ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2025Справа № 910/4265/25
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва", м. Київ
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, м. Київ
про стягнення 96 620,83 грн, -
04.04.2025 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (відповідач) суми заборгованості в розмірі 94 112,57 грн, суми пені в розмірі 858,59 грн, суми 3% річних в розмірі 344,01 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 1 305,66 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №204/КК/602 від 17.01.2022 року в частині плати орендних платежів за період з січня 2025 року по березень 2025 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2025 року матеріали справи №910/4265/25 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у ній матеріалами.
12.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ним зазначено, що 18.03.2025 року відповідачем сплачено суму боргу на суму в розмірі 46 313,05 грн, а 11.04.2025 року відповідачем сплачено 46 868,81 грн, що в загальному розмірі становить 93 181,86 грн, а тому в позові слід відмовити, оскільки відповідач сплатив суму боргу.
14.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ним зазначено, що сплату в розмірі 46 313,05 грн позивачем враховано під час звернення до суду із даною позовною заявою. Також позивачем зазначено, що після звернення до суду відповідачем додатково сплачено суму боргу в розмірі 46 868,81 грн.
27.05.2025 року відповідачем подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що ним сплачено 16.05.2025 року залишок суми основного боргу в розмірі 47 243,76 грн.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
17.01.2022 між Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (орендар) та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (балансоутримувач) було укладено Договір оренди нерухомого, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №204/КК/602 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець і балангсоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6.1. Умов.
Відповідно до п. 4.1. Договору об'єктом оренди є нежитлове приміщення загальною площею 426,2 кв.м. (в тому числі 152,2 кв.м. - на 3 поверсі, 274,4 кв.м. на 4 поверсі), що розташоване в будинку №19 на Печерському узвозі.
Відповідно до п. 9.1. Договору місячна орендна плата становить 41 202,254 грн з урахуванням ПДВ.
Орендна плата спдачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. (п. 3.3. Договору).
За актом приймання-передачі майна від 15.02.2019 року орендодавець і балансоутримувач передали, а відповідач як орендар прийняв в орендне користування об'єкт оренди-нежилі приміщення.
Так, за період з січня 2025 року по березень 2025 року відповідач мав сплатити суму орендних платежів на суму в розмірі 140 425,62 грн (за січень 2025 року - 46 313,05 грн, за лютий 2025 року - 46 868,81 грн, за березень 2025 року - 47 243,76 грн).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за Договором, внаслідок чого за відповідачем у період з 01.01.2025 року по 31.03.2025 року утворилась заборгованість з орендної плати в розмірі 96 620,83 грн, що підтверджується розрахуком заборгованості, з урахуванням проведеної відповідачем оплати на суму в розмірі 46 313,05 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 94 112,57 гнр, інфляційні втрати у розмірі 1 305,66 грн та 3% річних у розмірі 344,01 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень стст 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом вище, згідно Договору відповідач є орендарем нежитлових приміщень зазначеного в Договорі.
Відповідно до п. 3.3. Договору орендна плата спдачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.
Так, за період з січня 2025 року по березень 2025 року відповідач, відповідно до умов Договору, мав сплатити суму орендних платежів на суму в розмірі 140 425,62 грн
З матеріалів справи вбачається, що за надані позивачем орендні послуги відповідач у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у період з 01.01.2025 року по 31.03.2025 року з орендної плати в розмірі 94 112,57 грн.
При цьому, з позовних матеріалів, вбачається, що відповідачем проведено розрахунок з позивачем, до моменту звернення позивач адо суду із даною позовною заявою, лише на суму в розмірі 46 313,05 грн (платіжні інструкції від 18.03.2025 року №190 нна суму 29 774,23 грн та №189 на суму 16 538,82 грн).
Отже, Суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за Договором по сплаті орендної плати підтверджується матеріалами справи на суму в розмірі 94 112,57 грн, що відповідачем належними доказами не спростовано і не оспорено.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вже зазначалось вище, пунктом 3.3. Договору сторони чітко визначили строки сплати орендних та інших платежів.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, до моменту звернення позивача до суду, не здійснив сплату по орендній платі за вказаний вище період, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 94 112,57 грн є обґрунтованими.
При цьому, судом враховано, що після звернення позивача до суду із даною позовною заявою, відповідачем здійснено погашення заборгованості у загальному розмірі 94 112,57 грн, що підтверджується наступними платіжними інструкціями:
- №277 від 11.04.2025 року на суму 30 131,52 грн;
- №278 від 11.04.2025 року на суму 16 737,29 грн;
- №521 від 16.05.2025 року на суму 16 871,18 грн;
- №522 від 16.05.2025 року на суму 30 372,58 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
При цьому, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального кодексу можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Отже, враховуючи, що відповідачем здійснено оплату заборгованості з орендної плати в повному обсязі, суд дійшов до висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основної заборговансті в розмірі 94 112,57 грн підлягає закритю, у зв'язку зі сплатою цієї частини суми боргу відповідачем.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 858,59 грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв'язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 858,59 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 1 305, грн та суму 3% річних у розмірі 344,01 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаною нормою законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що розрахунок здійснений вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 344,01 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 1 305,66 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов Договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 858,59 грн, сума 3% річних в розмірі 344,01 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 1 305,66 грн, а щодо основної суми заборгованості в розмірі 94 112,57 грн провадження у справі підлягає закриттю.
Судовий збір, у розмірі 3 028,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Провадження у справі №910/4265/25 щодо стягнення з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області суми заборгованості з в розмірі 94 112,57 грн закрити.
2. Позов задовольнити повністю.
3. Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ідентифікаційний код 42552598, адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4А) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва" (ідентифікаційний код 35692211, місцезнаходження: 01021, м. Київ, пров. Івана Мар'яненка, буд. 7) суму пені в розмірі 858,59 грн (вісімсот п'ятдесят вісім гривень 59 копійок), суму 3% річних в розмірі 344,01 грн (триста сорок чотири гривні 01 копійка), суму інфляційних втрат в розмірі 1 305,66 грн (одна тисяча триста п'ять гривень 66 копійок) та суму судового збору в розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ