вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" липня 2025 р. Справа№ 910/15428/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Ткаченка Б.О.
розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025
у справі № 910/15428/24 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 89 369,28 грн
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі-відповідач) про стягнення 89 369,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням умов договору про надання послуг організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020 та безакцептним списанням відповідачем (без достатньої правової підстави) грошових коштів у сумі 89 369,28 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/15428/24 позов задоволено повністю.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що грошові кошти в сумі 89 369,28 грн з ПДВ було безпідставно списано відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору, які на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, не можуть бути застосовані при такому списанні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, 20.03.2025, через систему "Електронний суд", Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/15428/24 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що є підставою для його скасування.
Скаржник, зокрема, вказує, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що ТОВ СП "Нібулон" було підписано без заперечень накопичувальну картку № 28110275 від 28.11.2022 на загальну суму збору за зберігання вантажів у розмірі 74 474,40 грн без ПДВ (89 369,28 грн - з ПДВ). Так, апелянт вважає, що позивач усвідомлював та розумів, що складання вказаної накопичувальної картки стане підставою для зарахування вказаної суми, що обліковувалася на особовому рахунку позивача в якості оплати послуг за договором (фактично до списання їх відповідачем з особового рахунку позивача та зменшення розміру попередньої оплати позивача за надані послуги, здійсненої на умовах договору) в порядку, передбаченому розділом 4 договору.
На думку скаржника, суд невірно застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України, а належним способом захисту прав та інтересів замовника є відновлення становища, яке існувало до порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу 02.04.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Позивач наголошує, що сторонами було погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати з урахуванням характеру укладеного між сторонами договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 26.06.2020. ТОВ СП «НІБУЛОН» було дотримано умови договору та нормативних актів щодо оформлення маршрутного потягу.
Також позивач зазначає, що з огляду на зміст та умови укладеного між сторонами додатку 1-4 до договору, безпідставним є застосування до спірних правовідносин сторін пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2020 року №644 (із змінами та доповненнями), на приписи якого (як на підставу правомірності спірних нарахувань) посилається відповідач. Затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку позивача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього. Отже, позивач вважає, що дії АТ «Українська залізниця» щодо списання з особистого рахунку ТОВ СП «НІБУЛОН» 89 369,28 грн з ПДВ не виникли ні з умов договору, ні з норми права, а тому мають бути повернуті позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Позивач звертає увагу, що на сьогоднішній день вже сформована єдина правозастосовча практика Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (правові позиції викладені Верховним Судом у постановах від 01.02.2024 у справі №915/305/22 та від 09.04.2024 у справі №915/5/23). Предметом обох справ є правовідносини з накопичення маршрутного потягу на підставі додатку 1-4 Умови організації накопичення вагонів до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-001 від 25.02.2020 та нарахування збору за зберігання вантажу в період накопичення маршрутного потягу (50 вагонів з вантажем).
Крім того, позивач вказує, що спір у даній справі полягає в тому, що відповідачем з особового рахунку позивача були списані на свою користь кошти поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (безпідставно набуте майно - стаття 1212 Цивільного кодексу України), тому спірні правовідносини та підстави позову виникли поза межами будь-якого договору, до яких застосовується загальний строк позовної давності, що позивачем не пропущений.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/15428/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/15428/24 та розгляд апеляційної скарги призначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/15428/24 розглядалась протягом розумного строку.
Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 26.06.2020 ТОВ СП "Нібулон" в порядку, встановленому ст. 634 Цивільного кодексу України, шляхом накладення електронного цифрового підпису, направлено АТ "Українська залізниця" заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
26.06.2020 АТ "Українська залізниця" направило ТОВ СП "Нібулон" повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020, яким засвідчено прийняття від ТОВ СП "Нібулон" заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
Між, Акціонерним товариством "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Нібулон", замовник (вантажовласник, вантажовідправник, вантажоодержувач, платник), укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 26.06.2020 № 40-14291113/2020-0001, предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах відповідача, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах позивача, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) вагона відповідача не є орендною платою (п. 1.1 договору).
Пунктом 1.4 договору визначено, що надання послуг за договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Відповідно до пунктів 2.1.4, 2.1.5, 2.1.7 договору передбачено обов'язки замовника (позивача), зокрема:
- сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника;
- відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема, з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; неподання до накладної документів, необхідних для використання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника;
- у строки, встановлені розд. 4 договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня такої його вимоги.
Згідно із п. 2.3.3, 2.3.4 договору на перевізника покладено наступні обов'язки:
- відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в інформаційному повідомленні про укладення договору в порядку визначеному в п. 1.9 договору;
- вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу і надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами, встановленими в додатку 1-1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ "Укрзалізниця", що вказано у такому зверненні замовника. В разі оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються замовнику безоплатно.
Відповідно до п. 3.4 договору замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами перевізника).
Пунктом 13 договору передбачено, що невід'ємною частиною договору є додатки, зокрема: додаток 1-1 "Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами" та додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів".
Згідно з п. 13.1. договору, у випадках, якщо додатками до договору визначені умови інші ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020 містить спеціальні умови, які відносяться до "окремих послуг", зокрема, додаток № 1-4 до договору "Умови накопичення вагонів" (далі - додаток № 1-4), який є невід'ємною частиною останнього.
Відповідно до п. 1 додатку № 1-4, на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними проїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2 Додатку № 1-4).
За умовами п. 3 додатку № 1-4, для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
В межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки (п. 4 додатку № 1-4).
Відповідно до п. 5 додатку № 1-4, на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення.
Початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику (п. 6 додатку № 1-4).
Згідно з п. 7 додатку № 1-4, часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником.
Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8 додатку № 1-4).
Відповідно до п. 9 додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1.); за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно із збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2.); за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно із збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору (п. 9.3.). Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення Замовнику не нараховується.
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10 додатку № 1-4).
Пунктами 4.4, 4.5 договору передбачено, що по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плати за використання власних вагонів відповідача за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо; пені. Щодобово, упродовж періоду виконання договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу.
У випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника на вказану в розд. 7 договору адресу. У випадку виявлення перевізником неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми зараховується на особовий рахунок замовника, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки, передбачені законодавством (п. 4.9 договору).
Відповідно до пункту 10.3 договору, документи, направлені перевізником замовнику для підписання і не підписані останнім (у т.ч. з внесеними зауваженнями але не підписаними) вважаються беззаперечно прийнятими та погодженими замовником у строк встановлений нормативно-правовими актами або договором, а якщо інше не встановлено, то після спливу 15 календарних днів з дня їх направлення окрім випадків надання до них заперечень замовником в такий строк. Такі строки починають свій перебіг з дня направлення перевізником документів замовнику, у т.ч. автоматизованими системами перевізника із застосуванням спеціалізованого інтерфейсу користувача. Цей пункт стосується порядку укладення та внесення змін до договору, визначених в розд. 9 договору.
Як вбачається з повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020 позивачу присвоєно коди: відправника/одержувача - 8496; платника 8211375 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером.
Відповідно до п. 7 накладної № 44839678 від 27.11.2022 ТОВ СП "Нібулон" було передано до перевезення маршрутний поїзд № 112782 (п. 20 зерно кукурудзи насипом) з відомістю вагонів в кількості 50 вагонів.
Відповідачем була сформована відомість плати за користування вагонами: №28110100 від 28.11.2022 на суму 266 822,70 грн без ПДВ.
На підставі накопичувальних карток № 28110276 від 28.11.2022 та № 28110275 від 28.11.2022 відповідачем здійснено нарахування збору за зберігання вантажів та нарахування збору за накопичення власного рухомого складу. У накопичувальні картці № 28110276 від 28.11.2022 сума платежу визначена у розмірі 11 965,98 грн без ПДВ, а в накопичувальній картці № 28110275 від 28.11.2022 - 74 474,40 грн без ПДВ.
Відповідно даних філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" (перелік № 20221129 від 29.11.2022) з рахунку ТОВ СП "Нібулон" була списана оплата за накопичувальними картками: № 28110275 від 28.11.2022 збір за зберігання у вагонах при перевезенні експо (код/підкод платежу 190/1) на суму 74 474,40 без ПДВ (89369,28 грн з ПДВ), № 28110276 від 28.11.2022 збір за накопичення власного рухомого складу (код платежу 229/1) на суму 11 965,98 грн без ПДВ (14 359,18 грн з ПДВ).
Так, позивач зазначає, що ним було виявлено безпідставно отримані відповідачем грошові кошти в сумі 89 369,28 грн, списані з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу.
У зв'язку з наведеними обставинами, позивач звернувся до відповідача з претензією від 17.10.2024 № 8255/3-24/91, в якій просив перерахувати на рахунок позивача безпідставно списані кошти у сумі 89 369,28 грн.
Проте, відповіді на вказану претензію відповідачем надано не було, грошові кошти у розмірі 89 369,28 грн в якості збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу також не повернуто.
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до місцевого господарського суду про повернення безпідставно нарахованих та отриманих відповідачем грошових коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 908 Цивільного кодексу України закріплено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт» Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
Так, між АТ «Українська залізниця» та ТОВ СП «Нібулон» було укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 від 26.06.2020.
На виконання умов зазначеного договору, відповідно до п. 7 накладної № 44839678 від 27.11.2022 ТОВ СП "Нібулон" було передано до перевезення маршрутний поїзд № 112782 (п. 20 зерно кукурудзи насипом) з відомістю вагонів в кількості 50 вагонів.
Так, відповідачем була сформована відомість плати за користування вагонами: №28110100 від 28.11.2022 на суму 266 822,70 грн. без ПДВ.
Крім того, АТ «Українська залізниця» було складено накопичувальні картки форми ФДУ-92 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу): № 28110276 від 28.11.2022 та № 28110275 від 28.11.2022, згідно з якими ТОВ СП "Нібулон" було нараховано збір за зберігання вантажів та нарахування збору за накопичення власного рухомого складу. У накопичувальні картці № 28110276 від 28.11.2022 сума платежу визначена у розмірі 11 965,98 грн без ПДВ, а в накопичувальній картці № 28110275 від 28.11.2022 - 74 474,40 грн без ПДВ.
Разом з цим, відповідно до даних філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" (перелік № 20221129 від 29.11.2022) з рахунку ТОВ СП "Нібулон" була списана оплата за накопичувальними картками: № 28110275 від 28.11.2022 збір за зберігання у вагонах при перевезенні експо (код/підкод платежу 190/1) на суму 74 474,40 без ПДВ (89 369,28 грн з ПДВ), № 28110276 від 28.11.2022 збір за накопичення власного рухомого складу (код платежу 229/1) на суму 11 965,98 грн без ПДВ (14 359,18 грн з ПДВ).
Позивач стверджує, що відповідачем безпідставно отримано 89 369,28 грн з ПДВ кошти з особового рахунку 28110275, як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Місцевим господарським судом позовні вимоги задоволено повністю, з чим також погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 (далі - Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами п. 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Так, виходячи з приписів пунктів 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Колегія суддів зазначає про те, що укладений між сторонами договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є його невід'ємною частиною.
З урахуванням приписів додатку №1-4 до договору та його положень, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда, а відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
Втім, зважаючи на умови додатку № 1-4 до договору (п. 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим додатком.
Так, відповідно до п. 9 додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. додатку № 1-4).
Разом з цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування (п. 9.2. додатку № 1-4). При цьому, обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є «затримка з вини замовника».
З наведеного вбачається, що п. 9 додатку № 1-4 розділяє такі поняття як «накопичення рухомого складу» та «затримку вагонів перевізника».
При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 додатку № 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
Таким чином, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у Акціонерного товариства «Українська залізниця» не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
Отже, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв'язку з чим, позивач має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування. Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.
Також, cудом апеляційної інстанції враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 та від 09.04.2024 у справі №915/5/23, пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від відповідача, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях відповідача з метою формування маршрутного потяга.
При цьому, на переконання суду апеляційної інстанції, підписання позивачем без зауважень накопичувальної картки № № 28110275 від 28.11.2022 не спростовує безпідставність отримання скаржником коштів в заявленому розмірі за послугу, яка належним чином була сплачена позивачем.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що грошові кошти в розмірі 89 369,28 грн з ПДВ було безпідставно списано Акціонерним товариством «Українська залізниця» з особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон», як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні не можуть бути застосовані.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Оскільки відповідачем було безпідставно списано з особового рахунку позивача грошові кошти у сумі 89 369,28 грн з ПДВ, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного сторонами договору, на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Встановивши обставини даної справи, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом надано належну оцінку доказам у справі та винесено законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду, а зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/15428/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/15428/24 залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/15428/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/15428/24 без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/15428/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Гаврилюк
Б.О. Ткаченко