районний суд вважав, що застосовується відсоткова ставка «на вимогу» у розмірі 1,0 % річних на підставі витягу з наказу ПАТ КБ «ПриватБанк» № 07 від 05 січня 2014 року про встановлення ставки «на вимогу» з 06 січня 2014 року.
Відповідно до витягу з протоколу комітету управління активами і пасивами банку від 25 квітня 2017 року з 04 травня 2017 року було змінено відсоткові ставки по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті - рахунок «До запитання» у розмірі 0,01% річних. З огляду на це, суд вважав, що з 04 травня 2017 року по 06 вересня 2021 року застосовується відсоткова ставка «До запитання» у розмірі 0,01 % річних.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» в особі представника - адвоката Кобзар Ю. Б. подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач надав суду докази на підтвердження переведення боргу із грошових коштів позивача на іншу юридичну особу за договором про переведення боргу від 17 листопада 2014 року.
Рішення суду про стягнення грошових коштів за договором №SAMDN25000737739659 від 18 вересня 2013 року, укладеним між сторонами, безпосередньо впливає на права та обов'язки іншої юридичної особи - ТОВ «ФК «Фінілон», яке на даний час є новим боржником за договором банківського вкладу, що є предметом спору у цій справі.
АТ КБ «ПриватБанк» з 17 листопада 2014 року не несе зобов'язань за цим договором банківського вкладу, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за таким договором.
Отже, заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав і обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).
Суд першої інстанції невірно прийшов до висновку, що договір банківського вкладу № SAMDN25000737739659 від 18 вересня 2013 року сформований за рахунок коштів, перерахованих з інших депозитних договорів позивача, посилаючись на те, що ОСОБА_1 надано квитанції, як доказ зарахування грошових коштів на його особовий рахунок на суму 1 050 000, 00 дол. США від 06 вересня 2011 року, 1 000 000, 00 дол. США від 07 вересня 2011 року, 900 000, 00 дол. США від 20 вересня 2012 року (а.с. 81-90 т.3), оскільки зазначені квитанції свідчать про внесення грошових коштів на рахунки за договорами № SAMDN01000719436153 від 06 вересня 2011 року із сумою вкладу 1 050 000, 00 дол. США, № SAMDN01000719469722 від 07 вересня 2011 року уз сумою вкладу 1 000 000, 00 дол. США, № SAMDN80000728970625 від 20 вересня 2012 року із сумою вкладу 900 000, 00 дол. США, які взагалі не є предметом розгляду справи № 757/50724/17-ц.
Відповідач наголошує на тому, що переглядаючи дану справу у касаційному порядку, Верховний Суд вважав передчасними та суперечливими висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до оригіналу договору банківського вкладу від 18 вересня 2013 року № SAMDN25000737739659 станом на 07 березня 2014 року залишок за вкладом становить 5 297 115, 19 дол. США, оскільки позивачем не надано оригінал квитанції або іншого документа, що підтверджував би внесення готівки у відповідній платіжній системі або зарахування грошових коштів з одного депозитного рахунку (депозитних рахунків) на інший.
Суд першої інстанції, повторно розглядаючи справу, знову не перевірив обставини, на які звернув увагу Верховний Суд, та зазначив тільки про те, що на підтвердження того, що за цими договорами банківських вкладів було перераховано грошові кошти саме на особовий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на підставі договору банківського вкладу від 18 вересня 2013 року, в матеріалах справи міститься витяг з електронного додатку за підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» Ярмоленко В. В. від 01 лютого 2021 року (а.с. 50, т. 3).
Однак, зазначений витяг з електронного додатку від 01 лютого 2021 року не може бути доказом зарахування грошових коштів на рахунок № НОМЕР_2 із рахунків, які не є предметом розгляду справи, матеріали справи не містять первинних бухгалтерських документів, що свідчать про переказ коштів між рахунками позивача.
Витяг з електронного додатку від 01 лютого 2021 року свідчить виключно про факт переведення ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2014 році боргу (грошових коштів) за спірним депозитним договором, який є предметом спору у цій справі, на іншу юридичну особу - ТОВ «ФК «Фінілон».
Також відповідач не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення відсотків виходячи з того, що АТ КБ «ПриватБанк» з 17 листопада 2014 року не є боржником за договором банківського вкладу, а отже відсутні підстави для нарахування та стягнення з банку відсотків.
При цьому суд першої інстанції невірно здійснив нарахування відсотків та не встановив дату розірвання депозитного договору.
Матеріали справи містять відповідь банку від 13 жовтня 2014 року за вих. № 20.1.0.0.0/7- 20141003/3539 на звернення позивача за вх. № 282541 від 03 жовтня 2014 року, в якому останній просив розблокувати та виплатити грошові кошти з депозитних вкладів, які були відкриті на території АР Крим.
Відповідно до пункту 5 договору № SAMDN25000737739659 від 18 вересня 2013 року якщо вкладник вимагає повернути частину вкладу, його обов'язки та обов'язки банку по вкладу закінчуються.
Згідно із пунктом 12 депозитного договору № SAMDN25000737739659 якщо клієнт вимагає розірвати договір за неповний термін вкладу відсотки виплачуються по зниженій в 2 рази процентній ставці за фактичну кількість днів, що минули з дати оформлення вкладу або продовження його терміну до дня розірвання договору. Згідно умов вказаного договору він вважається розірваним через два дні з дати отримання відповідної заяви.
Відтак, оскільки банком отримана заява позивача про повернення коштів 03 жовтня 2014 року, відповідно договір вважається розірваним з 05 жовтня 2014 року, а отже будь які подальші нарахування є неправомірними. Слід також взяти до уваги витяг з електронного додатку за підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» Ярмоленко В. В. від 01 лютого 2021 року, в якому визначений розмір відсотків станом на 17 листопада 2014 року в сумі 54 567,31 дол. США.
АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 рокув частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Сторони правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не являється перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник банку - адвокат Кобзар Ю. Б. підтримала апеляційну скаргу та аргументи, викладені в ній, просила задовольнити вимоги поданої скарги.
ТОВ «ФК «Фінілон» явку свого уповноваженого представника до апеляційного суду не забезпечило, про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином шляхом отримання судової повістки в його електронному кабінеті підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».
ОСОБА_1 та його представник - адвокат Цигарьов О. О. в судове засідання також не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а саме: шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету адвоката у підсистемі «Електронний суд»; позивачу - шляхом направлення судової повістки засобами поштового зв'язку на адресу його зареєстрованого місця проживання.
Відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду від 16 травня 2025 року адвокат Цигарьов О. О. отримав судову повістку-повідомлення 16 травня 2025 року о 09 год. 00 хв.
Поштове відправлення, яке було направлене на адресу ОСОБА_1 , повернулось до суду апеляційної інстанції із відміткою служби поштового зв'язку, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до частини другої статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Частиною шостою статті 128 ЦПК України визначено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
За змістом пунктів 3, 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України та пункту 91-1 Правил надання послуг поштового зв?язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведені норми дають підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання (перебування), що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що неявка позивача і відповідача у призначене судове засідання відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника банку в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що 18 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір банківського вкладу № SAMDN25000737739659 «Стандарт на 12 місяців» на строк 366 днів, тобто до 06 вересня 2012 року включно, під 8 % річних з періодом нарахування відсотків по вкладу 1 місяць.
Згідно з пунктом 1 цього договору позивач має можливість поповнювати свій вклад.
Відповідно до пункту 26 договору банком відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховано вклад.
Відповідно до оригіналу договору банківського вкладу від 18 вересня 2013 року № SAMDN25000737739659 станом на 07 березня 2014 року залишок за вкладом становить 5 297 115, 19 дол. США. (а.с. 28, 29, т. 2).
Позивач надав суду депозитні договори, укладені між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме:
№ НОМЕР_4 від 26 лютого 2010 року із сумою вкладу 4 025 367, 36 дол. США;
№ SAMDN01000719436153 від 06 вересня 2011 року із сумою вкладу 1 050 000, 00 дол. США;
№ SAMDN01000719469722 від 07 вересня 2011 року із сумою вкладу 1 000 000, 00 дол. США;
№ SAMDN80000728970625 від 20 вересня 2012 року із сумою вкладу 900 000, 00 дол. США;
№ SAMDN80000729013101 від 21 вересня 2012 року із сумою вкладу 900 000, 00 дол. США, з електронними ощадними книжками (картами), відповідно.
Також стороною позивача надано квитанції, як доказ зарахування грошових коштів на особовий рахунок ОСОБА_1 , на суми: 1 050 000, 00 дол. США від 06 вересня 2011 року; 1 000 000, 00 дол. США від 07 вересня 2011 року; 900 000, 00 дол. США від 20 вересня 2012 року (а.с. 79-94, т. 3).
На зазначених квитанціях, окрім сум внесення на рахунок, вказана дата та призначення платежу - до вкладу і реквізити відповідного договору.
В матеріалах справи також містяться квитанції про зарахування 950 000, 00 дол. США від 07 вересня 2011 року з призначенням платежу для зарахування на картрахунки 2635960999966 (а.с. 90, т. 3) та 3 000 792, 34 дол. США від 17 вересня 2012 року з призначенням платежу до вкладу договір № SAMDN01000728854423. Оригінали квитанцій наявні у позивача.
Відповідно до витягу з електронного додатку «Додаток 1 (реєстр Кредиторів) до договору переводу боргу № б.н. від 17.11.2014» за підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» - Ярмоленко В. В. від 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 має в АТ КБ «ПриватБанк» депозитний рахунок № НОМЕР_2 , валюта USD, на суми: 32 509, 98 та 5 319 172, 52; розмір грошових коштів, в тому числі, проценти, належних до виплати божником в гривні еквівалентно 498 560, 50 та 81 572 776, 57; валюта дол. США; договір банківського вкладу № SAMDN25000737739659, рахунок 29091098235302 (а.с. 50, т. 3).
Згідно із пунктом 3 договору виплата відсотків здійснюється на рахунок/карту для зарахування відсотків по закінченню кожного цілого місяця, що пройшов з моменту укладання договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00.
21 травня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення рахунку із депозитом з відділення, яке знаходиться у АР Крим до Київського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк».
17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладанням 18 листопада 2014 року додаткової угоди до цього договору.
Відповідно до умов договору додаток № 1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», в тому числі і по договору банківського вкладу № SAMDN25000737739659 від 18 вересня 2013 року, який є предметом спору.
В матеріалах справи наявна довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 01 лютого 2021 року, відповідно до якої банк підтверджує факт виконанням ним в повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до договору. Сума коштів, зазначена у витягу включає, зокрема, нараховані відсотки по вкладу на дату переведення боргу (а.с. 51, т. 3).
23 червня 2015 року, 04 лютого 2016 року та 30 березня 2017 року ОСОБА_1 звертався до банку із заявою, в якій просив у зв'язку з закінченням терміну дії договору повернути йому суму вкладів та нараховані відсотки готівкою. однак листами банку було відмовлено позивачу в повернені коштів у зв'язку із припиненням діяльності українських банківських установ та їх підрозділів на території АР Крим.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність відповідача у справі
АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилається на те, що є неналежним відповідачем у справі, оскільки за мовчазної згоди вкладника перевів борг за депозитом на ТОВ «ФК «Фінілон».
Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
В матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 відповідно до статті 520 ЦК України надавав згоду на переведення боргу за договором депозитного вкладу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон», тому договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивача.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) щодо переведення богу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» у подібних правовідносинах.
До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 20 січня 2021 року у справі №729/887/19, від 14 квітня 2021 року у справі №757/61159/19-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19, від 11 січня 2023 року у справі № 201/5390/16-ц, від 17 лютого 2023 року у справі № 757/36133/18-ц та інших.
Вказане свідчить про те, що судова практика у даній категорії справ є сталою, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для відступу від вказаних висновків.
Отже, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та врахував судову практику Верховного Суду, у зв'язку з чим зробив обґрунтований висновок, що відсутність письмової згоди кредитора - позивача у справі на заміну боржника - банку у зобов'язанні за депозитним договором на іншу особу - ТОВ «ФК «Фінілон» виключає здійснення заміни боржника у зобов'язання відповідно до положень статті 520 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що не є необов'язковою саме письмова згода кредитора на заміну боржника, а достатньо розміщення банком повідомлення від 15 лютого 2015 року на його офіційному сайті у відповідному розділі Умов та правил з встановленням строку для кредиторів (клієнтів Кримської філії ПриватБанк) до 15 лютого 2015 року для подання (надсилання) письмових заперечень (висловлення незгоди) щодо переведення боргу на ТОВ «ФК "Фінілон», суперечить наведеним нормам ЦК України і практиці Верховного Суду в аналогічних спорах.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі та повинен відповідати за пред'явленим позовом ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність наявності вкладу у позивача
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Згідно із частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору необхідно врахувати також пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов'язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).
Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.
Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (далі - САБ).
Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.
Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов'язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов'язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп'ютерної техніки з відображенням обов'язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 касові документи мають містити такі обов'язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.
Додержання письмової форми договору є обов'язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.
Згідно зі статтею 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Колегія суддів погоджується із доводами відповідача про те, що судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду в даній справі і не досліджені докази.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2020 року зазначив, що вважає передчасними та суперечливими висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до оригіналу банківського вкладу від 18 вересня 2013 року № SAMDN25000737739659 станом на 07 березня 2014 року залишок за вкладом становить 5 297 115, 19 дол. США, оскільки позивачем не надано оригінал квитанції або іншого документа, що підтверджував би внесення готівки у відповідній платіжній системі або зарахування грошових коштів з одного депозитного рахунку (депозитних рахунків) на інший.
Відповідно, суду необхідно було встановити, чи дотримано обов'язкову письмову форму договору банківського вкладу, встановити, яким чином та способом згадані позивачем грошові кошти зараховані за договорами від 26 лютого 2010 року, 06 вересня 2011 року, 07 вересня 2011 року, 20 вересня 2012 року, 21 вересня 2012 року за №№ SAMDN01000709623912,SAMDN01000719436153, SAMDN01000719469722, SAMDN80000728970625, №SAMDN80000729013101, а також у подальшому - на особовий рахунок за договором банківського вкладу від 18 вересня 2013 року № SAMDN25000737739659.
Крім того, суду необхідно з'ясувати, яким чином договір банківського вкладу від 18 вересня 2013 року № SAMDN25000737739659 із приміткою про його роздрукування лише 07 березня 2014 року міг бути виготовлений за адресою філії у м. Феодосії з урахуванням того, що відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим визнана тимчасово окупованою територією, датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Так, на виконанні вказівок Верховного Суду позивачем надані копії депозитних договорів та квитанції про внесення коштів на рахунки.
Проте вказані докази не є належними і допустимими, оскільки не підтверджують внесення готівки у відповідній платіжній системі або зарахування грошових коштів з одного депозитного рахунку (депозитних рахунків) на інший.
Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17 (провадження № 61-4981св19), зокрема, дійшов висновку, що укладення договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнта є обов'язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Відповідні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
У наданих квитанціях зазначені депозитні договори, які не є предметом розгляду в даній справі.
Доказів того, що грошові кошти були зараховані за договорами від 26 лютого 2010 року, 06 вересня 2011 року, 07 вересня 2011 року, 20 вересня 2012 року, 21 вересня 2012 року за №№ SAMDN01000709623912, SAMDN01000719436153,SAMDN01000719469722, SAMDN80000728970625, SAMDN80000729013101, саме на особовий рахунок за договором банківського вкладу від 18 вересня 2013 року № SAMDN25000737739659 в матеріалах справи відсутні.
Виписка по відкритому позивачу особовому рахунку № НОМЕР_2 за договором № SAMDN25000737739659, з якої можна було б прослідкувати рух коштів по депозитному рахунку, суду надана не була.
Довідка від 24 вересня 2019 року, підписана головним бухгалтером банку - Ярмоленко В. В., не є касовим документом та/або первинним бухгалтерським документом, який би підтверджував перерахування коштів на особовий рахунок за договором банківського вкладу від 18 вересня 2013 року.
Також судом першої інстанції не виконані вказівки Верховного Суду щодо оцінки самого договору № SAMDN25000737739659 від 18 вересня 2013 року, який був роздрукований 07 березня 2014 року (а.с. 7, т. 1; а.с. 28, 29, т. 2).
Цей договір не містить зазначення посадової особи, яка підписувала договір і яка роздруковувала його. В договорі зазначений остаток вкладу станом на 07 березня 2014 року, що викликає обґрунтовані сумніви, оскільки у договорі, який підписаний сторонами 18 вересня 2013 року, не може міститись розмір вкладу станом на березень 2014 року.
Крім того, відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим визнана тимчасово окупованою територією, датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Отже, станом на 07 березня 2014 року філія ПриватБанку у м. Феодосії АР Крим не могла працювати і договір не міг бути виготовлений за адресою філії у м. Феодосії.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приймає аргументи апеляційної скарги банку про те, що позивач не надав належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження факту укладення договору № SAMDN25000737739659 та знаходження грошових коштів у розмірі 5 297 115, 19 дол. США на особовому рахунку № НОМЕР_2 (за депозитним договором), а відтак підстави для стягнення суми вкладу і нарахованих процентів за вказаним вкладом відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції належним чином не визначився із характером спірних правовідносин, не дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну правову оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального й процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Відтак, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та/або касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Виходячи з наведеного, із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачемв межах даної справи, а саме: 39 850,00 грнсплаченого судового збору за подання двох апеляційних скарг та касаційної скарги на ухвалені у справі судові рішення, які скасовані.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 39 850,00 грн сплаченого судового збору у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 липня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній