вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" червня 2025 р. Справа№ 911/489/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Яценко О.В.
Кравчука Г.А.
розглядаючи апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс»
на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2025
у справі № 911/489/25 (суддя Горбасенко П.В.)
за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі:
1. Димерської селищної ради
2. Державної екологічної інспекції Столичного округу
до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 216 227, 42 грн
У лютому 2025 керівник Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 216 227, 42 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», як постійний лісокористувач земельною ділянкою не виконав покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконної порубки дерев.
Рішенням Господарського суду Київської області від 21.04.2025 у справі № 911/489/25 позов задоволено, вирішено стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави в особі Димерської селищної ради 216 227, 42 грн шкоди заподіяної незаконною порубкою лісу; стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Київської обласної прокуратури 3 028, 00 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача (бездіяльність працівників відповідача у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду), наявність шкоди (збитки в загальному розмірі 216 227, 42 грн), наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, тоді, як відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне спеціалізовано господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області по справі № 911/489/25 від 21.04.2025 за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 216 227, 42 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що в даному відсутній причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та шкідливими наслідками у вигляді завдання шкоди незаконною порубкою, також відсутня й провина відповідача, адже останній всіма силами намагався запобігти вчинення незаконної рубки на території Катюжанського лісництва філії «Димерське лісове господарство»: філією «Димерське лісове господарство» була проведена службова перевірка та службове розслідування, розроблений акт огляду місця правопорушення та складений розрахунок завданої шкоди. Також скаржник вважає, що позивачем не визначено та не доведено, які конкретні дії, виконання яких покладено на відповідача законом, не були ним вчинені. Крім цього відповідач у силу дії форс-мажорних (введення воєнного стану на території України та встановлення комендантської години на території України) обставин не мав можливості та в повній мірі здійснювати заходи щодо охорони лісів.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 вказану апеляційну скаргу у справі № 911/489/25 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Кравчук Г.А., Яценко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2025 у справі № 911/489/25Ю вирішено справу № 911/489/25 за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2025 розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
05.05.2025 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
29.05.2025 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» надійшли додаткові пояснення по справі.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції справа № 911/489/25 розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, Вишгородською окружною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за результатами вивчення інформації Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та матеріалів його філії «Димерське лісове господарство», виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів.
Так, за твердженнями прокурора, 12.04.2024 майстром лісу філії «Димерське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», при патрулюванні лісового масиву Катюжанського лісництва, у кварталі 38 виділі 23 Катюжанського лісництва Філії виявлено факт незаконної порубки 21 дерева, з яких: породи сосна звичайна (сироростуча) - 15 дерев, породи сосна звичайна (сухостій) - 3 дерева, породи береза повисла - 1 дерево, породи клен гостролистий (сироростучий) - 1 дерево та породи клен гостролистий (сухостій) - 1 дерево, за результатами чого лісничим Катюжанського лісництва Філії - Богданом Сергієм Андрійовичем, за участю майстра лісу Катюжанського лісництва - Сябрука Сергія Миколайовича, складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 12.04.2024 та здійснено розрахунок шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева.
Прокуратурою зазначено, що за фактом здійснення незаконної рубки 21 дерева, на підставі наказу Філії № 110/20.13 від 19.04.2024 «Про проведення службового розслідування», комісією у складі головного лісничого, начальника відділу лісового господарства, охорони та захисту лісу і провідного інженера лісового господарства проведено службове розслідування виявленої самовільної рубки у кварталі 38 виділі 23 Катюжанського лісництва, за результатами якого складено висновок службового розслідування від 23.04.2024, затверджений наказом директора Філії № 117/20.13 від 24.04.2024, де зазначено, що в діях лісничого Катюжанського лісництва Сергія Богдана та майстра Сергія Сябрука встановлено склад дисциплінарного правопорушення, яке полягає в невиконанні своїх службових обов'язків.
На підтвердження вказаних обставин прокурор долучив до позовної заяви копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 12.04.2024, розрахунку шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024, наказу Філії № 110/20.13 від 19.04.2024 «Про проведення службового розслідування», висновку службового розслідування від 23.04.2024 та наказу директора Філії № 117/20.13 від 24.04.2024 «Про результати проведення службового розслідування». (зв. а.с. 19, а.с. 20-21, 22, 25-27)
Крім того, прокуратура зауважила, що земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в підтвердження чого долучила до позовної заяви копію проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Димерське лісове господарство» 2015. (а.с. 45-46)
Отже, спір у даній справі на думку прокуратури виник у зв'язку з тим, що внаслідок неналежного виконання працівниками Філії та, відповідно, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» обов'язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчих такому підприємству ділянках із земель лісового фонду, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки у розмірі 216 227, 42 грн, що підтверджується розрахунком шкоди, здійсненим помічником лісничого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на нижченаведене.
Прокурор у позовній заяві визначив позивачами у справі Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Димерську селищну раду, а однією з підстав для представництва - вказав бездіяльність компетентного органу.
Ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У відповідності до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно із ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Відповідно до п. 1, 3 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Основними завданнями Державної екологічної інспекції України є, зокрема:
1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;
2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства.
Положеннями ч. 1 ст. 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Згідно із п. 1 розділу І, п. 2, 9 розділу II Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України № 18 від 20.02.2023, Державна екологічна інспекція Столичного округу (далі Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
Повноваження інспекції поширюються на територію міста Києва та Київської області.
Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Інспекція наділена повноваженнями щодо звернення до суду із позовами про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції.
Враховуючи зазначене, функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено саме на Державну екологічну інспекцію Столичного округу, відтак остання уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, як наслідок, уповноважена на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Державна екологічна інспекція Столичного округу є належним позивачем у даній справі.
Крім того суб'єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є також Димерська селищна рада, яка є співпозивачем у цій справі з огляду на таке.
Приписами ст. 324 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2, ч. 1 ст. 10, ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 181, ч. 1 ст. 60, ч. 1, 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю та природні ресурси.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Згідно зі ст. 142, ч. 1, 2 ст. 143, ст. 145 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема, є доходи місцевих бюджетів і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Приписами ст. 15, 41, ч. 1 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також встановлено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природнього середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 3 ст. 29, ч. 1 ст. 691 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Згідно приписів ч. 6 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Оскільки місцем заподіяння екологічної шкоди внаслідок незаконної порубки дерев є Катюжанське лісництво, яке знаходиться в адміністративних межах Димерської територіальної громади, - органом місцевого самоврядування, до повноважень якого належить здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також до бюджету якого перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду внаслідок господарської та іншої діяльності, є Димерська селищна рада.
Зі свого боку Димерська селищна рада згідно законодавства України є власником комунального майна, відтак саме до компетенції останньої належить, зокрема, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у відповідній сфері правовідносин, тоді як ненадходження грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до державного та місцевого бюджетів перешкоджає державі у здійсненні нею зобов'язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави, підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якою згідно ст. 142 Конституції України, зокрема, є доходи місцевих бюджетів та природні ресурси, що, в свою чергу, завдає істотної шкоди інтересам держави, яка згідно ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суду, викладену в аналогічних спорах, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22, у постанові від 24.01.2024 у справі №907/449/22, у яких прокурор в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції та в особі органу місцевого самоврядування звертався до суду з позовами про відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що в спірних правовідносинах саме Державна екологічна інспекція Столичного округу та Димерська селищна рада є уповноваженими органами на подання відповідного позову.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Приписами ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, зокрема, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту.
Водночас інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відтак «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала таку правову позицію:
прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, через призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу;
прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до приписів ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Із системного аналізу ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, тоді як другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України випливає, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
Звертаючись з даним позовом прокурор зазначив, що ані Державна екологічна інспекція Столичного округу, як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ані Димерська селищна рада як орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати захист у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу на території Димерської територіальної громади, належним чином не виконали покладених на них обов'язків щодо захисту відповідних інтересів держави.
В матеріалах справи наявний лист Вишгородської окружної прокуратури від 18.12.2024 № 54-6829вих-24, яким вона повідомила Державну екологічну інспекцію Столичного округу про порушення інтересів держави, у зв'язку із порушенням вимог лісового законодавства, і наявності підстав для стягнення відповідно завданої шкоди у судовому порядку. (а.с. 49)
Державна екологічна інспекція Столичного округу листом № 9/6/2-30/239 від 23.01.2025 надала відповідь Вишгородській окружній прокуратурі, зазначивши, що позбавлена можливості щодо пред'явлення позову про стягнення завданої державі шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, тоді як щодо пред'явлення Вишгородською окружною прокуратурою позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення такої шкоди не заперечує. (а.с. 50)
Також в матеріалах справи наявний лист Вишгородської окружної прокуратури від 18.12.2024 № 54-6829вих-24, яким вона повідомилаДимерську селищну раду про порушення інтересів держави, у зв'язку із завданням останній шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, і наявності підстав для стягнення відповідно завданої шкоди у судовому порядку. (а.с. 47-48)
Листом № 135/03-18 від 14.01.2025 Димерська селищна рада надала відповідь Вишгородській окружній прокуратурі, зазначивши, що з огляду на відсутність у останньої додаткових видатків на сплату судового збору наразі Димерська селищна рада не має можливості вжити заходів щодо стягнення заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоди через звернення із позовною заявою в судовому порядку. (зв. а.с. 48)
В подальшому Вишгородська окружна прокуратура листами-повідомленнями щодо представництва прокурором інтересів держави в суд в особі відповідних суб'єктних владних повноважень № 54-465вих-25 від 30.01.2025 та № 54-468вих-25 від 30.01.2025 повідомила Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Димерську селищну раду щодо звернення до суду в інтересах держави в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». (а.с. 51)
Отже, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що підставою для представництва інтересів держави в означеній справі є об'єктивна обставина порушення інтересів держави у зв'язку з бездіяльністю позивачів, яка полягає у відсутності активних дій (підготовка проекту позову, сплата судового збору тощо), спрямованих на звернення до суду з позовом про стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу, з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природною середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно із ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно зі ст. 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Ст. 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно зі ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Судом першої інстанції встановлено, що також підтверджується матеріалами справи, що земельна ділянка у 38 кварталі Катюжанського лісництва, на якій 12.04.2024 було виявлено незаконну порубку, відноситься до земель лісогосподарського призначення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке, зі свого боку, відповідно до матеріалів лісовпорядкування є її постійним лісокористувачем.
З наявної в матеріалах справи копії акта огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 12.04.2024 випливає, що 12.04.2024 у кварталі 38 виділі 23 Катюжанського лісництва виявлено незаконну рубку 21 дерева, з яких:
15 дерев породи сосна звичайна (сироростуча): діаметром 31 см - 1 дерево, діаметром 46,5 см - 1 дерево, діаметром 37 см - 1 дерево, діаметром 48,5 см - 1 дерево, діаметром 38 см - 1 дерево, діаметром 40 см - 1 дерево, діаметром 43 см - 1 дерево, діаметром 39 см - 2 дерева, діаметром 41 см - 1 дерево, діаметром 37 см - 1 дерево, діаметром 47 см - 1 дерево, діаметром 44 см - 1 дерево, діаметром 19 см - 1 дерево, діаметром 48 см - 1 дерево;
3 дерева породи сосна звичайна (сухостій): діаметром 28 см - 1 дерево, діаметром 21 см - 1 дерево, діаметром 24 см - 1 дерево;
1 дерево породи береза повисла - діаметром 28 см;
1 дерево породи клен гостролистий (сироростучий) - діаметром 17 см;
1 дерево породи клен гостролистий (сухостій) - діаметром 18 см.
Водночас із наданого прокуратурою розрахунку шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024 випливає, що шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована за кожне дерево, вирубане до ступеня припинення росту, таких діаметрів:
14,1-18,0 см у кількості 2 штук;
18,1-22,0 см у кількості 2 штук;
22,1-26,0 см у кількості 1 штуки;
26,1-30,0 см у кількості 2 штук;
30,1-34,0 см у кількості 1 штуки;
34,1-38,0 см у кількості 3 штук;
38,1-42,0 см у кількості 4 штук;
42,1-46,0 см у кількості 2 штук;
46,1-50,0 см у кількості 4 штук.
Відповідно до положень п. 3.1, п.п. 3.2.2-3.2.4 п. 3.2 статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - підприємство), затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 804 від 26.10.2022, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; запобігання злочинам і адміністративним порушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.
Також, означені обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Колегія суддів також зазначає, що акт, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним та допустимим доказом, відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства, у зв'язку із чим твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи належних доказів безпідставні.
Таким чином, акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства та вказані в ньому розрахунки завданих збитків, проведені у відповідності вимог чинного законодавства, є належними та допустимими доказами.
Колегія суддів зауважує, що у постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача є достатніми та належними доказами.
Відповідно до ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Таким чином, порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.
Ч. 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні, зокрема, у протиправному знищенні або пошкодженні об'єктів рослинного світу.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відшкодування шкоди, заподіяною порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.
Нормами чинного законодавства, зокрема, Лісовим кодексом та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.12.2019 № 906/133/18, від 09.08.2018 № 1909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 27.03.2018 у справі № 909/1111/16 та від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
В п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 відображено правову позицію, відповідно до якої виходячи з вимог ч. 2 ст. 19, ст. ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Тобто, усвідомлюючи свої дії, відповідач неправомірно не здійснив належних заходів для збереження лісонасаджень на земельній ділянці, постійним користувачем якої він є. Вказане свідчить про наявність як вини відповідача, так і протиправної поведінки, а також причинно-наслідковим зв'язком між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана, які спричинили збитки.
Вказані вище обставини та подані докази є належними та допустимими для встановлення факту вчинення правопорушення природоохоронного законодавства та завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень.
Згідно з розрахунком шкоди, нанесеної лісовому господарству за вирубані або пошкоджені до ступеня припинення росту дерева від 12.04.2024 шкода, заподіяна лісовому господарству внаслідок самовільної рубки у Катюжанському лісництві, становить 216 227, 42 грн.
Розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, здійснено відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, з урахуванням індексації цін.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про те, що розмір заподіяної шкоди ґрунтується на припущеннях, оскільки розрахунок шкоди виконаний самим відповідачем, окрім того спеціальними нормами постанови Кабінету Міністрів України затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства щодо охорони лісів, збереження лісових ресурсів і підвищення ефективності їх використання.
Здійснивши власний розрахунок наведеного прокурором розміру шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правильність його арифметичного нарахування, обґрунтованості його розміру, а тому вимога прокуратури про стягнення з відповідача шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу у розмірі 216 227, 42 грн є законною, обґрунтованою та такою, що належить до задоволення.
У відповідності до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п, 7 ч. 3 ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення. При цьому джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя 70 відсотків.
За змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.
Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.
Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Димерської територіальної громади Київської області, - заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди, відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку селищної ради згідно коду бюджетної класифікації. В означеному випадку це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24062100.
Одночасно колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що матеріалами справи не підтверджено здійснення вирубки дерев саме під час дії комендантської години, як і неможливості виконання своїх обов'язків щодо забезпечення охорони лісових насаджень та недопущення незаконної вирубки дерев внаслідок дії воєнного стану, посилання відповідача на введення на території України воєнного стану та запровадження комендантської години на території Київської області є не обґрунтованими.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2025 у справі № 911/489/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2025 у справі № 911/489/25 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/489/25.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді О.В. Яценко
Г.А. Кравчук