01 липня 2025 року м. Чернівці Справа № 727/12550/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Мостолюк А.І.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 квітня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Літвінової О.Г., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,
У листопаді 2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 20654,83 грн, що складається із заборгованості 4000 грн за тілом кредиту та 16654,83 грн за відсотками.
В обґрунтування позову посилалося на те, що 17.02.2022 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №4120954, за яким відповідач отримав 4000 грн зі сплатою 0,19900% на день у разі акційної пропозиції чи 1,99000% на день у разі відсутності акційної пропозиції, у разі недотримання позичальником умов оплати процентів за акційною процентною ставкою, строком на 30 днів. Крім іншого, сторони обумовили загальну вартість позики за вказаний період.
В подальшому, 02.11.2022 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №02-11/2022, за яким позивачем набуто право вимоги до ОСОБА_1 .
За наведеного вказує, що сторони між собою узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на обумовлених в ньому умовах шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Провадження №22-ц/822/585/25
Кредитодавцем свої обов'язки виконано, перераховано кредитні кошти на картковий рахунок відповідача, а останній належним чином умови договору не виконував, у зв'язку із чим загальна заборгованість за договором позики №4120954 склала 20654,83 грн.
За наведеного, з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просило позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 квітня 2025 року позов ТОВ «ФК «Кредит Капітал» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» заборгованість за кредитним договором №4120954 від 17.02.2022 року у розмірі 20654,83 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду сторона відповідача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.
Вказує, що позивачем не надано пояснення щодо розміру суми заборгованості, як саме нараховано зазначену заборгованість.
Звертає увагу на те, що нарахування процентів за користування кредитом за умовами договору могло здійснюватися тільки протягом 30 днів дії договору, чим ставить під сумнів здійснення розрахунку заборгованості.
Наголошує на розбіжності сум зазначених в паспорті споживчого кредиту та договорі кредиту.
За наведеного, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги позивача задовольнити часткового, стягнувши з відповідача заборгованість за кредитним договором 4238 грн. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 від сторони позивача до суду апеляційної інстанції не надходив, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення вказав, що фінансова установа свої зобов'язання перед позичальником виконала, надала йому визначені договорами кредитні кошти, а відповідач, в свою чергу, не повернув такі кредитодацю та відсотки за користування ними, термін повернення кредиту настав, а відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, дійшов висновку про задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 17.02.2022 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики №4120954, за умовами якого останній отримав 4000 грн, строком кредитування 30 днів з 17.02.2022 року по 19.03.2022 року.
У п.2.4.1. Договору вказано, що акційна процентна ставка, фіксована 0,19900% на день застосовується у разі наявності акційних пропозицій за умови дотримання Позичальником умов оплати заборгованості за цією ставкою відповідно до п.п.3.1.-3.3.
Згідно п.2.4.2. Договору обумовлено, що базова процентна ставка, фіксована 1,99000% на день застосовується у разі відсутності акційних пропозицій, у разі недотримання позичальником умов оплати процентів за акційною процентною ставкою, а також у разі продовження строку позики згідно з умовами відповідної додаткової угоди, укладеної сторонами цього договору.
У разі наявності акційних пропозицій проценти за користування позикою нараховуються за акційною процентною ставкою відповідно до встановленого в розрахунку за договором позики графіку нарахування процентів, при цьому значення акційної процентної ставки є середньоденним розміром процентів в межах визначеного договором позики строку позики (п.3.1. Договору).
В силу п.3.2. позичальник має право сплатити проценти за користування позикою, нарахованих за акційною процентною ставкою, у разі повернення позики протягом строку позики, визначеного цим договором.
Також позичальнику надається право сплатити за користування позикою, нарахованих за акційною процентною ставкою, у межах 3-денного строку після спливу строку позики. У разі недотримання цієї умови, проценти за користування позикою за кожен день строку позики нараховуються за базовою процентною ставкою. Відповідне перерахування процентів здійснюється на 4 день після спливу строку позики (п.3.3. Договору).
У розділі 6 Договору обумовлена відповідальність сторін.
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України, а також передбачену цим договором (п.6.1. Договору).
У разі прострочення позичальником зобов'язання щодо повернення позики та сплати процентів користування позикою (неправомірного користування позикою), за кожен день такого неправомірного користування нараховуються проценти на прострочену позику в розмірі 1,01% від суми позики. Розмір процентів на прострочену позику є фіксованим та не може бути змінено позикодавцем в односторонньому порядку. При нарахуванні процентів за цим пунктом договору позикодавець дотримується обмежень щодо нарахувань, що встановлені ЗУ «Про споживче кредитування» (а.с.19-22).
До договору позики (Додаток №1) підписано розрахунок за договором позики №4120954 від 17.02.2022 року, де обумовлено загальну вартість кредиту у розмірі 4238,80 грн (а.с.23-24).
З довідки про ідентифікацію вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір №4120954 від 17.02.2022 року, ідентифікований ТОВ «Маніфою». Акцепт договору позичальником здійснено одноразовим ідентифікатором z69769 17.02.2022 року, який направлений на номер НОМЕР_1 (а.с.25).
З довідки iPay.ua від 20.08.2024 року вбачається, що останнім на виконання договору ФК-П-20/05-05 від 08.07.2020 року переказано кошти 17.02.2022 року у розмірі 4000 грн на карту 4149 43хх хххх 4086 (а.с.26).
З розрахунку заборгованості за договором позики станом на 02.11.2022 року у відповідача борг станом на 02.11.2022 року складає 20654,83 грн (а.с.27).
02.11.2022 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №02-11/2022, за яким позивачем набуто право вимоги до ОСОБА_1 (а.с.28-36).
Матеріали справи також містять правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Маніфою», анкету клієнта-фізичної особи та паспорт позики (а.с.9-18).
Як вбачається зі встановлених вище обставин справи відповідач не повернув своєчасно кредитодавцю грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунках заборгованості за договорами кредиту, доказів протилежного суду не надав, котррозрахунок в матеріалах справи відсутній.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Щодо укладення кредитних договорів в електронному вигляді.
17.02.2022 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №4120954 в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему за допомогою електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора, і кредитор перерахував позичальнику 4000 грн.
Зазначене сторонами визнається та не спростовується.
Щодо розміру заборгованості за кредитними договорами, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 6, 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Тобто, позичальник 1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти.
Натомість у позичальника виникає зобов'язання 1) повернути грошові кошти у встановлений строк та 2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
За умовами договору №4120954 від 17.02.2022 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 останній отримав 4000 грн, строком кредитування 30 днів з 17.02.2022 року по 19.03.2022 року.
В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості, за умовами якого у період з 20.03.2022 року по 02.11.2022 року відповідачу на суму кредиту щодня нараховувалися відсотки у розмірі 79,60 грн, що складає 1,99000% на день (визначено п.2.4.2. Договору).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 вказано, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №569/15311/21 зазначено, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. У справі, яка переглядається, відповідачі не заперечували проти розміру заборгованості, не спростовували його. Маючи сумніви у визначенні дійсного розміру заборгованості за іпотечним договором, суди не визначили його відповідно до умов кредитного договору.
Однак, умови договору містять розділ 6 Договору «Відповідальність сторін», де у п.6.2. сторони обумовили відповідальність, де за кожен день неправомірного користування кредитом нараховуються проценти на прострочену позику в розмірі 1,01 від суми позики.
Таким чином, з урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає за необхідним здійснити власний розрахунок заборгованості.
Останнім днем повернення позики визначено 19.03.2022 року з обумовленою сумою відсотків, а саме 4000 грн тіло та 238,80 грн проценти за вказаний період користування (17.02. по 19.03.). Однак, відповідачем не погашено заборгованість по відсотках, відомостей протилежного матеріали справи не містять, а тому з урахуванням п.3.3. Договору позики, починаючи з 17.02.2022 року і по 19.03.2022 року нарахування здійснювалися на 4000 грн за базовою процентною ставкою 1,99000%, що складає 6388 грн (тіло та відсотки), а вже з 20.03.2022 року по 02.11.2022 року на суму боргу 6388 грн за кожен день прострочення мала бути нарахована відсоткова ставка 1,01%, яка обумовлена сторонами в п.6.2. Договору ((період 20.03.2022 по 02.11.2022) складає 195 днів х 64,52 грн (1,01% від 6388) = 12 581,40 грн).
За вказаного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягала до стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4000 грн та відсотки за користування 12581,40 грн, що в сукупності складає 16 581,40 грн.
Оскільки суд першої інстанції допустився помилки у визначенні розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, то рішення суду підлягає зміні разом із здійсненням перерозподілу судових витрат.
Інші доводи апеляційної скарги свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи не знайшли.
За приписами п.п.б) та в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, із резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 та п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).
Як вбачається, за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково, а саме на 80,28% від заявлених вимог, а тому відповідно підлягають зміні витрати щодо судового збору.
Позивачем сплачено за подання позовної заяви 2422,40 грн (а.с.8), а тому з урахуванням задоволення позову на 80,28% стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1944,70 грн.
Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, а тому з урахуванням задоволення апеляційної скарги після перегляду рішення суду першої інстанції на 19,72%, останньому за рахунок позивача слід компенсувати 716,55 грн.
Частина 10 ст.141 ЦПК України вказує на те, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
За наведеного, здійснити взаємозалік судового збору між сторонами та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 1 228,15 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 квітня 2025 року в частині визначного до стягнення розміру заборгованості та судових витрат змінити.
Визначити до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором позики №4120954 від 17.02.2022 року у розмірі 16 581 (шістнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят одна) грн 40 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Здійснити новий розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 1 228,15 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк