Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 липня 2025 року Справа№640/10014/21
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Київської міської прокуратури (далі - відповідач), де просить суду:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні;
стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу, у зв'язку зі звільненням у розмірі 22 961,64 грн;
нарахувати та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2020 по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає таке.
Позивач у період з 30.04.2004 по 10.09.2020 працювала в органах прокуратури України, безперервний стаж роботи понад 17 років.
Наказом від 09.09.2020 позивача звільнено з посади, у зв'язку із неуспішним проходженням атестації з 10.09.2020. Водночас при остаточному розрахунку при звільненні позивачу не було виплачено усі належні їй кошти, а саме - вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
На звернення позивача з цього приводу листом Київської міської прокуратури від 11.03.2020 повідомлено, що ст. 44 КЗпП України не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у разі припинення з працівником трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Вважаючи вказане порушенням своїх прав, позивач звернулась за захистом до суду.
Також у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2020 по день ухвалення судового рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2021 відкрито провадження у справі для її розгляду у порядку спрощеного письмового провадження.
Відповідно до пункту 2 розділу II Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу №640/10014/21 передано на розгляд Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.04.2025 адміністративну справу №640/10014/21 прийнято до провадження. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Буряк І.В. в порядку спрощеного позовного провадження у строк, встановлений статтею 258 КАС України.
Зобов'язано учасників справи протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання цієї ухвали надати суду письмові пояснення та/або заяву у разі зміни фактичних обставин у цій справі, вибуття, необхідності залучення або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, а також у разі врегулювання спору.
Повідомлено учасникам справи, що документи, заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення та ін. можуть бути подані до суду шляхом направлення їх: через підсистему "Електронний суд".
Наявний у матеріалах справи відзив Київської міської прокуратури свідчить про незгоду із доводами позивача та містить прохання у позові відмовити з огляду на таке.
Положеннями ст. 44 КЗпП України передбачена виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та пп. 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП України. Водночас позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», яка не передбачає відповідної виплати.
Таким чином, зазначає відповідач, із позивачем проведено повний розрахунок при звільнення, а заявлені вимоги є необґрунтованими.
Водночас рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 у справі № 640/24630/21 поновлено позивача з 11.09.2020 на посаді в Київській міській прокуратурі, яка рівнозначна посаді прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва та органів прокуратури.
Фактичні обставини установлені судом.
Позивач у період з 30.04.2004 по 10.09.2020 працювала на посадах в органах прокуратури України, що підтверджується відомостями трудової книжки ОСОБА_2 серія НОМЕР_1 .
Наказом Прокурора міста Києва від 09.09.2020 № 1881к позивача звільнено з посади прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури м. Києва та органів прокуратури, у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 10.09.2020.
Відповідно до розрахункового листа за 2020 рік у зв'язку зі звільненням позивачу нараховано: оплата за окладом - 2 083,64 грн; оплата за виконання ОВР - 2 166,98 грн; компенсація відпустки - 69 311,97 грн; індексація - 53,16 грн; за вислугу років - 625,09 грн; премія щомісячна - 3 656,78 грн.
Позивач звернулася до відповідача із листом щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні та у відповідь отримала лист Київської міської прокуратури від 11.03.2020 №21-48 вих. 21, де їй повідомлено, що ст. 44 КЗпП України не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у разі припинення з працівником трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 у справі №640/24630/21 позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури м. Києва (прокурора м. Києва) від 09.09.2020 № 1881к та поновлено ОСОБА_2 з 11.09.2020 на посаді в Київській міській прокуратурі, яка рівнозначна посаді прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва та органів прокуратури.
Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.09.2020 по 29.01.2021 у розмірі 113 041,92 грн.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача з 11.09.2020 на посаді, яка рівнозначна посаді прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва та органів прокуратури та в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 24 727,92 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 апеляційні скарги Київської міської прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 змінено в мотивувальній частині. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.01.2024 касаційні скарги Київської міської прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01 2021 оскаржуваній частині змінено, викладено пункт 3 його резолютивної частини у такій редакції: «Поновити ОСОБА_2 з 11.09.2020 на посаді прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності Управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури міста Києва».
Змінено мотивувальну частину постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 у вказаній частині з урахуванням висновків, наведених у цій постанові Верховного Суду.
Правова позиція суду обґрунтована таким.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України «Про прокуратуру» (далі Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення унормовано статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, як вже суд зазначив вище, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічні правові висновки неодноразово висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої вказаної статті).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно із статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, суд наголошує, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено.
Також суд звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Отже, позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, у постанові від 27.01.2021, у постанові від 25.02.2021 у справі №640/8451/20, від 28.03.2025 у справі №360/572/21.
Окрім того, ще одним спірним питанням, що постало перед судом у межах цієї справи є наявність/відсутність підстав для стягнення на користь позивача вихідної допомоги, що мала бути нарахована та виплачена при звільненні, за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про скасування наказу про звільнення.
Вказане питання перебувало на розгляді у Верховному Суді й, зокрема у постанові від 28.03.2025 у справі №360/572/21, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.
Право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення. Факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.
Суд перевіряє правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень станом на момент виникнення спірних правовідносин [у цій справі - на момент звільнення].
Колегія суддів підтримала висновок суду апеляційної інстанції про те, що вихідну допомогу ОСОБА_1 мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв'язку з чим і виник спір), а тому наявні підстави для стягнення/нарахування цієї допомоги.
З урахуванням викладеного, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України.
Отже, ґрунтуючись на викладеному, суд констатує, що позивач має право як на вихідну допомогу при звільненні, так і на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2020 по день ухвалення судового рішення.
Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Кодекс Законів про Працю України (далі - КЗпП України).
Стаття 116. (у редакції, чинній на момент звільнення позивача)
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (у редакції, чинній на момент звільнення позивача)
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Стаття 116. (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022)
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022)
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
Аналіз наведених правових норм та висновків Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Щодо встановлення обмежувального 6 місячного періоду стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Період затримки розрахунку при звільненні, що є спірним у цій справі, можна умовно поділити на дві частини до 19.07.2022 (до внесення змін до статті 117 КЗпП України) та з 19.07.2022 (після внесення змін до статті 117 КЗпП України).
За редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 11.09.2020 (з моменту початку перебігу прострочення розрахунку при звільненні) по 18.07.2022, час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, не обмежувався.
Водночас, за редакцією статті 117 КЗпП України, яка діяла у період, починаючи з 19.07.2022 і по дату ухвалення рішення у справі (30.06.2025), час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, був обмежений шістьма місяцями.
З огляду на викладені обставини, до правовідносин, які мали місце з 11.09.2020 по 18.07.2022, судом у даній справі застосовуються положення статті 117 КЗпП України у редакції до внесення до неї змін Законом № 2352-IX, а до правовідносин, які мали місце, починаючи з 19.07.2022 - положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла після внесення до неї змін Законом № 2352-IX.
Аналогічні за своїм змістом висновки були наведені у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.
Отже, приймаючи до уваги те, що редакція статті 117 КЗпП України, яка діяла у період з 11.09.2019 по 18.07.2022, не обмежувала час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає оплаті середнім заробітком, нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю за цей період є цілком правомірним.
Щодо визначення розміру середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні (за період з 11.09.2019 по 18.07.2022) та застосування принципу співмірності, суд виходить з таких міркувань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (застосовується судом у редакції, чинній на момент звільнення позивача)
I. Загальні положення
1. Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
II. Період, за яким обчислюється середня заробітна плата
Пункт 2. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
IV. Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати
8. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Водночас, суд керується таким.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Такі висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
З огляду на вказане, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується відповідно і розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Відповідно до довідки Київської міської прокуратури від 28.01.2021 сума середньої заробітної плати позивача за два місяці складає 22 961,64 грн., відповідно сума середньоденної заробітної плати - 1 177,52 грн.
Розмір вихідної допомоги, що мав бути сплачений позивачу відповідачем при звільненні - 22 961,64 грн, заперечень з цього приводу відповідачем не висловлювалося.
При звільненні позивачу сплачено 77 897,62 грн (згідно складових грошового забезпечення, визначених у розрахунковому листі за 2020 рік), сума недоплати 22 961,64 грн, тобто загальна сума, що мала бути сплачена позивачу - 100 859,26 грн.
У відсотковому відношенні до загальної суми, що мала бути сплачена (100 859,26 грн) сума недоплати (22 961,64 грн) становить 22,7%
22,7 % від середньоденного заробітку (1177,52 грн) складає 267,30 грн., множимо на кількість днів затримки (468) отримуємо суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні - 125 096,4 грн.
Щодо періоду з 19.07.2022 по 30.06.2025 - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату шестимісячним періодом (184 календарних дні), проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив, доречно зазначити таке.
Так, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 216 663,68 грн. (184 дн.* 1 177,52).
Відтак, загальна сума середнього заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2020 по 30.06.2025 становить 341 760,08 грн. (216 663,68 + 125 096,4)
Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібного наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а).
На підставі викладеного, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити повністю.
Підстави для розподілу судового збору - відсутні.
Керуючись статями 9, 19, 72-79, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, ЄДРПОУ 02910019) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Київської міської прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
Стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу, у зв'язку зі звільненням у розмірі 22 961 (двадцять дві тисячі дев'ятсот шістдесят одна) грн 64 коп.
Стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2020 по день ухвалення судового рішення у розмірі 341 760 (триста сорок одна тисяча сімсот шістдесят) грн 08 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі - 01.07.2025
Суддя І.В. Буряк