Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/9851/2025
м. Київ Справа № 760/1979/24
12 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Рейнарт І.М.
- Ящук Т.І.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Усатової І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
У січні 2024 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 22 січня 1962 року був отриманий ордер на житлове приміщення № 49733 - трикімнатну квартиру, загальною площею 49,28 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та оформлено особовий рахунок житлової площі 34,21 кв.м. згідно ордеру.
Право на вселення та проживання у цій квартирі, крім нього отримали: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 - дружина, зареєстрована в квартирі з 04.02.2000, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка, зареєстрована з 04.02.2000, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - онука, зареєстрована з 30.12.2010, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 - онук, зареєстрований з 19.12.2013, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 - онука, зареєстрована з 03.08.2003, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - племінник позивача, зареєстрований з 15.08.2000, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - племінниця позивача, зареєстрована 04.02.2000.
Реєстрація зазначених членів родини та відповідачів підтверджується довідкою Ф-3 від 03.02.2016 року № 461 виданою структурним підрозділом Житлово- експлуатаційної дільниці № 905 KП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м.Києва».
Позивач зазначав, що спочатку життя усіх членів родини складалось дружньо, народжувались онуки, але з часом, з початку 2013 року відповідачі ОСОБА_10 та ОСОБА_3 перестали брати участь в утриманні житла та сплачувати за комунальні послуги, не приходили по кілька днів в квартиру, а з 2015 року вони забрали з квартири свої речі і з ними пропав мобільний зв'язок і з цього часу йому не відомо їх місцезнаходження.
Щодо відповідача ОСОБА_4 , то вона пішла з квартири разом із відповідачем ОСОБА_3, своєю матір'ю, та після досягнення нею повноліття у 2018 році не виходить на зв'язок, в квартиру не приходить, участі в утриманні квартири не бере, особистих речей в квартирі немає.
Таким чином, з 2015 року весь тягар утримання житла та сплата за житлово- комунальні послуги лежить на ньому, ОСОБА_1, та інших членах його родини. Але фактично за комунальні послуги сплачує він, як власник особового рахунку.
Факт не проживання відповідачів у квартирі підтверджується актами від 03.02.2016 року, від 09.08.2017 року, від 02.02.2018року. Зазначені акти складені і підписані сусідами позивача, власниками квартир №№ 33, 38, АДРЕСА_2 , підписані працівником КП «Керуюча компанія Солом'янського району» та засвідчені Начальником ЖЕД 905.
Факт не проживання відповідачів в квартирі протягом останніх кількох років засвідчують і сусіди ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , чиї свідчення викладені в заяві від 17.01.2024року, а справжність їх підписів засвідчено Симоненко І.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, і зареєстровано в реєстрі № 107-109.
Крім того, відповідач ОСОБА_10 протягом останніх 3 років на своє ім'я оформлює мікро кредити внаслідок чого кредитори, представники фінансових компаній та колектори часто телефонують до нього, вважаючи, що відповідач ОСОБА_10 , боржник, проживає за місцем реєстрації, і вимагають від нього, ОСОБА_1 , сплатити борги. Часто кредитори телефонують вночі, коли члени родини позивача і діти сплять. Погрози на адресу позивача виражаються у словесних висловлюваннях створити проблеми у користуванні житлом. Ці обставини також створюють позивачу і членам його родини незручності і загрозу майну та здоров'ю.
Позивач вказував, що домовленості між ним та відповідачами про збереження за ними права користуватися квартирою на час їх відсутності не було. Вибір іншого місця проживання відповідачами було здійснено добровільно за власним вибором, оскільки не було будь-яких об'єктивних обставин, які б унеможливлювали проживання відповідачів за адресою реєстрації.
Відповідачі протягом багатьох років не цікавились станом житла, не беруть участі в його утриманні, не здійснюють оплату за житлово-комунальні послуги, їх особистих речей в квартирі немає, перешкод у користуванні житлом ні позивач, ні члени його сім'ї ніколи не чинили, поважних причин відсутності відповідачів у квартирі позивач не бачить,а тому вважав, що підстави для збереження за відповідачами права користування даним жилим приміщенням відсутні.
Добровільно знятись з реєстрації відповідачі бажання не висловлювали, на дату звернення з даним позовом позивачу та членам його родини невідомо фактичне місце проживаннявідповідачів.
Позивач зазначав, що реєстрація відповідачів в квартирі створює позивачу перешкоди в користуванні житловою площею, оскільки збільшує майнові витрати позивача на утримання житла, а також створює несприятливі умови проживання у зв'язку з вимогами невідомих кредиторів, а тому він прийняв рішення звернутись до суду з вказаним позовом.
З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_7 просив суд:
визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 особою, таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 .
визнати ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_7 особою, такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 .
визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 особою, такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_3 .
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 рокута ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, визнавши відповідачів у справі такими, що втратили право користування житлом, а саме квартирою за адресою - АДРЕСА_4 .
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухваленоз порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що справа розглядалась судом в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. При цьому, судом жодним чином не було обґрунтовано того, з яких міркувань суд вирішив можливим здійснити розгляд справи в спрощеному провадженні з огляду на вимоги ст.ст. 19, 274 ЦПК України щодо допустимості випадків, коли розгляд справи можливий в спрощеному провадженні без виклику сторін.
Між тим, на переконання позивача, справа, рішення у якій оскаржується, не могла розглядатись в порядку спрощеного провадження.
Крім того, відмовляючи в позові, суд першої інстанції помилково ототожнив та не розмежував такі поняття (предмет та підстави) як «виселення з житлового приміщення» від «визнання особи такою, що втратила право на проживання в житловому приміщенні». Фактично суд відмовив в позові з тих підстав, що відповідачів неможливо виселити з житлового приміщення. Однак, питання про виселення відповідачів з квартири не було предметом та підставами позову.
Зазначає, що спірна житлове приміщення (квартира) не приватизована, а тому належить до державного житлового фонду. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЖК України щодо найму в державному житловому фонді та втрати підстав на проживання в ньому.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Суду були надані достатні докази відсутності відповідачів у спірному житлі більше шести місяців без поважних причин. При цьому судом не було встановлено не лише поважності відсутності відповідачів у спірному житлі, а й того, що вони зацікавлені в ньому або звертались із заявами про продовження строку їх відсутності. Тому суд першої інстанції, на переконання сторони позивача,необгрунтовано не врахував надані позивачем докази відсутності відповідачів понад шість місяців без поважних причин у даній квартирі (акти від 03.02.2016. 09.08.2017, 09.01.2018 а.с. 20-23).
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , його представник адвокат Поліщук Сергій Володимирович , третя особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засіданння повторно не з?явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.01.1962 року Виконавчим комітетом Київської міської ради на імя ОСОБА_21 було видано ордер № 49733 на сім'ю, що складається із- 6 чоловік на право зайняття 3 кімнат жилою площею 34, 21 кв.м. з адресою: АДРЕСА_1 та було оформлено особовий рахунок.
У вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_8 зареєстрований з 07.12.1979 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована з 04.02.2000, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,зареєстрована з 04.02.2000, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована з 30.12.2010, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований з 19.12.2013, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрована з 03.08.2003, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстрований з 15.08.2000, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зареєстрована 04.02.2000, що підтверджується довідкою Ф-3 від 03.02.2016 № 461, виданою структурним підрозділом Житлово - експлуатаційної дільниці № 905 KП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м.Києва».
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції вказав на те, що будь-яких доказів стосовно непроживання відповідачів у спірній квартирі протягом 6 місяців позивачем суду не надано.
Посилання позивача на те, що він самостійно утримує спірне житло, оскільки сплачує комунальні послуги також не є самостійною підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, позивач не позбавлений права на звернення з позовом до інших користувачів про стягнення витрат, що понесені ним за комунальні послуги, у разі їх наявності.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів, визначених законом і достатніх для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, позивачем не надано.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року не відповідає.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Стаття 71 ЖК України установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, згідно з частинами першою, другою якої при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті (частина п'ята статті 71 ЖК України).
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Під час вирішення спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи в жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені в статті 71 ЖК України строки (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2024 року в справі № 183/271/22).
Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім'ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 182/6536/13).
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 755/1139/18).
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2024 року в справі № 404/9215/19 зазначено, що в справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 161/126/23 вказано, що процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, у цей строк перериває строк тимчасової відсутності. За тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому під час розгляду позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року в справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року в справі № 182/6536/13-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 569/12832/16-ц, від 22 грудня 2021 року в справі № 758/12823/17, від 19 січня 2022 року в справі № 344/9319/19.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не проживають у квартирі АДРЕСА_3 понад шість місяців до звернення позивача з позовом без поважних причин.
На підтвердження вибуття ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із спірного жилого приміщення колегія суддів бере до уваги акти про непроживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_3 від 03.02.2016 року, від 09.08.2017 року, від 02.02.2018 року. Зазначені акти складені і підписані сусідами позивача, власниками квартир №№ 33 , 38 , АДРЕСА_2 , підписані працівником КП «Керуюча компанія Солом'янського району» та підписи засвідчені Начальником ЖЕД 905.
Також, на підтвердження позовних вимог позивачем надано нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , чиї свідчення викладені в заяві від 17.01.2024 року, а справжність їх підписів засвідчено Симоненко І.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, і зареєстровано в реєстрі № 107-109.
В свою чергу у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на відповідача покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (висновок Верховного Суду у постанові від 30 квітня 2025 рокуу справі № 756/167/23).
Поряд з цим, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції відповідачами не надано жодного доказу поважності причин їх відсутності у квартирі АДРЕСА_3 понад шість місяців, як і не надано жодного доказу на спростування доводів та доказів наданих позивачем.
Крім того, додатковим свідченям непроживання відповідачів у спірній квартирі є той факт, що судом першої інстанції 13.03.2024 року було направлено на адреси сторін, у тому числі відповідачам - копію позовної заяви з додатками. На адресу суду повернулися конверти із копією ухвали про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви, які направлялися відповідачам, з відміткою відділення поштового зв?язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Суд апеляційної інстанції також надсилав відповідачам копію ухвали про відкриття апеляційного провадження за аресою їх реєстрації, а саме квартира АДРЕСА_3 , проте поштові відправлення повернулися з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Встановлені обставини підтверджують те, що ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_3 не проживають понад встановлений законом шестимісячний строк. Доказів поважності причини їх непроживання у спірній квартирі відповідачі суду не надали.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що у цій справі встановлено порушення прав позивача ОСОБА_1 , який внаслідок реєстрації в спірній квартирі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які не цікавляться житлом, вимушений самостійно оплачувати комунальні послуги та утримувати квартиру, а також позбавлений можливості без згоди відповідачів вирішувати питання пов?язані з спірним майном.
Таким чином, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 доведено наявність правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.Відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування вказаних обставин, а тому доводи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволенння позову є обгрунтованими.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з підстав викладених у оскаржуваному рішенні.
Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_3 .
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
За результатами апеляційного перегляду даної справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог, а тому понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати, що складаються з судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3633,60 грн, апеляційної скарги у розмірі 5450,40 грн., слід покласти на відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 3028,00 грн з кожного.
Керуючись ст. 29 ЦК України, ст.ст. 9, 71, 72 ЖК України, ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_3 .
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_3 .
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3028,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заявита апеляційної скарги у розмірі 3028,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заявита апеляційної скарги у розмірі 3028,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий: Судді: