Справа № 580/1872/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО
30 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 01.11.2024 № 232730026134;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії від 24.10.2024, зарахувавши до загального страхового стажу період роботи з 16.08.1982 по 31.07.1985, до спеціального стажу період роботи з 01.02.1992 по 15.06.1998, з 01.01.2002 по 31.12.2002 за ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за результатами повторного розгляду здійснити перерахунок та виплатити недоотримане пенсійне забезпечення.
Позов обґрунтовано тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві всупереч вимог законодавства України не зарахувало до загального страхового стажу період роботи з 16.08.1982 по 31.07.1985, до спеціального стажу період роботи з 01.02.1992 по 15.06.1998, з 01.01.2002 по 31.12.2002 за ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки записи у трудовій книжці не відповідають вимогам Інструкції (відсутня повна дата наказу про зарахування та звільнення).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 01.11.2024 № 232730026134 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку страхового стажу.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 16.08.1982 по 31.07.1985, а також до спеціального стажу період її роботи з 01.02.1992 по 15.06.1998, з 01.01.2002 по 31.12.2002 відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.10.2024, та прийняти рішення про перерахунок страхового стажу та здійснити виплату недоотримане пенсійне забезпечення.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не має права на пенсію за віком через не зарахування їй періодів роботи з 16.08.1982 по 31.07.1985, до спеціального стажу період роботи з 01.02.1992 по 15.06.1998, з 01.01.2002 по 31.12.2002 згідно записів трудової книжки, оскільки записи у ній не відповідають вимогам Інструкції (відсутня повна дата наказу про зарахування та звільнення).
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, за результатами розгляду заяви позивача у порядку екстериторіальності, рішенням від 01.11.2024 №232730026134 відмовило йому у призначенні пенсії за віком, через відсутність необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки, зокрема, у разі недотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, тому наявні підстави для визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 01.11.2024 №232730026134, та слід зобов'язати зарахувати до її загального страхового стажу період роботи з 16.08.1982 по 31.07.1985, до спеціального стажу період роботи з 01.02.1992 по 15.06.1998, з 01.01.2002 по 31.12.2002 за ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 24.10.2024 про перерахунок страхового стажу та прийняти рішення здійснити перерахунок і виплату недоотриманого пенсійного забезпечення.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 26 Закону №1058 обумовлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також, зокрема, військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, за результатами розгляду заяви позивача у порядку екстериторіальності про призначення пенсії, рішенням від 01.11.2024 №232730026134 відмовило у призначенні пенсії за віком, через відсутність необхідного страхового стажу, оскільки не було зараховано періоди роботи з 16.08.1982 по 31.07.1985, з 01.02.1992 по 15.06.1998, з 01.01.2002 по 31.12.2002.
У відповідності до ст. 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.
У свою чергу, Порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до абз. 8 п. 2.14 Інструкції № 58 переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, які прийняття на роботу.
Разом із тим, згідно з п. 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 та від 09.08.2019 у справі №654/890/17.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові №687/975/17 від 21.02.2018 зазначив, що на особу не може перекладались тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
До того ж, суд наголошує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 від 28.08.1981 містить записи про її трудову діяльність, зокрема щодо періодів роботи період з 16.08.1982 по 31.07.1985, з 01.02.1992 по 15.06.1998, з 01.01.2002 по 31.12.2002, із посиланням на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом уповноваженої особи та печатками.
Як наслідок, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 01.11.2024 № 232730026134, і зобов'язання зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 16.08.1982 по 31.07.1985, до спеціального стажу період роботи з 01.02.1992 по 15.06.1998, з 01.01.2002 по 31.12.2002 за ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У свою чергу, постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно із пунктом 4.2 вказаного Порядку, при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
При цьому, за правилами пункту 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що за результатами розгляду заяви особи територіальний орган Пенсійного фонду не пізніше 10 днів зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати Головне управління ПФУ у місті Києві повторно розглянути заяву позивача від 24.10.2024 про перерахунок страхового стажу та прийняти рішення здійснити перерахунок і виплату недоотриманого пенсійного забезпечення.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко