61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)
Головуючий 1 інстанції:
суддя Гетя Н.Г.
Категорія: Доповідач 2 інстанції:
оскарження вимоги, дій суддя Григоров А.М.
03грудня 2007 року№ 22-а-2187/07
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді - Сіренко О.І.
Суддів - Григоров А.М., Подобайло З.Г.
при секретарі: Спесивцева О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області та Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області на постанову Господарського суду Полтавської області від 10 липня 2007 року у справі № 5/304
за позовом Відкритого акціонерного товариства АТ «Полтаваобленерго»
до Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області
про визнання незаконними дій службових осіб Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області щодо пред'явлення вимоги від 25.04.07р. та визнання незаконною (недійсною) вимоги Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області від 25.04.07р. за № 06-14/1805,
Позивач, Відкрите акціонерне товариство АТ «Полтаваобленерго», звернувся до суду з позовом до Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області про визнання незаконними дій службових осіб Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області щодо пред'явлення вимоги від 25.04.07р. та визнання незаконною (недійсною) вимоги Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області від 25.04.07р. за № 06-14/1805.
Постановою Господарського суду Полтавської області від 10.07.2007 року позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Полтаваобленерго" до Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області про визнання незаконними дій службових осіб Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області щодо пред'явлення вимоги від 25.04.07 р. та визнання незаконною (недійсною) вимоги Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області від 25.04.2007 року за № 06-14/1805 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1,70 грн.
Контрольно-ревізійне управління в Полтавській області, не погоджується з вказаною постановою, подала апеляційну скаргу, вважає, що зазначену постанову винесено з порушенням норм матеріального права.
Враховуючи наведене, Контрольно-ревізійне управління в Полтавській області просить суд апеляційної інстанції скасувати п. 2 резолютивної частини постанови по справі № 5/304 від 10.07.2007 року, яким скасовано вимогу контрольно-ревізійного управління в Полтавській області від 25.04.2007 року за № 06-14/1805, якою зобов'язано Відкрите акціонерне товариство "Полтаваобленерго" вжити заходів щодо повернення зайво одержаних субвенцій на суму 3245,7 тисяч грн. та притягнення винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності та постановити нову постанову, якою відмовити Відкритому акціонерному товариству "Полтаваобленерго" у задоволенні позовних вимог.
Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області, також не погоджується з зазначеною постановою, подало апеляційну скаргу, вважає, що дана постанова в частині стягнення з Державного бюджету України судового збору в сумі 1,70 грн. винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області просить скасувати постанову Господарського суду Полтавської області від 10.07.2007 року та постановити нову, якою в частині стягнення з Державного бюджету України судового збору в сумі 1,70 грн. - відмовити.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції наступне.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконними дій службових осіб Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області щодо пред'явлення вимоги від 25.04.07р. та визнання незаконною (недійсною) вимоги Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області від 25.04.07р. за № 06-14/1805.
Відповідач проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у відзиві та доповненні до відзиву на адміністративну позовну заяву.
Відповідно до ст.ст.51,162 КАС України позивач протягом розгляду справи частково змінив свої позовні вимоги, та просить суд, відповідно, визнати протиправними дії відповідача щодо складання вимоги від 25.04.07р. за № 06-14/1805 та скасувати та визнати нечинною вимогу відповідача від 25.04.07р. за № 06-14/1805.
Встановлено, що в період з 23.02.2007року по 27.03.2007 року у відповідач проводив ревізію щодо використання виділених з державного бюджету місцевим бюджетам у 2006 році субвенцій на покриття заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, що надавались населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувались органами державної влади чи органами місцевого самоврядування за 2000-2006 роки (дотримання Постанови Кабінету Міністрів України за № 705 «Про затвердження Порядку перерахування у 2006 році субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення»(надалі Порядок) та ст.116 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»), за результатами якої було складено акт від 27.03.07р. за № 06-21/89 (копія акта в мат. справи).
На підставі вищезазначеного акта ревізії 25.04.07р. відповідач пред'явив вимогу до ВАТ «Полтаваобленерго» за № 06-14/1805 про повернення до Державного бюджету України зайво одержаних коштів субвенцій в сумі 3245,7 тис. грн. та притягнення посадових осіб, винних у допущених порушеннях, до дисциплінарної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, після складання відповідачем акта ревізії від 27.03.07р. позивач надав свої заперечення до акта за № 02-23/2773 від 11.04.07р. відповідно до яких відповідачем було складено висновки на заперечення від 20.04.07. В ході проведення ревізії на запити відповідача від 12.03.07, від 20.03.07р., від 27.03.07р. були надані пояснення позивача від 21.03.07р., від 15.03.07р., 27.03.07р.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.06р. за № 705 затверджений Порядок визначає механізм перерахування у 2006 році з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, постачалася населенню, яка утворилась у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання і водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.
Згідно п.3 даного Порядку, підставою для проведення розрахунків є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається між надавачами послуг та іншими підприємствами-учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості.
Відповідно до п.2 Порядку, перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості в різниці в тарифах здійснюється на умовах, визначених Порядком, лише на суму заборгованості, що утворилася у період з 01.01.00 р. по 01.01.05р. і не погашена на дату складання довідки про розмір кредиторської заборгованості місцевих бюджетів та/або дебіторської заборгованості надавачів послуг. Відповідач у справі вказує, що, на його думку, заборгованість, яка існувала до 1.01.2005 року і погашається відповідно до Порядку, має виникати саме у тих суб'єктів, які є учасниками розрахунків згідно з даним Порядком, проте таке твердження суперечить пп. 2, 3 Порядку, які зазначають, що у учасників розрахунку на час його здійснення має існувати заборгованості, що виникла до 1 січня 2005 року. При цьому нормативний акт не визначає суб'єкта такої заборгованості на час її виникнення.
При розгляді справи встановлено, що заборгованість, погашення якої було предметом спірного договору № 705Е/327 від 4.09.2006 року, виникла у 2002 році в результаті неналежного виконання ВАТ «Тернопільобленерго» своїх обов'язків перед ДП «Енергоринок» по оплаті купованих енергоносіїв. Отже, зміст даного боргу - заборгованість 2002 року за спожиті енергетичні ресурси. 19.08.2006 року відповідно до умов договору №3585/04 зазначений борг був переведений на нового боржника-ВАТ «Полтаваобленерго». Таке переведення боргу відповідно до вимог статті 520 ЦКУ було погоджене кредитором за даним зобов'язанням -ДП «Енергоринок».
Переведення боргу згідно з главою 47 Цивільного кодексу України, є одним із способів заміни сторони в зобов'язанні. Заміна сторони у зобов'язанні не змінює сутність первинного зобов'язання, обов'язок за ним продовжує залишатися боргом минулих періодів. Відносини між новим боржником і кредитором ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (ст. 522 ЦК України). Доводи відповідача у справі стосовно того, що із переведенням боргу від ВАТ «Тернопільобленерго» до ВАТ «Полтаваобленерго» первинне зобов'язання припинилося і виникло нове зобов'язання, суд оцінює критично. Згідно з діючим Цивільним Кодексом України будь-яке зобов'язання може припинитися лише на підставах, визначених у його главі 50. Перелік даних підстав є вичерпним. Як вбачається з аналізу договору про переведення боргу № 3585/04 від 19.08.2006 року між ВАТ «Полтаваобленерго», ВАТ «Тернопільобленерго» та ДП «Енергоринок», первинний боржник передав вторинному той же самий обов'язок, який виник у жовтні-грудні 2002 році щодо сплати ВАТ «Тернопільобленерго» за куповану у ДП «Енергоринок» електроенергію. Отже немає підстав для припинення первинного зобов'язання і виникнення нового, тому ВАТ «Полтаваобленерго» правомірно відобразило в своєму обліку заборгованість 2002 року, котра перейшла до нього у 2006 році, що відповідає положенням п. 2, 3 Порядку..
Оскільки борг за переданим зобов'язанням (договір від 19.08.06р. № 3584/04 про переведення боргу) виник до 2005 року та не був погашений на час проведення розрахунків, позивач у належний спосіб виконав вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 705 від 22.05.2006 року «Про затвердження Порядку перерахування у 2006 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення».
В результаті розгляду справи суд визнає такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві України, висновки відповідача стосовно відсутності нормативних підстав для проведення розрахунків за участю позивача. Так, відповідач вказує, що позивачем порушено Порядок проведення взаєморозрахунків з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу та інших учасників розрахунків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 192 від 22.02.2006 р. в частині передбаченого ним дозволу на проведення взаєморозрахунків за участю бюджетів лише на суму заборгованості що утворилася з причин, визначених п.7.4 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу України».
Пункт 7.4 статті 7 даного закону встановлює, що проведення взаєморозрахунків дозволяється лише на суму заборгованості, що виникла з причин:
неповного фінансування передбачених державним та/або місцевими бюджетами видатків для розрахунків за енергоносії, спожиті підприємствами, організаціями та установами, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів усіх рівнів;
неповної оплати видатків, передбачених бюджетами усіх рівнів на фінансування пільг та субсидій, встановлених законодавством відносно оплати за енергоносії;
невиконання зобов'язань з оплати енергоносіїв державними та комунальними підприємствами, у тому числі через невідповідність тарифів на електричну, теплову енергію та газ, що спожиті підприємствами, вартості товарів, робіт, послуг, які вони реалізовували, виконували або надавали в межах своєї господарської діяльності, за умов, що величина такої вартості визначалась або встановлювалась органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.
Встановлено, що розрахунки на суму 3 247,5 тис.грн. відбувалися згідно з договором № 705Е/327 «Про організацію взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.06р. № 705»від 04.09.06р., укладеного між Органом Державного казначейства України в Полтавській області, Головним фінансовим управлінням Полтавської облдержадміністрації, ВАТ»Полтаваобленерго», ДП «Енергоринок»та ДП НАЕК «Енергоатом»та договору від 19.08.06р. за № 3585/04 «Про переведення боргу», укладеного між ВАТ «Полтаваобленерго», ВАТ «Тернопільобленерго» та ДП «Енергоринок». Також встановлено, що в результаті проведення даних розрахунків згідно з договором № 705Е/327 від 04.09.06р відбулося погашення заборгованості Державного підприємства «Енергоринок» за енергоносії, отримані від ДП НАЕК «Енергоатом». З цього вбачається, що відповідні взаєморозрахунки пройшли з дотриманням п. 7.4 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу України».
Загальне правило стосовно переведення боргу визначене у главі 47 ЦКУ. Пунктом 7.3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» для розширення сфери застосування механізму проведення взаєморозрахунків для погашення заборгованості за електричну енергію передбачена одна з підстав для переведення заборгованості за електричну енергію. Такий перевід боргу, здійснений в порядку, визначеному чинним законодавством, відбувається у межах сум заборгованості, підтвердженої на розрахункову дату, від одного суб'єкта господарської діяльності-споживача електричної енергії на іншого суб'єкта господарської діяльності за умови, що останній має грошові вимоги в сумі, що дорівнює кредиторській заборгованості споживача електроенергії до оптового постачальника електричної енергії або виробника електричної енергії і такі грошові вимоги виникли в зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) до розрахункової дати. Зазначене в даній нормі закону переведення боргу від одного боржника до іншого, який має відповідні кредиторські вимоги до ДП «Енергоринок», спрямоване виключно на створення зустрічних однорідних вимог у учасників розрахунків і припинення зустрічних зобов'язань їх зарахуванням відповідно до ст. 601 ЦКУ.
Спірні розрахунки, проведені згідно з договором від № 705Е/327 від 04.09.06р. відбулися за іншою - «ланцюговою» схемою і правило п.7.3 ст. 7 зазначеного закону до даних відносин не застосовується.
З урахуванням зазначеного висновки відповідача, викладені в вимозі від 27.03.07р. та вимозі від 25.04.07р. за № 06-14/1805 про те, що погашення заборгованості було здійснене позивачем з порушенням п. 2 Порядку в частині недотримання періоду заборгованості, з порушенням п.16 «Порядку проведення взаєморозрахунків з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу та інших учасників розрахунків», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 22.02.06р. в частині відсутності причин проведення даного взаєморозрахунку за участю бюджетів усіх рівнів, та з порушенням п.п.7.3, 7.4 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу України» від 23.06.05р. за № 2711 в частині укладання договору переведення боргу при відсутності на розрахункову дату грошових вимог до оптового постачальника електроенергії не ґрунтуються на чинному законодавстві України.
В оскаржуваному акті та у відзиві на позовну заяву відповідач - Контрольно-ревізійне управління в Полтавській області вказує також на неправомірне визначення позивачем - ВАТ «Полтаваобленерго» різниці в тарифах, тобто коштів, що підлягали відшкодуванню позивачу в результаті проведення спірних розрахунків. В результаті порушення чинного законодавства, як вказує відповідач, ВАТ «Полтаваобленерго» неправомірно віднесло до собівартості адміністративні та деякі інші витрати, понесенні позивачем при здійсненні господарської діяльності.
Суд дослідив наявний розрахунок різниці в тарифах, розрахований позивачем відповідно до діючого Порядку та додатку № 1 до нього, та встановив, що висновки Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області, викладені в вимозі від 25.04.07р. та акті ревізії від 27.03.2007 р. про неправомірне включення позивачем до розрахунку різниці в тарифах адміністративних витрат головного підприємства , на загальну суму 234,5 тис.грн., є такими що не відповідають діючим нормам бухгалтерського обліку.
Постанова КМУ за № 705 від 22 травня 2006 року визначає механізм погашення місцевим бюджетам заборгованості минулих років різниці в тарифах на теплову енергію, що постачалася населенню, яка утворилася у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, затвердженим органами державної влади. При цьому, обсяг заборгованості з різниці в тарифах повинен визначатися учасниками розрахунків як різниця між фактичними витратами на теплову енергію та фактичними нарахуваннями згідно із затвердженими для населення тарифами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - це нормативно-правовий акт, який затверджується Міністерством фінансів України і визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства (стандарт) визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 («Витрати»), який затверджений наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.99р.
Відповідно до п. 6 Стандарту витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. П.п. 10-31 розділу «Склад витрат»даного Стандарту визначають види та склад витрат. При цьому, витратами на виробництво, передачу та збут продукції визнаються: виробнича собівартість виробництва, передачі та постачання теплоенергії, загальновиробничі витрати, витрати, пов'язані з операційною діяльністю (адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати), фінансові витрати, інші витрати. Відповідно до п.18 Стандарту, адміністративними витратами є :
загальнокорпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати, тощо);
витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;
витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водовідведення, охорона);
винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна, тощо);
витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, факс, тощо);
амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;
витрати на врегулювання спорів у судових органах;
податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів, що включаються до виробничої собівартості продукції. Робіт, послуг);
оплата за розрахункове-касове обслуговування та інші послуги банків;
інші витрати загальногосподарського призначення. Згідно з п. 9 Стандарту не визнаються витратами: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала, тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам п. 6 Стандарту; витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Всі інші витрати підприємства, в т.ч. і адміністративні входять до складу фактичних витрат звітного періоду.
З розрахунку розподілу адміністративних витрат позивачем вбачається, що частина цих витрат відноситься безпосередньо на певний вид діяльності підприємства або на витрати конкретного структурного підрозділу, зокрема, філії Кременчуцької ТЕЦ. Інша частина адміністративних витрат, які неможливо віднести на певний вид діяльності, розподілена позивачем пропорційно умовно-постійним витратам з виробничої собівартості реалізованих робіт, послуг, продукції.
Таким чином, позивачем було правовірно включено до розрахунку фактичних витрат адміністративні втрати такі як: 61, 00 тис.грн. витрати на юридичні послуги (балансовий рахунок 84001700), 233,00 тис.грн. витрати на послуги комерційних банків та інших кредитних установ, не пов'язаних із виробництвом тепла населенню (балансовий рахунок 84002000), 5,00 тис. грн. представницьких витрат (балансовий рахунок 84003200), 21,00 тис.грн. витрати на експертні послуги (балансовий рахунок 84004900), 65,00 тис.грн. витрати на сплату внесків до пенсійного фонду України при придбанні валюти (балансовий рахунок 84005800), 10,00 тис.грн. витрати на сплату внесків до пенсійного фонду при придбанні автомобіля (балансовий рахунок 84006200), 43,00 тис.грн. витрати на аудиторські послуги (балансовий рахунок 84008100), 18,00 тис.грн. витрати на страхування фінансів (балансовий рахунок № 84008100), оскільки відповідно до Стандарту бухгалтерського обліку № 16 фактичні витрати на виробництво, передачу та постачання (збут) теплової енергії включають до себе собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні та інші витрати підприємства.
В судовому засіданні, в суді першої інстанції, досліджено листа Міністерства фінансів України від 02.06.06р. за № 31-14020-01-5/11725, який адресовано Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським фінансовим управлінням, і в якому зазначено, що до складу витрат не потрібно включати видатки, які є наслідком незадовільної організації та управління на підприємстві і призводять до необґрунтованого завищення обсягу заборгованості, (абз.2 листа), зазначити наступне. Зокрема, це стосується витрат, пов'язаних з купівлею-продажем іноземної валюти.
При аналізі цього документу суд виходить з того, що даний лист не є актом нормативного характеру, і відповідно має рекомендаційний характер для позивача. Крім того даним листом визначається загальне правило про те, що не можуть і не повинні закладатися до складової тарифів на послуги лише ті видатки, які є наслідком незадовільної організації та управління на підприємстві і призводять до необґрунтованого завищення обсягу заборгованості, (абз.2 листа).
На підставі наданих первинних матеріалів, суд проаналізував структуру та мету витрат позивача на придбання валюти, пенсійні внески з яких ввійшли до розрахунку фактичних витрат товариства, та встановив, що зазначені витрати є результатом розумної господарської діяльності. А саме, загальна сума придбаної валюти в 2004 році становить 479 тис.грн., ці витрати позивач здійснив на купівлю валюти в комерційних банках для наступних потреб:
виконання рішення господарського суду полтавської області від 26.02.04р. по справі 3/21, щодо примусового повернення інвестицій, в сумі 4,14 млн. дол. США.;
погашення кредиту в АКБ «Промислово-інвестиційний банк», в сумі 2,75 млн. дол. США., для спрямування отриманих коштів на закупку природного газу для потреб Кременчуцької ТЕЦ.
Отже, відповідно до вищезазначеного, та в зв'язку з тим, що метою придбання зазначених валютних коштів було ведення необхідної та передбаченої статутом господарської діяльності позивача, яка не відноситься до незадовільної організації виробництва, суд прийшов до висновку про не застосування положення даного листа Міністерства фінансів України від 02.06.06р. за № 3-14020-01-5/11725 при вирішенні даного спору стосовно коштів, затрачених на придбання валюти на суму 479тис.грн., які правомірно віднесені позивачем до складу економічно обґрунтованих витрат розрахунку різниці в тарифах. Виходячи з аналізу фактичних обставин справи та первинних доказів суд також встановив наступне. Позивачем при визначенні суми фактичної різниці у тарифах було надано розрахунок фактичних витрат, в якому по деяких позиціях відображено значно менші суми, в порівнянні з наявними фактичними витратами товариства за 2004 рік, що відображені в бухгалтерському обліку. А саме :
- позивачем в розрахунок різниці в тарифах включена сума витрат по статті «Амортизація» в розмірі 3990,00 тис.грн., тоді як наявна в облікові сума становить 4356,00 тис.грн.;
- позивачем в розрахунок різниці в тарифах включена сума витрат на заробітну плату в розмірі 6221,00 тис.грн., в той час, як сума, що відображена в бухобліку за 2004 рік становить 6342,00 тис.грн. (5988,00 тис.грн. прямих витрат заробітної плати (б/рахунок 811) та 354,00 тис.грн. витрат на заробітну плату персоналу, який задіяний на утримання транспорту (б/рахунок 234)):
- позивачем в розрахунок різниці в тарифах включена сума витрат відрахувань на соціальні заходи в розмірі 2310,00 тис.грн., а фактично в бухобліку за 2004 рік відображено 23336,00 тис.грн.( 2201,00 тис.грн. - б/рахунки №№821,822,823,825 та 133,00 тис.грн. - відрахувань на соціальні заходи і з/плату персоналу, який пов'язаний з утриманням транспортних засобів,(б/рахунок 234)).
З наданих позивачем матеріалів вбачається, що до розрахунків в різниці в тарифах на теплову енергію не були включені деякі статті витрат на загальну суму 1 861,70 грн., в т.ч. витрати по страхування майна в сумі 1 6919,7 грн. Проте частина цих витрат є обов'язковими витратами компанії і тому вона мала всі підстави для включення їх до розрахунку. Загальна сума витрат, що мала бути віднесена до витрат на виробництво та постачання теплової енергії по статті "Страхування" складає - 79,2 тис. грн. Зазначені факти про те, що позивач мав право провести взаєморозрахунки з різниці в тарифах на більшу суму, але не скористався ним, також підтверджуються і самим відповідачем в акті ревізії від 27.03.07р.
Стосовно не включення позивачем до складу розрахунку різниці тарифів 100 тис.грн. по рахунку 84003510 «Послуги по ремонтах зі сторони не поліпшуючі ОЗ», що за твердженням відповідача є порушенням, встановлено, що при проведенні перевірки КРУ при заповненні таблиці була зроблена граматична помилка. Витрати за рядком "Послуги по ремонтах зі сторони не поліпшуючі ОЗ" були помилково записані за іншим рахунком. Замість рахунку №84003510 був вказаний не вірний рахунок № 84003599. Проте, з огляду на те, що в самому розрахунку сума витрат була вказана вірно, суд погоджується з доводами позивача, що дана помилка в назві рахунка на зміст та обсяг розрахунків не вплинула. Загальна сума зазначених витрат в складі адміністративних в 2004 році складає 557, 00 тис.грн.
Виходячи з вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що висновки та факти., викладені в акті ревізії від 27.03.07р. та вимозі від 25.04.07р. за № 06-14/1805 про порушення п.п2.4 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.06р. за №705 в частині недотримання періоду виникнення заборгованості та необґрунтованого включення адміністративних витрат на суму 234,5 тис.грн. до розрахунку фактичних витрат, що призвело до завищення потреби в бюджетних коштах; про порушення п.п. 7.3. 7.4 Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу України» в частині укладення договору про переведення боргу при відсутності грошових вимог на розрахункову дату до оптового постачальника електроенергії стале функціонування» та в частині відсутності причин проведення зазначених взаєморозрахунків за участю бюджетів усіх рівнів (п.16 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 192 від 22.02.06р.). не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
Розрахунок заборгованості різниці в тарифах здійснено позивачем відповідно до п.п.2,4 Порядку, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України від 22.05.06р. за №705, з дотриманням нормативних положень бухгалтерського обліку, викладених в Стандарті №16. який затверджений наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.99р.. на виконання п.п.7,3,74 Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу України», п.16 Порядку. затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 22.02.06р. за № 192 та з врахуванням положень ст.ст. 32-39,116 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік .
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії. виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.
Таким чином, позовні вимоги про скасування та визнання нечинною вимоги Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області від 25.04.07р. за № 06-14/1805, якою зобов'язано ВАТ «Полтаваобленерго» вжити заходів щодо повернення зайво одержаних субвенцій на суму 3245,7 тис.грн. та притягти винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовані і підтверджуються наявними доказами та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними діями відповідача щодо складання самої вимоги від 25.04.07р. за № 06-14/1805, то в даному випадку суд прийшов до висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів.
Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці повного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових осіб і матеріально-відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Відповідно до ч.4 ст. 10 даного Закону до повноважень відповідача відносить пред'явлення керівникам та іншим посадовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.
Отже, виходячи з вищевикладеного, дії відповідача щодо складання вимоги від 25.04.07р. за № 0614/1805 відповідають чинному законодавству України, як такі, що вчинені в межах повноважень, встановлених спеціальним законом.
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Колегія суддів також зазначає, що при наданні субвенцій, питання щодо обґрунтованості сум вирішувалося компетентними органами створеними державою, позивач пройшов певну процедуру погодження. Даних щодо порушень при наданні коштів з боку органів, які надали субвенції в матеріалах справи не має.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів стосовно вимог апеляційної скарги Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області зазначає, що згідно ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). При цьому кошти стягуються не безпосередньо з казначейства, а з державного бюджету, тому залучення органів казначейства до участі у справі в даному випадку не може бути обґрунтованим і КАС України не передбачено.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Контрольно-ревізійного управління в Полтавській області та Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Полтавської області від 10 липня 2007 року у справі № 5/304 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст виготовлено та підписано 10 грудня 2007 року
Головуючий Сіренко О.І.
Судді Григоров А.М.
Подобайло З.Г.