ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.06.2025Справа № 910/8984/23
За позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн"
про стягнення 10 443 500,78 грн,
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Травянко Л.В. (в порядку самопредставництва);
від відповідача: Літвінов Р.О. (адвокат за довіреністю від 11.07.2023 року).
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства " Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн" (далі - відповідач) про стягнення 10 443 500,78 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 року (суддя Балац С.В.) позов задоволено частково та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Констракшн" на користь державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) невикористаний аванс в сумі 2 201 497,28 грн., 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами в сумі 880 598,91 грн., інфляційні втрати в сумі 1 121 662,86 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 63 056,39 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 року (судді Скрипка І.М. (головуючий), Хрипун О.О., Мальченко А.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 року у справі №910/8984/23 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 06.02.2025 (судді Колос І.Б. (головуючий), Булгакова І.В., Жайворонок Т.Є.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 року у справі №910/8984/23 у частині стягнення 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами у сумі 880 598, 91 грн та інфляційних втрат у сумі 1 121 662, 86 грн скасовано та справу № 910/8984/23 у частині вирішення питання про стягнення 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами, інфляційних втрат та розподіл судового збору направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи №910/8984/23 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 призначено підготовче засідання на 25.03.2025 року.
17.03.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідачем не допущено прострочення виконання зобов'язань з виконання частини будівельних робіт за Договором, оскільки невиконання робіт стало наслідком прострочення кредитора (позивача). Отже, відсутність вини відповідача виключає можливість застосування договірної відповідальності до відповідача.
18.03.2025 до суду від представника Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2025 задоволено заяву Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
В підготовчому засіданні 25.03.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 29.04.2025.
26.03.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що стягнення 1% та інфляційних втрат є правомірним, оскільки припинення договору має наслідком припинення зобов'язань підрядника, а зобов'язання відповідачем виконані не були, у зв'язку з чим і стягнуто було кошти авансу з останнього, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.
27.03.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких зазначено, що невикористання відповідачем авансу на виконання робіт було обумовлено тим, що позивачем не були усунуті обставини, які об'єктивно перешкоджали виконання відповідачем частини будівельних робіт за Договором, отже прострочення виконання боржником зобов'язання за Договором не настало в наслідок прострочення самого кредитора.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2025.
В судовому засіданні 17.06.2025 року в справі оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Між позивачем, як замовником, та відповідачем, як підрядником, укладено договір підряду від 27.09.2019 № 223-В-МИФ-19 (далі - Договір), відповідно до предмету якого відповідач зобов'язується власними та/або залученими силами, технічними засобами та обладнанням, а також матеріалами, конструкціями, виробами (далі - матеріальними ресурсами), крім того, матеріалами, наданими позивачем, на свій ризик виконати будівельні роботи та поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 45000000-7 (Роботи з капітального ремонту огорожі порту) відповідно до робочого проекту "Коригування робочого проекту "Капітальний ремонт огорожі порту за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23" (п. 1.1 Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що ціна Договору становить 10.795.840,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20 % 2.159.168,00 грн., разом ціна договору становить 12.955.008,00 грн. з ПДВ.
Розділом 3 Договору сторонами визначені строки виконання робіт, а саме:
- відповідач зобов'язаний виконати роботи протягом 375 календарних днів з моменту отримання згідно умов цього Договору попередньої оплати (авансу) (п. 3.1 Договору);
- строк виконання робіт можу бути подовжений на термін дії несприятливих для виконання робіт погодних умов, на термін призупинення робіт за вимогою позивача, а також через інші обставини, які не залежать від відповідача, що оформлюється відповідним двостороннім актом між представниками сторін (п. 3.2 Договору);
- датою закінчення виконаних робіт вважається дата прийняття позивачем остаточного акту приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма № КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (примірна форма № КБ-3) (п. 3.3 Договору).
Положеннями пункту 4.1.8 Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний своєчасно попереджати позивача про те, що додержання його вказівок стосовно способу виконання робіт загрожує їх якості або придатності, та про наявність інших обставин, які можуть викликати таку загрозу і не залежать від відповідача.
Умовами пункту 11.5 Договору визначено, що у випадку мотивованої відмови позивача від прийняття робіт сторони складають акт із зазначенням в ньому дефектів (недоліків) та термінів їх усунення. Відповідач усуває дефекти (недоліки) за свій рахунок.
Відповідальність сторін за порушення умов Договору передбачена розділом 13 Договору, а саме, зокрема:
- за порушення строків виконання зобов'язання з відповідача стягується пеня в розмірі 0,1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, до повного виконання зобов'язань, враховуючи день виконання зобов'язань, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків, вказаної вартості (п. 13.2 Договору);
- у випадку невиконання своїх зобов'язань за Договором, відповідач повертає позивачу перераховану згідно п. 10.2 Договору попередню оплату з урахуванням індексу інфляції з дати здійснення відповідного платежу, а також сплачує відсотки у розмірі 1 % від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами позивача за кожний місяць (п. 13.5 Договору).
Між сторонами Договору укладено додаткову угоду від 31.12.2020 № 1, відповідно до умов якої пункт 16.1 сторони виклали в наступній редакції "Цей Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, якщо такі є, у випадках, передбачених чинним законодавством України, та затвердженням фінансового плану позивача на відповідний рік (відкладальна обставина згідно з ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України) і діє по 19.02.2021, а в частині здійснення розрахунків та виконання гарантійних зобов'язань - до їх повного виконання.".
Так, позивачем, перераховано на користь відповідача грошові кошти в якості попередньої оплати в сумі 5 829 753,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 21.12.2019 № 1690, яка наявна в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.
Проте, будівельні роботи за Договором, прийняті позивачем, відповідачем виконані частково в сумі 1 824 005,86 грн. з ПДВ, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача суми невикористаного авансу в розмірі 4 005 747,74 грн, пені в сумі 2 014 711,00 грн, штрафу в сумі 779 170,15 грн, 1 % від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами в сумі 1 602 299,10 грн та інфляційних втрат в сумі 2 041 572,79 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 в даній справі №910/8984/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача невикористаний аванс у сумі 2 201 497,28 грн, 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами у сумі 880 598,91 грн, та інфляційні втрати у сумі 1 121 662,86 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Судові акти попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачем виконані, а позивачем прийняті будівельні роботи за Договором за травень 2020 року та грудень 2020 року на загальну суму 1 824 005,86 грн, що підтверджується відповідними довідками за формою КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та актами за формою КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт. Крім того, під час судового розгляду відповідачем доведено відповідними актами та довідками виконання підрядних робіт за Договором за лютий 2021 року на загальну суму 1 804 250,46 грн. Вказане загалом свідчить про невиконання підрядником робіт на загальну суму 2 201 497,28 грн невикористаного із заявленого у позові авансу. А тому суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог Адміністрації щодо стягнення зазначеної суми невикористаного авансу на користь позивача.
Стосовно вимог Адміністрації про стягнення неустойки (пені та штрафу), суди виснували про відсутність підстав для її задоволення, оскільки прострочення виконання боржником зобов'язання з виконання частини будівельних робіт за Договором не настало внаслідок прострочення кредитора, а саме: Адміністрацією не надано (не підготовлено) майданчик для виконання відповідачем будівельних робіт і позивачем не усунуті обставини, які об'єктивно перешкоджали виконанню підрядником частини таких робіт за Договором.
Щодо вимог про стягнення 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами та інфляційних втрат, суди вирішили про часткову обґрунтованість таких вимог (у сумі 880 598,91 грн та 1 121 662,86 грн відповідно), приймаючи до уваги доведений позивачем розмір невикористаного авансу у сумі 2 201 497,28 грн та невиконання підрядником частини робіт за Договором. При цьому суди виходили з того, що розрахунок зазначених акцесорних вимог має визначатися з дати здійснення авансового платежу (з 21.12.2019), відповідно до положень пункту 13.5. Договору.
Так, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 1% приймаючи до уваги суму невикористаного авансу, яка задоволена судом до стягнення, а саме: 2 201 497,28 грн х 1% х 40 місяців.
Позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат задоволено у сумі 1 121 662,86 грн, відповідно до розрахунку суду, здійсненого за період заборгованості з 01.2020 по 04.2023.
Суд апеляційної інстанції погодився з такими судовими розрахунками та відхилив посилання апелянта (відповідача) про хибне визначення тривалості періоду, за який судом першої інстанції здійснено нарахування сум до стягнення. Апеляційний суд не погодився з розрахунком відповідача щодо початку обліку вказаного періоду з дати отримання ним вимоги про повернення авансу (05.05.2021) з посиланням, зокрема на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 (Цивільного кодексу України - далі ЦК України) - є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки такі нарахування є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за неналежне виконання зобов'язання боржником. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Судами також встановлено, що відповідачем виконані, а позивачем прийняті будівельні роботи за Договором за травень 2020 року та грудень 2020 року на загальну суму 1 824 005,86 грн, що підтверджується відповідними довідками за формою КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та актами за формою КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт.
Водночас суди встановили, що невиконання відповідачем частини робіт не залежало від останнього, а перебувало у зв'язку з діями та компетенцією позивача (про що відповідач тричі повідомляв Адміністрацію), а саме: бездіяльність позивача у вигляді відсутності отримання дозволу на проведення робіт від ПАТ «Укрзалізниця», яке є власником (балансоутримувачем) земельної ділянки, на якій (вздовж залізничної колії) відповідачем мали бути здійснені будівельні роботи; наявність на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна та газопровідної магістралі. Вказані вище обставини, за висновками суду, об'єктивно перешкоджали виконанню відповідачем частини будівельних робіт за Договором, не могли бути усунуті відповідачем та знаходилися поза межами відповідальності та компетенції останнього.
Постановою Верховного Суду від 06.02.2025 року рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/8984/23 у частині стягнення 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами у сумі 880 598, 91 грн та інфляційних втрат у сумі 1 121 662, 86 грн скасовано, справу № 910/8984/23 у частині вирішення питання про стягнення 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами, інфляційних втрат та розподіл судового збору направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, а в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/8984/23 залишено без змін.
Розгляд справи здійснюється вдруге.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вже встановлено судами, укладений між сторонами Договір, за своєю правовою природою, є договором будівельного підряду.
Положеннями ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Так позивачем, на виконання умов Договору, перераховано на користь відповідача грошові кошти в якості попередньої оплати в сумі 5 829 753,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 21.12.2019 №1690, яка наявна в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.
Відповідачем, в свою чергу, що встановлено рішеннями судів в межах даної справи та не підлягає повторному доведенню, виконано належним чином будівельні роботи за Договором на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 3 628 256,32 грн (1 804 250,46 грн + 1 824 005,86 грн), у зв'язку з чим сума невикористаного відповідачем авансу стягнута з відповідача на користь позивача в сумі 2 201 497,28 грн.
Верховний Суд, направляючи справу №910/8984/23 на новий розгляд, в постанові від 06.02.2025 року, зазначив наступне:
«У постанові від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20, на яку посилається скаржник, розглядався спір за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії (який є позивачем також у справі, яка переглядається) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідробуд Україна» про стягнення пені, штрафу, 3% річних, відсотків (у розмірі 1%) за користування грошовими коштами та інфляції у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором підряду. Як і у справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач, як замовник підрядних робіт, не надав підряднику доступ до об'єкта виконання робіт у відповідності до умов договору. Врахувавши вказане, Верховний Суд погодився з правомірністю висновків судів першої та апеляційної інстанції у цій справі про те, що підрядник не прострочив виконання своїх зобов'язань у строк, заявлений позивачем, та відповідно відмовив у позові. З посиланням на статтю 875 ЦК України Верховний Суд вказував, що основним предметом договору будівельного підряду є результат будівельних робіт - завершений будівництвом об'єкт або закінчені будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації на завдання замовника, а не процес виконання робіт чи діяльність підрядника для створення об'єкта та його здачу. Додатковим предметом будівельного підряду можуть бути нерозривно пов'язані з місцезнаходженням об'єкта проектні та пошукові роботи щодо розробки за завданням замовника проектної або іншої технічної документації та/або виконання пошукових робіт. Така правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17, від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18, від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18, від 25.02.2020 у справі № 910/3920/18. Отже, Суд виснував, що основним зобов'язанням підрядника є виконання усіх передбачених Договором будівельних робіт, завершальною стадією яких є здача об'єкта в експлуатацію, а результат підрядних робіт, зважаючи на предмет договору будівельного підряду - це закінчені будівельні роботи відповідно до такого договору.
У справі № 910/8984/23 судами також встановлено, що між позивачем, як замовником, та відповідачем, як підрядником, укладено договір підряду від 27.09.2019, відповідно до предмету якого відповідач зобов'язався власними та/або залученими силами, технічними засобами та обладнанням, а також матеріалами, конструкціями, виробами (далі - матеріальними ресурсами), крім того, матеріалами, наданими позивачем, на свій ризик виконати будівельні роботи та поточний ремонт за кодом ДК 021:2015 45000000-7 (Роботи з капітального ремонту огорожі порту) відповідно до робочого проекту «Коригування робочого проекту «Капітальний ремонт огорожі порту за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23» (п. 1.1 Договору).
При цьому в справі № 910/4235/20 (на яку наразі посилається скаржник) судами встановлено наявність у договорі умови подібної до змісту п. 13.5. Договору у справі № 910/8984/23, а саме: у п. 15.5. Договору: «У випадку невиконання своїх зобов'язань за Договором, підрядник повертає замовнику перераховану згідно з п. 12.2 Договору попередню оплату з урахуванням індексу інфляції з дати здійснення відповідного платежу, а також сплачує відсотки у розмірі 1% від сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами Замовника за кожний місяць».
Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про часткову подібність справи №910/4235/20 та №910/8984/23 щодо розгляду вимог позивача по сплаті % та інфляційних втрат на суму попередньої оплати.
Так, щодо застосування статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах в справі № 910/4235/20 Верховний Суд вказав на часткову помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо негрошового характеру зобов'язань підрядника, проте зазначив, що право замовника нараховувати інфляційні втрати та 3% річних на суму попередньої оплати передбачено умовами п. 15.5. Договору, за умови невиконання підрядником своїх зобов'язань за Договором. Суд зазначив, що у даному випадку судами попередніх інстанцій не встановлено факту прострочення підрядником виконання підрядних робіт у цілому за Договором, тому вимоги позивача про стягнення відсотків (у розмірі 1%) за користування грошовими коштами не підлягають задоволенню саме у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених п. 15.5. Договору для їх нарахувань.
Таким чином і у справі, яка переглядається судам належало встановити саме факт невиконання (прострочення) підрядником своїх зобов'язань за Договором.»
Таким чином, дослідженню в межах нового розгляду в даній справі підлягає наявність/відсутність договірних передумов для здійснення стягнення % та інфляційних втрат, з урахуванням обставин закінчення строку дії договору.
Пунктом 13.2. Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання з відповідача стягується пеня в розмірі 0,1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, до повного виконання зобов'язань, враховуючи день виконання зобов'язань, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків, вказаної вартості.
Відповідно до укладеної Додаткової угоди від 31.12.2020 №1 до Договору, сторони пункт 16.1. Договору виклали в наступній редакції "Цей Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, якщо такі є, у випадках, передбачених чинним законодавством України, та затвердженням фінансового плану позивача на відповідний рік (відкладальна обставина згідно з ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України) і діє по 19.02.2021, а в частині здійснення розрахунків та виконання гарантійних зобов'язань - до їх повного виконання.".
Таким чином, станом на момент розгляду справи в суді дія Договору припинилась 19.02.2021 року.
При цьому, оскільки позивачем перераховано відповідачу суму авансу в розмірі 5 829 753,60 грн., а відповідачем виконано робіт на загальну суму 3 628 256,32 грн (1 804 250,46 грн + 1 824 005,86 грн) і дія Договору припинилась, дослідженню, підлягає питання щодо того чи порушено відповідачем строки виконання зобов'язання за Договором, оскільки під час нового розгляду судом має бути встановлена наявність/відсутність договірних передумов для здійснення стягнення % та інфляційних втрат.
В постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 року в межах даної справи зазначено таке:
«…невиконання відповідачем частини робіт не залежало від останнього, а перебувало в залежності від дій та компетенції позивача, а саме: бездіяльність позивача у вигляді відсутності отримання дозволу на проведення робіт від ПАТ "Укрзалізниця", яке є власником (балансоутримувачем) земельної ділянки, на якій (вздовж залізничної колії) відповідачем мали бути здійснені будівельні роботи; наявність на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна та газопровідної магістралі…
Вказані вище обставини, за висновками суду, об'єктивно перешкоджали виконанню відповідачем будівельних робіт за Договором, не могли бути усунуті відповідачем та знаходились поза межами відповідальності та компетенції останнього.».
Таким чином, підсумовуючи зазначене, у зв'язку із закінченням строку дії Договору та у зв'язку із бездіяльністю позивача, судами не встановлено факту прострочення відповідачем виконання підрядних робіт у цілому за Договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, Суд зазначив:
«Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.».
Як зазначалось вище, у пункті 13.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов'язання з відповідача стягується пеня в розмірі 0,1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, до повного виконання зобов'язань, враховуючи день виконання зобов'язань, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків, вказаної вартості.
Позивач у позові заявив до стягнення, зокрема, 1 602 299,10 грн відсотків (у розмірі 1%) за користування грошовими коштами (40 місяців з січня 2019 року по квітень 2023 року) та 2 041 572,79 грн втрат від інфляції за період з 01.01.2019 по 19.05.2023.
Тобто, фактично позивач просив стягнути з відповідача суми інфляційних втрат та 1% річних, нараховані на суму попередньої оплати на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Однак, право позивача нараховувати інфляційні втрати та 1% річних на суму попередньої оплати передбачено умовами пункту 13.2. Договору, за умови порушення відповідачем строків виконання зобов'язання за Договором.
В той же час, суд зазначає, що у даному випадку судами попередніх інстанцій не встановлено факту прострочення відповідачем виконання підрядних робіт за Договором, тому вимоги позивача про стягнення 1 602 299,10 грн відсотків (у розмірі 1%) за користування грошовими коштами та 2 041 572,79 грн втрат від інфляції не підлягають задоволенню саме у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених пунктом 13.2. Договору для їх нарахувань.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов Договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги, в частині переданій на новий розгляд, задоволенню не підлягають.
Судовий збір позивача, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог у відповідній частині, залишається за останнім.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову, в частині стягнення 1% від суми сплаченої суми попередньої оплати за користування грошовими коштами та інфляційних втрат, відмовити повністю.
2. Залишити за Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Миколаївського морського порту) судовий збір, сплачений до державного бюджету.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 27.06.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ