вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" червня 2025 р. Справа№ 705/4132/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.06.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 (повний текст складено та підписано 28.02.2025)
у справі №705/4132/19 (суддя Карабань Я.А.)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс»
треті особи: Державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційний центр» Каленчук Микита Андрійович (третя особа-1)
ОСОБА_2 (третя особа-2)
ОСОБА_3 (третя особа-3)
про визнання протиправним та скасування рішення, припинення права власності та поновлення запису,-
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у справі №705/4132/19 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46694241 від 02 травня 2019 року 11:45:02 про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - магазин, що знаходиться на АДРЕСА_2 у місті Умань Черкаської області, проведене державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр» Черкаської області Каленчуком М. А., згідно з яким право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс».
Припинено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на нежитлове приміщення - магазин, що розташований на АДРЕСА_2 у місті Умань Черкаської області (номер запису права власності 31389246).
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на користь ОСОБА_1 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. судового збору.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» в дохід Державного бюджету України 3 073 (три тисячі сімдесят три) грн 60 коп. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 у справі №705/4132/19 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на користь ОСОБА_1 14 926 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот двадцять шість) грн 96 коп. витрат на проведення експертиз та 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Задовольняючи заяву частково, суд виходив з того, що, рішенням суду позов задоволено частково, тому витрати позивача на професійну правову допомогу є обґрунтованими в розмірі 7 500,00 грн, в частині стягнення витрат позивача на проведення судових експертиз, підтвердженням понесення яких є квитанція до прибуткового касового ордера №65 від 31.08.2022 на суму 5 000, 00 грн та платіжна інструкція від 26.06.2023 на суму 24 853,92 грн, враховуючи часткове задоволення позову, судом покладено їх на відповідача в загальній сумі 14 926,96 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, позивач 18.03.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 17.03.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення змінити, скасувавши в задоволенній частині та прийняти нове про задоволення заяви позивача в повному обсязі про стягнення 44 853, 92 грн витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
Суд не врахував, що, на відміну від загального правила пропорційного розподілу судових витрат у випадку часткового задоволення позовних вимог, що закріплене у частинах 1 та 4 ст.129 ГПК, в частинах 5-7 і 9 ст.129 ГПК визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Якщо за результатами розгляду справи суд встановить наявність підстав для застосування ч.9 ст.129 ГПК України, тобто встановить, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони або зловживання такою стороною процесуальними правами, він може відступити від загального підходу до розподілу судових витрат та покласти їх повністю або частково на таку сторону, навіть якщо при розподілі витрат зі сплати судового збору судом був застосованій інший підхід (розподіл витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 18.03.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №705/4132/19.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №705/4132/19.
24.03.2025 матеріали справи №705/4132/19 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 у справі №705/4132/19, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 26.05.2025.
В судове засідання апеляційної інстанції 26.05.2025 з'явились позивач, його представник та представник відповідача.
Треті особи 1,2,3 не з'явились, причини їх неявки суду невідомі.
В судовому засіданні позивач, його представник та представник відповідача надали пояснення у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, враховуючи неявку третіх осіб 1,2,3, оголошено перерву у справі №705/4132/19 на 23.06.2025.
До матеріалів справи від представника відповідача отримано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній заперечує доводи апелянта, посилаючись на відсутність в діях відповідача будь-яких неправомірних дій.
Явка представників сторін
В судовому засіданні апеляційної інстанції 23.06.2025 позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили оскаржуване додаткове рішення змінити, заяву задовольнити повністю.
В судовому засіданні 23.06.2025 представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, прийняте у справі додаткове рішення суду просив залишити без змін.
Треті особи 1, 2 та 3 в судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2025 не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка третіх осіб 1,2 та 3 обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 23.06.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
18.02.2025 від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача 15 000, 00 грн витрат на правничу допомогу та 29 853,92 грн витрат за проведення експертиз.
25.02.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат, в якому зокрема, зазначено, що враховуючи часткове задоволення позову на відповідача може бути покладено не більше 50% витрат позивача.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу до матеріалів справи позивачем долучено: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 15.06.2022, укладеного з адвокатом Міщенком С.В., копію ордера серії СА №1032166 і свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №000933 на ім'я адвоката Міщенка С.В., копію акту про надання та оплату послуг правничої (правової допомоги) від 17.02.2025 на суму 15 000, 00 грн, з переліком наданої правничої допомоги за договором, платіжну інструкції від 17.02.2025 про оплату позивачем такого акту в сумі 15 000, 00 грн.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 7 500,00 грн є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на проведення судових експертиз, підтвердженням понесення яких є квитанція до прибуткового касового ордера №65 від 31.08.2022 на суму 5 000, 00 грн та платіжна інструкція від 26.06.2023 на суму 24 853,92 грн, враховуючи часткове задоволення позову, покладені на відповідача в загальній сумі 14 926,96 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що додаткове рішення суду, яке переглядається, підлягає зміні, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу до матеріалів справи позивачем долучено: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 15.06.2022, укладеного з адвокатом Міщенком С.В., копію ордера серії СА №1032166 і свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №000933 на ім'я адвоката Міщенка С.В., копію акту про надання та оплату послуг правничої (правової допомоги) від 17.02.2025 на суму 15 000, 00 грн, з переліком наданої правничої допомоги за договором, платіжну інструкції від 17.02.2025 про оплату позивачем такого акту в сумі 15 000, 00 грн.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на нескладність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним визначенням вартості адвокатських послуг за такий вид позову.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою, відповідно сама лише відсутність обгрунтованих заперечень позивача по сумі витрат, не є підставою для безумовного стягнення їх заявленого розміру.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у праві № 910/19160/21.
Ухвалюючи додаткове рішення суд вірно встановив, що у зв'язку з розглядом даної справи позивачем, було понесено 15 000, 00 грн витрат на правничу допомогу та 29 853,92 грн витрат за проведення експертиз, розмір яких не було спростовано відповідачем, яким, крім того також не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження не співмірності витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі.
Визначаючи розмір судових витрат, які підлягають до відшкодування/стягнення на користь позивача за рахунок Відповідача, суд послався виключно на пункт 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, вказавши, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому виходячи з тих обставин, що оскільки судом позов було задоволено частково, - то понесені позивачем витрати на правничу допомогу та втрати по оплаті призначених і проведених під час судового розгляду експертиз суд стягнув, виходячи з принципу пропорційності розміру задоволених позовних вимог, визначивши їх розмір як половину від заявленого розміру.
Оскільки спір у справі виник внаслідок неправомірних дій Відповідача, у зв'язку з цим суд задовольнив основну (ключову) частину позовних вимог, визнавши протиправним та скасувавши рішення про державну реєстрацію прав обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 46694241 від 02 травня 2019 року 11:45:02 про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - магазин, що знаходиться на АДРЕСА_2 у місті Умань Черкаської області, проведене державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційний центр» Черкаської області Каленчуком М.А., згідно з яким право власності на об'єкт нерухомого майна зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» та припинивши право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» на нежитлове приміщення - магазин, що розташований на АДРЕСА_2 у місті Умань Черкаської області (номер запису права власності 31389246).
При цьому суд відмовив у задоволенні позову лише в частині вимоги про поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності 231 в Книзі 1 на нежитлове приміщення - магазин, що розташований на АДРЕСА_2 у м. Умань Черкаської області, реєстраційний номер майна 24033411 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1821371171108) за ОСОБА_1. на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 18.07.2008, виданого виконавчим комітетом Уманської міської ради, частка власності 43/50, та ОСОБА_3. на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_3 від 18.07.2008, виданого виконавчим комітетом Уманської міської ради, частка власності 7/50, яка, по суті, є похідною від двох попередніх, і лише з тих мотивів, що за актуальною судовою практикою щодо правозастосування чинного законодавства, оскільки поновлення в державному реєстрі прав на нерухоме майно при задоволенні вимог про скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності, яке виникло на його підставі, здійснюється в позасудовому порядку.
Позивач зазначає, що на момент звернення з позовом в 2019 році не існувало єдиної судової практики щодо способів захисту порушеного права у разі винесення протиправних рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Щодо витрат позивача на проведення судових експертиз, підтвердженням понесення яких є квитанція до прибуткового касового ордера №65 від 31.08.2022 на суму 5 000, 00 грн та платіжна інструкція від 26.06.2023 на суму 24 853,92 грн, колегія суддів зазначає, що висновки оціночно-будівельної експертизи за № 18-22 від 07.09.2022 (сплачено позивачем 5000, 00 грн) та висновки судової оціночно-будівельної експертизи, проведеної Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз (сплачено позивачем 24 853, 92 грн) враховані судом при прийнятті рішення, у зв'язку з чим правомірним є покладення на відповідача судових витрат, які поніс позивач на оплату експертиз та правничої допомоги у повному обсязі (розмірі) їх понесення.
Враховуючи викладені вище обставини, керуючись ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу та судових витрат на оплату експертиз, стосовно якої подано заяву, відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є співмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про стягнення з відповідача 44 853,92 грн витрат позивача, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому підстав для відмови в повному обсязі у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів не вбачає.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів надала вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
З огляду на вказані обставини, апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 у справі №705/4132/19 підлягає задоволенню, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 у справі №705/4132/19 зміні з викладенням резолютивної частини в редакції даної постанови.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 у справі №705/4132/19 задовольнити.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2025 у справі №705/4132/19 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
« 1.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Фінанс» (03115, м. Київ, вул. Ореста Васкула, 30/32, код ЄДРПОУ 40371994) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 44 853,92 грн витрат позивача, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції».
3.Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
4. Матеріали справи №705/4132/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 02.07.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко