справа 752/13644/22 головуючий у суді І інстанції Машкевич К.В.
провадження № 22-ц/824/10357/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
24 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» поданою представницею - адвокаткою Ременюк Тетяною Олександрівною на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення іпотеки,-
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», перейменованого в Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») про визнання іпотеки припиненою, у якому просив:
визнати іпотеку майнових прав на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 , що виникла на підставі укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ним іпотечного договору від 21 вересня 2006 року №02-038/7711, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т. В., запис у реєстрі №3234, на забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, такою, що припинена.
Позовна заява мотивована тим, що 21 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») було укладено договір кредиту №08-038/440к, відповідно до умов якого йому було надано кредит у розмірі 70 327 доларів США зі сплатою 10,5% річних за користування ним на умовах погашення (згідно з графіку), передбачених пунктом 1.1. цього договору.
Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між ним та банком було укладено іпотечний договір №02-038/771І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В., запис у реєстрі нотаріальних дій №3234, згідно з умовами якого він передав в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 ).
02 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, згідно з пунктом 1.7. якого договір кредиту викладено у новій редакції, викладеній у додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, яким змінено валюту та суму кредиту шляхом видачі двох кредитів, а саме: кредит №1 - 158 515,42 грн та кредит №2 - 337 279,08 грн, загальною сумою - 495 794,50 грн.
Щодо кредиту №1, то згідно з графіку, погодженого у пункті 2.1. статті 2 додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, погашення кредиту здійснювалося з 02 серпня 2017 року по 20 вересня 2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 3 170,31 грн.
Щодо кредиту №2, то згідно з графіку, погодженого у пункті 3.1. статті 3 додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, погашення кредиту здійснювалося з 02 серпня 2017 року по 20 вересня 2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 6 745,59 грн.
Крім того, 02 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір про внесення змін №1 до іпотечного договору №02-0387711, яким, не змінюючи інших умов, внесено зміни до опису вимог (основного зобов'язання), забезпеченого іпотекою згідно з іпотечного договору з урахуванням зміни умов кредитування внаслідок укладення сторонами договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін до договору кредиту №08-038/440к.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 24 жовтня 2019 року №799-рш відкликано банківську ліцензію та виключено Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), яке є правонаступником АКБСР «Укрсоцбанк», з Державного реєстру банків у зв'язку із завершенням реорганізації шляхом приєднання до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») і з 15 жовтня 2019 року правонаступником активів та зобов'язань ПАТ «Укрсоцбанк» стало АТ «Альфа-Банк», назву якого змінено на АТ «Сенс Банк», яке, зокрема, набуло право вимоги до нього за договором кредиту та іпотечного договору.
Позивач вказував, що він належним чином виконав свої зобов'язання перед кредитором, здійснивши повне погашення кредиту №1 та кредиту №2 відповідно до умов, передбачених договором від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к.
Підтвердженням належного виконання зобов'язання з повернення основної суми (тіла) кредиту №1 та кредиту №2 є виписка по особовому рахунку позичальника від 08 квітня 2015 року № НОМЕР_1 , лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 29 квітня 2016 року №301.1-186/96-15974, квитанції про погашення кредиту з відміткою кредитора про прийняття за період з 02 квітня 2015 року по 20 вересня 2021 року, довідка ПАТ «Укрсоцбанк» від 01 жовтня 2018 року №04.22-08/96-8775.
У зв'язку з належним виконанням зобов'язання, виходячи з положень статей 509, 599 ЦК України, зобов'язання ОСОБА_1 з повернення кредиту №1 та кредиту №2 припинилися. Отже, є припиненою й іпотека, якою забезпечувалося виконання основного зобов'язання, що виникла на підставі іпотечного договору.
ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням вчинити дії щодо зняття іпотечного обтяження з підстав належного виконання основного зобов'язання за кредитом, проте банком вказане прохання залишено без задоволення.
Щодо відсотків, про які заявляв відповідач, то розрахунку та порядку сплати відсотків за кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів у договорі, як істотної умови договору, сторонами в договорах не погоджувалося, а тому договір кредиту в цій частині є неукладеним.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано іпотеку майнових прав на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 , що виникла на підставі укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 іпотечного договору від 21 вересня 2006 року №02-038/7711, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаром Т.В., запис у реєстрі №3234, на забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, такою, що припинена.
Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, представниця акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвокатка Ременюк Тетяна Олександрівна 19 червня 2024 року засобами поштового зв'язку подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтувала тим, що судом першої інстанції не враховано, що зобов'язання за кредитним договором №08-038/440к від 21 вересня 2006 року позивачем (позичальником) не виконанні, а отже зобов'язання за договором кредиту не припинено. Відсутні також і підстави для визнання договору іпотеки припиненим до виконання позивачем зобов'язання за кредитними договорами в повному обсязі.
Позивачем не надано доказів виконання ним зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, а відтак, на думку сторони відповідача, подання позивачем позовної заяви є способом ухилення боржника від виконання взятих на себе зобов'язань щодо повернення державному банку кредитних коштів.
Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції на підтвердження своїх висновків посилався на обставини встановлені у рішенні Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі №760/21689/18, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, та яким у задоволенні позову AT «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано що, відмовляючи банку в задоволенні позову про стягненні кредитної заборгованості, суд у справі №760/21689/18 зазначив, що відповідачем здійснюється своєчасна оплата кредиту, а тому прострочення загального зобов'язання відсутня.
При цьому, у рішенні суду у справі №760/21689/18 встановлено, що згідно з п. 2.2. додатку №1, сторони домовились встановити процентну ставку за користування кредитом в гривні, в розмірі 14 процентів річних. Таким чином, сторонами погоджено розмір процентів та тип процентної ставки за кредитом.
Зазначені висновки щодо погодження сторонами розміру процентів та типу процентної ставки за кредитом, а також умови додаткової угоди до договору, якими визначено, що кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту у гривні та сплати процентів на умовах, визначених цим договором, встановлено до 20 вересня 2021 року (включно), залишились поза увагою суду у справі, яка переглядається.
Під час судового розгляду справи позивачем (позичальником) не надано суду доказів виконання ним зобов'язань за кредитом, у тому числі, зі сплати процентів за користування кредитом в гривні у повному обсязі, а отже зобов'язання за договором кредиту не припинено і тому відсутні підстави для припиненими й зобов'язання за договором іпотеки.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника відповідача АТ «Сенс Банк» адвоката Ременюк Т.О. задоволено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до А.Т. «Сенс Банк» про припинення іпотеки залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь А.Т. «Сенс Банк» у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488,60 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначила, що задовольняючи позов та визнаючи іпотеку майнових прав припиненою, суд першої інстанції виходив із того, що у договорі кредиту сторони не узгодили таку істотну умову, як порядок сплати процентів за користування кредитом, тому договір у цій частині є неукладеним і зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом у позичальника не виникають. Суд першої інстанції зазначив, що вказані обставини підтверджуються преюдиційним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі №760/21689/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, яким у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовлено. Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 під час розгляду справи підтвердив, що ним погашення процентів за кредитами не здійснювалося, оскільки їх сплату не погоджено сторонами договору кредиту. Разом з тим, умовами укладених між сторонами договорів передбачено, що за користування кредитами в гривневій та іноземній валюті позичальник сплачує позикодавцю проценти за фіксованими ставками, розрахованими щоденно на суму фактичної заборгованості за кредитом, у валюті кредиту за методом факт/360. Проценти за користування кредитами в гривневій та іноземній валюті, нараховуються з дати укладення цього договору про внесення змін до дати повного погашення заборгованості за кредитами в гривневій та іноземній валюті. Отже, висновки суду першої інстанції про те, що у договорі кредиту сторони не узгодили таку істотну умову, як порядок сплати процентів за користування кредитом, тому договір у цій частині є неукладеним і зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом у позичальника не виникають, не відповідають ні положенням статті 1048 ЦК України, ні умовам договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к та додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к. При цьому апеляційний суд про наявність рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі №760/21689/18, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, а також про правове значення, встановлених у цьому рішенні обставин, для розгляду цієї справи взагалі не зазначив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник апелянта АТ «Сенс Банк» - адвокат Стовбун Олександр Йосипович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому зсіданні ОСОБА_1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21 вересня 2006 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №08-038/440к, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у розмірі 70 327 доларів США зі сплатою 10,5% річних за користування ним на умовах погашення (згідно з графіку), передбачених пунктом 1.1. цього договору.
Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №02-038/771І, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В., запис у реєстрі нотаріальних дій № 3234, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 .
02 квітня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, згідно з пунктом 1.7. якого договір кредиту викладено у новій редакції, викладеній у додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, яким змінено валюту та суму кредиту шляхом видачі двох кредитів, а саме: кредит №1 - 158 515,42 грн та кредит №2 - 337 279,08 грн., загальною сумою - 495 794,50 грн.
Щодо кредиту №1, то згідно графіку, погодженого у пункті 2.1. статті 2 додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, погашення кредиту здійснювалося з 02 серпня 2017 року по 20 вересня 2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 3 170,31 грн.
Щодо кредиту №2, то згідно графіку, погодженого у пункті 3.1. статті 3 додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, погашення кредиту здійснювалося з 02 серпня 2017 року по 20 вересня 2021 року включно, щомісячно, рівними частинами по 6 745,59 грн.
02 квітня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору від 21 вересня 2006 року №02-0387711, яким, не змінюючи інших умов, внесено зміни до опису вимог (основного зобов'язання), забезпеченого іпотекою згідно з іпотечного договору з урахуванням зміни умов кредитування внаслідок укладення сторонами договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін до договору кредиту №08-038/440к.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 24 жовтня 2019 року №799-рш відкликано банківську ліцензію та виключено ПАТ «Укрсоцбанк», яке є правонаступником АКБСР «Укрсоцбанк», з Державного реєстру банків у зв'язку із завершенням реорганізації шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк» і з 15 жовтня 2019 року правонаступником активів та зобов'язань ПАТ «Укрсоцбанк» стало АТ «Альфа-Банк».
Протоколом позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» за №2/2022, складеним 18 серпня 2022 року, змінено найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс-Банк».
Звертаючись з позовом до суду про визнання іпотеки майнових прав на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (будівельна адреса забудови: АДРЕСА_2 , припиненою, позивач зазначив, що він належним чином виконав зобов'язання перед кредитором, здійснивши повне погашення кредиту №1 та кредиту №2 відповідно до умов, передбачених договором від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к.
Підтвердженням належного виконання зобов'язання з повернення основної суми (тіла) кредиту №1 та кредиту №2 є виписка по особовому рахунку позичальника від 08 квітня 2015 року № НОМЕР_1 , лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 29 квітня 2016 року №301.1-186/96-15974, квитанції про погашення кредиту з відміткою кредитора про прийняття за період з 02 квітня 2015 року по 20 вересня 2021 року, довідка ПАТ «Укрсоцбанк» від 01 жовтня 2018 року №04.22-08/96-8775.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що згідно з умов кредитування по кредиту №1, а саме: пунктів 2.1., 2.2. статті 2 додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к, сторони домовилися встановити процентну ставку за користування кредитом у гривні в розмірі 14% річних. Отже, щодо кредиту №1 сторонами погоджено розмір процентів та тип процентної ставки за кредитом у розмірі 14% річних. Однак, погодивши розмір та тип процентної ставки за користування кредитом, всупереч вимогам статей 626, 628, 638, частини другої статті 1056-1 ЦК України сторонами не погоджено такої істотної умови кредитного договору як порядок сплати процентів за кредитом, а тому договір кредиту в цій частині є неукладеним.
Так, зазначені у пункті 2.1. статті 2 додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к у графіку погашення кредиту (таблиця) суми (3 170,31 грн) є сумами погашення основної суми (тіла) кредиту, що не включать суми процентів за користування кредитом.
При цьому, договір не містить, яким чином (щоденно, щоквартально, одноразово при укладенні чи закінчення строку договору тощо) та в якому розмірі сплачуються відсотки за кредитом. Договір не містить обов'язку позичальника самостійно розраховувати суми процентів за кредитом для сплати кредитору. Не випливає такий обов'язок позичальника й зі змісту інших умов договору кредиту чи законодавства.
Зміст пункту 1.5. договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к також не спростовує зазначеного, оскільки у ньому передбачено періодичність нарахування банком процентів (щоденно), але не зазначено яким чином результати нарахування доводяться до відома позичальника (письмово чи іншим чином), при тому, що у позичальника відсутній обов'язок самостійно нараховувати відсотки за кредитом.
Аналогічно вищенаведеному викладено умови кредитування по кредиту №2.
Зазначені у пункті 3.1. статті 3 додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к у графіку (таблиця) суми (6 745,59 грн) є сумами в погашення основної суми (тіла) кредиту, що не включать суми процентів за користування кредитом. Згідно з пунктом 3.2. статті 3 додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к сторонами погоджено процентну ставку за користування кредитом № 2 у розмірі 1 (один) процент річних. Зі змісту статті 3 додатку №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту від 21 вересня 2006 року №08-038/440к та інших мов договору кредиту сторонами не погоджено такої істотної умови договору, як порядок сплати процентів за кредитом №2, а тому договір в цій частині також є неукладеним.
Якщо у кредитному договорі сторони не погодили таку істотну умову, як порядок сплати процентів за користування кредитом, договір в цій частині вважається неукладеним, відповідно, зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом не виникають.
Вказані обставини підтверджуються рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі №760/21689/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, яким у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовлено.
У зв'язку з належним виконанням основного зобов'язання з повернення кредиту №1 та кредиту №2, що виникло на підставі договору кредиту та договору про внесення змін до нього, основне зобов'язання позивача припинилося. У зв'язку з припиненням основного зобов'язання позивача є припиненою іпотека, якою забезпечено виконання основного зобов'язання, що виникла на підставі іпотечного договору.
На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального при ухваленні рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У статті 572 ЦК України зазначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язань визначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання припиняється: виконанням проведеним належним чином; переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.
Підстави припинення права застави визначені у статті 593 ЦК України, відповідно до пункту 1 частини першої якої право застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» однією із підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Отже, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання.
До аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі №711/4556/16-ц.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17 визначив, що суб'єктивними межами преюдиції є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Поряд з цим, стала практика Верховного Суду виходить з того, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року по справі №910/2164/18, від 08 липня 2019 року по справі №908/156/18, від 17 листопада 2021 року у справі №806/3572/17).
Встановлено, що у серпні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося з позовом у справі №760/21689/18 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором кредиту №08-038/440к від 21 вересня 2006 року. Банк вказував, що станом на 11 червня 2018 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість за договором кредиту, що включає в себе: 143 720,51 грн - сума заборгованості за кредитом; 7 232,17 грн - сума заборгованості за відсотками; 1 831,46 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 395,07 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 558,31 грн - інфляційні витрати за кредитом; 107,98 грн - інфляційні витрати за відсотками.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2023 року у справі №760/21689/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, яким у задоволенні позову АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовлено.
Суди встановили, що всупереч вимог ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України сторонами не було погоджено такої істотної умови кредитного договору як порядок сплати процентів за кредитом, оскільки графік погашення процентів у договорі про внесення змін до кредитного договору та Додатку №1 відсутній. За таких обставин, кредитний договір в частині порядку погашення процентів є не укладеним. Стара редакція договору кредиту від 21 вересня 2006 року стосовно погашення кредиту та відсотків втратила чинність з моменту підписання договору про внесення змін №1 до договору кредиту та Додатку №1 до нього. За таких обставин, використання банком графіку погашення процентів, встановленим договором кредиту від 21 вересня 2006 року, не відповідає вимогам закону.
Таким чином, судові рішення у справі №760/21689/18 мають преюдиційне значення у цій справі та встановлюють відсутність обов'язку ОСОБА_1 сплачувати банку проценти за договором кредиту №08-038/440к від 21 вересня 2006 року, що спростовує доводи апелянта у цій частині.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
На підтвердження повного виконання зобов'язань за договором кредиту №08-038/440к від 21 вересня 2006 року, за договором від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту №08-038/440к від 21 вересня 2006 року та додатком №1 до договору від 02 квітня 2015 року про внесення змін №1 до договору кредиту №08-038/440к від 21 вересня 2006 року, ОСОБА_1 долучено до позовної заяви квитанції про сплату на загальну суму 507 939,19 грн. В той час як загальна сума двох разових кредитів, виданих позивачу, становить 495 794,50 грн.
З огляду на наведене вище, на думку колегії суддів, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що у зв'язку з належним виконанням основного зобов'язання з повернення кредиту №1 та кредиту №2, що виникло на підставі договору кредиту та договору про внесення змін до нього, основне зобов'язання позивача припинилося, що відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» є підставою для припинення іпотеки.
Доводів на спростування таких висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить та зводиться лише до не згоди апелянта із судовим рішенням.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» подану представницею - адвокаткою Ременюк Тетяною Олександрівною - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 02 липня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова