01 липня 2025 року м.Суми
Справа №585/4247/23
Номер провадження 22-ц/816/909/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Роменської міської ради,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Менька Дмитра Дмитровича
на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 жовтня 2024 року, у складі судді Цвєлодуб Г.О., ухвалене в м. Ромни, повний текст якого виготовлено 25 жовтня 2024 року,
25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Менька Д.Д., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Роменської міської ради, про зміну місця проживання малолітньої дитини, яке визначене рішенням суду.
Свої вимоги мотивував тим, що з 10 вересня 2005 року по 25 січня 2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільних дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Із 13.04.2020 року сторони проживають окремо, подружніх відносин не підтримують і з цього ж часу діти постійно проживають з батьком, перебувають на його повному утриманні, проживати з матір'ю, яка мешкає у своїх батьків, не бажають.
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області по справі № 585/2120/20 від 22.02.2021 року, яке набрало законної сили 23.06.2021 року, визначено місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_5 за місцем її проживання. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визначення місця проживання з нею малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено. Рішенням Роменського міськрайонного суду від 27.12.2022 року по справі №585/2903/21 відібрано у ОСОБА_1 дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повернуто дитину матері ОСОБА_6 . Це рішення набрало законної сили 13.04.2023 року, однак не виконано, оскільки син сторін ОСОБА_7 , який з часу народження постійно проживав та проживає у належному батьку будинку за адресою: АДРЕСА_1 , категорично відмовляється залишити стале місце проживання та йти до матері, щоб проживати з нею. Зазначене підтверджується актами державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення державної виконавчої служби у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.01.2023 р., 02.02.2023 р., 17.02.2023 р., 06.09.2023 р., 06.10.2023 р., з яких вбачається, що ОСОБА_1 надано доступ до дитини, роз'яснено дитині ОСОБА_4 , що згідно рішення суду він має проживати з матір'ю. ОСОБА_1 у свою чергу не має права примушувати сина до цього, оскільки примушування дитини до спілкування з одним із батьків, чи до проживання з ним є неприпустимим, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 р. у справі № 640/11833/19 та від 10 вересня 2020 року у справі №824/308/20-а.
Позивач добросовісно виконує батьківські обов'язки, створив спокійні та стійкі умови для проживання своїх дітей, які проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, забезпечив усім необхідним. Він є приватним підприємцем, отримує достатній дохід для утримання дітей. Вказує, що неодноразові спроби матері за участю державних виконавців відібрати у ОСОБА_1 сина ОСОБА_7 , вкрай негативно впливають на психоемоційний стан дитини, оскільки залишення сталої обстановки не відповідає його інтересам, може призвести до втрати його зв'язків із сім'єю, до позбавлення права дитини в подальшому залишатись у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Посилаючись на вищевказані обставини, просив суд: змінити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке визначене рішенням суду, визначивши місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 ; заслухати у судовому засіданні малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою з'ясування його думки щодо місця його проживання; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 858,88 грн у відшкодування витрат на оплату судового збору та 14000,00 грн. у відшкодування витрат на оплату правничої допомоги.
Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 жовтня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Роменської міської ради, про зміну місця проживання малолітньої дитини, яке визначене рішенням суду відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Менько Д.Д., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, вирішити питання розподілу судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не надано оцінки доказам у справі, не відображено у рішенні та не надано оцінку висловленій суду думці дитини сторін ОСОБА_7 , який повідомив про своє бажання надалі проживати з батьком та сестрою, з матір'ю жити не бажає, відноситься до неї негативно. Вказує про неврахування судом інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків.
Сама по собі наявність невиконаного рішення суду про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, не може бути підставою для неврахування висловленої думки дитини, яка є визначальною при вирішенні спору з урахуванням віку дитини, не приділення їй уваги та позбавлення дитини права брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
За обставин цієї справи висновок суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, оскільки сама по собі наявність рішень суду про визначення місця проживання малолітньої дитини, відібрання дитини у батька та її повернення матері, наявність незавершеного виконавчого провадження, процедур виконання судового рішення не може бути перешкодою для зміни місця проживання дитини, яке визначено за рішенням суду, у разі зміни обставин, пов'язаних із віком дитини.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване. Вказує про негативний вплив на психоемоційний стан сина неодноразові спроби відібрання його у ОСОБА_1 з участю державних виконавців, тому залишення такої обстановки не відповідає інтересам дитини, може призвести до втрати його зв'язків із сім'єю, до позбавлення права в подальшому залишатися у безпечному спокійному та стійкому середовищі. Доводить негативний вплив поведінки відповідача на дітей, їх перебування у постійному стресі через постійний психологічний тиск з боку батька, який налаштовує дітей проти матері.
Вказує, про проживання відповідача з дітьми у будинку, який не приймався в експлуатацію і не відповідає санітарним та будівельним нормам, в кімнатах підвищена вологість, що сприяє виникненню плісняви та грибків і негативно впливає на здоров'я дітей. Ставить під сумнів доводи відповідача про заняття підприємницькою діяльністю та належний рівень матеріального забезпечення дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області по справі № 585/2120/20 від 22.02.2021 року, яке набрало законної сили 23.06.2021 року, визначено місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_5 за місцем її проживання.
Рішенням Роменського міськрайонного суду від 27.12.2022 року по справі № 585/2903/21 постановлено відібрати у ОСОБА_1 дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повернути дитину матері ОСОБА_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду у розмірі 24000 грн, рішення суду в частині відібрання дитини і повернення її матері допущено до негайного виконання.
Вищевказане рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області по справі № 585/2903/21 від 27.12.2022 року, набрало законної сили 13.04.2023 року.
Постановою заступника начальника Роменського ВДВС у Роменському району від 04.01.2023 року відкрито виконавче провадження № 70651819 по виконанню виконавчого листа № 2/585/58/22, виданого 27.12.2022 року.
Проте передати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері ОСОБА_6 не вдалось, що підтверджується актами державного виконавця від 20.01.2023 р., 02.02.2023 р., 17.02.2023 р., 06.09.2023 р., 06.10.2023 р.
Висновком орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради № 2.1-23/2168 від 19.06.2024 року рекомендовано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішувати спір про місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в судовому порядку.
Вказані факти правильно встановлено судом першої інстанції на підставі належним чином зібраних, досліджених та оцінених доказів, на які суд послався у рішенні.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про зміну місця проживання малолітньої дитини, яке визначене рішенням суду, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності незавершеного виконавчого провадження по виконанню рішення суду про визначення місця проживання малолітнього сина сторін з матір'ю, відібрання дитини та передачі дитини матері, пред'явлення ОСОБА_1 нового позову про визначення місця проживання сина після вирішення у судовому порядку такого спору та невиконання відповідного судового рішення є порушенням принципу юридичної визначеності.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Таким чином, наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов'язані забезпечити дитині відповідні умови. У залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Європейський суд з прав людини зазначає, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року).
За встановлених обставин та визначеної законом обов'язковості судового рішення, що набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про зміну місця проживання малолітнього сина сторін, яке визначене рішенням суду, що набрало законної сили і перебуває на примусовому виконанні, з підстав порушення принципу юридичної визначеності.
Щодо доводів апеляційної скарги про не надання оцінки та не врахування при ухваленні рішення думки сина сторін щодо питання визначення його місця проживання, колегія суддів зазначає наступне.
Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року роз'яснив, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
У ст. 12 Конвенції з прав дитини записано, що Конвенція зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.
Відповідно до положень ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Верховною Радою України 03 серпня 2006 року, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року, справа № 727/3856/18, суд зробив висновок, що згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
Крім того, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини (зокрема, дитина тривалий час проживає з батьком, який чинить перешкоди в спілкування матері з сином, що призвело до такого негативного наслідку, як втрата сталих емоційних зв'язків матері та дитини).
Таким чином, саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та в сукупності.
Колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_1 не вжив і не вживає жодних заходів направлених на виконання попередніх судових рішень щодо сина ОСОБА_7 , хоча має таку можливість, враховуючи його психологічний вплив на сина, тим самим штучно створює умови для нового спору щодо визначення місця проживання сина. Проте, суд не має права узаконювати такі дії позивача, ухвалюючи рішення про задоволення його вимог.
За таких обставин, вирішуючи спір про зміну місця проживання малолітнього сина сторін, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що набрало законної сили та перебуває на виконанні рішення суду про визначення місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_2 , яке ухвалене виходячи із закріплених у міжнародному та національному законодавстві принципів пріоритету захисту прав та забезпечення інтересів дітей в усіх діях щодо них, у тому числі при вирішенні судових спорів.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують зазначених висновків.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367-369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Менька Дмитра Дмитровича залишити без задоволення.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 16 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складене 02 липня 2025 року.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
О. І. Собина