вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" червня 2025 р. Справа№ 910/14861/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кропивної Л.В.
суддів: Барсук М.А.
Пономаренка Є.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025
у справі № 910/14861/24 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставангер»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна»
про стягнення 98 769,79 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ставангер» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна» про стягнення 98769,79 грн, з яких: 57450,00 грн - основний борг, 2909,00 грн - 3% річних, 4930,82 грн - інфляційні втрати, 33479,97 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №2911-1 від 29.11.2019.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 закрито провадження у справі №910/14861/24 в частині позовних вимог про стягнення 47 050,00 грн основного боргу. В іншій частині позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставангер» 10 400,00 грн основного боргу, 2 904,35 грн 3% річних, 4 930,82 грн інфляційних втрат, 13 813,18 грн пені та 786,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач довів право на отримання плати за виконане перевезення за договором на суму 57?450,00 грн. Суд установив, що у ході розгляду справи відповідач частково сплатив заборгованість, однак відхилив доводи відповідача, що раніше здійснений ним позивачу платіж на суму 10 400 грн. позивач вправі був зарахувати в якості плати за виконане перевезення. Суд також відхилив доводи відповідача про те, що невиконання ним грошових зобов'язань є реалізацією відповідачем, як боржником, права на притримання грошових коштів до виконання позивачем, як кредитором, своїх обов'язків за іншим зобов'язанням, пославшись на те, що умовами укладеного між сторонами договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №2911-1 від 29.11.2019 не передбачено такого виду забезпечення виконання зобов'язання як притримання. Іншого окремого правочину сторони не погодили між собою, а тому жодних правових підстав на притримання оплати наданих послуг у відповідача не було.
У зв'язку з установленими обставинами, суд дійшов до висновку про обґрунтованість нарахованих позивачем до стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, проте, перевіривши правильність розрахунків, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині.
При цьому суд відхилив доводи апелянта про відсутність підстав для застосування ст. 625 Цивільного кодексу України та нарахування пені .
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 по справі № 910/14861/24 в частині стягнення на користь позивача 10 400,00 грн основного боргу, 2 904,35 грн 3% річних, 4 930,82 грн інфляційних втрат, 13 813,18 грн пені та 786,00 грн судового збору та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у заявленому позивачем розмірі. На думку апелянта, надані до суду першої інстанції банківські виписки доводять переплату відповідачем 10 400,00 грн, а відтак, предмет спору відсутній. Крім того. Суд помилково дійшов висновку про наявність підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які є похідними вимогами та безпідставними, з огляду на відсутність заборгованості.
25.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна» надійшло клопотання про направлення апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна» про направлення матеріалів апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду задоволено та передано апеляційну скаргу з додатками до Північного апеляційного господарського суду.
07.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/14861/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження та вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні позову, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 29.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ставангер» (далі - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна» (далі - замовник) укладено договір №2911-1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а перевізник приймає на себе обов'язки з доставки ввірених йому вантажів, що належать замовнику, автомобільним транспортом на території України.
Згідно з п. 1.2 договору кількість і вид вантажу, маршрути прямування, вантажовідправники, графік подачі транспорту, сума фрахту обумовлюються разовими заявками додатково перед кожним конкретним перевезенням.
У п. 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки за фактично виконані роботи проводяться після надання оригіналів документів (рахунків-фактур, актів виконаних робіт та копії третього примірника ТТН, які свідчать про здійснення перевезення вантажу) протягом 10 десяти банківських днів з моменту надання перевізником таких документів, але в будь-якому разі за умови здійснення перевізником у встановленому законодавством порядку реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, оформлених відповідно до вимог законодавства податкових накладних.
Відповідно до п. 5.2 договору у разі порушення термінів оплати або несплати за перевезення вантажу замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день відстрочки платежу.
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє постійно до факту письмового розірвання цього договору обома сторонам.
Згідно із матеріалами справи, на умовах заявок позивач здійснив перевезення на замовлення відповідача вантажу, по маршруту м. Жашків - м. Одеса.
Ці обставини сторонами не заперечуються.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принципу змагальності в господарському судочинстві найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18), і саме цей стандарт, як правило, має застосовуватись при розгляді господарських спорів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17 від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що вартість перевезення вантажу становить 57450,00 грн.
Після подання позову відповідач сплатив у безготівковому порядку на рахунок перевізника 47050,00 грн.
Також Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна» зазначило про наявність переплати на користь позивача за попередні періоди у розмірі 10 400,00 грн.
Оцінюючи такі доводи відповідача, місцевий суд зазначив на їх недоведеність, адже відповідачем не подано ані такого акту, ані рахунку, який зазначений у платіжних інструкціях № S18492 та № S18494.
Колегія суддів зазначає, що платіжні інструкції № S18492, №та банківська виписка відповідача у своїй сукупності підтверджують подвійність виконання ним грошового зобов'язання, що виникло з рахунку №2620.
Однак процесуальна пасивність відповідача не надає суду підстави для самостійного зарахування зустрічних грошових зобов'язань між учасниками спору. Будучи боржником у грошовому зобов'язанні перед позивачем за виконані вантажні перевезення і одночасно кредитором у грошовому зобов'язанні позивача за втрату вантажу, відповідач мав право зарахувати зустрічні грошові зобов'язання у процесі розгляду справи, заявивши про здійснене ним зарахування, однак цього не зробив.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість відповідача перед позивачем на момент прийняття судом рішення становить 10 400,00 грн.
Так само вірним є висновок суду першої інстанції про відсутність у апелянта права на притримання коштів, адже умовами укладеного між сторонами договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №2911-1 від 29.11.2019 притримання не передбачено.
За уставлених обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для нарахування 3 % річних, інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та пені, математичний розрахунок яких, судом здійснено вірно.
Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин справи апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення - слід залишити без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові продукти Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/14861/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі № 910/14861/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/14861/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Л.В. Кропивна
Судді М.А. Барсук
Є.Ю. Пономаренко