справа №757/25327/24-ц
провадження № 22-ц/824/5125/2025
головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
20 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" та ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 листопада 2024 року у справі за позовом Державної аудиторської служби України до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ", третя особа - приватне підприємство "УКРАЇНА МОЛОДА" про захист ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, стягнення моральної шкоди,
У червні 2024 року Державна аудиторська служба України звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ", третя особа - ПП "УКРАЇНА МОЛОДА" про захист ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що на YouTube-канал і телеканалу "Прямий" ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміщено інтерв'ю ОСОБА_2 під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_4". Таке інтерв'ю розміщено за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3.
У своєму інтерв'ю ОСОБА_1 озвучив інформацію стосовно розголошення Державною аудиторською службою України держтаємниці.
Висновком експертів від 7 травня 2024 року № 5830/24- 36/5831/24-35 за результатами проведення комплексного лінгвістичного (семантико-текстуального) та комп'ютерно-технічного дослідження Київського науково-дослідного інституту експертиз в інтерв'ю, розповсюдженому в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 (з 1 по 7,29 хв), а саме у висловлюваннях гостя студії ОСОБА_3 , - міститься інформація негативного характеру щодо Державної аудиторської служби України.
Недостовірна інформація та безпідставні звинувачення, які були озвучені ОСОБА_1 та не перевірені ведучими програми створює у суспільстві викривлене розуміння причинно-наслідкових зв'язків, в результаті чого налаштовує суспільство проти законних повноважень державних органів спрямованих на захист національних інтересів України.
Така дезінформаційна атака може бути спрямована на дискредитацію державного апарату для розколу єдності в суспільстві й виведення з під контролю сфер суспільних відносин, які мають безпосередній вплив на розвиток оборонно-промислового комплексу України.
Захід державного фінансового контролю є таким, що не відбувся, а тому інформація, яку розголошує відповідач 1 в згаданих інтерв'ю не відповідає дійсності і в цих випадках Держаудитслужба вважає, що повідомлено недостовірну інформацію.
З огляду на наведене та враховуючи, що мало місце поширення відповідачами недостовірної інформації щодо позивача, яка негативно впливає на ділову репутацію останнього, позивач просив суд:
1) Визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Державної аудиторської служби України інформацію, яка містить фактичні твердження, поширену на телеканалі "Прямий" в YouTube-каналі ІНФОРМАЦІЯ_2 , інтерв'ю ОСОБА_2 під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_5". Таке інтерв'ю розміщено за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: "... ІНФОРМАЦІЯ_6".
2) Визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Державної аудиторської служби України інформацію, яка містить фактичні твердження, поширену в газеті "Україна молода" - стаття від ІНФОРМАЦІЯ_7 "ІНФОРМАЦІЯ_8" за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9/ "...ІНФОРМАЦІЯ_10".
3) Зобов'язати ОСОБА_2 протягом 5 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати публічно вказану недостовірну інформацію у той самий або подібний спосіб та повідомити таку інформацію: під заголовком "Спростування" "ІНФОРМАЦІЯ_12.".
4) Зобов'язати телеканал "Прямий" надати інформаційний простір та час в YouTube-каналі для спростування ОСОБА_1 недостовірної інформації.
5) Стягнути з ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" на користь Державної аудиторської служби України моральну шкоду пропорційно у розмірі 100 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 листопада 2024 року позов задоволено.
Визнано недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Державної аудиторської служби України інформацію, яка містить фактичні твердження, поширену на телеканалі "Прямий" в YouTube -каналі ІНФОРМАЦІЯ_2 , інтерв'ю ОСОБА_2 під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_5". Таке інтерв'ю розміщено за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: "... ІНФОРМАЦІЯ_13".
Зобов'язано ОСОБА_2 протягом 5 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати публічно вказану недостовірну інформацію у той самий або подібний спосіб та повідомити таку інформацію: під заголовком "Спростування" "ІНФОРМАЦІЯ_14.".
Зобов'язано телеканал "Прямий" надати інформаційний простір та час в YouTube-каналі для спростування ОСОБА_1 недостовірної інформації.
Стягнуто з ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" на користь Державної аудиторської служби України моральну шкоду по 50 грн з кожного.
Стягнуто з ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" на користь Державної аудиторської служби України судові витрати по 7 192, 93 грн з кожного.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ТОВ "Телеканал Прямий" - Дорошенко А.О. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в позовній заяві позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що начебто спірне інтерв'ю було поширене паном ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube -каналі телеканалу "Прямий" за посиланням. У підтвердження поширення спірної інформації позивач надав відеозапис інтерв'ю на електронному носії, зробленим самостійно без участі та попереднього звернення до Телеканалу, проте, таке посилання позивача на розміщення начебто запису інтерв'ю не є належним доказом поширення спірної інформації шляхом публічного сповіщення, тому що не є оригіналом запису відповідного ефіру, у зв'язку з чим не може підтверджувати факт поширення інформації саме в ефірі телеканалу "Прямий", а тим більше на конкретну дату мовлення.
Зазначає, що відповідач навіть не отримував від позивача заяву про спростування інформації яка, як випливає з мотивувальної частини вимоги, транслювалася телеканалом "Прямий". Не отримав і запиту чи скарги про зміст сюжету телеканалу. Тобто, позивач знав, що сюжет був наявний, повинен був зберігатися протягом 20 днів, мав можливість подати скаргу на його зміст, проте вказаних дій не здійснив. Саме достовірна копія запису ефірної трансляції передачі (фрагменту), зроблена відповідачем у відповідності до порядку, визначеного чинним законодавством і є єдиним належним, достовірним та допустимим доказом поширення в ефірі телеканалу телерадіоорганізацією інформації, яку позивач вважає недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права.
Також зазначає, що з наявного у матеріалах справи відеозапису вбачається, що діалог міг учасниками відео відбувається в гумористичній формі з вживанням гіпербол, алегорій, сатири. Більш того, у висновку експертів за результатами проведення комплексного лінгвістичного (семантико-текстуального) та комп'ютерно-технічного дослідження від 07.05.2024 року С№5830/24-36/5831/24-35), зробленої експертами ОСОБА_6 та ОСОБА_10 встановлено, що інформація яка міститься в інтерв'ю і зафіксована у висловлюваннях гостя студії ОСОБА_3 , викладена у форма саме оціночного судження. Отже, навіть оцінка експерта вказує на оціночний характер інформації, що є предметом даного спору.
Вважає, що позов не може бути задоволений, оскільки позивач, будучи публічною особою, мав би усвідомити, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватись у формі, яка не є обов'язково приємною для позивача.
Звертає увагу, що позивачем взагалі не правильно було обрано співвідповідача у даній справі, оскільки ТОВ "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" не має жодного відношення до мережі YouTube, а є лише користувачем даного сервісу на загальних для всіх умовах і правилах.
Вважає, що належним відповідачем за даним позовом є автор (фізична особа) та власник веб-сайта, на якому розмішено зазначений матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення інформації, заявленої позивачем як недостовірна та така, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію, а відповідач є неналежним відповідачем у справі.
Звертає увагу, що сервіс YouTube передбачає функціонал та можливості самозахисту особою (користувачем або відвідувачем сайту) у разі, якщо така особа вважає, що її права порушені. Відповідно позивачі мають право подати до служби сервісу YouTube скарги та заяви щодо певного відео або каналу, який, на їх думку, порушує їх права та інтереси. Але, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було використано такий механізм врегулювання спору.
Вказує, що Державна аудиторська служба України є органом державної влади. Статус органу державної влади позбавляє позивача звертатись до суду з вимогою про стягнення моральної шкоди за приниження ділової репутації. Судом першої інстанції не враховано, що позивачем не надано належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача-2 та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди.
Також не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що не був присутній при розгляді справи, оскільки не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Як зазначив позивач, позовна заява була подана із зазначенням останньої відомої для позивача адреси місця роботи ОСОБА_1 (відповІдача-1), а саме на адресу ІНФОРМАЦІЯ_15 (АДРЕСА_3), за яким відповідача-1 не зареєстрований. Печерським районним судом міста Києва зазначено у повідомленнях та повістках адреса ОСОБА_1 (відповідача-1) АДРЕСА_1, однак відповідно до оперативного повідомлення МВС України на 09 год. 10 хв. від 24 лютого 2022 року, яке розміщене на офіційному сайті МВС України за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 військове містечко № НОМЕР_1 під час авіаудару згоріло, тому отримувати будь-які повідомлення по вказаній адресі відповідач 1 не міг.
Зазначає, що ухвалюючи рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження Печерський районний суд міста Києва дав не правильну оцінку суспільному інтересу до справи, позбавив права сторін надати суду свої докази, висновки експертів, допитати свідків та надати суду свої доводи та аргументи. Тому проведення слухання без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами є помилковим та таким, що порушує право на справедливий суд, право на перегляд справи та оскарження судового рішення, право на повноважний суд, порушує принцип гласності та відкритості судового процесу.
Вважає, що оскільки вказана справа становить значний суспільний інтерес, а саме склад учасників справи, предмет доказування, факти які досліджуються, характер спірних правовідносин, а також через складність та інші обставини, такі як необхідність, проведення лінгвістично - текстуальних висновків та експертиз, надання доказів, виклику свідків, суд першої інстанції відніс її до категорії справ незначної складності помилково, неправильно застосувавши положення статті 19 ЦПК України.
Наголошує, що Печерським районним судом міста Києва не було додержано правил підсудності та прийнято справу до провадження не за місцем реєстрації ОСОБА_1 (відповідача-1). Відповідно суддя Печерського районного суду міста Києва мав винести ухвалу про передачу справи до розгляду суду, до територіальної юрисдикції якого належить розгляд справи, а саме до Деснянського районного суду міста Києва за місцем реєстрації ОСОБА_1 (відповідача-1).
Вказує, що позивачем не доведено, а Печерським районним судом міста Києва не встановлено - недостовірність інформації.
Звертає увагу, що Державною аудиторською службою України вказано, що недостовірна інформація підтверджується певним переліком документів, які підтверджують або спростовують контрольні заходи, з якого позивач робить висновок що заходи державного контролю є такими що не відбулись і зазначає (перелічує) певний перелік документів у відповідності до якого позивачем зроблено такий висновок, а судом прийняте рішення, однак при дослідженні та ознайомлені з матеріалами справи в Печерському районному суді міста Києва вказані вище документи відсутні. Звертає увагу, що у переліку документів, що зазначені у позовній заяві Державної аудиторської служби України, міститься гриф "ДСК" для службового користування, а тому невідомо, яким чином Печерським районним судом міста Києва по справі №757/25327/24-ц були перевірені обставини та був зроблений висновок, що позивач (Державна аудиторська служба України) проводила або не проводила заходи державного фінансового контролю, яким чином перевірялись та досліджувались документи, які зазначені в позовній заяві, що мають гриф "ДСК" для службового користування, судом зазначено не було, чи мав повноваження суддя ознайомлюватись з вказаним переліком документів чи надавались вони для дослідження суду - в рішенні суду не зазначено.
Вважає, що позивачем Державною аудиторською службою України в позовній заяві не доведено факт, що захід фінансового контролю є таким, що не відбувся, а тому твердження позивачем, що інформація, яку розголошує відповідач-1 в згаданих інтерв'ю, не відповідає дійсності, є недоведеним.
Вказує, що в матеріалах справи міститься копія висновку експертів за результатами проведення комплексного лінгвістичного (семантико-текстуального) та комп'ютерно-технічного дослідження від 07.05.2024 №5830/24- 36/5831/24-35 за заявою голови Державної аудиторської служби України, однак вказаний висновок експертів є таким, що не засвідчений належним чином, у позовній заяві позивачем не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних висновків експертів (доказів), копії яких додано до заяви. Учасник справи не підтвердив відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього або іншої особи, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення, в додатках зазначено, що надається копія експертизи, по факту в матеріалах справи міститься висновок експертів.
Зазначає, що в звіті експертів багато слів пропущено та перекручено, у звіті зазначені інші солова ніж ті, що озвучені у відеоматеріалі, не проставлені коми, крапки не зазначені запитання, збита приналежність висловлювань ведучого та ведучої. Також було досліджено частину інтерв'ю з 1 хв до 7 хв. 29 сек., досліджуваний матеріал має довжину ролика 14 хв. 57 сек. Тобто було відтворено частину відеоматеріалу та вирвано з контексту та перекручено експертами щодо відображення повного відтворення смислів.
Вважає, що позивачем не доведено, а Печерським районним судом міста Києва не встановлено факту поширення недостовірної інформації, оскільки досліджуючи матеріали справи було встановлено, що в матеріалах справи відсутні відеоматеріали інтерв'ю, саме оригінали запису повного прямого ефіру, який відбувся на телеканалі "Прямий" за участю ОСОБА_1 (відповідача -1), який розміщений від 08.01.2024 року на відео хостингу YouTube за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_17.
Вказує, що Печерським районним судом міста Києва не було витребувано оригінал відеозапису від ТОВ "Телеканал "Прямий" і не зрозуміло, яке джерело, доказ відеозапису, було досліджено судом. Не можна ідентифікувати особу, яка робила копію відеозапису, відсутнє текстове відтворення інтерв'ю. Як вказано в позовній заяві в додатках, копія відеозапису надавалась тільки для суду.
Також підтримує доводи апеляційної скарги представника "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" щодо недоведеності поширення спірного інтерв'ю паном ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на YouTube-каналі телеканалу "Прямий". У підтвердження поширення спірної інформації позивач Державна аудиторська служба України надає відеозапис інтерв'ю на електронному носії, зроблений самостійно без участі та попереднього звернення до Телеканалу. Тому, таке посилання позивача на розміщення начебто запису інтерв'ю не є належним доказом поширення спірної інформації шляхом публічного сповіщення, оскільки не є оригіналом запису відповідного ефіру, у зв'язку з чим не може підтверджувати факт поширення інформації саме в ефірі телеканалу "Прямий", а тим більше на конкретну дату мовлення.
Зазначає, що в матеріалах справи також відсутнє документальне підтвердження того, що оспорювана інформація безпосередньо завдала моральної шкоди позивачу Державній аудиторській службі України.
Звертає увагу, що позивачем у позовній заяві зазначено, що Держаудитслужба не зверталась до відповідача-1 та відповідача-2 із претензіями і не вживала заходів досудового врегулювання спору, хоча у позивача Державної аудиторської служби України була законна підстава звернутись із заявою до телерадіоорганізації з вимогою спростування недостовірної інформації з письмовим повідомленням Національної ради, та не спрямовувати професійні, людські та часові ресурси на спростування такої недостовірної інформації витрачаючи бюджетні кошти на судові витрати, висновки експертів.
Вважає, що твердження Державної аудиторської служби України про те що вони не виставляють у публічному доступі аудиторські звіти оборонних підприємств, є такою що не відповідає дійсності, так як на момент дослідження офіційного веб-сайту від 17 грудня 2024 року Державної аудиторської служби України розміщені аудиторські звіти, в яких міститься інформація щодо підприємств оборонного промислового комплексу, серед яких міститься інформація і про ДП "ДККБ "ІНФОРМАЦІЯ_11".
До апеляційної скарги відповідач 1 також долучив клопотання про допит свідків, про долучення доказів, про право не сплачувати судовий збір.
11 лютого 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Державної аудиторської служби України - Аландаренко А.В., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що захід державного фінансового контролю є таким, що не відбувся, а тому інформація, яку розголошує відповідач-1 в згаданих інтерв'ю не відповідає дійсності і в цих випадках Держаудитслужба вважає, що було повідомлено недостовірну інформацію.
Звертаєувагу, що Держаудитслужба не є власником або адміністратором Єдиного вебпорталу використання публічних коштів, електронної системи закупівель. Державного земельного кадастру. Внесення відомостей до Єдиного вебпорталу використання публічних коштів та системи здійснюється безпосередньо суб'єктами підприємницької діяльності відповідно до закону, зокрема, з урахуванням вимог до інформації з обмеженим доступом. Відомості з Державного земельного кадастру, що містять інформацію, яка є державною таємницею, надаються в порядку та на умовах, визначених Закон України "Про державну таємницю".
Наголошує, що документи, на які посилається Держаудитслужба у своєму позові з грифом "ТАЄМНО, або "ДСК", тому задля недопущення розголошення такої інформації такі документи не направлялися до суду та сторін. Відповідно до вимог Закону України "Про державну таємницю Закону України "Про доступ до судових рішень" визначений певний порядок розгляду судових справ з документами, що становлять державну таємницю, що потребує допуску до державної таємниці форми 2 - для роботи із секретною інформацією, що має ступені секретності "цілком таємно" та "таємно" справ судом.
Вказує, щопосилання апелянта на публікації, що містять інформацію про голову Держаудитслужби Аллу Басалаєву не стосуються суті спору (предмета доказування та підстав позову), у зв'язку з чим просить суд не приймати зазначені обставини як докази, позаяк вони не можуть підтвердити обставини справи № 757/25377/24-ц.
Наголошує, що посилання апелянта на опубліковані у 2017 році аудиторські звіти, не стосуються суті спору (предмета та підстав позову), у зв'язку з чим просить суд не приймати зазначені обставини як докази, позаяк вони не можуть підтвердити обставини справи №757/25377/24-ц.
Щодо руху справи.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4 грудня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Олійник В.І., судді, які входять до складу колегії: Кулікова С.В., Сушко Л.П.
Протоколом автоматизованої заміни складу колегії суддів від 23 грудня 2024 року суддю Кулікову С.В. замінено на суддю Болотова Є.В. та визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Олійник В.І., судді, які входять до складу колегії: Болотов Є.В., Сушко Л.П.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 листопада 2024 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року відкрито провадження по справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" та призначено розгляд справи на 4 лютого 2025 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 листопада 2024 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2025 року відкрито провадження по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено розгляд справи на 4 лютого 2025 року.
Розпорядженням №486/06.1-01/25 від 28 лютого 2025 року у зв'язку з неможливістю суддею-доповідачем ОСОБА_7 продовжувати розгляд судової справи №757/25327/24-ц (а/п № 22-ц/824/5125/2025) призначено повторний автоматизований розподіл указаної цивільної справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 лютого 2025 року справу призначено судді-доповідачу Писаній Т.О., судді, які входять до складу колегії: Журба С.О., Приходько К.П.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 квітня 2025 року справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" та ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 листопада 2024 року у справі за позовом Державної аудиторської служби України до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ", третя особа - приватне підприємство "УКРАЇНА МОЛОДА" про захист ділової репутації та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, стягнення моральної шкоди - прийнято до провадження. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22 квітня 2025 року.
Згідно з ч. 12 ст. 33 ЦПК України, у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
В даному випадку було змінено склад суду на стадії судового розгляду, тому розгляд справи колегією суддів відбувається спочатку.
Як вбачається із матеріалів справи, сторона відповідача зверталась до апеляційного суду із клопотанням про долучення доказів та допит свідків.
Також матеріалами справи встановлено, що попереднім складом суду були залучені до матеріалів справи подані стороною позивача докази.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає, у тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Щодо клопотання про допит свідків, то під час нового розгляду справи у судовому засіданні сторонами не заявлялось повторно клопотання про допит свідків.
У судовому засіданні представники Державної аудиторської служби України - Шевчук Д.П., Аландаренко А.В. та Пронюк З.В. просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники відповідачів- адвокати Богданов В.В., Безрук М.В. та Дорошенко А.О. просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , зокрема, вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції було помилково розглянуто справу у порядку спрощеного позовного провадження, невірно визначено територіальну юрисдикцію та не повідомлено відповідача про розгляд справи належним чином.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права встановлено наступне.
Щодо неналежного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Так, матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду із позовом, позивачу була невідома адреса реєстрації та проживання відповідача ОСОБА_1 , про що зазначено у позовній заяві (а.с. 1, Т.1).
Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції було здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації відповідача ОСОБА_1 та отримано відповідь, відповідно до якої ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.57, Т.1).
Також з матеріалів справи вбачається, що судом на вказану адресу була направлена поштова кореспонденція, а саме копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви, яка повернулась на адресу суду з відміткою "неправильно зазначена адреса" (а.с. 63, Т.1).
В той же час, у апеляційній скарзі сам відповідач ОСОБА_1 зазначає як свою адресу безпосередньо ту, на яку судом першої інстанції направлялась поштова кореспонденція, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 1, Т.2). Таким чином, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що така адреса є неповною. Іншої належної відповідачу адреси реєстрації чи проживання відповідача матеріали справи не містять та відповідачем не вказано.
У справі "Гарячий проти України" (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Крім того, вказуючи у апеляційній скарзі про те, що відповідно до оперативного повідомлення МВС України на 09 год. 10 хв від 24 лютого 2022 року, яке розміщене на офіційному сайті МВС України за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 військове містечко № НОМЕР_1 під час авіаудару згоріло, тому отримувати будь-які повідомлення по вказаній адресі ОСОБА_1 не міг у зв'язку з тим, що не знаходився за вказаною адресою, відповідачем також не зазначено за якою адресою він проживав на час розгляду справи у суді першої інстанції та на час розгляду справи в апеляційному суді.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції здійснено всі можливі дії для належного повідомлення ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для скасування рішення суду з підстав передбачених п. 3 ч. 3 статті 376 ЦПК України.
Щодо порушення правил територіальної юрисдикції судом першої інстанції.
Представник відповідача ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі стверджує, що Печерським районним судом міста Києва не було додержано правил підсудності та прийнято справу до провадження не за місцем реєстрації ОСОБА_1 (відповідача-1). Відповідно суддя Печерського районного суду міста Києва мав винести ухвалу про передачу справи до розгляду суду, до територіальної юрисдикції якого належить розгляд справи, а саме до Деснянського районного суду міста Києва за місцем реєстрації ОСОБА_1 (відповідача-1).
Колегія суддів не погоджується із зазначеними твердженнями з таких підстав.
Відповідно до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом, а позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
В той же час, відповідно до ч. 15 статті 28 ЦПК України передбачено, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач 2 - ТОВ "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" зареєстрований за адресою: вул. Мечнікова, буд. 2А, м. Київ (код ЄДРПОУ 04948693), а отже, такий спір підсудний Печерському районному суду м. Києва, оскільки сторонами у цій справі є фізична особа та юридична особа, а адреса відповідача 2 - АДРЕСА_2 , тому такий спір міг бути вирішений в порядку цивільного судочинства Печерським районним судом м. Києва (за місцем знаходження відповідача 2).
Відтак, відсутні підстави для встановлення порушення судом першої інстанції правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Щодо розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження.
У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що приймаючи рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження Печерський районний суд міста Києва дав не правильну оцінку суспільному інтересу до справи, позбавив права сторін надати суду свої докази.
На переконання колегії суддів, вказані доводи є безпідставними та такими, що не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з огляду на наступне.
За правилами частин першої та другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частина друга статті 274 ЦПК України).
У наведеній нормі, а саме у ч. 4 застережено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, з міну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Отже, пред'явлені Державною аудиторською службою України позовні вимоги не входять до переліку справ, визначених у частині четвертій ст. 274 ЦПК України, а тому згідно із частиною другою цієї статті справа цілком могла була бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно із частиною першою статті 277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
У випадку, передбаченому частиною другою статті 274 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може:
1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або
2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:
1) залишення заяви відповідача без задоволення;
2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.
Положеннями ч. 3 ст. 274 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Як убачається із матеріалів справи, відкриваючи провадження у цивільній справі суддею було повідомлено в ухвалі від 05 червня 2024 року про порядок розгляду справи та запропоновано відповідачам надати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Правом на подання відповідної заяви скористався лише відповідач - ТОВ "Телеканал "Прямий". У своїй заяві, сформованій в системі "Електронний суд" 20 червня 2024 року (а.с. 64-65, Т. 1) відповідач заперечив з тих підстав, що дана справа може вплинути на його ділову репутацію та ділову репутацію ОСОБА_1 , який є публічною та впливовою особою. Також указував на значний обсяг доказів у справі, а також у зв'язку із значним суспільним інтересом даної справи. Одночасно ТОВ "Телеканал "Прямий" було подано клопотання, сформоване в системі "Електронний суд" 20 червня 2024 року (а.с.73-74, Т. 1) про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою від 04 листопада 2024 року судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ "Телеканал "Прямий" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та відхилені заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
У наведеній ухвалі судом були указані мотиви для відповідного висновку суду, з якими колегія апеляційного суду погоджується.
Зі змісту наведених заяви та клопотання ТОВ "Телеканал "Прямий" слідує, що сторона спору заперечуючи проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження лише послалась на пункти 5 та 7, визначенні у ч. 3 ст. 274 ЦПК України.
Проте, відповідач ознайомився із матеріалами справи та надав відзив, у якому відсутні будь-які клопотання щодо необхідності у цій справі призначити експертизу, викликати свідків, витребувати чи долучити нові докази тощо. У змісті заяви ТОВ "Телеканал "Прямий" також відсутні будь-які обґрунтування щодо значного суспільного інтересу даної справи, а суд не має самостійно вишуковувати обставини для самостійного обгрунтування таких заперечень.
Інший відповідач - ОСОБА_1 правом на подання заперечень проти розгляду цивільної справи в порядку спрощеного позовного провадження не скористався, а безпосередньо апеляційна скарга відповідача ТОВ "Телеканал "Прямий" не містить доводів щодо незгоди з обраним судом першої інстанції порядком розгляду справи.
Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, є безпідставними.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг відповідачів щодо суті спору колегія апеляційного суду визнала їх частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції визнав їх доведеними та такими, що ґрунтуються на законі. Однак з таким висновком суду колегія апеляційного суду погоджується лише частково.
Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
За змістом частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Вказаному праву, однак, відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну й таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, інформацію (стаття 68 Конституції України).
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20).
Частиною першою статті 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина перша статті 91 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 94 ЦК Україниюридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Відповідно до статті 275 ЦК Українизахист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, зокрема, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України).
Згідно із статтею 200 ЦК Україниінформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
За змістом статті 201 ЦК Україниособистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація.
Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
У постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що при розгляді справ зазначеної категорії підлягає встановленню юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації, що включає сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
На підставі Закону № 1170-VII від 27.03.2014 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" було виключено частину третю статті 277 ЦК України, яка передбачала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. З урахуванням наведеного не можуть застосовуватися положення постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" в частині абз. 6 п. 15, згідно з якими негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності) та п. 18, згідно з яким обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації та 2) недостовірність цієї інформації. Такі висновки відповідають висновкам, що викладені у постановах ВС: від 25.05.2018 у справі №188/1367/15; від 04.07.2018 у справі № 761/7795/17; від 09.09.2020 у справі 688/1505/18, від 03 червня 2025 року у справі №№914/855/24. Відтак, встановлення обставини, що певна інформація є негативною для позивача, не є самостійною підставою для задоволення позову за відсутності всіх складових, які визначають юридичний склад правопорушення.
Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Обставина поширення спірної інформації відповідачами, які входить до предмета доказування у відповідній справі, була правильно встановлена судом першої інстанції як така, що була поширена.
Як було встановлено судом першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи, на YouTube-канал і телеканалі "Прямий" ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено інтерв'ю ОСОБА_2 під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_18". Таке інтерв'ю розміщено за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3. У своєму інтерв'ю ОСОБА_1 озвучив інформацію стосовно розголошення Державною аудиторською службою України держтаємниці, а саме: ..." ІНФОРМАЦІЯ_18".
Також, у статті в газеті "Україна молода" - "ІНФОРМАЦІЯ_8", відповідач 1 - стверджує: "ІНФОРМАЦІЯ_18" (посилання на статтю ІНФОРМАЦІЯ_19/).
Згідно з висновком експертів від 07.05.2024 № 5830/24-36/5831/24-35 за результатами проведення комплексного лінгвістичного (семантико-текстуального) та комп'ютерно-технічного дослідження Київського науково-дослідного інституту експертиз в інтерв'ю, розповсюдженому в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 (з 1 по 7,29 хв), а саме у висловлюваннях гостя студії ОСОБА_3 , - міститься інформація негативного характеру щодо Державної аудиторської служби України.
Колегія апеляційного суду відхиляє доводи апеляційних скарг відповідачів щодо недоведення стороною позивача факту поширення спірної інформації з тих підстав, що посилання позивача на розміщення запису інтерв'ю не є належним доказом поширення спірної інформації шляхом публічного сповіщення, тому що не є оригіналом запису відповідного ефіру, у зв'язку з чим не може підтверджувати факт поширення інформації саме в ефірі телеканалу "Прямий".
Як стверджують відповідачі, телеканал навіть не отримував від позивача заяву про спростування інформації яка, як випливає з мотивувальної частини вимоги, що транслювалася телеканалом "Прямий". Не отримав і запиту чи скарги про зміст сюжету телеканалу. Тобто, позивач знав, що сюжет був наявний, повинен був зберігатися протягом 20 днів, мав можливість подати скаргу на його зміст, проте вказаних дій не здійснив. Саме достовірна копія запису ефірної трансляції передачі (фрагменту), зроблена відповідачем у відповідності до порядку, визначеного чинним законодавством і є, на переконання відповідачів, єдиним належним, достовірним та допустимим доказом поширення в ефірі телеканалу телерадіоорганізацією інформації, яку позивач вважає недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права.
Наданим стороною позивача доказом існування відповідного інтерв'ю з оспорюваною інформацією є певний запис на оптичному диску, наданий як додаток до позову, який позивач вважає своїм записом ("власними технічними засобами") з копією відеозапису, що розміщено за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 та скріншот статті ІНФОРМАЦІЯ_19/ в мережі Інтернет.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про інформацію"інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
За статтею 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (яка була чинна на час поширення спірної інформації) телерадіоорганізація, зокрема, зобов'язана: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; в) поширювати об'єктивну інформацію.
Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до змісту статті 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов'язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій). У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі. Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису в ньому. Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.
За змістом частин першої, третьої, п'ятої статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов'язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою.
Однак звернення громадянина або юридичної особи до телерадіоорганізації зі скаргою в порядку статті 64 Закону України "Про телебачення та радіомовлення" не є обов'язковою передумовою звернення до суду за захистом недоторканості ділової репутації, адже передбачає право, а не обов'язок особи на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та, відповідно, на отримання копії запису фрагмента зі спірної інформацією. Право на судовий захист ділової репутації не залежить від того, чи скористалися громадянин чи юридична особа правом вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації в позасудовому порядку.
Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21).
Тому сплив установленого законом 14-денного строку зберігання трансльованої передачі та незвернення заявника до телерадіоорганізації протягом цього строку з відповідною (відповідними) вимогою (вимогами) у порядку частин третьої, п'ятої статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" про спростування недостовірної інформації та/або про надання копії запису фрагмента передачі не позбавляє його можливості захистити свої права у судовому порядку з дотриманням принципу змагальності сторін, суть якого полягає, зокрема, в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (пункт 5 частини третьої статті 2, частина третя статті 12 та частина перша статті 81 ЦПК України).
Водночас законодавство, що регулює відносини, пов'язані з поширенням недостовірної інформації шляхом передання її по радіо, телебаченню, не передбачає, що докази поширення такої інформації (докази транслювання чи ретранслювання телерадіоорганізацією передачі зі спірною інформацією) можуть бути отримані виключно в порядку, передбаченому Законом України "Про телебачення і радіомовлення".
Відповідно до змісту вказаних норм, для досягнення мети здійснення судового розгляду, позивач має право надати або відеозапис, отриманий у порядку статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", або відеозапис з електронного інтернет-джерела (електронної платформи), на якому (якій) розміщено відеоролик. Якщо особа не має такого запису і надає копію, отриману з інших джерел, відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України суд може витребувати відеозапис за наявності сумніву у відповідності поданого відеозапису оригіналу. Якщо відеозапис не зберігся взагалі, то сторони мають право доводити факти порушеного права у справі будь-якими доказами.
Як слідує із матеріалів справи, інші відповідачі оспорюють вимоги позову також по суті спору. Відповідачі жодних доказів у спростування поширення спірної інформації шляхом трансляції сюжету на телеканалі та у подальшому розміщення в мережі Інтернет не надали. Судом першої інстанції також правильно врахована та обставина, що після звернення позивача з позовом спірна інформація залишається доступною для перегляду для необмеженого кола осіб.
Таким чином, є встановленою судом та не спростованою доводами апеляційної скарги обставина щодо поширення спірної інформації.
Інших доводів, які могли б бути згідно із Законом України "Про телебачення і радіомовлення" самостійною підставою для звільнення від відповідальності телерадіокомпанії за поширення спірної інформації, відповідачем не наведено.
Колегія апеляційного суду також не може визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ "Телеканал "Прямий"що позивачем взагалі не правильно було обрано співвідповідача у даній справі, оскільки ТОВ "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" не має жодного відношення до мережі YouTube, а є лише користувачем даного сервісу на загальних для всіх умовах і правилах.
Так, відповідач вважає, що належним відповідачем за даним позовом є автор (фізична особа) та власник веб-сайта, на якому розмішено зазначений матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення інформації, заявленої позивачем як недостовірна та така, що порушує його честь, гідність та ділову репутацію, а відповідач є неналежним відповідачем у справі.
Проте, такі доводи спростовуються матеріалами справи, а саме, висновком експертів від 07.05.2024 № 5830/24-36/5831/24-35 за результатами проведення комплексного лінгвістичного (семантико-текстуального) та комп'ютерно-технічного дослідження Київського науково-дослідного інституту експертиз в інтерв'ю, розповсюдженому в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3, відповідно до якого було встановлено, що вебадреса ІНФОРМАЦІЯ_3 вказує на "Телеканал "Прямий". Відповідний висновок зроблений при проведенні комп'ютерно-технічного дослідження на сторінках 6-22 відповідного експертного висновку.
Відповідна обставина стороною відповідача не спростована.
З огляду на наведене, доводи відповідача ТОВ "Телеканал "Прямий" про те, що він у цій справі не є належним відповідачем, не відповідають дійсності.
Жодна із сторін відповідачів також не наводить у апеляційних скаргах доводи, що спірна інформація не стосується особи позивача.
Як слідує із змісту спірних фраз, не всі фрази містять посилання саме на особу позивача. В той же час, суд повинен урахувати та оцінити зміст й направленість всієї публікації (її контекст). Тому, не слід одне речення «виривати» із контексту всієї публікації при його спростуванні, як про це застережено у постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі №757/17241/21, (провадження № 61-16303св23).
Відтак, ураховуючи відсутність доводів апеляційних скарг щодо незгоди з висновком суду в оскаржуваному рішенні про те, що спірна інформація не стосується особи позивача, колегія апеляційного суду не вбачає підстав для висновку, що відповідна складова правопорушення не встановлена.
Перевіряючи інші доводи апеляційної скарги товариства та ОСОБА_1 щодо характеру спірної інформації колегія апеляційного суду не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вся інформація в цілому є фактичним твердженням, що не відповідає дійсності, а відтак, підлягає спростуванню у обраний позивачем спосіб.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорювана інформація не відповідає дійсності та в негативному контексті відображає стан речей, порушує ділову репутацію Держаудитслужби, дискредитує Держаудитслужбу перед міжнародними партнерами, в той час коли Держаудитслужба виконує важливі завдання визначені для України в рамках фінансових зобов'язань країни перед ЄС, є єдиним органом влади який визначено відповідальним за здійснення контролю видатків в рамках фінансового інструменту "Ukraine Facility", то суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію, зобов'язання вчинити дії.
При цьому судкерувався висновком експертів від 07.05.2024 № 5830/24-36/5831/24-35 за результатами проведення комплексного лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження Київського науково-дослідного інституту експертиз в інтерв'ю, розповсюдженому в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 (з 1 по 7,29 хв), відповідно до якого у висловлюваннях гостя студії ОСОБА_3 , - міститься інформація негативного характеру щодо Державної аудиторської служби України.
Зокрема, експертами зазначено, що спірна інформація є негативна та щодо Держаудитслужби у висловлюваннях ОСОБА_3 викладена у формі фактичних тверджень, а саме у висловлюваннях гостя студії ОСОБА_3 про те, що Державна аудиторська служба та її керівниця ОСОБА_4 наприкінці грудня 2023 року оприлюднили на своєму офіційному сайті результати перевірки фінансово-господарської діяльності конструкторського бюро "ІНФОРМАЦІЯ_11", зокрема ІНФОРМАЦІЯ_20".
Стосовно іншої інформації про те, що заява Державної аудиторської служби про її причетність до оприлюднення результатів перевірки фінансово- господарської діяльності конструкторського бюро № ІНФОРМАЦІЯ_11" є зухвалою неправдивою, зафіксована у висловлюванні: "абсолютно вірно і ну це просто знаєте нагла брехня Держаудитслужби, де вони розповідають, що вони не виставляють і вони не розповідають.", експертами встановлено, що така інформація викладена у формі оціночного судження.
Проте, колегія апеляційного суду не може погодитись із наявністю підстав для врахування висновку експерта у відповідній частині, а саме лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
При цьому, як передбачено ст. 110 цього Кодексу, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5 було затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі по тексту Інструкція №53/5). Відповідною Інструкцією визначено, що лінгвістична експертиза мовлення є підвидом криміналістичної експертизи.
Згідно з Інструкцією №53/5 затверджено також науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, відповідно до яких у межах лінгвістичної експертизи мовлення проводяться авторознавчі та сематико-текстуальні дослідження.
Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту.
Семантико-текстуальною експертизою вирішуються завдання із встановлення змісту понять, лексичного значення слів або словосполучень, використаних у наданих на дослідження текстах або усних повідомленнях (за їх текстовими відтвореннями), їх стилістичної забарвленості, смислового навантаження, характеру інформації, що міститься в них (чи може така інформація розглядатися як образлива, чи містить вона загрозу конкретній особі (особам) тощо), тобто вирішення питань мовленнєвого характеру, не пов'язаних із встановленням фактичних даних про автора.
Об'єктом семантико-текстуальної експертизи може бути як текст (промова), так і його (її) фрагменти, окремі висловлювання, слова, написи, текстові відтворення усного мовлення тощо. Якщо постає завдання здійснити семантико-текстуальну експертизу усномовленнєвого повідомлення (промови, висловлювання), то замовник цієї експертизи разом із цифровим (чи аналоговим) записом промови має надати дослівне текстове відтворення її змісту (стенограму), зроблене власними засобами.
Питання, поставлені перед експертом, вирішуються ним за допомогою спеціальних знань у галузі лінгвістики на основі загальних і окремих норм мови з використанням посібників, академічних наукових праць, словників, довідників та інших наукових джерел.
Експерт у галузі семантико-текстуальної експертизи, не виходячи за межі своїх спеціальних знань (базових та отриманих під час спеціальної підготовки), відповідає на питання про наявність чи відсутність висловлювань, які містять заклики до певних дій (вказується, яких саме дій), погрозу, пропозицію, обіцянку або надання, прийняття, спонукання до надання будь-якої вигоди (вказується, яких саме дій) тощо на основі спеціальних знань у галузі мовознавства. Висновок експерта за результатами таких досліджень не є правовою кваліфікацією, а є констатацією об'єктивного змісту тексту з позиції спеціальних знань у галузі семантико-текстуальних експертних досліджень.
У науково-методичних рекомендаціях також наведено орієнтовний перелік питань, що вирішуються у межах семантико-текстуальної експертизи, серед яких зокрема:
Чи міститься у тексті, повідомленні, промові інформація позитивного або негативного характеру щодо певної фізичної або юридичної особи?
Чи є висловлювання, в яких міститься інформація негативного характеру щодо певної особи (фізичної або юридичної), фактичними твердженнями або оцінними судженнями?
Як убачається із змісту питань, які були поставлені на розгляд експерта, експерту були запропоновані питання за номерами наступного змісту:
1. Які відомості (дані, реквізити) щодо суб'єктів розміщення youtube каналу, на який вказує таке посилання ІНФОРМАЦІЯ_3 , зафіксовані за даним посиланням?
2. Чи містяться у наведеній частині інтерв'ю з гостем студії ОСОБА_8 (посилання на інтерв'ю в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 (з 1 по 7,29 хв. інформація негативного характеру щодо Держаудитслужби?
3. Чи викладена негативна інформація щодо Держаудитслужби (за умови її наявності) у формі фактичного твердження чи оціночного судження?
Тобто, лише перше питання для проведення комп'ютерно-технічного дослідження є таким, що потребує спеціальних знань, тому правильно судом першої інстанції було взято до уваги у підтвердження встановлення обставини, що підлягає встановленню стосовно особи, яка є відповідачем у цій справі, про що було описано у цій постанові.
Проте, не підлягають врахуванню інші висновки експертів у частині лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження, а саме в контексті наявності негативної інформації, яка в свою чергу була визнана експертами як оціночні судження та фактичні твердження.
Крім того, як уже було зазначено у цій постанові, частину третю статті 277 ЦК України, яка передбачала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, виключено на підставі Закону №1170-VII від 27.03.2014 року
Відтак, сам факт наявності негативної для позивача інформації не є самостійною підставою для визнання спірної інформації такою, що підлягає спростуванню.
Відповідно до постанови ВС від 22.03.2023 у справі № 201/10963/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що лінгвістична експертиза не є обов'язковою в таких категоріях справ, оскільки здійснення висновку щодо наявності в поширеній інформації оціночних суджень чи фактичних тверджень належить до виключної компетенції суду.
Встановлення фактів та розмежування фактів і оціночних суджень відноситься до компетенції суду і не може передаватись на вирішення експертам. На цьому також неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у справах "Дмітрієвський проти Росії" (Dmitriyevskiy v. Russia), заява № 42168/06, п. п. 112-116, від 03.10. 2017, та " ОСОБА_9 та інші проти Росії" (Mariya Alekhina and Others v. Russia), заява № 38004/12, п. п. 262-264, від 17.07.2018.
З огляду на наведене, колегія апеляційного суду не може погодитись із судом першої інстанції, який керувався висновком наданого позивачем експерта стосовно встановлення фактів та розмежування фактів і оціночних суджень, оскільки це відноситься до компетенції суду.
Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Таким чином, одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з'ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істинною, або хибною, але при цьому неодмінно однією з двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування (постанова Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №910/2441/22).
Як убачається зі змісту оспорюваної інформації фактичні твердження, які можна перевірити на правдивість, містить лише поширена на телеканалі "Прямий" в YouTube-каналі ІНФОРМАЦІЯ_2 в інтерв'ю ОСОБА_2 під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_5", що розміщено за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 , фраза: "ІНФОРМАЦІЯ_21".
Позивач відповідну обставину заперечує, а відповідачі жодних доказів у підтвердження достовірності наведеної фрази не надали. Колегія апеляційного суду не може визнати такими, що доводять достовірність спірної інформації надані до апеляційного суду відповідачем ОСОБА_1 ряд скріншотів щодо наявності на сайті аудиторських звітів, оскільки відповідні докази підтверджують лише наявність певних аудиторських звітів за періоди з 2014 по 2019 роки стосовно об'єктів перевірки, що є відмінними від КБ "ІНФОРМАЦІЯ_11". Крім того, відсутні жодні докази, що навіть така інформація була розміщена на сайті безпосередньо за три дні до 29 грудня 2023 року.
Як слідує із змісту іншої спірної інформації, вона викладена у формі оціночних суджень. Так, деякі фрази викладені у формі запитань, що не може бути розцінено як ствердження якої-небудь обставини ("...ІНФОРМАЦІЯ_22").
Ряд фраз безпосередньо містить вказівки на судження самого автора інтерв'ю з використанням таких слів як: "кажуть", "маю на увазі", "нібито", "якби", "я думаю". Тобто, відповідач чітко, прямо і недвозначно вжив слова, які очевидно вказують на припущення, а не фактичне твердження. З урахуванням наведеного не можна констатувати, що є фактичним твердженням фрази, у яких вжиті відповідні слова та словосполучення, а саме: "ІНФОРМАЦІЯ_23."
Не можна також визнати фактичними твердженнями фрази, які містять власне ставлення автора інтерв'ю до позивача та до подій, зокрема: "це просто нагла брехня Держаудитслужби, де вони розповідають, що вони не виставляють і вони не розповідають"; "ІНФОРМАЦІЯ_24".
Що стосується фрази: "ІНФОРМАЦІЯ_25... " зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири), також є оціночними судженнями, яка не містять фактичних даних, які можливо перевірити. (див. аналогічні висновки у постанові ВС від 14.02.2018 у справі №127/22629/15).
Ураховуючи наведене, судом першої інстанції було встановлено що спірна інформація є фактичним твердженням, є недостовірною та підлягає спростуванню лише на підставі експертного висновку та не надано власної оцінки спірним фразам в межах виключної компетенції суду у відповідній категорії спору. Крім того, судом також не взято до уваги, що навіть у експертному висновку були встановлені фрази, які висловлені як оціночне судження автора інформації, що не є предметом судового захисту відповідно до ст. 277 ЦК України.
За наслідками перевірки доводів апеляційної скарги щодо характеру спірних висловлювань суд касаційної інстанції дійшов висновку, що лише фраза: "ІНФОРМАЦІЯ_21" є фактичним твердженням та є недостовірною, оскільки відсутні будь-які докази виставлення на офіційному сайті результатів аудиту саме за три дні до 29 грудня 2023 року. Хоч оскаржуване рішення і містить аналогічний висновок про недостовірність наведеної фрази, однак такий висновок ґрунтується на інших доводах та в контексті усього спірного інтерв'ю на предмет перевірки достовірності обставин взагалі щодо реалізації проведення будь-яких перевірок Держаудитслужбою з 2022 року, що виходить за межі предмету доказування у цій справі.
Так, предметом доказування на достовірність у відповідній категорії спорів можуть бути лише ті висловлювання, щодо яких встановлено факт поширення, а не будь-які обставини, що не були предметом висловлювання. Спірна інформація містить висловлювання щодо висвітлення інформації про проведені аудиторські перевірки, однак не містить висловлювань з приводу реалізації позивачем процедури проведення аудиторської перевірки. З урахуванням наведеного, оскаржуване рішення містить помилкові мотиви для визнання недостовірною спірної інформації щодо указаної фрази.
Колегія апеляційного суду також погоджується із доводами позивача, які не спростовані відповідачами, що поширення спірної інформації, яку суд апеляційної інстанції визнав недостовірною, порушує особисті немайнові права, та завдає шкоди відповідно діловій репутації юридичної особи позивача. Оспорювана інформація в частині: "ІНФОРМАЦІЯ_21" не відповідає дійсності та порушує ділову репутацію Держаудитслужби, дискредитує Держаудитслужбу перед міжнародними партнерами, в той час коли Держаудитслужба виконує важливі завдання визначені для України в рамках фінансових зобов'язань країни перед ЄС, є єдиним органом влади який визначено відповідальним за здійснення контролю видатків в рамках фінансового інструменту "Ukraine Facility".
Головною місією Держаудитслужби є забезпечення економічного добробуту країни шляхом реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Завданням Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю, здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, внесення Міністру фінансів пропозицій щодо формування державної політики у сфері державного фінансового контролю (відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").
Державний фінансовий контроль є невід'ємною частиною доброчесного управління публічними фінансами та забезпечується шляхом проведення заходів державного фінансового контролю, спрямованих на забезпечення законності, ефективності формування і витрачання коштів та інших активів у процесі володіння, розпорядження, використання і відчуження державного та комунального майна, сприяння відшкодуванню втрат ресурсів та встановлення міри відповідальності посадових осіб підконтрольних установ у разі порушення законодавства, прийняття неефективних управлінських рішень.
Ефективна система фінансового контролю є не лише інструментом гарантії прозорості, підзвітності і якості діяльності державних органів, а й дієвим механізмом для забезпечення фінансової стабільності і безпеки країни, досягнення стратегічних цілей держави, ефективності державної політики, підвищення рівня якості життя кожного громадянина.
Крім того, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до її компетенції, та взаємодіє з відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, співпрацює із залученими міністерствами України та органами країн-партнерів Дунайської транснаціональної програми та спільних операційних програм прикордонного співробітництва ЄС з метою удосконалення процесів щодо виконання функцій з реалізації відповідного контролю.
Зокрема, Держаудитслужба є одним із основних учасників європейської інтеграції та бере участь у роботі спільних органів, утворених в межах роботи з питань економіки та іншого галузевого співробітництва Комітету асоціації Україна - ЄС.
Крім того, Держаудитслужба здійснює функції Національного контактного пункту з організації взаємодії з Європейським управлінням з питань запобігання зловживанням та шахрайству та Європейським судом аудиторів (ЄСА) з питань виконання розділу VI "Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби із шахрайством" 28 Угоди про асоціацію.
Держаудитслужба також сприяє у проведенні перевірок на місцях (інспектувань) OLAF з метою захисту фінансових інтересів ЄС від шахрайства та інших порушень на території України відповідно до положень Регламенту Ради (Євратом, ЄС) № 2185/9632 від 11 листопада 1996 року та законодавства України.
Таким чином, є доведеним повний склад порушення, за яке наступає визначена у ст. 277 ЦК України відповідальність.
За загальним правилом інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо), а в разі неможливості - у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №904/6902/20).
Як убачається із змісту вимог цього позову стороною позивача заявлено спосіб спростування про зобов'язання ОСОБА_2 протягом 5 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати публічно вказану недостовірну інформацію у той самий або подібний спосіб та повідомити таку інформацію: під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_27.".
Таким чином, стороною позивача заявлено вимоги про спростування недостовірної інформації у спосіб, подібний до способу не спростування, а надання відповіді на поширену автором інтерв'ю інформацію. При цьому, позивачем заявлено до спростування ту частину інформації, яка апеляційним судом визнана оціночними судженнями, тобто такими, що не підлягають спростуванню відповідно до ст. 277 ЦК України.
За таких обставин, відповідна вимога не може бути задоволена за наслідком апеляційного перегляду, що не перешкоджає позивачеві реалізації права на відповідь.
Колегія апеляційного суду також визнала обґрунтованими доводи апеляційних скарг відповідачів щодо відсутності підстав для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди з огляду на положення ч. 2 ст. 31 Закону України "Про інформацію" у відповідності до якої суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивач - Державна аудиторська служба України - центральний орган виконавчої влади у формі інспекції, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відтак, позивач є обмеженим у праві вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди в силу приписів Закону.
Колегія апеляційного суду при цьому відхиляє доводи апеляційних скарг в частині надання оцінки щодо меж допустимої критики публічної особи з огляду на таке.
Відповідачами залишено поза увагою ту обставину, що позивачем у цій справі є не фізична особа, а юридична особа. Саме в інтересах юридичної особи, та саме на захист її ділової репутації заявлено позовні вимоги. Жодних обставин щодо порушення особистих немайнових прав будь-якої публічної особи та відповідно вимог про захист таких прав у позові не заявлено.
Також, колегія апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині неналежності та недопустимості наданого у якості доказу висновку експертів, оскільки судом апеляційної інстанції відповідний доказ врахований лише в частині встановлення належності іншого відповідача у цьому спорі, що ніяким чином не впливає на права та інтереси ОСОБА_1 . В свою чергу відповідач ТОВ "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" у апеляційній скарзі подібних доводів не заявляв.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно із п.2,3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.
Перевіривши доводи апеляційних скарг відповідачів та заперечення позивача проти доводів апеляційних скарг, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з частинами 1, 2, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання позовної заяви про захист ділової репутації юридичної особи судовий збір підлягав наступному обрахунку: 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2024 рік (3028 грн), що складає по 1211,20 грн за кожну вимогу немайнового характеру, що за три вимоги складає 3633,60 грн, та за вимогу про відшкодування моральної шкоди -1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн), що разом за розгляд справи в суді першої інстанції складає 6661,60 грн.
За подання апеляційної скарги на рішення суду встановлена ставка судового збору у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.
За подання апеляційної скарги відповідачем було сплачено відповідно до платіжної інструкції №67593655 від 03 грудня 2024 року 6540,48 грн (а.с. 173, Т.1) з урахуванням права відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Ухвалою Київського апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху від 17 грудня 2024 року апеляційним судом визначено про необхідність доплати судового збору у розмірі 2906,88 грн, що відповідачем виконано відповідно до платіжної інструкції №67593691 від 18 грудня 2024 року (а.с. 191, Т.1).
Виходячи з положень ст. 137, 141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним відшкодувати відповідачеві ТОВ "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" за рахунок позивача судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 221,03 грн, оскільки апеляційна скарга відповідача ТОВ "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" була задоволена частково, при цьому основні доводи апеляційної скарги, які були визнані судом апеляційної інстанції обґрунтованими стосувалися безпідставності стягнення на користь позивача моральної шкоди, а решта доводів апеляційної скарги були відхиленні.
Із матеріалів справи вбачається, що іншим відповідачем ОСОБА_1 також було сплачено судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на вимогу Київського апеляційного суду відповідно до копії квитанції до платіжної інструкції від 23 січня 2025 року на суму 11809,20 грн (а.с. 132, Т.2), оригінал якої підшитий перед сторінкою на а.с 119, Т.2.
При цьому відповідач просив визнати за ним право на звільнення від сплати судового збору посилаючись на те, що він має право не сплачувати судовий збір як учасник бойових дій на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" згідно зі ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав та посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в ухвалі від 13 березня 2019 року у справі № 9901/870/18. Вказує, що до апеляційного суду було надано належним чином засвідчену копію посвідчення серії НОМЕР_2 УСЗН Деснянської РДА в місті Києві де зазначено, що пред'явник цього посвідчення є особою з інвалідністю третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Попереднім складом суду відповідне питання вирішено не було, тому апеляційний суд вирішує клопотання сторони відповідача у тексті цієї постанови.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №9901/870/18, на яку посилається відповідач, указано, що відповідно до ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з п. 23 ст. 13 цього ж Закону особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
ОСОБА_1 додав до апеляційної скарги копію посвідчення інваліда ІІІ групи, що дає право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни та інвалідів війни, тому відповідно до вищезазначених правових норм він звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що сплачений ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в апеляційному суді підлягає поверненню у розмірі 11 809,20 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову Державної аудиторської служби України.
Визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію Державної аудиторської служби України інформацію, яка містить фактичні твердження, поширену на телеканалі "Прямий" в YouTube-каналі ІНФОРМАЦІЯ_2 , інтерв'ю ОСОБА_2 під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_5". Таке інтерв'ю розміщено за посиланням в мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: "ІНФОРМАЦІЯ_21".
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Державної аудиторської служби України (код ЄДРПОУ 40165856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЕКАНАЛ "ПРЯМИЙ" (код ЄДРПОУ 04948693) судовий збір за розгляд справи у розмірі 5 221 (п'ять тисяч двісті двадцять одна) грн 03 коп.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з державного бюджету України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги 11 809 (одинадцять тисяч вісімсот дев'ять) грн 20 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба