Справа № 759/8101/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4145/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
05 червня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором кримінальному провадженні - прокурором Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12025110000000236 від 19.03.2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15.06.2025 року включно.
Визначено підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на нього обов'язків, у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Святошинського районного суду м. Києва, після внесення якої ОСОБА_7 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.
У разі внесення застави, покладено на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на два місяці, наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання та роботи; не відлучатись із Київської області без дозволу слідчого, прокурора або суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.
Роз'яснено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків застава звертається в дохід держави.
Вказано, що ухвала слідчого судді діє до 15.06.2025 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування апеляційної скарги, захисник посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є необґрунтованою та невмотивованою, а висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Зазначає, що при зверненні до суду із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , органом досудового розслідування допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які на переконання сторони захисту, унеможливлюють прийняття рішення щодо його задоволення.
Зокрема, у клопотанні про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий вказує на обставини, що дають підстави обґрунтовано підозрювати ОСОБА_7 , здійснюючи перерахування процесуальних документів, якими зафіксовані результати проведення слідчих/процесуальних дій, жодним чином не зазначаючи, якими саме доказами обґрунтовується підозра.
Так, слідчим у клопотанні наведено не посилання на докази у світлі їх поняття як фактичних даних, що передбачено в ст. 84 КПК України, а лише посилання на протоколи у загальному розумінні, як форми фіксування кримінального провадження, без конкретизації тієї чи іншої слідчої (процесуальної) дії, дату та часу її проведення, доказової бази, яка зафіксована за результатами проведення таких слідчих дій, тощо.
Захисник вважає, що на підставі таких даних або фактично за відсутністю будь-яких доказів суд не може дійти висновку про наявність чи відсутність достатніх підстав вважати, що сталася подія кримінального правопорушення, яка дала підстави для повідомлення про підозру та/або підозрюваний причетний до цієї події кримінального правопорушення, тобто наявність обґрунтованої підозри, виходячи зі змісту клопотання, не підтверджується жодними конкретними доказами.
Не зважаючи на вказане, слідчий суддя зазначає: «дослідивши матеріали, долучені до клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя дійшов висновку, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні даного кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років».
Також слідчим суддею залишено поза увагою численні порушення прав і свобод особи, які були допущенні уповноваженими особами органу, що здійснює досудове розслідування.
Також апелянт зазначає, що підставою затримання підозрюваного, відповідно до протоколу затримання особи, визначено п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, тобто «1. якщо цю особу застали під час вчинення злочину, й замаху на його вчинення; 2. якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин».
Більше того, в цьому ж протоколі зазначено про те, що ОСОБА_10 затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушенні передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Отже, виходячи з даних, зазначених у протоколі затримання від 17.04.2025 ОСОБА_7 затримано 17.04.2025 року о 10 год. 16 хв. за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК Україні «безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення», однак, згідно відомостей Єдиного реєстру досудових розслідувань №112025110000000236, 17.04.2025 року жодне кримінальне правопорушення до ЄРДР не реєструвалось і повідомлення про підозру в його вчиненні ОСОБА_7 не вручалось.
Крім того, жодного процесуального документу, який би вказував на те, що 17.04.2025 до 10 год. 16 хв. ОСОБА_7 було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 332 КК України, до матеріалів, що обґрунтовують клопотання про обрання запобіжного заходу, не долучено.
Виходячи з наведеного, сторона захисту наполягає на тому, що на підставі ст. 208 КПК України ОСОБА_7 було затримано безпідставно та незаконно, оскільки його «повідомлено про підозру» у вчиненні кримінального правопорушення, факт виявлення якого зафіксований не 17.04.2025 (в день його затримання), а значно раніше, а саме - 19.03.2025 року.
Відомості про кримінальне правопорушення, за підозрою у вчиненні якого затримано ОСОБА_7 (ч. 3 ст.332 КК України) до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилось і повідомлення про підозру у його вчиненні ОСОБА_7 не вручалось.
Захисник наголошує, що сама констатація факту того, що ОСОБА_7 було затримано незаконно, вже позбавляє суд можливості застосування до нього запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник також посилається на порушення правил підсудності при розгляді клопотання, визначених ст. 32 КПК України.
Зокрема зазначає, що під час судового розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_7 слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва не взято до уваги вимоги ст. 32 КПК України, щодо порядку визначення територіальної підсудності.
Так, із клопотанням щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 , слідчий звертається до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва, долучаючи до матеріалів, що обґрунтовують це клопотання, серед інших документів, також:
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. У витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження № 12025110000000236 від 19.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України зазначено орган, що здійснює досудове розслідування - Головне управління Національної поліції в Київській області;
- копія наказу Головного управління Національної поліції в Київській області ні номер, ні дата якого на копії не відображаються, відповідно до якого начальником Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_11 визначено місця розташування та проведення досудового розслідування слідчими слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області, за адресами: м. Київ, вул. Воздвиженська, 2/1 (Подільський район), м. Київ, вул. Святошинська, 2-А (Святошинський район), а також: м. Київ, вул. Дегтярівська, 15-А (Шевченківський район).
Слідче управління Головного управління Національної поліції в Київській області не є самостійною юридичною особою, а являється структурним підрозділом Головного управління Національної поліції в Київській області, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15.
Разом із цим, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 07.05.2025 юридична особа - орган державної влади Головне управління Національної поліції в Київській області, ідентифікаційний код 40108616, зареєстрований за адресою: Україна, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, що розміщено на території Шевченківського району міста Києва.
Таким чином, територіальна підсудність визначається за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ.
Відтак, сторона захисту вважає, що клопотання про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 подане з порушенням вимог КПК України, а саме, ст. 32 - територіальна підсудність, а рішення, прийняті з порушенням норм кримінального процесуального законодавства, не мають правових наслідків.
Виходячи з вищевикладеного, апелянт стверджує, що клопотання про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 повинно було розглядатись слідчими суддями Шевченківського районного суду міста Києва.
Також, на переконання сторони захисту, в судовому засіданні прокурори не було доведено наявність жодного з ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, про які було заявлено у клопотанні.
Захисник вказує, що небезпека переховування підозрюваного не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати застосування запобіжного заходу («Строган проти України»).
В зв'язку з викладеним, сторона захисту наполягає на тому, що суд має враховувати тяжкість покарання, а не визначати її як підставу для обрання запобіжного заходу. Вказане відповідає не тільки філософії п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а й закріплено законодавчо як одну із 12 обставин, які суд має враховувати при постановленні рішення (ч. 1 ст. 178 КПК України).
Апелянт зазначає, що існування ризику, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, суд обґрунтовує тим, що на даний час у кримінальному провадженні проведений не увесь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не встановлено усі обставини, що мають значення для досудового розслідування; не встановлені усі співучасники кримінального правопорушення, місця зберігання речей та документів, що можуть бути використані як докази у справі, не встановлено усіх осіб, причетних до вчинення злочину, тому перебуваючи на волі, ОСОБА_7 може знищити, сховати речі та документи, які мають доказове значення для вказаного провадження, зокрема мобільні телефони, комп'ютери тощо, з яких здійснювалась переписка з особами задіяними до протиправної діяльності.
При цьому, суд обмежується загальними фразами, не зазначаючи жодної конкретики і залишаючи поза увагою те, що всі можливі речові докази, які були в розпорядженні ОСОБА_7 , були у нього вилучені під час затримання, проведення невідкладеного обшуку автомобіля, вже перебувають у розпорядженні органу досудового розслідування та визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
Існування ризику незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних, суд обґрунтовує тим, що отримавши матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ОСОБА_7 володітиме інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних, даних свідка, який надав органу досудового розслідування викривальні покази стосовно нього, у зв'язку з чим, останній, перебуваючи на волі, матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.
Однак, в судовому засіданні прокурором не надано жодних відомостей щодо міфічних свідків та співучасників злочину, яких має намір відшукати орган досудового розслідування, оскільки у кримінальному провадженні відсутні відомості, як про існування інших свідків, окрім вже допитаних, так і про інших співучасників.
Посилання ж сторони обвинувачення на те, що разом із копіями матеріалів досудового розслідування ОСОБА_7 отримав відомості щодо характеризуючих, в тому числі біографічних, даних свідка, який надав органу досудового розслідування викривальні покази стосовно, може свідчити про те, що такі відомості були надані в розпорядження підозрюваного саме для того, щоб в подальшому це було використано як «обґрунтування» існування ризику можливого тиску на свідка з боку підозрюваного.
Зазначене обґрунтування, на думку захисника, не піддається жодній критиці, оскільки стороною обвинувачення в судовому засіданні не було наведено жодного об'єктивного обґрунтування, доводу, факту, який би вказував на існування заявленого ними ризику.
Одночасно із цим, слідчим суддею залишено поза увагою можливість застосування заходів безпеки до будь-кого із учасників кримінального провадження, що передбачено Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» в редакції від 03.07.2020 року.
Існування ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд обґрунтовує тим, що на даний час невстановлені усі можливі спільники ОСОБА_7 у вчиненні даного кримінального правопорушення, яким останній може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому ОСОБА_7 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
В даному випадку необхідні докази того, що особа вчиняє якісь конкретні дії, направлені на створення перешкод правосуддю, однак стороною обвинувачення їх надано не було. В судовому засіданні прокурор обмежився лише тим, що висловив свої припущення щодо можливості існування такого ризику, не надавши жодного доказу в обґрунтування його існування.
Тобто як і у всіх попередніх ризиків, на думку сторони захисту, посилання щодо існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, є безпідставним.
Існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд взагалі зазначає про те, що ОСОБА_7 не має постійного джерела доходів, проте налагодивши схему вимагання грошових коштів за здійснення впливу на службових осіб РТЦК та СП, щодо прийняття рішення про непридатність до військової служби, отримував нелегальний дохід, знехтував принципами поведінки в суспільстві, моральними засадами, став на шлях діяння, яке є кримінально караним.
Одночасно із цим, в цьому ж судовому рішенні, суд зазначає про те, що підозрюваний офіційно працює, має законне джерело доходів, одружений, має на утриманні малолітню дитину та матір інваліда другої групи, яка потребує постійного догляду.
Тобто, суд одночасно констатує наявність ризику вчинення ОСОБА_7 інших правопорушень тим, що останній не має постійного джерела доходу, та те, що у нього є місце офіційного працевлаштування і законне джерело доходів.
Апелянт крім іншого також посилається на порушення принципу «презумпції невинуватості» та упередженість суду при винесенні остаточного рішення, в тому числі щодо визначення розміру застави.
Сторона захисту наполягає на тому, що судом безпідставно застосований відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки стороною обвинувачення не було наведено жодного об'єктивного доводу щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Більш того, як правильно встановлено судом, ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, зокрема: постійне зареєстроване місце проживання, має законне джерело доходів, одружений, має на утриманні малолітню дитину та матір інваліда другої групи, яка потребує постійного догляду.
Крім цього, ОСОБА_7 не судимий, раніше правопорушень не вчиняв, має стабільне джерело доходів та офіційне працевлаштування. За місцем роботи характеризується позитивно та користується повагою трудового колективу.
Сторона захисту вважає, що у суду не було достатніх підстав для обрання відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, натомість є достатні підстави для обрання іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із обмеженням волі, який буде цілком достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, та забезпечить необхідність прибуття останнього до суду, слідчого судді, прокурора та слідчого.
Разом з цим, сторона захисту вважає, що зважаючи на необхідність дотримання цілей кримінального провадження, принципів публічності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з метою забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов'язків, у зв'язку з тим, що докази зібрані в кримінальному провадженні № 12025110000000236, вказують на ймовірну причетність ОСОБА_7 до події злочину, однак на даний час, ризики передбачені ст. 177 КПК України відсутні.
Захисник стверджує, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладанням на підозрюваного обов'язків, визначених положеннями ст. 194 КПК України, цілком забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного.
На переконання захисника, тримання ОСОБА_7 під вартою є невиправданим, до того ж, застосування такого запобіжного заходу призведе до погіршення матеріального становища людей, які перебувають під його доглядом (малолітньої дитини та хворої матері).
Крім того, у ОСОБА_7 відсутні наміри та мотивація переховуватись від суду. Про наявність у нього таких намірів можуть вказувати виключно припущення сторони обвинувачення із посиланням на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого його звинувачують.
Підсумовуючи викладене, захисник зазначає, що ризики, встановлені слідчим та прокурором під час обрання відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачені ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження, а в судовому засіданні стороною обвинувачення не було доведено необхідність застосування відносно ОСОБА_7 найсуворішого запобіжного заходу і неможливість застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим ст.ст. 177, 178 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, пояснення прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025110000000236 від 19.03.2025 року за ч. 3 ст. 369-2 КК України.
17.04.2025 року о 10 год. 16 хв. ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
17.04.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
18.04.2025 року (клопотання датоване 17.04.2025 року) старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_9 , за погодження з прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 , звернулась до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12025110000000236 від 19.03.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, із визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Клопотання обґрунтовано тим, що відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025110000000236 від 19.03.2025 року за ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і діє на теперішній час.
Пунктом 3 Указу Президента України № 64\2022 «Про введення воєнного стану в Україні» зазначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, може бути встановлено у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно ст. 9 Закону України «Про Збройні Сили України» комплектування Збройних Сил України особовим складом, їх мобілізаційне та оперативне розгортання в особливий період, здійснення заходів, пов'язаних з підготовкою та призовом громадян на військову службу забезпечує Кабінет Міністрів України.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, визначено, що Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про оборону України», до органів військового управління віднесено і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Таким чином, Міністерство оборони України реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва як безпосередньо, так і через органи військового управління, що перебувають у його підпорядкуванні.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення), що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до п. 8 Положення завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків зокрема є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил.
Відповідно до ст.ст. 19, 68 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закону), військовий обов'язок включає, зокрема, призов на військову службу; проходження військової служби; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно ч. 7 ст. 1 Закону, виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до примітки ст. 369-2 КК України, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, визначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", а також службові особи, визначені у частині четвертій статті 18 цього Кодексу.
Таким чином, службові особи РТЦК та СП є у розумінні ст. 369-2 КК України особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.
Незважаючи на обізнаність про вимоги вищевказаних нормативно-правових актів та всупереч обов'язку їх неухильного дотримання, ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою особистого незаконного збагачення, маючи відповідну освіту та здійснюючи активну професійну діяльність у вказаній сфері, а саме спеціальність юрист та спеціалізується у сфері кримінального права та справ про адміністративні правопорушення, консультування клієнтів у сферах військового права, маючи відповідний досвід у підготовці відповідних документів та супроводу військовозобов'язаних, щодо зняття з обліку територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки та знайомих в державних установах, на яких може вчинити вплив на прийняття рішень, зокрема на службових осіб, які здійснюють облік військовозобов'язаних, які відповідно до ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визнані непридатними до військової служби та підлягають виключенню з військового обліку, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, 09.04.2025 року близько 10 год 30 хв ОСОБА_7 , зустрівся з ОСОБА_12 у ТРЦ «Мегамаркет», який розташований за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Гатне, вул. Київська, 2. В ході зустрічі ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_12 , що у разі надання йому неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у розмірі 12000 доларів США, він зможе вирішити питання про виключення ОСОБА_12 з військового обліку, та видачі відповідного військово-облікового документу.
З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_7 повідомив, що зможе здійснити вплив на службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 , які без проведення належного медичного обстеження повинні були внести до довідки військово-лікарської комісії відомості про непридатність до військової служби ОСОБА_12 . На підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність ОСОБА_12 до військової служби з виключенням останнього з військового обліку, службові особи ІНФОРМАЦІЯ_2 повинні були видати ОСОБА_12 «Тимчасове посвідчення військовозобов'язаного» із зазначенням про виключення останнього з військового обліку.
У подальшому, ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, з метою власного незаконного збагачення, діючи умисно, з корисливих мотивів, 17.04.2025 року приблизно о 10 год 16 хв, на паркувальному майданчику біля ТРЦ «Мегамаркет», який розташований за адресою: Київська область, Фастівський район, с. Гатне, вул. Київська, 2в, вимагав та одержав від ОСОБА_12 частину неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів у сумі 5500 доларів США (що еквівалентно 226 683 грн. 60 коп. за офіційним курсом НБУ станом на 17 квітня 2025 року) для себе, за здійснення впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме на службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо прийняття рішення про виключення з військового обліку ОСОБА_12 через непридатність до військової служби та надання йому відповідних військово-облікових документів.
Таким чином, ОСОБА_7 , підозрюється у одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Обставини, що дають підстави обґрунтовано підозрювати ОСОБА_7 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, та доводять, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, крім тримання під вартою, не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, підтверджуються наступними матеріалами кримінального провадження: протоколами допиту свідка ОСОБА_12 ; протоколами обшуку від 17.04.2025; протоколом затримання особи ( ОСОБА_13 ) у порядку ст. 208 КПК України; протоколом огляду та вручення грошових коштів; іншими доказами у їх сукупності.
Слідчий вказав, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які полягають в тому, що підозрюваний може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати документи, речі які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків та потерпілих, у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом погодження показань з особами, причетними до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому підозрюється, а тому, з метою забезпечення кримінального провадження та виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, є необхідність обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також слідчий вказав, що відповідно до ст. 178 КПК України, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що зібрані під час досудового розслідування докази є вагомими та підтверджують причетність ОСОБА_7 до вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України;
Підозрюваний ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, тож тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні (злочині), у вчиненні якого він підозрюється, є достатньою та співрозмірною для обрання останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вік та стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_7 дозволяють йому перебувати у ДУ «Київський слідчий ізолятор» під час досудового розслідування, що є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної.
Враховуючи зазначені обставини, орган досудового розслідування вважає, що для забезпечення виконання ОСОБА_7 , процесуальних обов'язків, розмір застави має становити 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 грн.
У клопотанні слідчий також посилався на те, що будь-який інший запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_7 .
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12025110000000236 від 19.03.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15.06.2025 року включно.
Визначено підозрюваному ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави, який здатний забезпечити виконання покладених на нього обов'язків, у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Святошинського районного суду м. Києва, після внесення якої ОСОБА_7 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.
У разі внесення застави, покладено на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на два місяці, наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця проживання та роботи; не відлучатись із Київської області без дозволу слідчого, прокурора або суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.
Роз'яснено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі невиконання, покладених на нього обов'язків застава звертається в дохід держави.
Вказано, що ухвала слідчого судді діє до 15.06.2025 року включно та підлягає негайному виконанню після її оголошення.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Зокрема, обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України підтверджується наступними матеріалами кримінального провадження: протоколами допиту свідка ОСОБА_12 ; протоколами обшуку від 17.04.2025; протоколом затримання особи ( ОСОБА_13 ) у порядку ст. 208 КПК України; протоколом огляду та вручення грошових коштів; іншими доказами у їх сукупності.
Вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення доведена у клопотанні та сумнівів не викликає.
Як вбачається з ухвали слідчого судді, журналу судового засідання, на основі наданих слідчим матеріалів, слідчий суддя дослідив клопотання і матеріали, які його обґрунтовують та правильно встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю доказів, які приведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах.
Враховуючи, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, встановлювати конкретну кваліфікацію діяння, за яке особа має нести кримінальну відповідальність, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на наведені у клопотанні слідчого докази, у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Також, як того вимагає закон, слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається слідчий у клопотанні, доведені, з огляду на додані до клопотання докази.
На переконання колегії суддів, з урахуванням наявних у справі матеріалів, вищевказані висновки слідчого судді є правильними, зокрема, оцінюючи доведеність наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду), колегія суддів виходить із того, що підозрюваний ОСОБА_7 може ухилятися від органу досудового розслідування та суду, оскільки за вчинене кримінальне правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_7 , передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 8-ми років, та будучи обізнаним про покарання, що йому загрожує за інкримінований йому злочин, для уникнення покарання може переховуватися від органу досудового розслідування та суду.
Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України (знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення), вбачається з того, що на даний час у кримінальному провадженні проведений не увесь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не встановлено усі обставини, що мають значення для досудового розслідування; не встановлені усі співучасники кримінального правопорушення, місця зберігання речей та документів, що можуть бути використані як докази у справі, не встановлено усіх осіб, причетних до вчинення злочину, тому, перебуваючи на волі, ОСОБА_7 може знищити, сховати речі та документи, які мають доказове значення для вказаного провадження, зокрема, мобільні телефони, комп'ютери тощо, з яких здійснювалась переписка з особами, задіяними до протиправної діяльності.
Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні), вбачається із того, що отримавши матеріали клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ОСОБА_7 володітиме інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних, даних свідка, який надав органу досудового розслідування викривальні покази стосовно нього, у зв'язку з чим останній, перебуваючи на волі, матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.
Так, кримінальне правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_7 , вчинювалося у тому числі із невстановленим досудовим розслідуванням на даний час колом осіб, яким підозрюваний може повідомити форми і методи роботи правоохоронних органів України, що стали йому відомі у зв'язку із набуттям статусу підозрюваного. Крім того, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, він зможе, як сам, так і на його вимогу, використовуючи інших осіб, шляхом вмовлянь, погроз чи підкупу впливати, або вимагати впливу на свідків та очевидців вчиненого злочину, відомості про які він може отримати, як з копій матеріалів кримінального провадження так із інших джерел.
Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України (іншим чином перешкодити кримінальному провадженню) вбачається з того, що на даний час невстановлені усі можливі спільники ОСОБА_7 у вчиненні даного кримінального правопорушення, яким останній може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому ОСОБА_7 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється), обґрунтовується тим, що на даний час ОСОБА_7 , налагодивши схему вимагання грошових коштів за здійснення впливу на службових осіб РТЦК та СП, щодо прийняття рішення про непридатність до військової служби, отримував нелегальний дохід. ОСОБА_7 знехтував принципами поведінки в суспільстві, моральними засадами, став на шлях діяння, яке є кримінально караним. ОСОБА_7 , з метою заробітку, використовуючи ситуацію в Україні, яка склалася, пов'язану із військовою агресією російської федерації та оголошеною мобілізацією може вчинити інше кримінальне правопорушення, пов'язане з організацією здійснення впливу на службових осіб РТЦК та СП, щодо прийняття рішення про непридатність до військової служби, оскільки на даний час не встановлене коло всіх свідків та співучасників вказаного правопорушення, тому, перебуваючи на волі, ОСОБА_7 може продовжувати вчиняти аналогічні злочинні дії.
Ґрунтуючись на зазначеному, слідчий суддя дійшов правильного висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, наявність яких встановлена в ході розгляду клопотання органу досудового розслідування, та забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Отже, під час розгляду клопотання органу досудового розслідування, як того вимагає закон, слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що обставини, визначені п. п. 1-3, ч. 1 ст. 194 КПК України, які свідчать про наявність встановлених стороною обвинувачення ризиків у даному кримінальному провадженні, обґрунтованість підозри, недостатність застосування менш суворого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам є обґрунтованими, оскільки вони належним чином вмотивовані та доведені прокурором, при цьому підтверджуються матеріалами справи.
З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини достатньо переконливо підтверджують, що менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків в даному кримінальному провадженні.
При цьому, застосувавши до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 183 КПК України, визначив підозрюваному розмір застави, який є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд апеляційної інстанції насамперед використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Колегія суддів зазначає, що ймовірно вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 369-2 КК України, у якому він підозрюється, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження встановлено наявність передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Як вбачається із матеріалів провадження, слідчий суддя, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу ОСОБА_7 , який підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, офіційно працює, має законне джерело доходів, одружений, має на утриманні малолітню дитину та матір інваліда другої групи, яка потребує постійного догляду.
Отже, сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу.
А тому, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про існування підстав для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, який є винятковим запобіжним заходом.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про необґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані та долучені до нього матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні останнім зазначеного кримінального правопорушення.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах, які містять дані, що вказують на причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Зважаючи на викладене, а також, враховуючи дані про особу підозрюваного ОСОБА_7 в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим у клопотанні ризику можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки достатніх стримуючих факторів, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та інших осіб у цьому ж кримінальному провадженні, колегія суддів виходить із встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про існування у кримінальному провадженні й інших ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та виклав в ухвалі детальні мотиви про існування таких ризиків з огляду на конкретні обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, на тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим, та даних про особу підозрюваного.
При цьому, посилання захисника на належну процесуальну поведінку підозрюваного та відомості, які характеризують особу підозрюваного, зокрема про те, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, постійне зареєстроване місце проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину та матір інваліда другої групи, яка потребує постійного догляду, не судимий, раніше правопорушень не вчиняв, має стабільне джерело доходів та офіційне працевлаштування, за місцем роботи характеризується позитивно та користується повагою трудового колективу, а також те, що у ОСОБА_7 відсутні наміри та мотивація переховуватись від суду, не спростовують висновків про існування ризиків у кримінальному провадженні та не є достатніми підставами для застосування щодо підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
Посилання захисника на недоведеність неможливості застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, спростовується змістом оскаржуваної ухвали.
Під час апеляційного розгляду не знайшло свого підтвердження і посилання апелянта на те, що клопотання подане слідчим та розглянуто слідчим суддею з порушенням правил територіальної підсудності.
Так, у відповідності до п. а) ч. 1 ст. 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є, серед іншого, слідчі підрозділи органів Національної поліції.
Як убачається із матеріалів судового провадження, наказом начальника Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_14 визначено місця розташування та проведення досудового розслідування слідчими слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області, за адресами: м. Київ, вул. Воздвиженська, 2/1 (Подільський район), м. Київ, вул. Святошинська, 2-А (Святошинський район), а також: м. Київ, вул. Дегтярівська, 15-А (Шевченківський район) (а.с. 13).
При цьому, постановою заступника начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_15 від 16.04.2025 року, місцем проведення досудового розслідування визначено місцезнаходження відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції - Святошинський район міста Києва (м. Київ, вул. Святошинська, 2-А) (а.с. 17-19).
З наведеного убачається, що клопотання слідчого у кримінальному провадженні № 12025110000000236 від 19.03.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , підлягає розгляду Святошинським районним судом міста Києва, а тому доводи апелянта у цій частині не ґрунтуються на вимогах закону.
Посилання апелянта на незаконність затримання підозрюваного та невідповідність даних, зазначених в протоколі затримання, відомостям ЄРДР ретельно перевірялися колегією суддів та не знайшли свого підтвердження.
З урахуванням обґрунтованості підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, та доведеності існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, доводи апелянта щодо неправомірного затримання підозрюваного та невідповідності відомостей, вказаних у протоколі, обставинам кримінального провадження, не впливають на правильність висновків слідчого судді про необхідність застосування щодо ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, доводи захисника стосовно незаконного затримання та порушення слідчим ст. 208 КПК України можуть бути предметом оскарження в порядку ст. 206 КПК України щодо підстав затримання особи, а також можуть бути предметом розгляду в подальшому, зокрема при оцінці доказів, отриманих під час затримання підозрюваного.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та невмотивованість ухвали слідчого судді, є безпідставними, оскільки ухвала слідчого судді відповідає вимогам ст.ст. 196, 372 КПК України, та містить обґрунтування і мотиви, з яких виходив слідчий суддя при її постановленні.
Інші наведені у апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких апелянт просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи викладене, рішення слідчого судді суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, в порядку та межах, передбачених на даній стадії провадження, а тому апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , з викладеними в ній доводами, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.177, 178, 182, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 18 квітня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4