01 липня 2025 року м. Чернівці Справа № 727/149/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Мостолюк А.І.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватне акціонерне товариство «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 травня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Танасійчук Н.М., дата виготовлення повного тексту рішення 13 травня 2025 року,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Вимоги обґрунтовувала тим, що 27.12.2023 року близько 14:00 год ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Renault Megane», д.р.н. НОМЕР_1 , під час виїзду з прилеглої території не надала перевагу у русі автомобілю марки «Peugeot 307 СС», д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 й допустила зіткнення, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
Вказувала, що за фактом ДТП на ОСОБА_2 було складено адміністративний протокол серії ААД №035027 за ст.124 КУпАП, а постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.01.2024 року останню визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення.
Як наслідок, такими діями ОСОБА_2 позивачу було завдано збитків, які полягають у пошкодженні її автомобіля «Peugeot 307 СС», д.р.н. НОМЕР_2 , а вартість матеріального збитку склала 127 394,15 грн, що підтверджується висновком експерта №48/24 від 08.07.2024 року.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент вчинення нею ДТП була застрахована згідно полісу ОСЦПВ у ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Провадження №22-ц/822/590/25
Іншуранс Груп» №ЕР-213973162, страхова сума за шкоду заподіяну майну складала 160 000 грн.
Звертала увагу на те, що ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснила страхову виплату їй у розмірі 50 088,07 грн, а загальна сума збитків становить 116 600 грн, яка складається з: 109 500 грн - вартість фактично проведеного відновлювального ремонту; 3500 грн - проведення автотоварознавчої експертизи; 3600 грн - вартість транспортування автомобіля до місця його ремонту.
Враховуючи те, що потерпілий наділений правом вибору, до кого саме звертатися за відшкодуванням завданих збитків, та з урахуванням того, що виплаченої суми страхового відшкодування недостатньо для покриття збитків, позивач подала позов до відповідача, з якої просила стягнути різницю між фактичним розміром шкоди та здійсненою страховою виплатою в розмірі 66 511,93 грн та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 62 911,93 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 травня 2025 року виправлено описку, визначено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 59 411,93 грн.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 травня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за виконання судової автотоварознавчої експертизи колісного транспортного засобу та складання висновку експерта №48/24 від 08.07.2024 року в сумі 3500 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду відповідач оскаржила їх в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що основне рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно досліджено й оцінено докази, просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог до себе за безпідставністю, а скасування основного рішення є самостійною підставою для скасування додаткового.
Стверджує, що згідно висновку експерта вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля позивачки склала 127 394,15 грн, а вартість матеріального збитку - 57 223,49 грн.
Вказує на те, що ОСОБА_1 було виплачено страхове відшкодування в розмірі 50 088,07 грн при ліміті 160 000 грн, а тому в разі непогодження з вказаною сумою, остання не була позбавлена права звернутися до суду з позовом до страхової компанії.
Наводить практику Верховного Суду, де вказано, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а з винуватця ДТП можна стягнути лише ті суми, які не виплачує страхова. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.
Наголошує, що згідно ст.29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За наведеного вважає, що і стягнення витрат з неї на евакуацію пошкодженого транспортного засобу в розмірі 3600 грн є безпідставним, оскільки відшкодовується страховою компанією.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просить рішення суду залишити без змін, скаргу без задоволення.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції вказав, що з матеріалів справи вбачається, що в результаті ДТП позивач зазнав матеріальних збитків, які полягають у відновленні його автомобіля і фактично складають 109 500 грн, що підтверджується актом виконаних робіт №81 від 14.11.2004 року та квитанціями від 14.11.2024 року про оплату за надані послуги.
Зазначив, що Законом визначено, що обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування у вигляді вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача різниці між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення, за виключенням витрат в сумі 3600 грн на евакуацію транспортного засобу та складають 59 411,93 грн.
Щодо вимоги з приводу стягнення 3600 грн на транспортування пошкодженого автомобіля до місця ремонту суд вказав, що така вимога позивача про відшкодування витрат на евакуацію транспортного засобу із місця ДТП пред'явлена до неналежного відповідача, що є підставою для відмови в її задоволенні.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права є вірними, проте розрахунок стягнутої суми зроблено при невірній оцінці доказів, виходячи з наступного.
Обставини скоєння ДТП 27.12.2023 року, визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення й накладення на таку адміністративного стягнення у вигляді штрафу, належності автомобіля «Peugeot 307 СС», д.р.н. НОМЕР_2 на праві власності ОСОБА_1 сторонами визнається та не спростовується (а.с.11, 15).
На час вчинення ДТП цивільна-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована згідно договору ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», поліс №ЕР-213973162, страхова сума за шкоду, заподіяну майну, 160 000 грн (а.с.71).
Згідно висновку експерта Юзви С.Г. за результатами судової автотоварознавчої експертизи №48 від 08.07.2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 307 СС» з урахуванням ПДВ на складові та матеріали становить 127 394,15 грн, вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ на складові та матеріали становить 57 223,49 грн (а.с.21-45).
28.12.2023 року ОСОБА_1 скерувала до ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та 22.08.2024 року заяву про страхове відшкодування в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 27.12.2023 року (а.с.72, 77).
З розрахунку суми страхового відшкодування ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до справи №230000912179 від 02.09.2024 року: вартість відновлювального ремонту складає 127 394,15 грн; деталі 100 243,80 грн; знос 70%; деталі з врахуванням зносу 30 073,14 грн; роботи та матеріали 27 150,35 грн; зменшення суми на ПДВ 7 135,42 грн; сума страхового відшкодування 50 088,07 грн, в подальшому перерахована на рахунок ОСОБА_1 (а.с.111-113).
У відповідності до рахунку на оплату №75 від 14.11.2024 року ФОП ОСОБА_3 та акту виконаних робіт №81 від 14.11.2024 року в процесі виконання робіт використано наступні ТМЦ: бампер передній - 10900 грн; буфер передній - 890 грн; накладка бампера центральна - 1110 грн; решітка радіатора - 1860 грн; емблема решітки радіатора - 787 грн; фара ліва - 6920 грн; фара права - 6 303 грн; повторювач повороту - 270 грн; крило переднє ліве - 7600 грн; крило переднє праве - 7600 грн; поперечина панелі передньої - 4850 грн; скло вітрове - 22800 грн; пас безпеки - 7650 грн; резонатор повітряного фільтра - 3 375 грн; електропроводка управління двигуном - 1 110 грн; корпус блоку запобіжників - 1 800 грн, що в сукупності слало 85 815 грн (а.с.11-13).
Крім того, наведені деталі зазначені у висновку експерта і між вартістю таких відсутня значна розбіжність, а тому суд вважає, що при здійсненні відновлювального ремонту стороною позивача використано нові деталі, що в свою чергу, не спростовується відповідачем.
У цивільному процесі, відповідно до статті 80 ЦПК України, закріплено стандарт достатності доказів. За своєю правовою природою, він відноситься до раніше згаданої «наявності чітких та переконливих доказів». Останній, за необхідним ступенем доказування, займає проміжну позицію між «балансом ймовірностей» та «поза розумним сумнівом».
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі №602/1455/20).
За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В силу ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Загальні підстави відшкодування шкоди визначені ст.1166 ЦК України. Згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В силу ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Як роз'яснено у пунктах 16, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 25 ЗУ «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою особою, у формі, що визначається страховиком.
В силу ст.3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі ст.6 вказаного Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Відповідно до п.22.1 ст.22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Стаття 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17, зазначено, що враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частини третьої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Приписи статті 29 та пункту 32.7 статті 32 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом ТЗ з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Пунктами 1.6 та 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092, визначено, що відновлювальний ремонт передбачає здійснення комплексу операцій через заміну складових частин або відновлення справності/робото здатності ТЗ за формулою визначення вартості ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу ТЗ.
Відповідно до п.1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин; складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації; фізичний знос КТЗ (його складників) - утрати вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а їх вартість з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Згідно п.3.9. Методики фізичний знос обумовлюється погіршенням технічного стану КТЗ унаслідок експлуатаційного зносу його складників. Фізичний знос ураховується як втрата вартості КТЗ, що виникає в процесі його експлуатації.
Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв'язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників.
Згідно з п. 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує- 7 років- для інших легкових КТЗ.
Згідно з п.7.41 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7.
Для складників КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років значення ЕЗ приймається рівним 0,7.
Пункт 7.53.12. Методики вказує, що за вартість нової складової частини приймається її ціна у дилера виробника КТЗ, а також з комп'ютерних програмних продуктів, за даними виробників КТЗ і довідкової літератури, зокрема наведеної в додатку 6, та з ресурсів мережі Інтернет з дотриманням вимог підпункту 7.53.5 пункту 7.53 цієї Методики.
У п.8.1. Методики обумовлено, що для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.
П.8.2. Методики визначає, що вартість матеріального збитку (У), завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов: а) якщо, незважаючи на принципи внеску та найбільш ефективного використання, вартість відновлювального ремонту КТЗ не менша за його ринкову вартість; б) якщо сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ і втрати товарної вартості не менша за ринкову вартість КТЗ; в) якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника.
Згідно п.8.3. Методики в інших випадках вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ (Сврз) та величини ВТВ.
В п.8.4. Методики обумовлено, що до вартості матеріального збитку, який визначається під час оцінки, не включаються витрати власника КТЗ, пов'язані з транспортуванням, зберіганням КТЗ, оплатою за експертні дослідження, поштовими витратами, з викликом сторін для технічного огляду КТЗ та іншими витратами.
Щодо доводів сторони позивача з приводу права вибору, до кого звернутися з позовом щодо відшкодування завданої шкоди.
Дійсно, завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особи, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди).
Водночас, так ДТП служить підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий також має правові вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15 зроблений висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом №1961-IVу страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Таким чином, колегія суддів вказує на те, що обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
Щодо доводів позивача з приводу непогодження із розміром страхової виплати, колегія суддів зазначає наступне.
Так, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про страхове відшкодування на ім'я ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» від 22.08.2024 року, у відповідності до якої позивач вказала, що даною заявою підтверджує, що між потерпілим і страховиком досягнуто згоди про розмір страхового відшкодування. Зазначений нижче розмір страхового відшкодування розраховано на підставі та з урахуванням передбаченого розміру франшизи, застосування коефіцієнту фізичного зносу та інших вимог, що передбачені ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, визначений у цій заяві відповідає її волевиявленню та вказаний без стороннього примусу (а.с.77), що в свою чергу, спростовує доводи позивача з вказаного приводу.
Що стосується доводів позовної заяви з приводу розміру завданої шкоди, яка підлягає стягненню та доводів апеляційної скарги з приводу заперечення щодо стягнення з відповідача такої шкоди, то суд апеляційної інстанції вказує наступне.
Як передбачено вимогами чинного законодавства особа відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №754/1108/15-ц).
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст.29 вказаного Закону).
Предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди через недостатність, на думку сторони позивача, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна (транспортного засобу).
Верховний Суд у своїй постанові №686/17155/15-ц від 03.10.2018 року визначив, що страховик за договором обов'язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а решта - безпосередній винуватець.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року справа №442/6010/22.
Крім того, в п.74 постанови Верховного Суду від 02 квітня 2025 року (справа №369/15321/20) вказано …«у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17 з урахуванням викладених норм зазначено, що якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, та за мінусом франшизи.
Отже, з урахуванням наведеного та встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягала до стягнення сума (коефіцієнту фізичного зносу на нові деталі), оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої.»…
Так, на відновлювальний ремонт позивачем витрачено 109 500 грн, з яких 85 815 грн становлять витрати на нові деталі, які використані під час відновлювального ремонту, що підтверджується письмовими доказами та не спростовано відповідачем.
Відповідно від 85 815 грн з урахуванням коефіцієнту зносу автомобіля позивача ((85815х(1-0,7)) за рахунок відповідача на користь ОСОБА_1 підлягала компенсації сума в розмірі 25 744,50 грн.
Щодо витрат на транспортування пошкодженого автомобіля до місця його ремонту, колегія суддів зазначає наступне.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Аналогічний висновок зазначено в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі №332/2688/15-ц.
На транспортування пошкодженого автомобіля до місця ремонту витрачено 3600 грн, що підтверджується письмовими доказами, а саме актом прийняття-передачі наданих послуг №20 від 11.01.2024 року (а.с.46-47).
Слід зазначити, що витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП згідно чинного законодавства мають включатись до суми страхового відшкодування, отже обов'язок по відшкодуванню таких витрат в межах ліміту відповідальності несе страховик, а не винуватець ДТП, що вказує на пред'явлення позову у цій частині до неналежного відповідача, а тому в задоволенні такої слід відмовити.
Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Що стосується оскарження додаткового рішення суду з приводу стягнення витрат на проведення експертизи, колегія суддів вказує таке.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина третя статті 133 ЦПК України).
Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.
Так, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 134 ЦПК України передбачено обов'язок сторін попередньо визначити суми судових витрат. Зокрема, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина перша цієї статті).
Частинами другою, третьою статті 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Згідно із частинами першою, п'ятою - сьомою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Частина перша статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати таке: витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат; висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи; у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду; при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов'язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.
Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
Так, одним із доказів доданих до позовної заяви був висновок експерта №253 від 03.11.2021 року (а.с.20-32).
ОСОБА_1 за виконання експертного висновку 48/24 сплачено судовому експерту Юзві С.Г. 3500 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 08.07.2024 року. Вказана сума підлягала компенсації позивачу за рахунок ОСОБА_2 , а тому додаткове рішення суду є законним та обґрунтованим.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а тому така підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 при зверненні до суду сплатила судовий збір в розмірі 1211 грн (а.с.58), ОСОБА_2 подаючи апеляційну скаргу сплатила 1818 грн (а.с.202).
За результатами перегляду рішення суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено на 38,71%.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч.10 ст.141 ЦПК України).
Отже, за подання позову позивачу слід компенсувати витрати за рахунок відповідача зі сплати судового збору в розмірі 468,78 грн (38,71%), а відповідачу за подання апеляційної скарги 1114,25 грн (61,29%), а тому, з врахуванням взаємозаліку вказаних сум, з позивача на користь відповідача слід стягнути 645,47 грн судового збору.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 травня 2025 року в частині визначеного розміру матеріальної шкоди та судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок матеріальної шкоди, завданої в наслідок ДТП, 25 744,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 645,47 грн.
В іншій частині зазначене рішення залишити без змін.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанської
І.М. Литвинюк