Номер провадження: 11-сс/813/1020/25
Справа № 947/11507/25 1-кс/947/6271/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11 червня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
представника власників майна ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2025 року про відмову у арешті майна в рамках кримінального провадження №12022160000000482, внесеного до ЄРДР 12 липня 2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255-3, ч.4 ст.189, ч.1 ст.255-2, ч.5 ст.255, ч.3 ст.307, ч.2 ст.307 КК України,-
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна, яке вилучене 04.04.2025 року у ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти у кількості 140 банкнот номіналом 1000 гривень, 60 банкнот номіналом 500 гривень, 2 банкноти номіналом 100 доларів США, 3 банкноти номіналом 100 Євро, 4 банкноти номіналом 50 Євро, мобільний телефон марки «Samsung» моделі Galaxy A, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 з номером телефону НОМЕР_3 ,мобільний телефон марки «Iphone Apple 7» з пошкодженням на склі.
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що сторона обвинувачення не обґрунтувала необхідності накладення арешту на вилучене майно, яке належить третій особі.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою та незаконною з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та такою, що підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що підставою накладення арешту на майно є його відповідність переліку майна, зазначеного у ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 170 КПК України, на яке може бути накладено арешт, а саме, те що воно обґрунтовано являється та визнано речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, у зв'язку з тим, що вказане майно підлягає спеціальній конфіскації, а також необхідність забезпечення потреб досудового розслідування, що проявляється у недопущенні втрати речових доказів.
На підставі наведеного, прокурор просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвали, якою задовольнити клопотання прокурора про арешт майна, яке вилучене 04.04.2025 року у ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти у кількості 140 банкнот номіналом 1000 гривень, 60 банкнот номіналом 500 гривень, 2 банкноти номіналом 100 доларів США, 3 банкноти номіналом 100 Євро, 4 банкноти номіналом 50 Євро, мобільний телефон марки «Samsung» моделі Galaxy A, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 з номером телефону НОМЕР_3 ,мобільний телефон марки «Iphone Apple 7» з пошкодженням на склі, шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження вказаним майном.
Уважаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, представник власників майна ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , подала письмові заперечення.
За змістом заперечень посилається на те, що апеляційна скарга прокурора містить лише наведенням фактичних обставин справи, цитуванням вимог кримінального процесуального закону та узагальненим посиланням на те, що накладення арешту необхідне для забезпечення можливості встановлення важливих обставин в кримінальному провадженні, не зазначаючи про те, яке відношення до кримінальних правопорушень, за якими здійснюється досудове розслідування має ОСОБА_8 та його мати ОСОБА_9 , майно яких було вилучено під час обшуку. При цьому, ОСОБА_8 не є ні підозрюваним, ні обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні, а було допитано 10.04.2025 у якості свідка.
Звертає увагу, що адреса, за якою проведено обшук, не є місцем мешкання ОСОБА_8 , який проживає за місцем своєї реєстрації в Болградському районі. За цією адресою мешкають батьки ОСОБА_8 - ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , про що було повідомлено слідчому під час проведення обшуку. Також, слідчого було повідомлено про те, що мобільний телефон належить матері ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , яка не заперечувала проти його огляду під час обшуку. За таких обставин слідчий повинен був на місці оглянути телефон ОСОБА_9 , побачити, що в ньому немає нічого корисного для слідства і не вилучати його. Також, слідчого було повідомлено про те, що гроші, які знаходяться в квартирі, є заощадженнями ОСОБА_9 , яка працює машиністом, та її чоловік ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом 1 групи безстроково та потребує стороннього догляду.
Крім того, з моменту проведення обшуку - 04.04.2025 минуло вже два місяці, яких було більш ніж достатньо органу досудового розслідування для того, щоб оглянути вилучені мобільні телефони та зібрати якісь докази на підтвердження доводів прокурора про необхідність накладення арешту на вилучене майно.
З урахуванням вищевикладеного вважаю, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки є необґрунтованою, не підтверджується матеріалами досудового розслідування, прокурором та слідчим не доведено наявність підстав для арешту мобільного телефону ОСОБА_8 , а також мобільного телефону та грошових коштів ОСОБА_9 .
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник власників майна ОСОБА_7 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Мотиви апеляційного суду.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення колегія суддів враховує наступне.
За змістом конституційних норм та положень кримінального процесуального законодавства тягар доведеності обґрунтованості тверджень клопотань про необхідність накладення арешту на майно, покладений на органи досудового розслідування, - ініціаторів клопотань та прокурора.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Відмовляючи у задоволені клопотання про накладення арешту на майно слідчий судді прийшов до висновку, що прокурором не доведено, що транспортний засіб містить сліди злочину, та відповідає ст. 98 КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно статей 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно клопотання про арешт майна, невстановлені особи, діючи спільно з членами злочинної організації ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (обвинувальний акт відносно яких розглядається судом), у період з грудня 2020 року по 07.03.2021, вчиняли протиправні дії, пов'язані з незаконним вимаганням грошових коштів від потерпілого ОСОБА_13 та поширювали злочинний вплив у суспільстві на території Одеського регіону.
Також, приблизно у лютому-березні 2021 року, невстановлена особа звернулась до ОСОБА_14 (обвинувальний акт відносно якого наразі розглядається судом), для застосування його злочинного впливу на ОСОБА_15 , здійснення погроз, застосування фізичного насилля та інших злочинних методів, спрямованих на незаконний примус потерпілого до повернення зазначеній невстановленій особі боргу у сумі 5500 доларів США.
Крім того, невстановлені особи, які діючи спільно з членами злочинної організації ОСОБА_16 (який перебуває у міжнародному розшуку), ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 та ОСОБА_18 (обвинувальний акт відносно яких розглядається судом), та які здійснюють та поширюють у суспільстві злочинний вплив, 04.08.2022 організували, сприяли у проведенні та взяли участь у злочинному зібранні (сходці) на території ДУ «Одеський слідчий ізолятор», з використанням засобів зв'язку, для планування розподілу сфер злочинного впливу.
Крім того, встановлено факт діяльності на території м. Одеси та Одеської області злочинної організації під керуванням суб'єкта підвищеного злочинного впливу - «вора в законі» ОСОБА_16 (який перебуває у міжнародному розшуку), до складу якої увійшли: ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 (обвинувальний акт відносно яких розглядається судом), ОСОБА_19 (який перебуває у міжнародному розшуку), ОСОБА_20 (обвинувальний акт відносно якого розглядається судом), ОСОБА_21 (який перебуває у міжнародному розшуку) та інші невстановлені особи, які поширювали злочинний вплив у суспільстві на території Одеського регіону.
Крім того, установлено, що член злочинної організації ОСОБА_20 (обвинувальний акт відносно якого розглядається судом) та інші невстановлені особи, здійснювали збут особливо небезпечних наркотичних засобів в ДУ «Одеська виправна колонія № 14».
Таким чином, з матеріалів досудового розслідування вбачається що невстановлені члени злочинної організації, створеної та керованої так званим «вором в законі» ОСОБА_16 , та інші невстановлені особи, які не входять до складу злочинного угруповання, продовжують діяти під керівництвом лідера злочинного угруповання на території Одеської області, з метою поширення та встановлення злочинного впливу у суспільстві, координації злочинної діяльності, наповнення так званого «воровського общака» та отримання незаконного прибутку за рахунок вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.
На виконання доручення прокурора, щодо встановлення відомостей про осіб, причетних до участі спільно з ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 та ОСОБА_21 у вчиненні кримінальних правопорушень на території Одеської області та інших регіонів України, отримано інформацію про перелік осіб, які входять до кола, наближеного до так званого «вора в законі» ОСОБА_16 , а також які відповідно до свого статусу у кримінальному середовищі Одеського регіону, своїх переконань та образу життя, особистих якостей, підтримують неписані «воровські традиції», поширюють у суспільстві злочинний вплив або сприяють у його поширенні іншими суб'єктами, а також є особами, які діють під злочинним впливом так званих «ворів у законі», та які прямо чи опосередковано можуть бути причетними до вчинення тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень на території м. Одеси та Одеської області.
В рамках вказаного кримінального провадження, 04.04.2025 року проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого було виявлено та в подальшому вилучено: грошові кошти у кількості 140 банкнот номіналом 1000 гривень, 60 банкнот номіналом 500 гривень, 2 банкноти номіналом 100 доларів США, 3 банкноти номіналом 100 Євро, 4 банкноти номіналом 50 Євро, мобільний телефон марки «Samsung» моделі Galaxy A, imei1: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 з номером телефону НОМЕР_3 ,мобільний телефон марки «Iphone Apple 7» з пошкодженням на склі.
Так дослідивши матеріали клопотання та додані до нього додатки апеляційний суд звертає увагу, що у клопотанні про накладення арешту на майно прокурор послався на те, що вищевказане майно є речовим доказом у даному кримінальному провадженні. При цьому, окрім посилання на ст. 98 КПК України та формального декларування ст. 170 КПК України, прокурор не вказує та не конкретизує підставу та мету відповідно до вказаних норм закону по кожному окремо виду вилученого майна та не наводить обґрунтування необхідності такого арешту по кожному виду майна, не вказує кому належить це майно та хто є його володільцем, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, та яким саме критеріям згідно ст. 98 КПК України це майно відповідає у зв'язку з досудовим розслідуванням, що триває.
Водночас, з огляду на обставини зазначені у клопотанні посилання прокурора на те, що виявлене та вилучене майно за адресою: АДРЕСА_1 , має суттєве значення для встановлення істини у кримінальному провадженні є безпідставними, оскільки, прокурором не доведено, що вилучені під час обшуку предмети та речі можуть містити на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та у подальшому можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження за правовою кваліфікацією ч.1 ст.255-3, ч.4 ст.189, ч.1 ст.255-2, ч.5 ст.255, ч.3 ст.307, ч.2 ст.307 КК України.
Апеляційний суд погоджується з висновками слідчого судді про відмову у задоволення клопотання про накладення арешту на майно, оскільки прокурором під час розгляду в судовому засіданні не доведено обставини, визначені ст.ст. 132, 170, 171 КПК України, а також правові підстави для арешту майна, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Враховуючи наведене, аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального Закону, а доводи апеляційної скарги прокурора не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2025 року про відмову у арешті майна в рамках кримінального провадження №12022160000000482, внесеного до ЄРДР 12 липня 2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.255-3, ч.4 ст.189, ч.1 ст.255-2, ч.5 ст.255, ч.3 ст.307, ч.2 ст.307 КК України,-залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4