01 липня 2025 р.Справа № 589/4136/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Прачук О.В., м. Шостка Шосткинського району Сумської області, по справі № 589/4136/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шостинського міськрайонного суду Сумської області з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - відповідач, Департамент) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якій позивач просив:
- визнати протиправною і скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2936291 від 29.08.2024, оформлену у відношенні ОСОБА_1 ;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Рішенням Шостинського міськрайонного суду Сумської області від 24 березня 2025 року у справі № 589/4136/24 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА № 2936291 від 29.08.2024 щодо ОСОБА_1 , провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 484,48 грн.
Департамент, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Шостинського міськрайонного суду Сумської області від 24 березня 2025 року у справі № 589/4136/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідачем вказано, що судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні не обґрунтовано підстави скасування постанови ЕНА № 2936291 від 29.08.2024 в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП, що є порушенням вимог частини третьої статті 242 КАС України.
Позивачем на апеляційну скаргу надано письмовий відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для зміни мотивів та підстав задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.08.2024 об 11:27:37 в с. Супрунівка, вул. Київська, 4Д водій ОСОБА_1 , керуючи ТЗ, рухався зі швидкістю 78 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 28 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР України, скоїв правопорушення передбачене ч.1 ст.122 КУпАП та керував ТЗ, будучи особою, позбавленою права керування ТЗ Дзержинським районним судом м. Харкова, чим порушив п.2.1. (а) ПДР України, скоїв правопорушення передбачене ч.4 ст.126 КУпАП, справи об'єднано ч.2 ст.36 КУпАП, ч.4 ст.126 КУпАП, ч.1 ст.122 КУпАП. Прийняте по справі рішення, вид адміністративного стягнення сума штрафу 20400 грн.
В той же час, постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.04.2024, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та яка слугувала підставою винесення щодо позивача оскаржуваної постанови - скасована постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року.
Задовольняючи вимоги позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з принципу презумпції невинуватості, оскільки всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Таким чином, судом першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано постанову і закрито справу про адміністративне правопорушення.
Натомість, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави та мотиви прийнятого судом першої інстанції рішення підлягають зміні, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У відповідності до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (стаття 53 Закону України «Про дорожній рух»).
Згідно із пунктів 8, 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За приписами частин першої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Окрім того, частиною другою статті 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Частиною третьою статті 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, тоді як в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення посадова особа зобов'язана з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 КУпАП.
В розумінні статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення покладено на суб'єкта владних повноважень, а відтак у випадку заперечення факту вчинення правопорушення, суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, в силу вимог частини другої статті 77 КАС України, повинен довести правомірність своїх дій та прийняття відповідних рішень.
Сама постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення не є доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки містить лише опис обставин, які визнані відповідачем підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2936291 від 29.08.2024, винесеної інспектором 2 взводу 4 роти 1 бат. Управління патрульної поліції в Полтавській області Дігтярем М.О., 29.08.2024 об 11:27:37 в с. Супрунівка, вул. Київська, 4Д водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, рухався зі швидкістю 78 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 28 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР України, скоїв правопорушення передбачене ч.1 ст.122 КУпАП та керував транспортним засобом, будучи особою, позбавленою права керування транспортним засобом Дзержинським районним судом м. Харкова, чим порушив п.2.1. (а) ПДР України, скоївши правопорушення передбачене ч.4 ст.126 КУпАП. Справи за вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.4 ст.126 та ч.1 ст.122 КУпАП об'єднано згідно ч.2 ст.36 КУпАП. За результатами розгляду справи до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 20400 грн.
У відповідності до приписів статті 36 КУпАП передбачено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Таким чином з приведеного вбачається, що позивача визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 126 КУпАП та частиною першою статті 122 КУпАП та накладено стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, зокрема, за частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Так, частиною четвертою статті 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Пунктом 2 частини першої статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Тобто, поліцейський має право вимагати у водія пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Зі матеріалів справи встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова (нині Шевченківський районний суд міста Харкова) від 18 квітня 2024 року у справі №638/3797/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп., з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.
Тобто на момент винесення оспорюваної постанови у даній справі (29.08.2024) позивач був позбавлений права керування транспортними засобами строком на один рік (зокрема, до 18.04.2025).
Натомість, постановою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року у справі №638/3797/24 постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 18 квітня 2024 року щодо ОСОБА_1 - скасовано, провадження по справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Таким чином, вже на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі (24.03.2025), позивач не вважався особою, яка була позбавлена права керування транспортними засобами.
Отже, в ході розгляду справи встановлено, що для притягнення позивача до адміністративної відповідності за частиною четвертою статті 126 КУпАП відсутні правові підстави.
Виходячи з приведеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2936291 від 29.08.2024, в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне.
Так, як дійсно зазначає відповідач у своїй апеляційній скарзі, у оскаржуваному рішенні відсутні висновки суду першої інстанції про підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2936291 від 29.08.2024, в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 122 КУпАП.
Отже, суд апеляційної інстанції оглянувши наявні у справі докази прийшов до таких висновків.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту ПДР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України (п.1.1 ПДР). Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими (п.1.3 ПДР).
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків (п.1.5 ПДР).
Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила (п.1.4 ПДР).
Відповідно до пункту 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
У відповідності до частини першої статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до підпункту 9 частини першої статті 31 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закону № 580-VII), поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з вимогами частини першої статті 40 Закон № 580-VIII поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2936291 від 29.08.2024, винесеної інспектором 2 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Дігтяр М.О. колегією суддів встановлено, що 29 серпня 2024 року об 11:27:37 в с. Супрунівка, вул. Київська, 4Д водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом HONDA Accord з номерним знаком НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 78 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 28 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР України, скоїв правопорушення передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. При цьому, швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху транспортних засобів TruCаM LTI 20/20 № ТС000800.
Таким чином порушення, визначеного п.12.4 ПДР України, обмеження швидкості руху зафіксовано відповідачем за допомогою відповідного технічного засобу TruCAM TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС000800).
Так, на підтвердження обставин вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем надано до суду оптичний диск з відеозаписами з місця розгляду справи та вчинення безпосередньо самого правопорушення.
Колегія суддів переглянувши вказані відеозаписи встановила, що на них дійсно відображено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а також обставини розгляду справи на місці зупинки транспортного засобу.
Доводи позивача, які викладено у відзиві на апеляційну скаргу про те, що в силу приписів статті 40 Закону № 580-VIII відповідач не мав права використовувати зазначений засіб вимірювальної техніки в ручному режимі, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Так, виходячи з приписів статті 40 Закон № 580-VIII колегія суддів вважає, що вказаною нормою дозволено працівникам поліції використовувати технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, і такі прилади можуть закріплювати на однострої, а також можуть монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. При цьому, зазначена норма не містить приписів про обов'язкове закріплення таких засобів виключно стаціонарно.
При цьому, лазерний вимірювач TruCАМ відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, та, крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCАМ також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювання швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
Лазерний вимірювач швидкості TruCАМ LTІ 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Під час вимірювання швидкості руху, поліцейський виконує наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискає спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і здійснює запис.
Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 21.11.2023 № 22-01/29483 (а.с. 59 том 1), лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCаM LTI 20/20 № ТС000800, може мати максимально допустиму похибку при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі становить +/- 2 м/год в діапазоні від 2 до 200 км/год, а також +/- 1% в діапазоні від 201 до 320 км/год.
Таким чином, з приведеного вище вбачається, що лазерне вимірювання швидкості транспортних засобів за допомогою приладу TruCаM LTI 20/20 № ТС000800 може здійснюватися як в ручному, так і в автоматичному режимах, а тому користування приладом у ручному режимі не є порушенням.
Відтак, колегія суддів вважає помилковими твердження позивача про те, що в силу приписів статті 40 Закону № 580-VIII відповідач не мав права використовувати зазначений засіб вимірювальної техніки в ручному режимі, оскільки наведена норма закону не виключає можливість використання органами поліції вимірювачів швидкості руху, які не є стаціонарно встановленими.
Отже, і припущення позивача про те, що утримання такого приладу поліцейським в руці, вимірюючи швидкість в ручному режимі можливий (умисний або випадковий) рух рукою, що надає збільшення швидкості транспортного засобу на кілька км/год, є неприйнятним.
Твердження позивача, які викладено у відзиві на апеляційну скаргу про те, що контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 та 5.76), колегія суддів безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 "Фото, відео фіксування порушень Правил дорожнього руху" інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.
З листа Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Полтавській області за вих.№746/09 2173/09/217-1429 від 05.08.2024 встановлено, що у населеному пункті Супрунівка на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-03 Київ-Харків- Довжанський знак 5.76 встановлено на 331 км+500 м (праворуч узбіччя) та на 333км+100 м (ліворуч узбіччя) (а.с. 63 том 1).
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom", згідно з висновком якого, будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати значної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог Правил дорожнього руху та, в тому числі, швидкісного режиму у населеному пункті.
Також, колегія суддів звертає увагу, що навіть за відсутності такого знаку в населеному пункті водій зобов'язаний у будь-якому випадку стежити за безпекою та дорожньою обстановкою, особливо в межах населеного пункту.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача, які викладено у відзиві на апеляційну скаргу.
З огляду на встановлені судом обставини, колегія суддів вважає, що факт порушення п.12.4 ПДР України за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною першою статті 122 КУпАП, повністю підтверджується наданими відповідачем до матеріалів справи доказами.
Разом з тим, в ході розгляду справи було встановлено, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП є незаконним, оскільки відсутні достатні для того підстави, що не заперечувалось у апеляційній скарзі відповідачем.
При цьому, постановою серії ЕНА № 2936291 від 29.08.2024, позивача визнано винним за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 126 КУпАП та частиною першою статті 122 КУпАП, а в силу приписів частини другої статті 36 КУпАП стягнення на позивача було накладено в межах санкції визначеної частиною четвертою статті 126 КУпАП, яка передбачає більший розмір штрафу, ніж санкції частини першої статті 122 КУпАП.
Зокрема, санкція частини четвертої статті 126 КУпАП передбачає накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в той час як санкція частини першої статті 122 КУпАП - штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак, враховуючи, що адміністративне стягнення було накладено в порядку статті 36 КУпАП, тобто за сукупністю двох правопорушень у межах санкції за більш серйозне правопорушення, а одне з них визнане незаконним, підстави для збереження чинності постанови відсутні.
На переконання колегії суддів, якщо адміністративне стягнення призначено в порядку статті 36 КУпАП, а правопорушення, яке мало більш сувору санкцію, скасоване, постанова підлягає скасуванню повністю, оскільки в її межах суд не наділений повноваженнями визначати вид та розмір адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення щодо якого оскаржуваною постановою не було визначено стягнення.
За змістом оскаржуваної постанови до позивача застосовано адміністративне стягнення за більш серйозне правопорушення із числа вчинених, а саме, за частиною четвертою статті 126 КУпАП, а за частиною першою статті 122 КУпАП - адміністративне стягнення не визначалось. В той же час, суд апеляційної інстанції наділений повноваженнями оцінювати правомірність прийнятого рішення, однак у суду відсутні повноваження визначати вид та розмір адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення, щодо якого стягнення не визначалось суб'єктом, яким складено постанову.
Таким чином, постанова серії ЕНА № 2936291 від 29.08.2024 підлягає скасуванню повністю, оскільки її правова підстава була спростована, а суд позбавлений можливості застосувати адміністративне стягнення за менш серйозне правопорушення, за яке не було накладено на позивача адміністративне стягнення.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає і про неможливість направлення справи в частині правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, до органу поліції на новий розгляд, оскільки на момент ухвалення судового рішення строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені статтею 38 КУпАП, вже закінчилися.
Згідно з частиною першою статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення.
У даному випадку постанова серії ЕНА № 2936291 була винесена 29 серпня 2024 року, а рішення суду ухвалюється вже після спливу двомісячного строку, встановленого для розгляду справи. Відповідно, навіть у разі встановлення обставин, які потребують повторного розгляду питання про притягнення позивача до відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП, направлення матеріалів справи до органу поліції стало би безрезультатним через неможливість вирішення питання про притягнення до відповідальності повторно, у зв'язку зі спливом строків давності.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що справа не підлягає повторному розгляду, а постанова підлягає скасуванню в повному обсязі без можливості відновлення адміністративного провадження щодо частини першої статті 122 КУпАП.
Інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді апеляційної інстанції та не впливають на висновки суду, викладені у даному рішенні.
Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на зазначене вище, враховуючи часткове неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, рішення Шостинського міськрайонного суду Сумської області від 24 березня 2025 року у справі № 589/4136/24 підлягає зміні в частині мотивів і підстав його прийняття.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.03.2025 по справі № 589/4136/24 частково змінити в частині мотивів та підстав задоволення позовних вимог.
В іншій частині рішення Шостинського міськрайонного суду Сумської області від 24 березня 2025 року у справі № 589/4136/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова