Справа № 761/13015/24 Головуючий у І інстанції Притула Н.Г.
Провадження №22-ц/824/8467/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
18 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буглак Олеся Гурімівна, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Матвєєва Інна Миколаївна про визнання договорів недійсними та визнання права власності на нерухоме майно, -
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буглак Олеся Гурімівна, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Матвєєва Інна Миколаївна про визнання договорів недійсними та визнання права власності на нерухоме майно.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що у 2020 році, накопичивши грошові кошти на придбання кімнати у місті Києві, позивач звернувся до ОСОБА_3 щодо пошуку та придбання такої кімнати. Після знаходження нерухомого майна, позивач перерахував ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі, що на той час еквівалентно 17 000,00 доларів США, для придбання кімнати.
В подальшому позивачу стало відомо, що 02 вересня 2020 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г
01 липня 2021 року ОСОБА_3 подарувала вказану кімнату ОСОБА_4 .
Позивач зазначає, що отримавши від нього грошові кошти, ОСОБА_3 мала укласти договір купівлі-продажу від його імені, а не від свого, і в подальшому підстави для дарування були відсутні та оскаржувані договори є фіктивними.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак Олесею Гурімівною 02.09.2020 року за реєстровим номером 3736;
- визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Матвєєвою Інною Миколаївною 01.07.2021 року за реєстровим номером 87;
- визнати право власності на нерухоме майно у вигляді 12/100 часток квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що оскільки спір стосувався нерухомого майна, одночасно із поданням позову ним було подано заяву про забезпечення позову та сплачено відповідно судовий збір. Однак, суд першої інстанції станом на день подання апеляційної скарги не розглянув питання про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим позивачем доказам, які підтверджують факт перерахування коштів на адресу ОСОБА_2 та те, що ОСОБА_3 надавала заяву про отримання коштів від позивача.
Жодної вимоги від суду щодо надання інших фінансових документів щодо перерахунку коштів на адресу відповідача ОСОБА_3 , позивач не отримував.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідач ОСОБА_3 надавала суду заяву про визнання позову, в якій підтвердила факт отримання грошових коштів.
Скаржник вказує, що судом не надано належної оцінки тій обставині, що нерухоме майно було придбане відповідачем за рахунок коштів позивача.
Відзиви на адресу суду не надходили.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 360 ЦПК України).
В судове засідання по розгляду апеляційної скарги сторони та треті особи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.
Від позивача ОСОБА_1 , відповідачів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третьої особи приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Матвєєвої І.М. до Київського апеляційного суду засобами поштового зв'язку надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.
Судова повістка, направлена Київським апеляційним судом за адресою місця проживання відповідача ОСОБА_2 повернулась без вручення адресату, відповідно до даних Довідки Укрпошти про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, свідчить про виконання судом процесуального обов'язку щодо належного повідомлення учасника справи про судове засідання.
Керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності осіб, які не з'явились у судове засідання, з огляду на їх належне повідомлення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції у даній справі встановлено, що 02.09.2020 року між ОСОБА_2 від імені якої діяв ОСОБА_5 (далі - Продавець) та ОСОБА_3 (далі - Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу частини квартири, що складає 12/100 частин квартири АДРЕСА_3 , яка складається з дев'яти жилих кімнат, жилою площею 131,7 кв.м., загальною площею 193,2 кв.м., 12/100 частин квартири складають кімнату АДРЕСА_4 загальною площею 23,3 кв.м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г. та зареєстрований в реєстрі за №3736.
В пункті 2 Договору зазначено, що продаж вчинено за 400 000,00 грн, які Покупець повністю сплатив Продавцю до підписання цього договору. Продавець своїм підписом під договором підтверджує факт повного розрахунку та відсутності будь-яких претензій до Покупця.
Встановлено також, що за договором дарування від 01.07.2021 року ОСОБА_3 подарувала зазначену вище кімнату ОСОБА_4 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Матвєєвою І.М. та зареєстрований в реєстрі за №87.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначав, що спірна кімната була придбана за грошові кошти в сумі, що є еквівалентною 17 000,00 доларів США, які він перерахував ОСОБА_3 для вчинення договору купівлі-продажу, який мав бути вчинений він імені позивача, а не особисто відповідачем ОСОБА_3 .Тому вважав договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а також укладений в подальшому договір дарування спірної кімнати фіктивними.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості заявленого позову, з огляду на неподання позивачем до справи належних та допустимих доказів, підтверджуючих обставини, покладені позивачем в обґрунтування заявлених вимог.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільний кодекс Українинаділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Відповідно до змісту вказаної статті фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створити юридичні наслідки, які складають зміст цього правочину. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину. Однак фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року, від 23 серпня 2017 року у справі №306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.
Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №185/11584/19, 30 вересня 2021 року у справі №381/2296/18, від 15 грудня 2021 року у справі №187/795/19, від 08 березня 2023 року у справі №127/13995/21.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Так, за змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Доводи позивача про те, що гроші на придбання спірної кімнати в розмірі 17 000 доларів США були надані ним відповідачу ОСОБА_3 для придбання нерухомого майна саме на його ім'я, обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги в якості доказів копії поданих позивачем цифрових доказів, зокрема - скан-копії квитанції про здійснення переказів грошових коштів (а.с. 16-20), оскільки вони належним чином не посвідчені, складені іноземною мовою без офіційного перекладу на українську мову, у зв'язку із чим не дають можливості суду встановити їх належність до предмету позову.
Колегія суддів також відхиляє доводи позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги визнання позову відповідачем ОСОБА_3 , оскільки судом першої інстанції встановлено (з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), що спірна кімната була продана на відкритих торгах, які відбулись 15.02.2024 року в межах виконавчого провадження №72020295 та переможцем торгів визнано ОСОБА_6 , який 23.02.2024 року зареєстрував своє право власності на квартиру.
Зазначені обставини вказують на неможливість прийняття судом визнання відповідачем позову, оскільки це буде суперечити правам іншої особи - ОСОБА_6 , який 23.02.2024 року зареєстрував своє право власності на спірну кімнату.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Матеріали справи та позиція її учасника - відповідача ОСОБА_3 ,свідчать про те, що відповідачка визнавала обставини, викладені у позовній заяві, не заперечувала проти її задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції вирішив спір, не вирішуючи клопотання про забезпечення позову, наведене у змісті позовної заяви, не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повна постанова складена 02 липня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар