Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
01 липня 2025 р. № 520/10625/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Полях Н.А.,
при секретарі судового засідання - Зозулєвої А.В.
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника 1 відповідача - Щеглова Л.В.,
представника 2 відповідача - Приходька А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393, пл. Львівська, буд. 8, м. Київ, 04053), Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43983495, вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 07.04.2025 № 145-о «Про оголошення наказу ДПС України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43983495) з 8 квітня 2025 року.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , у період з 21 листопада 2000 року по 7 квітня 2025 року проходив державну службу в податкових органах Державної податкової служби України на території Харківської області, почавши державну службу з посади державного податкового інспектора, юриста, відділу правового забезпечення Харківської об'єднаної ДПІ та будучи звільненим з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. Позивач має третій ранг державного службовця. В адміністративному позові позивач посилається на те, що 21 березня 2025 року на спільній нараді з керівниками структурних підрозділів ГУ ДПС у Харківській області та представниками бізнес-спільноти Головою Державної податкової служби України повідомлено, що за наслідками його приїзду буде звільнено одного заступника та одного начальника управління без наведення будь-якого аргументування. Одразу після завершення наради позивачу зателефонував виконувач обов'язків директора Департаменту персоналу ОСОБА_2 з вимогою звільнення за вказівкою Голови ДПС України, а також погрозами про несприятливі наслідки у разі відмови для позивача та підпорядкованих йому підрозділів. Після цього про вимогу Голови ДПС України (звільнення з посади державної служби) позивачу повідомив в.о. начальника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_3 , і також попередив про негативні наслідки для подальшої служби у випадку відмови. 21.03.2025 виконувачем обов'язків директора Департаменту персоналу ОСОБА_4 у період з 13.50 год. по 17.15 год. не зважаючи на тривалість робочого дня у п'ятницю до 15.45 год., частково у позаслужбовий час) за допомогою месенджера WhatsApp було особисто здійснено щонайменше шість телефонних дзвінків та надіслано два sms-повідомлення на особистий мобільний телефон позивача, зміст яких дозволяє зробити висновок про наполегливе та послідовне примушення позивача до написання заяви про звільнення з посади державної служби за угодою сторін. Також, на думку позивача, з цією самою метою - примусити його написати заяву про звільнення за угодою сторін - Головою ДПС України було видано наказ про проведення позапланової тематичної перевірки від 24.03.2025 № 290 «Про проведення тематичної перевірки» (додається), відповідно до якого Департаменту відомчого контролю у період з 24.03.2025 по 14.04.2025 наказано провести таку перевірку діяльності підрозділів контролю за підакцизними товарами і по роботі з податковим боргом ГУ ДПС у Харківській області (координацію роботи підрозділів по роботі з податковим боргом ГУ ДПС у Харківській області у відповідності з наказом про розподіл обов'язків керівництва ГУ ДПС у Харківській області було покладено особисто на позивача). Підставою видання такого наказу ДПС України вказано Доповідну записку Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції від 24.03.2025, зміст якої є невідомим та, на переконання позивача, не був актуальним станом на 21.03.2025 - дату першої пропозиції позивачу написати заяву про звільнення з посади державної служби. Також, як зазначає позивач, у медіа просторі були поширені чутки про наступне звільнення позивача, зокрема на Telegram - каналі Середич.info. Так, у наведеному Telegram-каналі 24.03.2025 було розміщено таку інформацію: «кажуть, що після візиту голови Державної податкової служби ОСОБА_5 на Харківщину буде звільнений заступник начальника Головного управління ДПС у Харківській області Олег Німий». У подальшому (07.04.2025) цим самим Telegram-каналом Середич.info було послідовно оприлюднено іншу інформацію наступного змісту: «отже, після візиту голови Державної податкової служби Руслана Кравченка на Харківщину таки звільнили заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області Олега Німого, про це рішення я писав ще 24 березня». Зважаючи на шалений психологічний тиск та можливість вжиття у подальшому репресивних заходів до особового складу (персоналу) підрозділів управління по роботі з податковим боргом ГУ ДПС у Харківській області, позивач був змушений 24.03.2025 написати заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін 7 квітня 2025 року. У подальшому після звільнення, на запит до ДПС України (вх. ДПС №750/зпі від 14.04.2025) щодо отримання публічної інформації, зокрема - Акту Державної податкової служби України (наказу, Правил, Регламенту, тощо) відповідно до якого державні службовці ДПС України повинні протидіяти мобінгу (цькуванню), вживати заходи, спрямовані на запобігання та припинення мобінгу (цькування), а також заходи щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу (цькування) прав, в.о. директора Департаменту персоналу ОСОБА_4 було повідомлено (вих. ДПС від 18.04.2025 № 856/ЗПІ/99-00-11-02-02-10), що організаційно-розпорядчі документи щодо протидії мобінгу (цькування), вжиття заходів, спрямованих на його запобігання та припинення, а також заходів щодо відновлення порушених внаслідок мобінгу прав, в ДПС не видавалися. У зв'язку із триваючою неспровокованою збройною агресією російської федерації проти суверенної Української держави 6 квітня 2025 року позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, про що невідкладно відповідними заявами (від 06.04.2025) за допомогою електронної пошти, оператора поштового зв'язку «Укрпошта» та Харківського обласного вузла спецзв'язку було повідомлено безпосереднього керівника (в.о. начальника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_6 ) та керівника ДПС України про відкликання раніше поданої заяви про звільнення та проханням (з метою дотримання гарантій під час виконання державних обов'язків, передбачених приписами частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) увільнити позивача від виконання обов'язків за займаною посадою заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області у зв'язку із призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період із збереженням місця роботи і посади до дня фактичного звільнення з військової служби або закінчення особливого періоду. Такі заяви ОСОБА_1 від 06.04.2025 були своєчасно отримані адресатами - ГУ ДПС у Харківській області (вх. ГУ ДПС від 07.04.2025 № 30074/6/ЕП) та ДПС України (вх. ДПС України від 07.04.2025 № 15446/6). ДПС України, отримавши заяву ОСОБА_1 від 06.04.2025 обмежився лише реєстрацією такої заяви, не вчинивши передбачених законодавством управлінських рішень, спрямованих на отримання заявником відповідних гарантій під час виконання державних обов'язків, передбачених приписами частини третьої статті 119 КЗпП України. ГУ ДПС у Харківській області, отримавши заяву ОСОБА_1 від 06.04.2025, також не прийняв передбачених законодавством управлінських рішень, спрямованих на отримання заявником відповідних гарантій під час виконання державних обов'язків, передбачених приписами частини третьої статті 119 КЗпП України, обмежившись беззмістовним посиланням про відсутність компетенції керівника територіального органу ДПС на розгляд питань та прийняття рішень стосовно питань порушених у цій заяві. На запит позивача щодо надання в електронній формі документів, що містять управлінські рішення керівництва Державної податкової служби України, прийняті за результатами розгляду заяви ОСОБА_7 від 06.04.2025 (вх. ДПС України від 07.04.2025 № 15446/6), якою заявник повідомив Голову Державної податкової служби України про свій призов (06.04.2025) на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та про відкликання раніше поданої заяви про звільнення), ДПС України листом від 25.04.2025 №926/зпі/99-00-11-02-02-10 повідомлено, про те, що термін розгляду заяви від 06.04.2025 (вх. ДПС № 15446/6 від 07.04.2025) не настав. Позивач зазначає, що його заява від 06.04.2025 (вх. ДПС № 15446/6 від 07.04.2025) станом на день надання ДПС України в електронній формі запитувачу публічної інформації (позивачу) 18.04.2025 (тобто після спливу 11 днів з дня реєстрації такої заяви) - не містила жодної резолюції будь-якої посадової особи ДПС України. У подальшому, протягом 07.04.2025 керівником ГУ ДПС у Харківській області було видано наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 07.04.2025 № 145-о «Про оголошення наказу ДПС України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » (назва файлу - 18040-6.pdf), який надіслано на адресу особистої електронної пошти позивача о 16:36 07.04.2025 разом з листом ГУ ДПС у Харківській області від 07.04.2025 №18036/6/20-40-11-22. Вважаючи протиправним наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 07.04.2025 № 145-о «Про оголошення наказу ДПС України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду 26.05.2025 було частково задоволено клопотання Державної податкової служби України про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Призначено підготовче засідання у справі.
Відповідачами подані до суду відзиви на позовну заяву, в яких зазначено, що у спірних правовідносинах відповідачі діли згідно чинного законодавства.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.
Представники відповідачів проти позову заперечували, підтримали аргументи викладені у відзивах на позовну заяву, просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, проаналізувавши матеріали справи, виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2000 року по 7 квітня 2025 року проходив державну службу в податкових органах Державної податкової служби України на території Харківської області, на посадах: державного податкового інспектора, юриста, відділу правового забезпечення Харківської об'єднаної ДПІ та заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - ГУ ДПС у Харківській області). Позивач має третій ранг державного службовця.
24 березня 2025 року позивачем подано на ім'я голови ДПС України було подано заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін з 07.04.2025.
Дана заява була подана через в.о. начальника - ОСОБА_8 , що підтверджується резолюцією останнього на заяві позивача від 24.03.2025.
Наказом ДПС від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », виданим на підставі заяви ОСОБА_1 та листа-погодження Міністерства фінансів України від 25.03.2025 № 17030-17-62/8792, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, 07 квітня 2025 року за угодою сторін, згідно з пунктом 3 частини першої статті 83, частиною другою статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (зі змінами).
Наказом Головного управління ДПС у Харківській області від 07.04.2025 № 145-о «Про оголошення наказу ДПС України від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »» (далі - наказ ГУ ДПС у Харківській області № 145-о) оголошено наказ ДПС від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».
Позивач, не погодившись із прийнятими наказами від 31.03.2025 № 601-о та від 07.04.2025 № 145-о, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України “Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), який набрав чинності з 01 травня 2016 року.
Відповідно до ч. 2-3 ст. 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст. 86 цього Закону).
Умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін визначені ст. 86 Закону № 889-VIII.
Так, згідно з ч. 1 ст. 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону № 889-VIII державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (ч. 3 ст. 86 Закону № 889-VIII).
Системний аналіз Закону № 889-VIII свідчить про те, що основними умовами припинення державної служби за ч. 1 ст. 86 Закону № 889-VIII є наявність заяви працівника на звільнення саме із зазначенням бажаної дати звільнення, що є істотною умовою для припинення державної служби за власним бажанням.
Водночас, визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст. 86 Закону № 889-VIII, оскільки ч. 2 вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку встановленого ч.1 ст. 86 Закону № 889-VIII.
Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо відмінностей припинення державної служби з підстав, визначених частиною першою (за ініціативи державного службовця) і частиною другою (за угодою сторін) статті 86 Закону №889.
Зокрема, у постанові від 19.02.2020 у справі №815/4354/17 Верховний Суд зазначив, що з аналізу статті 86 Закону №889-VIII випливає, що передбачене її частиною другою правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення «за угодою сторін», означає домовленість між суб'єктом призначення і державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав. Тобто підстава звільнення та дата звільнення є обов'язковими умовами домовленості щодо звільнення державного службовця за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII.
У постанові від 19.02.2020 у справі №820/3360/17 Верховний Суд зазначив, що при домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.
Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи.
Якщо ж суб'єкт призначення і працівник домовилися про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.
Отже, принциповою відмінністю між звільненням за угодою (або ж згодою) сторін та звільненням з ініціативи державного службовця є вираження бажання обох сторін одночасно у випадку угоди сторін та, відповідно, наявність бажання лише державного службовця у випадку припинення державної служби за його ініціативою.
Тобто, звільнення за угодою сторін передбачає, що суб'єктом призначення та державним службовцем досягнуто спільної згоди щодо припинення державної служби у визначений строк.
У свою чергу, звільнення з ініціативи державного службовця не передбачає обов'язкової наявності згоди суб'єкта призначення на таке звільнення, оскільки в такому випадку державний службовець реалізує своє право, передбачене Законом №889-VIII, а суб'єкт призначення вимушений погодитись зі звільненням державного службовця незалежно від свого бажання.
У постанові від 09 липня 2020 року в справі №815/7236/16 Верховний Суд констатував, що підстава припинення державної служби за угодою сторін визначена частиною 2 статті 86 Закону №889-VIII. Такою підставою є домовленість державного службовця із суб'єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб'єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.
При домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII (за угодою сторін), державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб'єкта призначення.
Отже, згідно із усталеною судовою практикою, при домовленості між державним службовцем і суб'єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін, державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це державного службовця і суб'єкта призначення.
Таким чином, розглядаючи позовні вимоги щодо скасування наказу про припинення державної служби/звільнення за угодою сторін, з'ясуванню судом підлягають обставини: чи дійсно існувала домовленість державного службовця і суб'єкта призначення про припинення державної служби/звільнення за взаємною згодою; чи було волевиявлення державного службовця на припинення державної служби/звільнення в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв державний службовець про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення державної служби/звільнення за угодою сторін; чи була згода суб'єкта призначення на анулювання угоди сторін про припинення державної служби/звільнення.
Під час розгляду цієї справи судом установлено, що позивач і суб'єкт призначення дійшли домовленості щодо істотних умов припинення державної служби (підстави та дати), які не можуть бути розірвані в односторонньому порядку.
Так, відповідно до наданої ОСОБА_1 заяви від 24.03.2025 з проханням звільнити його з займаної посади за згодою сторін 07.04.2025 та з метою реалізації такого прохання суб'єктом призначення, а саме ДПС України було видано відповідний наказ від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».
Згідно із усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і роботодавцем (власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом) про припинення трудового договору за угодою сторін, такий договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це роботодавця (власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу) і працівника.
Відповідних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27 березня 2019 року в справі №524/3490/17-ц, від 22 квітня 2019 року в справі №759/11508/16-ц, від 19 липня 2019 року в справі №452/1839/16-а, від 27 травня 2020 року в справі №404/6236/19, від 15 липня 2020 року в справі №733/498/17, від 31 серпня 2020 року в справі №359/5905/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №234/3268/19, від 29 жовтня 2020 року в справі №826/3388/18, від 21 квітня 2021 року в справі №758/11224/18, від 28 квітня 2021 року в справі №647/3372/19 та від 21 жовтня 2021 року в справі №540/1615/19.
Як свідчать матеріали справи, угода про припинення трудового договору оформлена зі сторони позивача заявою від 24.03.2025, в якій позивач просив звільнити його з займаної посади за згодою сторін 07.04.2025.
У свою чергу зі сторони відповідача угода про припинення трудового договору з позивачем оформлена резолюцією уповноваженої особи на вказаній заяві - в.о. начальника - Селезня Владислава Вікторовича, що зокрема підтверджується резолюцією останнього на відповідній заяві наступного змісту: «Клопочу по суті заяви», особистий підпис, ПІБ.
Вказані обставини свідчать про досягнення між сторонами домовленості та наявність обопільного волевиявлення щодо дати і підстави припинення трудового договору. Протилежних доказів до матеріалів справи не надано.
Таким чином, ГУ ДПС при виданні наказу від 31.03.2025 № 601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » дотримався вимог чинного законодавства про працю та державну службу.
Звільнення позивача відбулося за угодою сторін згідно з частиною 2 статті 86 Закону №889-VIII - за результатами досягнутої між державним службовцем і суб'єктом призначення взаємної домовленості - на підставі власноруч написаної позивачем 24 березня 2025 року на ім'я голови ДПС України заяви, у якій міститься підпис позивача, чітко визначено підставу звільнення - за угодою сторін і дату звільнення - 07.04.2025.
З приводу аргументів позивача щодо відсутності у нього вільного волевиявлення на написання заяви про звільнення із займаної посади з 07.04.2025 за угодою сторін, суд зазначає, що пропозиція (ініціатива) про припинення державної служби виходила від позивача.
Поряд із цим суд встановив відсутність доказів, які б свідчили, що подання цієї заяви не відповідає дійсному волевиявленню позивача.
Щодо посилання позивача на те, що 6 квітня 2025 року він був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, про що ним відповідними заявами (від 06.04.2025) за допомогою електронної пошти, оператора поштового зв'язку «Укрпошта» та Харківського обласного вузла спецзв'язку було повідомлено безпосереднього керівника (в.о. начальника ГУ ДПС у Харківській області Владислава Селезня) та керівника ДПС України про відкликання раніше поданої заяви про звільнення та проханням (з метою дотримання гарантій під час виконання державних обов'язків, передбачених приписами частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) увільнити позивача від виконання обов'язків за займаною посадою заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області у зв'язку із призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період із збереженням місця роботи і посади до дня фактичного звільнення з військової служби або закінчення особливого періоду, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України) за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У додаткових поясненнях від 13.06.2025 представник ГУ ДПС у Харківській області повідомив, що розгляд питань та прийняття рішень щодо увільнення у зв'язку із призовом на військову службу на період мобілізації ОСОБА_1 не належить до компетенції керівника територіального органу ДПС, оскільки посада заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області належить до Номенклатури Голови ДПС.
Номенклатура Голови ДПС - це перелік посад, зокрема Головних управлінь ДПС, утворених на правах відокремлених підрозділів Державної податкової служби України, розгляд питань та прийняття рішень щодо увільнення у зв'язку із призовом на військову службу на період мобілізації призначення (переведення), на які та звільнення з яких здійснюється Головою ДПС або особою, яка виконує його обов'язки.
Відповідно до абзацу першого пункту 12 Положення про Головне управління ДПС у Харківській області затвердженого наказом Державної податкової служби України 12.11.2020 №643 (із змінами) начальник ГУ ДПС має заступників, яких призначає на посади та звільняє з посад Голова ДПС відповідно до законодавства про державну службу.
З матеріалів справи встановлено, що наказом Державної податкової служби України від 09.12.2020 року № 704 «Про затвердження Порядку призначення, переведення, покладання виконання обов'язків та звільнення з посад працівників Номенклатури Голови ДПС», визначено, що до Номенклатури Голови ДПС належать посади начальників та заступників начальників головних управлінь ДПС в областях та м. Києві.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області з 07.09.2021 у порядку переведення. Вказані обставини підтверджуються записами у трудовій книжці позивача (наказ ДПС України від 06.09.2021 № 1839-о, наказ ГУ від 06.09.2021 № 762-о/ВП). Посада позивача належить до посад державної служби категорії «Б».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1041 «Про затвердження Порядку делегування окремих повноважень керівника державної служби в центральному органі виконавчої влади» затверджений Порядок делегування окремих повноважень керівника державної служби в центральному органі виконавчої влади (далі - Порядок №1041).
Порядок №1041 визначає процедуру делегування окремих повноважень керівника державної служби в центральному органі виконавчої влади з питань управління персоналом, визначених частиною другою статті 17 Закону України «Про державну службу», керівникам самостійних структурних підрозділів апарату та територіальних органів чи відокремлених підрозділів центрального органу виконавчої влади.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку №1041 до окремих повноважень керівника державної служби (в центральному органі виконавчої влади), які можуть бути делеговані, належать: проведення співбесід з кандидатами на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В»; забезпечення оприлюднення та передачі НАДС наказу (розпорядження) про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В» та його умови; забезпечення своєчасного оприлюднення та передачі НАДС інформації про вакантні посади державної служби категорій «Б» і «В» з метою формування єдиного переліку вакантних посад державної служби, який оприлюднюється; встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня для державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»; надання відпусток державним службовцям, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», та відкликання їх із щорічної основної та додаткової відпустки; направлення державного службовця у службове відрядження в межах України; здійснення планування навчання персоналу державного органу з метою вдосконалення рівня володіння державними службовцями державною мовою, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону, а також іноземною мовою, яка є однією з офіційних мов Ради Європи, у разі, коли володіння такою мовою є обов'язковим відповідно до Закону України «Про державну службу»; забезпечення організації підвищення кваліфікації державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»; попередження державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», про звільнення та повідомлення таким державним службовцям про зміну істотних умов державної служби; присвоєння чергових рангів державним службовцям, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»; створення належних умов для роботи працівників та їх матеріально-технічне забезпечення; затвердження посадових інструкцій державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»; виконання функцій роботодавця стосовно працівників державного органу, які не є державними службовцями, крім функцій щодо їх призначення, переведення, звільнення, заохочення, притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, а також щодо встановлення премій та інших виплат, визначених законодавством про працю, таким працівникам.
Як зазначалося, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
З огляду на викладене, суд зазначає, що керівник Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, не наділений правом увільнення від виконання посадових обов'язків (обов'язків державної служби) державного службовця, призначеного на посаду заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, посада якого належить до посад державної служби категорії «Б».
Щодо заяви позивача ( ОСОБА_1 ) із проханням увільнення від виконання обов'язків за займаною посадою із збереженням місця роботи і посади суд зазначає, що така заява була адресована в. о. начальника Головного управління ДПС у Харківській області Селезню В.В., до компетенції якого не належить розгляд питання та прийняття такого рішення, про що ОСОБА_1 було проінформовано листом ГУ ДПС від 07.04.2025 №18036/6/20-40-11-22.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що звернення позивача із заявою про увільнення від виконання обов'язків за посадою заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області було адресоване особі, яка не є належним суб'єктом владних повноважень у вирішенні такого питання, а відтак не могла вчинити відповідну дію в межах компетенції, визначеної законом.
За відсутності повноважень у керівника територіального органу ДПС не було підстав для прийняття рішення щодо увільнення державного службовця, який обіймає посаду з номенклатури Голови ДПС.
Крім того, суд зазначає, що подача заяви про відкликання після подання заяви про звільнення не може вважатися спільним волевиявленням державного службовця і суб'єкта призначення на анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.
Тобто відкликання позивачем заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін могло б мати місце виключно у випадку домовленості про це з відповідачем, а в спірному випадку такої взаємної домовленості сторін не було досягнуто. Сам собою факт направлення позивачем заяв про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не може бути підставою для продовження державної служби без відповідної згоди на це відповідача.
Як було зазначено, наказом Державної податкової служби України від 09.12.2020 року № 704 «Про затвердження Порядку призначення, переведення, покладання виконання обов'язків та звільнення з посад працівників Номенклатури Голови ДПС визначено, що до Номенклатури Голови ДПС належать посади начальників та заступників начальників головних управлінь ДПС в областях та м. Києві.
Номенклатура Голови ДПС - це перелік посад, зокрема Головних управлінь ДПС, утворених на правах відокремлених підрозділів Державної податкової служби України, призначення (переведення) на які та звільнення з яких здійснюється Головою ДПС або особою, яка виконує його обов'язки.
Суд зазначає, що наказ ГУ ДПС від 07.04.2025 №145-о «Про оголошення наказу ДПС України від 31.02.2025 №601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », видано на виконання вимог п. 6.5 Розділу 6 Наказу № 704 та з метою проведення розрахунку з ОСОБА_1 , про що прямо зазначено у пункті 2 наказу ДПС України від 31.02.2025 №601-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».
Таким чином, наказ ГУ ДПС у Харківській області від 07.04.2025 № 145-о, яким було оголошено наказ центрального апарату ДПС України про звільнення ОСОБА_1 , є лише реалізацією вимог пункту 6.5 Розділу 6 Наказу № 704.
Цей пункт покладає на відповідний територіальний орган обов'язок організаційного виконання кадрового рішення Голови ДПС, зокрема - забезпечення фінансового розрахунку з працівником, оформлення трудових документів та внесення відповідних записів.
Таким чином, ГУ ДПС у Харківській області у даному випадку діяло не як суб'єкт прийняття рішення щодо припинення державної служби ОСОБА_1 , а як виконавець рішення ДПС України.
Дії територіального органу мали виключно технічний характер, зумовлений необхідністю реалізувати наказ, виданий уповноваженим суб'єктом.
Також суд критично оцінює доводи позивача про те, що заява про звільнення написана ним під тиском, оскільки матеріали справи не містять доказів примушування позивача до написання заяви про звільнення.
Крім того, позивач не зазначав та не надав суду доказів того, що він перебував в безпорадному стані при написанні заяви, а тому не міг усвідомлювати свої дії чи керувати своїми вчинками. Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу здійснення на нього тиску матеріали справи не містять.
Водночас суд звертає увагу на висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року в справі № 826/3388/18 про те, що Законом №889-VIIІ передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їхню діяльність, у зв'язку з чим звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва.
Щодо доводів позивача в частині тверджень про наявність у його трудових правовідносинах з відповідачами ознак мобінгу (цькування), вважає за необхідне надати відповідну правову оцінку.
Закон України «Про державну службу» № 889-VIII не містить визначення поняття «мобінг», не встановлює механізму його виявлення, попередження чи реагування на відповідні прояви.
Разом з тим, частиною третьою статті 5 зазначеного Закону передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих спеціальним законом.
Таким чином, з урахуванням приписів загального трудового законодавства, суд бере до уваги, що поняття мобінгу (цькування), а також способи його запобігання та припинення, визначені статтею 2-2 Кодексу законів про працю України, яку було введено в дію Законом України від 16.11.2022 № 2759-IX.
Зі змісту цієї норми вбачається, що мобінгом (цькуванням) вважаються систематичні (повторювані), тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі й гідності працівника, його ділової репутації, створення ворожої або принизливої атмосфери, у тому числі з метою припинення чи зміни трудових прав працівника. Водночас не будь-яка конфліктна чи дискомфортна ситуація у трудовому колективі може вважатися мобінгом, а лише та, яка має чіткі ознаки умисного психологічного або економічного тиску, вчинюваного систематично, з конкретною метою, та проявляється у формах, прямо зазначених у законі.
Форма таких дій є різноманітною, проте обов'язковими для встановлення є: фактичне вчинення або допущення таких дій/бездіяльності конкретною особою або групою осіб; їх тривалий та повторюваний характер; наявність умислу і спрямованості на приниження, тиск, або створення негативного трудового середовища; а також прояви психологічного чи економічного тиску в одній або кількох передбачених законом формах (погрози, ізоляція, дискримінація в оплаті, необґрунтоване навантаження тощо).
Разом із цим, вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов'язків, зміна робочого місця, посади або розміру оплати праці, якщо це здійснено в межах вимог законодавства або трудового договору, не можуть розцінюватися як мобінг.
Оцінюючи доводи позивача в межах цієї правової конструкції, суд зазначає, що позовна заява містить лише загальні посилання ОСОБА_1 на ймовірну протиправну поведінку посадових осіб без її конкретизації, без наведення змісту чи обставин конкретних дій, які б мали систематичний, тривалий і умисний характер, та не містить вказівок на мету, з якою такі дії начебто вчинялися. Також позивачем не подано жодного доказу, який би підтверджував сам факт вчинення щодо нього мобінгу в одній з форм, передбачених статтею 2-2 КЗпП України.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність мобінгу (цькування) у трудових відносинах між позивачем та відповідачами, а також не надано жодного доказу, який би підтверджував систематичність, умисність та спрямованість дій роботодавця або інших осіб на приниження честі, гідності чи створення ворожого робочого середовища для позивача.
У зв'язку з викладеним, твердження про наявність мобінгу суд визнає необґрунтованими та такими, що не підтверджені доказами.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося у порядку та спосіб, що визначені законодавством про державну службу, тому передбачені законом підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів, що відповідає визначеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, відсутні, та, як наслідок, не підлягають задоволенню як похідні позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43983495) з 8 квітня 2025 року.
Суд також враховує, що згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393, пл. Львівська, буд. 8, м. Київ, 04053), Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43983495, вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 03.07.2025 року.
Суддя Н.А. Полях