Справа № 127/40136/24
Провадження № 22-ц/801/1314/2025
Категорія: 69
Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П.
Доповідач:Береговий О. Ю.
26 червня 2025 рокуСправа № 127/40136/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Ковальчука О.В. Сала Т.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бевз Оксани Іванівни на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2025 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Короля О.П., дата складення повного тексту рішення 10 квітня 2025 року,
встановив:
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що шлюб між сторонами зареєстрований 22 січня 1983 року відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 142.
Вважає, що шлюбні відносини між сторонами припинені у зв'язку з різними поглядами на життя та прагненнями, втратою почуттів любові та поваги. В результаті чого з 2019 року сторони перестали проживати однією сім'єю, вести домашнє господарство, розуміти один одного, чим шлюбні відносини припинились.
Позивач також зазначив, що в результаті тривалих роздумів та розмов сторонами було прийнято спільне рішення, що сім'я розпалась остаточно, зберегти її неможливо.
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, в якому він просив між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22 січня 1983 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис №142.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2025 року позов задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22 січня 1983 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис №142.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2025 року мотивоване тим, що сторони сімейних стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть, а тому подальше сумісне життя подружжя і збереження сім'ї не можливе.
Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Бевз Оксана Іванівна подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання заявника суд попередньої інстанції ухвалюючи рішення помилково взяв до уваги пояснення лише позивача, зокрема щодо припинення шлюбних відносин у 2019 році. Натомість не врахував позицію відповідача щодо наміру зберегти сім'ю. Вважає необґрунтованими доводи позивача в частині розірвання шлюбу.
09 травня 2025 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кравчука Михайла Олександровича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в ній вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог. Поряд з цим вказав, що позивач не має бажання перебувати у шлюбі з відповідачкою.
06 червня 2025 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кравчука Михайла Олександровича надійшла заява в якій, зокрема, повідомив про факт домашнього насильства з боку відповідачки 04 червня 2024 року.
20 червня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бевз Оксани Іванівни надійшла заява про закриття провадження у справі у зв'язку із смертю позивача ОСОБА_1 . До вказаної заяви додано копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідно до якого вбачається, що ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розглянувши вказану заяву, з'ясувавши думку учасників справи, колегія суддів прийшла до висновку, що воно задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
У частині третій статті 377 ЦПК України зазначено, що у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи сторони у спорі чи припинення юридичної особи сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
Враховуючи наведене й те, що ОСОБА_1 помер після ухвалення рішення суду першої інстанції і спірні правовідносини не допускають правонаступництва, тому на виконання вимог частини третьої статті 377 ЦПК України апеляційний суд позбавлений можливості закрити провадження у справі та повинен перевірити законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені в відзиві на неї, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстрований 22.01.1983 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 142 (а.с. 3).
Відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2024 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП відносно свого чоловіка ОСОБА_1 , та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. (а.с. 36).
Відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП відносно своєї дружини ОСОБА_2 , та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. (а.с. 51).
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, сім'я фактично розпалась та зберегти її неможливо, оскільки збереження сім'ї призведе до порушення інтересів кожного з подружжя, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст. 24, 56 СК України.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі не навела обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що суд попередньої інстанції ухвалюючи рішення помилково взяв до уваги позицію лише позивача, зокрема щодо припинення шлюбних відносин у 2019 році, є неспроможними, оскільки не спростовують бажання позивача розірвати шлюбні відносини.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зазначення в оскаржуваному рішенні щодо припинення між сторонами шлюбних відносин у 2019 році є лише викладом позиції позивача, а не встановленою судом обставиною.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом не враховано позиції відповідача щодо наміру зберегти сім'ю не заслуговують на увагу, оскільки бажання зберегти шлюб має виявлятися від кожного з подружжя, а тому в разі, коли один із подружжя заперечує проти подальшого збереження шлюбу, примушування іншого до збереження шлюбу у судовому порядку, шляхом відмови у позові, буде порушувати законні права та інтереси іншого з подружжя, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про розірвання шлюбу.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
В задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бевз Оксани Іванівни про закриття провадження у справі відмовити.
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бевз Оксани Іванівни залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.В. Ковальчук
Т.Б. Сало