Справа № 127/2564/25
Провадження № 22-ц/801/1203/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
Доповідач:Ковальчук О. В.
30 червня 2025 рокуСправа № 127/2564/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 31 березня 2025 року у м. Вінниці під головуванням судді цього суду Романюк Л.Ф., дата складання повного судового рішення відповідає даті його ухвалення,
У січні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини.
Позов мотивувала тим, що 26.09.2020 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .
На даний час відповідач проживає окремо, позивач знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до її з-річного віку. Відповідач надає добровільно матеріальну допомогу, але позивач не впевнена, що після розлучення так буде і надалі. Джерел доходу, окрім соціальних виплат, по догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку немає.
За таких обставин, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дати подачі позову і до досягнення дитиною трирічного віку.
31.03.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено частково. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 23.01.2025 року і до досягнення сином трирічного віку.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення змінити в частині розміру аліментів, які необхідно стягувати з ОСОБА_2 на її утримання, визначивши такий розмір у 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 .
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що відповідач може сплачувати аліменти у визначеному позивачем розміру, оскільки він молодого віку, є здоровим та працездатним, інших осіб на утриманні немає.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Враховуючи ціну пред'явленого позову та те, що цей позов не віднесено до категорії позовів, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, тому відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що 26.09.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб (зворот а.с. 2).
ІНФОРМАЦІЯ_1 від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 22.12.2023 року (а.с. 2).
Відповідно до копії довідки ОСББ «Міраж 54А» ОСОБА_3 проживає разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.3).
Згідно із витягом з наказу № 54/в-оп від 09.04.2024 року ОСОБА_1 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 09.04.2024 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (зворот а.с. 3).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 84 СК України, вказав, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання незалежно від того чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. При цьому, відповідач не надав відомостей про те, що він не має можливості надавати матеріальну допомогу дружині та не повідомив про своє матеріальне становище, стан здоров'я, наявність інших утриманців, тощо.
Визначаючись щодо розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, суд вважав необґрунтованим розмір заявлених аліментів на утримання дружини в розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 .
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, визначаючи, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини зі всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 .
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, виходячи з наступного.
За приписами ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Частини друга, четверта, шоста статті 84 СК України передбачають, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Право на аліменти у дружини (чоловіка) виникає як у період шлюбу, так і після його розірвання, а також якщо шлюб не був офіційно зареєстрований.
Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.
Сімейного законодавства України передбачає право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить дружині - матері незалежно від цієї обставини.
Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що у дружини виникає право на отримання аліментів за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: проживання разом із їх спільною дитиною, яка не досягла трьох років, та наявність у чоловіка достатніх коштів на надання матеріальної допомоги (аліментів).
Згідно із статтею 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17 липня 1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Відповідно до статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного до досягнення дитиною трирічного віку.
Згідно із частинами першою, другою статті 76 цього Кодексу розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
На підставі частини 1 статті 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно частини другої статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.
Частиною четвертою статті 84 СК України встановлено, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Верховний суд у постанові від 13 червня 2019 року у справі № 201/2097/17 (провадження № 61-26230 ск 18) вказав, що у частинах другій та четвертій статті 84 СК України передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
Визначальним на підставі цієї норми закону є наявність у дружини права на утримання, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища.
Також Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 487/5798/20 (провадження № 61-13023св21) зазначив, що тлумачення частини другої статті 84, частини другої статті 91 СК України свідчить, що для виникнення права на утримання потрібна сукупність таких умов: проживання з жінкою (чоловіком) дитини, яка не досягла трьох років; походження дитини від жінки, чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (кровне споріднення) або наявність між ними іншого юридичного значущого зв'язку (усиновлення); можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до наведеного, матеріальне становище платника аліментів є предметом доказування.
Таким чином, суд першої інстанції, з'ясувавши, що доказів, які б свідчили про неможливість відповідачем сплачувати аліменти, до суду першої інстанції надано не було, встановивши необхідні умови задля виникнення права у позивача (матері малолітньої дитини) на утримання до досягнення дитиною трирічного віку, дійшов правильного висновку про те, що батько ОСОБА_2 може сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За змістом ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із положеннями частини першої, четвертої, п'ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)).
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).
При цьому, позивачем не повідомлено про незадовільний стан здоров'я, ані її самої, ані дитини, а також не доведено неможливість отримання позивачем будь-якого утримання від своїх батьків, обставини чого передбачені законом до врахування при присудженні саме аліментів на утримання дружини.
Також до позовної заяви не було додано доказів, які б підтверджували дійсний розмір доходів відповідача, що є предметом доказування у цій справі та є визначальною умовою щодо визначення розміру аліментів, які необхідно стягувати із відповідача на користь позивача.
З урахуванням наведеного, виходячи з принципів розумності та справедливості, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром аліментів на утримання ОСОБА_1 в розмірі 1/6 частини зі всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 .
Таким чином, з огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та не дають підстав для висновку про невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2025 року - без змін.
Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
О. С. Панасюк