Постанова від 23.06.2025 по справі 705/4132/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2025 р. Справа№ 705/4132/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Цікра А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.06.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 (повний текст складено та підписано 24.02.2025)

у справі №705/4132/19 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс»

за участю третіх осіб: Державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційний центр» Каленчук Микита Андрійович (третя особа-1)

ОСОБА_2 (третя особа-2)

ОСОБА_3 (третя особа-3)

про визнання протиправним та скасування рішення, припинення права власності та поновлення запису,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 ОСОБА_1 (до зміни прізвища ОСОБА_1 ) (надалі - позивач) звернувся до Черкаського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» (надалі - відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення.

Уточнивши позовні вимоги, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46694241 від 02 травня 2019 року 11:45:02 про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - магазин, що знаходиться на АДРЕСА_1 у м.Умань Черкаської області, проведене державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційний центр» Черкаської області Каленчуком М.А., згідно з яким право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачем;

- скасувати запис про проведення державної реєстрації права власності номер 31389246;

- припинити право власності відповідача на нежитлове приміщення - магазин, що розташований на АДРЕСА_1 у м.Умань Черкаської області (номер запису права власності 31389246);

- поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності 231 в Книзі 1 на нежитлове приміщення - магазин, що розташований на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 24033411 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1821371171108) за ОСОБА_5 ( ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 18 липня 2008 року НОМЕР_1, виданого виконавчим комітетом Уманської міської ради, частка власності 43/50 та третьою особою-3 на підставі свідоцтва про право власності від 18 липня 2008 року НОМЕР_2, виданого виконавчим комітетом Уманської міської ради, частка власності 7/50.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.41 Конституції України, ст.3, 15, 16, 21, 321, 393 Цивільного кодексу України, ст.2, 10, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.7, 37 Закону України «Про іпотеку», мотивовані тим, що 09.07.2019 в процесі моніторингу інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна дізнався, що 26.04.2019 о 15:37:55 державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційний центр» Черкаської області Каленчуком М. А. проведено реєстрацію зміни власника на нежитлове приміщення - магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 31389246), власник: відповідач.

Вважає, що реєстрація зміни власника вказаного майна проведена з порушенням чинного законодавства України, оскільки 43/50 частин нежитлової будівлі, належали йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 18.07.2008 НОМЕР_1, а 7/50 частин - ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності від 18.07.2008 НОМЕР_2. Вказане майно перебувало в іпотеці, у зв'язку з укладенням кредитного договору між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Зазначає, що відповідач не надав державному реєстратору необхідних даних, а державний реєстратор, у свою чергу, не встановив розміру вимоги за кредитним договором, яка була задоволена шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а також усіх підстав для реєстрації за відповідачем права власності на спірний об'єкт нерухомості.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.07.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18.12.2020 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.07.2020 скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46694241 від 02 травня 2019 року 11:45:02 про реєстрацію речового права на нежитлове приміщення - магазин, що знаходиться на АДРЕСА_1 , загальною площею 568 кв. м, проведене державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційний центр» Черкаської області Каленчуком М. А., згідно з яким право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за ТОВ «ФК «Централ Фінанс», номер запису про право власності 31389246. Припинено речове право ТОВ «ФК «Централ Фінанс» на нежитлове приміщення - магазин, що розташований на АДРЕСА_1 у м.Умань Черкаської області (номер запису права власності 31389246). В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17.11.2021 рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.07.2020 та постанову Черкаського апеляційного суду від 18.12.2020 скасовано, провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс», треті особи: державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційний центр» Каленчук Микита Андрійович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, припинення права власності і поновлення запису закрито та роз'яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2021 справу №705/4132/19 передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі №705/4132/19 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46694241 від 02 травня 2019 року 11:45:02 про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - магазин, що знаходиться на АДРЕСА_1 у місті Умань Черкаської області, проведене державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр» Черкаської області Каленчуком М. А., згідно з яким право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс».

Припинено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на нежитлове приміщення - магазин, що розташований на АДРЕСА_1 у місті Умань Черкаської області (номер запису права власності 31389246).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на користь ОСОБА_7 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» в дохід Державного бюджету України 3 073 (три тисячі сімдесят три) грн 60 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 13.03.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 13.03.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

1)Норми чинного процесуального законодавства не передбачають права особи одночасно звертатися з позовом як у власних інтересах, так і в інтересах іншої юридичної особи. Цей висновок випливає із відносності процесуальних відносин та завдання господарського судочинства, метою якого є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб чи держави. Ця мета реалізується через право на звернення до господарського суду у власних інтересах або в інтересах інших осіб, якщо таке право надано законом.

В даному випадку на підставі свідоцтва про право власності від 18.07.2008 року, позивачу ОСОБА_6 та третій особі ОСОБА_3 належало нерухоме майно: нежитлова будівля, магазин, загальною площею 568,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Частка ОСОБА_7 - 43/50, частка ОСОБА_3 - 7/50.

20.05.2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та громадянами ОСОБА_8 , ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № 2-1908, на підставі якого вказане нерухоме майно було передано в іпотеку банку в забезпечення зобов'язань позичальника ОСОБА_2 . В подальшому права та обов'язки іпотекодержателя за договором іпотеки перейшли до відповідача.

02.05.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр» Черкаської області Каленчуком М.А. право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за відповідачем ТОВ «ФК «Централ Фінанс».

Право власності перейшло до іпотекодержателя на підставі вказаного договору іпотеки в порядку позасудового врегулювання, встановленого Законом України "Про іпотеку". При цьому відбулось звернення стягнення, як на частину предмету іпотеки, що належала позивачу, так і на частину предмету іпотеки, що належала третій особі ОСОБА_3 .

За таких обставин кожен із попередніх власників (позивач та третя особа ОСОБА_3 ) мали право оскаржувати рішення реєстратора лише в частині належної кожному з них раніше частини предмету іпотеки.

У даній справі рішення реєстратора оскаржував лише ОСОБА_7 . У зв'язку з цим у суду відсутні підстави скасовувати рішення реєстратора в повному обсязі та повністю припиняти право власності відповідача на нерухоме майно.

Спірне рішення суду не відповідає положенням ст. 4, 14 ГПК України, оскільки суд вирішив спір про права особи (третьої особи ОСОБА_3 ), яка до суду з позовними вимогами не зверталась.

2) 12.02.2016 року ПАТ «Дельта Банк» (який на той час був кредитором за основним договором та іпотекодержателем за договором іпотеки) було складено вимоги позичальнику (ФОП ОСОБА_2.) та майновим поручителям: ОСОБА_1 (на той час таке прізвище було у позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . В той же день, вказані вимоги були відправлені поштою позичальнику (цінним листом № 0101410303443 з описом вкладення), майновому поручителю ОСОБА_8 (цінним листом №0101410303370 з описом вкладення) та майновому поручителю ОСОБА_3 (цінним листом № 0101410303362 з описом вкладення).

Судом встановдено, що вказані вимоги були направлені на визначені в договорі іпотеки та кредитному договорі адреси проживання.

Таким чином кредитором було в повному обсязі виконано вимогу щодо належного повідомлення позичальника та іпотекодавців.

Позивач ОСОБА_8 отримав вказану вимогу 18.02.2016 року.

Позичальник ОСОБА_2 також отримала вимогу. Щодо іншого іпотекодавця - ОСОБА_3 , то вона також мала одержати вимогу, яка була направлена їй на адресу, визначену підписаним нею договором. Тож відсутність доказів вручення або причини невручення листа третій особі ОСОБА_3 не мають значення для вирішення даної справи.

ОСОБА_3 не оскаржувала рішення реєстратора та не зверталась з будь-якими вимогами у цій справі. У зв'язку з цим у суду взагалі відсутні підстави досліджувати належність повідомлення третьої особи ОСОБА_3 .

Спірне рішення не відповідає вимогам ст. 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки іпотекодержатель належним чином направив боржнику та майновим поручителям вимогу, яку останні не задовольнили, у зв'язку з чим іпотекодержатель мав право набути предмет іпотеки собі у власність в порядку позасудового врегулювання.

3) В даному випадку відповідач до реєстрації права власності на предмет іпотеки звернувся до суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «ХАРКІВЕКСПЕРТ», яким було виготовлено та надано звіт №1485у/19 про незалежну оцінку нежитлового приміщення від 24.04.2019 року. Вказаний звіт відповідав усім звичайним вимогам щодо належного оформлення документів, зокрема, містив підпис та печатку суб'єкта оціночної діяльності. У зв'язку з цим відповідач покладався на легітимність добросовісних дій оцінювача.

Про те, що вказаний звіт містить недоліки та не в повній мірі відповідає нормативним документам з оцінки відповідач дізнався лише із висновку експертів № 1747/23-42 від 01.07.2024 року за результатами проведення судової оціночно-будівельно експертизи.

З метою виправлення вказаних у висновку експертів недоліків, відповідач звернувся до суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «Спецюст», яким з урахуванням попереднього звіту та висновку експерта було складено звіт про незалежну оцінку майна №09092024-7 від 09.09.2024 року, в якому виправлені всі визначені експертами недоліки.

Вказане свідчить, що відповідачем своєчасно вчинені усі залежні від нього дії для проведення належної оцінки предмету іпотеки. У зв'язку з цим на відповідача не може бути покладено ризик помилки оцінювача та/або державного реєстратора.

Отже спірне рішення суду не відповідає положенням ст. 13, 236 ГПК України, оскільки відповідачем вчинені усі залежні від нього дії для належної оцінки предмету іпотеки, а ризик помилки інших осіб, уповноважених на виконання державних функцій, не може бути покладено на відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №705/4132/19.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №705/4132/19.

24.03.2025 матеріали справи №705/4132/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі №705/4132/19, справу призначено до розгляду на 26.05.2025.

В судове засідання апеляційної інстанції 26.05.2025 з'явились позивач, його представник та представник відповідача.

Треті особи 1,2,3 не з'явились, причини їх неявки суду невідомі.

В судовому засіданні позивач, його представник та представник відповідача надали пояснення у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, враховуючи неявку третіх осіб 1,2,3, оголошено перерву у справі №705/4132/19 на 23.06.2025.

Під час апеляційного провадження позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він повністю спростовує доводи апелянта, оскаржуване рішення вважає законним та просить його залишити в силі.

10.06.2025 від відповідача надішли пояснення у справі, в яких зазначено, що розмір заборгованості позичальника перед банком станом на 04.04.2019 складав 1 082 054,55 грн, ні позичальник ні іпотекодавці жодних коштів банку не сплачували.

19.06.2025 до суду надійшли письмові пояснення тертьої особи ОСОБА_2 , в яких остання зазначає, що склалась ситуація, що взявши у банку 780 000 грн, нею було повернуто банку 1 067 990 грн, на думку банку залишився борг 1 785 491 грн, а на думку представника відповідача 9 926 408 грн не зрозуміло під дією чого нарахованих штрафних санкцій, і при цьому відповідач звернув стягнення на предмет іпотеки реальною вартістю 19 000 000 грн, оцінивши його згідно Звіту №1485у/19, без проведення такої оцінки в суму лише 1 039 260 грн. Для неї є очевидним, що якби вона навіть погасила борг за рішенням суду, це не було б підставою для банку вкласти з нею відповідні документи про закінчення кредитних зобовзань та зняття з заставного майна іпотечного застереження.

Також, позивачем було подано заяву у справі, в якій останній зазначив, що погоджується з інформацією, викладеною ОСОБА_2 в письмових поясненнях.

23.06.2025 позивачем через систему «Електронний суд» подано заяву про винесення окремої ухвали у даній справі щодо підроблення Звіту №1485у/19 про незалежну оцінку нежитлового приміщення магазину площею 568,0 м.кв., що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і розташованого за адресою: м,Умань, АДРЕСА_4 та використання його при проведенні реєстрації зміни власника на нежитлове приміщення, магазин, що знаходиться за адресою: м.Умань, АДРЕСА_4 (номер запису про право власності 31389246). Власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс», код ЄДРПОУ 40371994, здійсненої 26.04.2019 о 15:37:55 деравним реєстратором Каленчуком Микитою Андрійовичем Комунального підприємства «Реєстраційний центр», Черкаська область.

Позивач вважає, що в діях посадових осіб, відповідача та реєстратора наявні ознаки кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3 та 4 статті 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів».

Розглянувши подану позивачем заяву про винесення окремої ухвали у даній справі щодо підроблення Звіту №1485у/19, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких входить притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність у діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.

Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.

Окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

Як пояснив позивач в судовому засіданні, він вже звертався з заявою про порушення кримінального провадження щодо підробки та використання Звіту №1485у/19, кримінальне провадження було порушено, але згодом закрито.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

Явка представників сторін

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.06.2025 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційної інстанції 23.06.2025 заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просили її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Треті особи 1, 2 та 3 в судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2025 не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка третіх осіб 1,2 та 3 обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 23.06.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

20.05.2011 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (позичальник) укладений договір кредитної лінії №ВКЛ-2006374, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 1 000 000,00 грн, зі сплатою 20 % річних та терміном повернення до 19.05.2016.

На забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань у цей же день (20.05.2011) між ПАТ «Дельта Банк» (сторона-1) та ОСОБА_8 (іпотекодавець-1), ОСОБА_3 (іпотекодавець-2) укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку банку передана нежитлова будівля - магазин, загальною площею 568,0 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2.3.3. договору загальна заставна вартість предмета іпотеки за погодженням сторін становить 4 632 500,00 грн.

06.07.2012 між ПАТ «Дельта Банк» та ФОП ОСОБА_2 укладений додатковий договір № 1 до договору кредитної лінії, яким встановлено процентну ставку 22 % річних, а сукупна вартість кредиту складає 468 091,53 грн.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.10.2015, яке набрало законної сили 16.11.2015, у справі № 925/1347/15 з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором від 20.05.2011 в розмірі 449 906,79 грн.

12.02.2016 ПАТ «Дельта Банк» направило позичальнику та майновим поручителям вимоги протягом 30 календарних днів погасити заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 28.01.2016 становить 1 091 625,35 грн.

04.04.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвент» укладений договір №1234/К купівлі-продажу майнових прав, на підставі якого ПАТ «Дельта Банк» передало ТОВ «ФК «Інвент» права вимоги за вказаним вище договором кредитної лінії, загальний розмір заборгованості 1 082 054,55 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 247 110 грн, заборгованість за відсотками - 396 239,24 грн, пеня та штраф - 438 705,31 грн.

Крім того, 04.04.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвент» укладено договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_8 і ОСОБА_3 .

ТОВ «ФК «Інвент», у свою чергу, 04.04.2019 уклало з ТОВ «ФК «Централ Фінанс» (відповідач) договір про відступлення права вимоги №003/19, на підставі якого відступило останньому права вимоги за вказаним вище договором кредитної лінії, а 08.04.2019 між ТОВ «ФК «Централ Фінанс» та ТОВ «ФК «Інвент» укладено договір відступлення права вимоги за зазначеним іпотечним договором. За цим договором до нового іпотекодержателя переходять всі без винятку права та обов'язки первісного іпотекодержателя, передбачені чинним законодавством України та договором іпотеки (пункт 2.2 договору).

Згідно зі звітом про незалежну оцінку від 24.04.2019, проведеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківексперт», вартість об'єкта нерухомості - магазину, загальною площею 568,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1 039 260,00 грн без урахування ПДВ.

26.04.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційний центр» Черкаської області Каленчуком М.П. проведено реєстрацію зміни власника на нежитлове приміщення - магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 31389246). Власник: ТОВ «ФК «Централ Фінанс», код ЄДРПОУ: 40371994.

Реєстрація права власності відбулася на підставі рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.02.2016, претензії-вимоги №023-18 від 12.02.2016, договору кредитної лінії від 20.05.2011, додаткового договору від 07.07.2012, договорів відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що рішення про державну реєстрацію прав обтяжень про реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення, згідно з яким право власності на спірний об'єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачем, проведене державним реєстратором без дотримання норм чинного законодавства, оскільки останньому відповідачем не було надано усіх необхідних документів, зокрема, доказів направлення та вручення одному із іпотекодавців - ОСОБА_3 претензії-вимоги банку. Також вважає, що наданий відповідачем звіт № 1485у/19 про незалежну оцінку нежитлового приміщення, магазину загальною площею 568 кв. м., що належить ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у м.Умань Черкаської області, від 24.04.2019 складений з порушенням нормативно-правових актів, що регулюють порядок проведення оцінки майна та не відображає дійсну ринкову вартість майна, яка фактично суттєво занижена. У зв'язку з чим просив визнати протиправним та скасувати це рішення, скасувати запис про реєстрацію права власності, припинити право власності відповідачем на спірне нерухоме майно та поновити запис про право власності на нього в Державному реєстрі речових прав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи учасників апеляційного провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 Цивільного кодексу України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

У п. 3 рішення Конституційного Суду України від 14.07.2020 № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) зазначено таке: «відповідно до Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509); зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526); виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546).

Згідно зі ст. 572 ЦК України за заставою кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абз. 3 ст.1 Закону).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (перше речення частини 1) іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5).

Згідно зі ст. 9 цього Закону іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено Законом (перше речення частини 1); іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки (абзац 4 частини 3).

Судом встановлено, що 20.05.2011 між ПАТ «Дельта Банк», позивачем і третьою особою-3, у забезпечення договору кредитної лінії №ВКЛ-2006374 від 20.05.2011, було укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку була передана нежитлова будівля, магазин, загальною площею 568,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у м.Умань Черкаської області.

04.04.2019 між відповідачем та ТОВ «ФК «Інвент» укладено договір про відступлення права вимоги № 003/19, а 08.04.2019 між відповідачем та ТОВ «ФК «Інвент» було укладено договір відступлення права вимоги за вказаним вище іпотечним договором, за яким відповідач отримав права іпотекодержателя за вказаним вище іпотечним договором.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону.

Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, в тому числі, і ст. 35-37 Закону України «Про іпотеку».

Так, ст. 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно зі ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц.

Так, у п. 6.2. договору іпотеки від 20.05.2011 визначено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцями зобов'язання в цілому або в частині, а також в інших випадках, передбачених цим договором, кредитним договором чи чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором чи чинним законодавством.

Пунктом 7.2 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору, продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 8 Закону України «Про іпотеку» та умовами цього договору.

Іпотекодержатель має право на власний розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.2. цього договору (п. 7.3. договору).

Також у п. 2.3.2. та п. 2.3.3. договору іпотеки визначено, що згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №29741795, виданого Уманським виробничим відділом КП «ЧООБТІ» 20.04.2011 загальна вартість предмета іпотеки становить 4 632 500,00 грн, а загальна заставна вартість предмету іпотеки за погодженням сторін становить 4 632 500,00 грн.

Відповідно до п.7.4., п.7.4.1. договору сторони домовилися про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, зокрема, шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно із цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов.

У випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавці підтверджують свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки.

Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору, кредитного договору та вимог чинного законодавства України.

Тобто передача іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки є умовою звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Якщо у законі і договорі по різному урегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не протирічать закону чи не заборонені законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, визначено, що цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу) (пункт 61 Порядку у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені в ст. 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 24.04.2019 у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18).

Отже, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки тільки після направлення іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення, та не усунення іпотекодавцем порушення у тридцятиденний строк з моменту отримання такої вимоги, а державна реєстрація права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, здійснюється державним реєстратором після надання доказів про направлення такої вимоги іпотекодавцю та завершення тридцятиденного строку з моменту отримання такої вимоги.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.07.2019 №173049113 (т.1, а.с.7-10) підставою виникнення в ТОВ «ФК «Централ Фінанс» (відповідача) права власності на нежитлове приміщення, магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення б/н, виданий 18.02.2016, претензія-вимога, серія та номер: 023-18, виданий 12.02.2016, додатковий договір: 1, виданий 06.07.2012, договір іпотеки, серія та номер: 2-1908, виданий 20.05.2011, договір відступлення права вимоги за іпотечним договором посвідченим державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т.І. за реєстровим № 2-1908 від 20.05.2001 серія та номер 386, виданий 08.04.2019, первісний іпотекодержатель ТОВ «Фінансова компанія «Інвент», новий іпотекодержатель ТОВ Фінансова компанія «Централ Фінанс», договір відступлення права вимоги за іпотечним договором посвідченим державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравчук Т. І. за реєстровим № 2.1908 від 20.05.2001 серія та номер 376, виданий 04.04.2019, первісний іпотекодержатель ПАТ «ДельтаБанк», новий іпотекодержатель ТОВ Фінансова компанія «Інвент».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.09.2020 у справі № 645/1979/15-ц дійшла висновку, що повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Сторонами кредитного договору узгоджено, що ФОП ОСОБА_2. проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Сторонами іпотечного договору також узгоджено, що адресою проживання ОСОБА_8 є: АДРЕСА_2 , а адресою проживання ОСОБА_3 є: АДРЕСА_3 .

Крім того, кредитним договором узгоджено, що позичальник протягом десятиденного строку зобов'язаний письмово повідомити кредитора про зміну, зокрема, місця проживання, а договором іпотеки визначено, що у п'ятиденний строк іпотекодавці повинні повідомити іпотекодержателя про зміну місцезнаходження та інших обставин, що можуть вплинути на виконання зобов'язань за цим договором.

Ні позичальник, ні іпотекодавці не повідомляли іпотекодержателя про зміну місця проживання.

12.02.2016 ПАТ «Дельта Банк» було складено вимоги позичальнику ФОП ОСОБА_2. та майновим поручителям ОСОБА_8 і ОСОБА_3 , з яких вбачається, що загальна заборгованість за кредитним договором становить 1 091 625,35 грн, банк вимагав протягом 30 календарних днів, з моменту направлення цієї претензії, погасити заборгованість за договором кредитної лінії №ВКЛ-2006374 від 20.05.2011 та попередив, що у випадку невиконання вимоги банк розпочне процедуру звернення стягнення на майно, передане в іпотеку банку, в забезпечення виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_2. за кредитним договором.

Вказані вимоги були направлені на визначені в договорі іпотеки та кредитному договорі адреси проживання, що підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень від 12.02.2016, фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 12.02.2016, описами вкладення в цінні листи №№0101410303362, 0101410303370 та 0101410303445, що наявні в реєстраційній справі №1821371171108, оригінал якої надано на виконання ухвали суду.

Позивач ОСОБА_7 та ФОП ОСОБА_2. отримали вказаний лист 18.02.2016, а доказів отримання вимоги ОСОБА_3 (третя особа-3) матеріали справи не містять, наявні лише докази направлення їй письмової вимоги, докази вручення або причини невручення відсутні.

Отже, державному реєстратору було надано підтвердження вручення вимоги лише позичальнику ФОП ОСОБА_2 та позивачу ОСОБА_7 , при цьому будь-яких доказів щодо вручення вимоги другому із майнових поручителів, а саме ОСОБА_3 реєстратору надано не було, а останнім не перевірено вказаних обставин, що є порушенням вимог законодавства.

Також частиною 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 20.03.2019 у справі №306/2053/16-ц щодо застосування вказаної вище норми ст. 37 Закону України «Про іпотеку», ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, яка має погоджуватись з власником майна при зверненні іпотекодержателем стягнення на іпотечне майно у позасудовий спосіб шляхом набуття на нього права власності. Відповідно, нездійснення оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності до іпотекодержателя є порушенням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду є загальним, підтриманий усталеною судовою практикою Верховного Суду (зокрема в постановах від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.02.2020 у справі № 653/2857/17, від 11.06.2020 у справі № 914/953/19) та підлягає застосуванню при розгляді спорів щодо скасування державної реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем внаслідок набуття ним права власності на предмет іпотеки у позасудовий спосіб.

Згідно п. 7.4.1. договору іпотеки, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Тобто, проведення оцінки предмета іпотеки, на момент переходу права власності, крім іншого вимагає і сам договір іпотеки.

Чинним законодавством встановлено ряд вимог до форми та змісту оцінки майна.

Зокрема, ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст. 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Частиною 3 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.

Частиною 6 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Так, згідно п. 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки.

Відповідно до п. 51 Національного стандарту №1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим, відповідно до п. 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі. Звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

При цьому, п. 57 Національного стандарту № 1 визначено, що звіт про оцінку майна дозволяється складати у стислій формі у разі доопрацювання (актуалізації) оцінки об'єкта оцінки на нову дату оцінки, а також в інших випадках, визначених відповідними національними стандартами.

Крім того, ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Згідно правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.12.2019 у справі № 211/2171/15, від 01.10.2020 у справі № 2-2394/10, від 15.10.2020 у справі №917/628/17, від 18.11.2020 у справі №2033/2-108/11, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведення незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Так, відповідно до звіту № 1485у/19 про незалежну оцінку від 24 квітня 2019 ТОВ «Харківексперт», що складений на замовлення відповідача, вартість нежитлового приміщення, магазину загальною площею 568 кв. м., що належить ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 24.04.2019 складає 1 039 260,00 грн.

Згідно висновку експерта № 10-03/2020 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 17.03.2020 в межах справи Господарського суду Черкаської області № 925/1341/19 за позовом ТОВ Фінансова компанія «Централ Фінанс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення 47 567,30 грн, вартість нежитлового приміщення, магазину загальною площею 568 кв. м., за адресою: Черкаська область, місто Умань, АДРЕСА_1, станом на 26.04.2019 складає 17 097 000,00 грн, що суттєво відрізняється від оцінки, яка проведена на момент переходу права власності до відповідача.

Судом взято до уваги, що вартість майна згідно висновку судової експертизи № 10-03/2020, яка складає 17 097 000,00 грн більш ніж у 16 разів перевищує вартість майна згідно звіту № 1485у/19 відповідача, яка складає 1 039 260,00 грн.

Позивачем у якості доказу надано висновок експерта за результатами проведеної судової оціночно-будівельної експертизи №18-22 від 07.09.2022, в якому експерт зазначив, що виконаний ТОВ «ХАРКІВЕКСПЕРТ» звіт №1485у/19 про незалежну оцінку нежитлового приміщення - магазину загальною площею 568,0 м.кв., загальною площею 568,0 м.кв., що належить ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і розташований за адресою: Черкаська область, місто Умань, АДРЕСА_1, класифікується за ознакою абзацу 5 пункту 67 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 №1440, як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Враховуючи нагальну потребу та для об'єктивного і правильного вирішення спору, ухвалою від 01.11.2022 судом призначено у справі №705/4132/19 судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та на вирішення якої поставлено питання:

Чи відповідає виконана оцінка нерухомого майна - нежитлового приміщення - магазину загальною площею 568,0 м.кв., що розташований за адресою Черкаська область, місто Умань, АДРЕСА_1, в звіті №1485у/19 про незалежну оцінку нежитлового приміщення від 24.04.2019, що складений ТОВ «ХАРКІВЕКСПЕРТ», вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам?

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи за №1747/23-42 від 01.07.2024, судові експерти зробили наступний висновок:

«Звіт про незалежну оцінку магазину загальною площею 568,0 м.кв., що належить ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і розташований за адресою: Черкаська область, місто Умань, АДРЕСА_1, станом на 24.04.2019, класифікується як звіт, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків.»

У висновку експертизи за №1747/23-42 від 01.07.2024, судові експерти зробили наступні зауваження до звіту №1485у/19 про незалежну оцінку нежитлового приміщення від 24.04.2019: «При проведенні розрахунків в межах порівняльного методичного підходу до порівняння обрано чотири об'єкти-аналоги. Обґрунтування величин введених коригувань в порівняльному методичному підході не наведено, що суперечить п. 19 Національного стандарту №2. Не обґрунтовано приймаються коригування на відмінності аналогів з об'єктом оцінки, зокрема на «торг», «площу приміщень», «поверховість», «наявність підвалу» в таблиці остаточного визначення вартості об'єкта оцінки за порівняльним підходом, що суперечить п.19 Національного стандарту №2.

Розрахунок вартості дохідним методичним підходом проведено методом прямої капіталізації доходу.

Розраховано потенційний валовий дохід від володіння об'єктом оцінки шляхом аналізу орендної плати по чотирьох подібних об'єктах-аналогах з внесенням відповідних коригувань. Коригування проведені не аргументовано, зокрема на «поверховість», також не аргументовано прийнята «торгівельна знижка» в таблиці остаточного визначення вартості орендної плати для розрахунку доходу орендаря за дохідним методичним підходом. Розрахунок вартості Об'єкта оцінки проведено шляхом ділення чистого операційного доходу (ЧОД) на ставку капіталізації (к).

Не коректно розрахована ставка капіталізації. Наявність дуже високих ризиків не підтверджується, що суперечить пп. 14, 15 Національного стандарту №2.»

Висновок судової оціночно-будівельної експертизи за №1747/23-42 від 01.07.2024, складений судовими експертами, які попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384 та 385 Кримінального кодексу України, прийнятий судом у якості належного та допустимого доказу на підтвердження встановлених у ньому обставин, зокрема, щодо невідповідності звіту №1485у/19 про незалежну оцінку нежитлового приміщення від 24.04.2019, що складений ТОВ «ХАРКІВЕКСПЕРТ» вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна.

Судом також враховано, що наданий звіт №1485у/19 про незалежну оцінку нежитлового приміщення від 24.04.2019 не містить відповідних пояснень щодо огляду об'єкта оцінки чи про неможливість особистого огляду об'єкта дослідження, в ньому не зазначені обґрунтування застережень та припущень щодо використання результатів оцінки, здійсненої без особистого огляду та інформації про ціни продажу подібного (пропонованого) майна або інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна, відсутній також перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводилась оцінка, як того вимагає Національний стандарт №1.

У звіті не зазначено, який саме фактор вплинув на те, що вартість майна зазначена у вказаній оцінці суттєво знизилась в порівнянні з оцінкою зазначеною в договорі іпотеки.

З огляду на встановлені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з доводами позивача на порушення законодавства під час проведення оцінки нежитлового приміщення, магазину що розташований за адресою: Черкаська область, місто Умань, АДРЕСА_1, оскільки наданий звіт № 1485у/19 про незалежну оцінку від 24.04.2019 не відповідає викладеним вище вимогам та не може підлягати застосуванню.

Щодо доводів позивача про скасування запису про проведення державної реєстрації права власності та поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності, судом встановлено наступне.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для вчинення відповідної реєстраційної дії є судове рішення, яке набрало законної сили, про скасування рішення державного реєстратора.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, зокрема, на підставі судового рішення, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У розумінні положень наведеної норми (чинній на час розгляду справи судом), на відміну від редакції чинної на момент звернення до суду з позовом, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Тому, вимога про скасування запису про проведення державної реєстрації права власності за відповідачем обґрунтовано відхилена судом першої інстанції..

Поновлення запису про право власності за своєю правовою природою не є спором про відновлення майнових прав позивача, оскільки вчинення такої реєстраційної дії не пов'язане з виникненням або припиненням права на це майно, а є наслідком скасуванням запису/рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п. 51 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (з відповідними змінами), внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні/скасуванні відповідних записів, виключно у випадках, передбачених законом. У Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав.

Отже, позивач не позбавлений можливості звернутися до державного реєстратора із заявою про поновлення запису про його право власності на спірне майно, а тому в задоволенні позовної вимоги про поновлення запису про право власності судом також правомірно відмовлено.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Як вбачається з матеріалів прави та підтверджується висновками суду в оскаржуваному рішенні, судом враховано правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц, що повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення,

з огляду на що судом обґрунтовано встановлено, що матеріали реєстраційної справи не містять, зокрема, доказів направлення всім особам письмової вимоги про усунення порушень зобов'язань, зазначено, що державному реєстратору було надано підтвердження вручення вимоги лише позичальнику ФОП ОСОБА_2. та позивачу ОСОБА_1 .

Будь яких доказів щодо вручення чи направлення вимоги другому майновому поручителю ОСОБА_3 реєстратору надано не було, а останнім не перевірено вказаних обставин, що є порушенням вимог законодавства.

Висновки суду в цій частині не спростовані апелянтом, а посилання апелянта на ту обставину, що в даному випадку ОСОБА_3 хоч і не була повідомлена позивачем, але не зверталася з позовом, а була залучена як третя особа, вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки Закон вимагає обов'язкове повідомлення всіх без виключення майнових поручителів (чого вчинено стороною відповідача не було), при цьому ОСОБА_3 є учасником спільної часткової власності на спірне нерухоме майно разом з позивачем у справі у визначених Договором ідеальних частках, між співвласниками не визначено порядок користування цим майном та не здійснено його реальний поділ, з огляду на що колегія суддів вважає, що порушення права одного співвласника ( ОСОБА_3 ) впливає на порушення прав другого співвласника - ОСОБА_1 (позивача).

Оскільки судом було встановлено, що «Звіт» за своєю формою, змістом та порядком складення (проведення оцінки) не відповідає вимогам чинного законодавства, що в тому числі було підтверджено у висновку експертів №1747/23-42 від 01.07.2024, а тому безпідставним є посилання апелянта на можливість виготовлення і використання, після вчинення реєстрації права власності, яка відбулася, нового «Звіту про оцінку», що був виготовлений іншим оцінювачем.

Колегією суддів також враховані письмові пояснення позивача, про те, що нерухоме майно, в тому числі й належна йому частка, вибуло з його власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46694241 від 02.05.2019 року.

Тобто, рішення, наслідком якого відбулася зміна власника на нежитлове приміщення, магазин, що розташований по АДРЕСА_1 , було прийняте відносно всього об'єкта нерухомого майна, а не його частки.

Позаяк, державний реєстратор здійснював реєстрацію зміни права власності спірного нерухомого майна, в тому числі й належної позивачу частки, приймаючи одне рішення, та вносячи один запис до Державного реєстру прав та їх обтяжень - позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень лише на 43/50 частини спірного нерухомого майна не буде належним способом захисту, адже задоволення позовної вимоги в такому вигляді унеможливить виконання рішення суду через неможливість внести відповідний запис до Державного реєстру прав та їх обтяжень.

За таких обставин, заявлені позовні вимоги відповідають положенням статті 13 Цивільного кодексу України та підлягають судовому захисту на підставі статей 15 та 16 ЦК України.

Встановлені судом обставини як всі в сукупності, так і кожна окремо, є обґрунтованою підставою для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Тобто, при зверненні до реєстратора Іпотекодавець повинен надати останньому належний Звіт про оцінку об'єкта іпотеки, і лише при його наявності можливо вчинити вказану реєстраційну дію.

З наведеного вбачається, що перехід права власності на предмет іпотеки був здійснений без проведення належним чином оцінки вказаного нерухомого майна на момент переходу такого права власності, а Відповідач не довів протилежного, у зв'язку з чим суд правомірно визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46694241 від 02 травня 2019 року 11:45:02 про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - магазин, що знаходиться на АДРЕСА_1 у місті Умань Черкаської області, проведене державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр» Черкаської області Каленчуком М.А., згідно з яким право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс», припинивши право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на нежитлове приміщення - магазин, що розташований на АДРЕСА_1 у місті Умань Черкаської області (номер запису права власності 31389246).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладеним у рішенні суду першої інстанції, дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі №705/4132/19 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі №705/4132/19 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс».

4. Матеріали справи №705/4132/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 02.07.2025.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко