Житомирський апеляційний суд
Справа №294/739/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/233/25
Категорія ч.1 ст.115 КК України Доповідач ОСОБА_2
23 червня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілої ОСОБА_11 (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12023060470000367 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2024 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Костянтинівка Краматорського району Донецької області, громадянина України, розлученого, з професійно-технічною освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 не оспорюючи фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судом, кваліфікації дій та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.115 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 (сім) років. Вважає, що вирок суду підлягає зміні у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що суд першої інстанції неправомірно не визнав обставинами, шо пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Вказує, що з досліджених судом першої інстанції матеріалів провадження наданих стороною обвинувачення, пояснень обвинуваченого в судовому засіданні суду першої інстанції та проведеного з ним слідчого експерименту вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 фактично визнає свою вину та каться. Зазначає, що поза увагою суду залишився той факт, що потерпілий ОСОБА_12 постійно ображав ОСОБА_8 та спричинив останньому тілесні ушкодження безпосередньо перед подію кримінального правопорушення.
Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 встановлено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 18.12.2023 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо обвинуваченого ОСОБА_8 залишено попередній - тримання під вартою, але не довше ніж на два місяця з дня ухвалення вироку, тобто до 06.12.2024.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_13 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_13 - 400 000 (чотириста тисяч) гривень моральної шкоди та 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень процесуальних витрат за надання правової допомоги.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 41 733 грн. 59 коп. процесуальних витрат на залучення експертів при проведенні Державним НДЕКЦ МВС України біологічної та балістичної експертиз.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 6 058 грн. 24 коп. процесуальних витрат на залучення експертів при проведенні Житомирським НДЕКЦ вибухово-технічної експертизи.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 18.12.2023 року близько 18:30 год. військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_8 , перебуваючи у караульному приміщенні місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , що розташовується за адресою: АДРЕСА_2 , знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, черговий раз на ґрунті тривалих неприязних відносин вступив у конфлікт з ОСОБА_12 з приводу постійних образ з боку останнього.
Далі у ОСОБА_8 , в ході такого конфлікту з ОСОБА_12 , раптово виник злочинний умисел направлений на умисне вбивство останнього, тобто умисне протиправне заподіяння смерті.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , перебуваючи у вказаному місці та у вказаний час, з мотивів помсти за образи в свій бік, з метою заподіяння смерті ОСОБА_12 пішов до спального приміщення, що розташовувалось за вказаною адресою тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , дістав з-під ліжка власну автоматичну вогнепальну зброю АК-74, кал. 5,45 мм, номер екземпляра якого № НОМЕР_2 , що був споряджений одним магазином із 30 бойовими набоями.
Далі ОСОБА_8 , діючи умисно, з мотивів помсти за образи в свій бік, з метою заподіяння смерті ОСОБА_12 , усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, привівши власну зброю у бойову готовність, тобто знявши із запобіжника та надіславши патрон до патронника, наблизився до ОСОБА_12 , який лежав на своєму ліжку, та здійснив три одиночних постріли з автоматичної вогнепальної зброї АК-74, кал. 5,45 мм, номер екземпляра якого №079509, по тулубу ОСОБА_12 , цим самим виконавши усі дії, які вважав необхідними для умисного заподіяння смерті останнього.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_8 , ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді: рани правої бокової стінки грудної клітки, рани лівої половини грудної клітки, заочеревинної гематоми лівої поперекової ділянки, крововиливу в черевну порожнину в об'ємі вилитої крові до 750 мл., крововиливу в м'які тканини грудної клітки по передньо-підпахвинній лінії в ділянці правої реберної дуги та 8 ребра праворуч, крововиливу в праву плевральну порожнину в об'ємі вилитої крові до 300 мл., чисельних розривів селезінки, крововиливу в ніжку селезінки, крововиливу в нижню та середню долі правої легені, розриву правого куполу діафрагми, розміжчення лівого наднирника та верхнього полюсу лівої нирки, крововиливу в жирову капсулу лівої нирки, розриву брижі шлунку по його малій кривизні, крововиливу задньої стінки шлунку, чисельних розривів печінки, розриву жовчного міхура, уламкового перелому правої реберної дуги з дефектом хрящової тканини, внаслідок чого останній загинув на місці події.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив вбивство ОСОБА_12 , тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.115 КК України.
Потерпіла ОСОБА_13 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду, в судове засідання апеляційного суду не з'явилася. Представник потерпілої ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_11 подав заяву, в якій просив апеляційний розгляд проводити без участі потерпілої ОСОБА_13 ..
Заслухавши доповідача, доводи захисника та обвинуваченого в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора та представника потерпілої в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вбивстві, тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні й наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку та в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст.115 КК України кваліфіковані правильно.
Під час апеляційного розгляду стороною захисту жодних клопотань про дослідження доказів не заявлялося, а колегія суддів апеляційного суду підстав, передбачених ч.3 ст.404 КПК України, для повторного дослідження доказів не вбачала.
Відповідно до ч.2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Отже, твердження обвинуваченого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду про те, що він вбив ОСОБА_12 перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), а тому його слід кваліфікувати за ст.116 КК України, колегія суддів вважає необгрунтованими виходячи з наступного.
Аналогічні доводи сторони захисту були предметом дослідження суду першої інстанції і у вироку суду їм надано належну правову оцінку.
Зокрема, судом зазначено, що стаття 116 КК установлює кримінальну відповідальність за умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), що раптово виникло внаслідок жорстокого поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого. Ця норма містить специфічні (видові) ознаки складу злочину, які виокремлюють фактично вчинені дії як один із різновидів умисних убивств (статті 115 і 118 КК).
Специфічними (видовими) ознаками юридичного складу умисного вбивства, передбаченого статтею 116 КК, є: а) перебування винного в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту) під час вчинення посягання на життя потерпілого; б) наявність причинного зв'язку між станом сильного душевного хвилювання і поведінкою потерпілого внаслідок жорстокого поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; в) заподіяння смерті тій особі, яка вчинила протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжку образу.
Дії, які вчиняються в афектованому стані, мають особливий характер. Специфіка таких дій полягає в тому, що вони обмежені в часі - тривалості стану фізіологічного афекту.
Неправомірні дії потерпілого становлять обов'язкову умову вбивства у стані сильного душевного хвилювання.
Намір на вбивство дуже тісно пов'язаний зі станом фізіологічного афекту. У цьому разі намір на вбивство виникає так несподівано, як і сам стан афекту, а реалізується негайно (відразу), до моменту закінчення цього стану. Тобто стан афекту супроводжує формування і реалізацію злочинного наміру. Формування мотиву і наміру вчинення злочину відбувається завжди непередбачувано та швидко, хоча й не так стрімко, як виникає афект, але неодмінно за неправомірною поведінкою потерпілого й безпосередньо під впливом стану афекту.
Стан сильного душевного хвилювання полягає в домінуванні у свідомості особи сильної емоції, що знижує контроль особи над вчинком, певним чином гальмує інтелектуальну діяльність, викликає феномен «звуження» свідомості.
Поведінка особи при сильному душевному хвилюванні регулюється не заздалегідь обміркованою метою, а тим почуттям, що повністю захоплює особистість і викликає імпульсивні, підсвідомі дії.
Окрім типових елементів складу умисного вбивства, цьому злочину притаманні такі особливі компоненти об'єктивної сторони, як час та обстановка, а також специфічний характер умислу раптовий, афектований.
Якщо за ймовірним афектом приховується продумана підготовка до заздалегідь спланованого вбивства, такий злочин виключає кваліфікацію за статтею 116 КК. Характерною рисою афектованого наміру є те, що він виникає під безперервним, дедалі зростаючим до критичної межі хвилювання тиском емоцій, й у цьому сенсі він (намір) набуває змушеного характеру. Своєрідно змінюючи свідомість і переломлюючи волю винної особи, стан афекту «спонукає» її розв'язувати проблему і конфліктну ситуацію.
Отже, таке вбивство не може бути заздалегідь задуманим. У зв'язку з цим будь-які підготовчі дії до вбивства виключають застосування статті 116 КК.
Як показав в судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений, між ним та потерпілим були тривалі неприязні відносини та в день вбивства потерпілий зненацька напав на нього, спричинивши тілесні ушкодження (згідно висновку експерта від 26.12.2023 № 432 - синець правої половини шиї, який відноситься до легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я).
Як показав свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні, безпосередньо перед вбивством потерпілий ОСОБА_12 відпочивав на своєму спальному місці не менше 15 хвилин, після чого до приміщення прийшов обвинувачений. Тобто, між неправомірними діями потерпілого, про які заявив обвинувачений та вбивством пройшов досить тривалий проміжок часу. Після входу до приміщення обвинувачений спокійно підійшов до свого ліжка, дістав з-під нього автомат, привів його в бойову готовність, підійшов до ліжка потерпілого та холоднокровно вистрелив в останнього. Вказані обставини злочину, проміжок часу між діями потерпілого та його вбивством вказують на відсутність в обвинуваченого афектованого стану.
Крім того, відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 30.01.2024 року ОСОБА_8 усвідомлював свої дії та міг ними керувати. У стані патологічного, фізіологічного афекту або у будь-якому вираженому емоційному стані - не перебував. Знаходився в стані простого алкогольного сп'яніння.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтованого висновку, що дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ч.1 ст.115 КК України.
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №759/17836/17 ( провадження №51-3065км19), де суд зазначив, що судова-психіатрична експертиза, на яку посилається сторона захисту, позбавлена висновку про наявність в діях обвинуваченого фізіологічного афекту або сильного душевного хвилювання, що позбавляє можливості юридичного аналізу. При тому, що стороною захисту не ставилося питання про призначення додатково експертизи, а досліджені судом першої інстанції докази визнані допустимими та питання про повторне дослідження доказів чи визнання певних доказів недопустимими стороною захисту навіть в апеляційному суді не заявлялося.
Більш того, обставини, на які посилається обвинувачений під час апеляційного розгляду про те, що ОСОБА_12 йому було спричинено легке тілесне ушкодження у вигляді синця правої половини шиї, що підтверджується висновком експерта №432 від 26.12.2023, на переконання колегія суддів не може бути визнано достатньою підставою для юридичного визначення стану сильного душевного хвилювання, бо не є ні протизаконним насильством, не систематичним знущанням, ні тяжкою образою в правовому значенні цих термінів.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_8 не звертався до правоохоронних органів з заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення, а дані про те, що саме ОСОБА_12 йому спричинено тілесні ушкодження в матеріалах провадження відсутні.
За таких обставин, у суду першої інстанції не було підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_8 на ст.116 КК України, про що наведене вичерпні мотиви прийнятого рішення. Відсутні такі підстави і у апеляційного суду враховуючи наведене.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_8 на те, що органом досудового розслідування та судом першої інстанції було порушено його право на захист, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки під час досудового розслідування з моменту затримання останнього 18.12.2023 його інтереси представляв захисник ОСОБА_15 (а.п.188-191 т.1, а.п.48 т.2), який в подальшому в судовому засіданні суду першої інстанції 16.07.2024 клопотав про свою заміну, посилаючись незручністю прибуття до Бердичівського міськрайонного суду для судового розгляду (а.п.128-130). Вказане клопотання обвинувачений ОСОБА_8 підтримав та просив призначити йому іншого безоплатного захисника.
В подальшому ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 16.07.2024 обвинуваченому було призначено захисника Північним міжрегіональним центром з надання безоплатної вторинної правничої допомоги - адвоката ОСОБА_9 (а.п.131, 134 т.1), який приймав участь у судовому розгляді та його позиція узгоджувалася з позицією обвинуваченого ОСОБА_8 , про що свідчать журнали судових засідань (а.п.99, 107, 112-113 т.2). Відводів вказаним захисникам останній не заявляв.
Більш того, 06.11.2024 року захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу на вирок суду (а.п.132-135 т.2), в який просив пом'якшити покарання останньому, навівши відповідні мотиви.
При цьому, особисто обвинувачений ОСОБА_8 після отримання копії вироку суду від 07.10.2024 в цей же день (а.п.123 т.2) своїм правом на апеляційне оскарження вказаного вироку не скористався, тобто розпорядився своїми правами на власний розсуд, що узгоджується з положеннями ч.1 ст.26 КПК України.
Жодних перешкод для спілкування із захисниками та узгодження з ними правової позиції у обвинуваченого ОСОБА_8 не було.
Більш того, будь яких скарг та заяв під час досудового розслідування та судового розгляду в суді першої інстанції за участю адвокатів ОСОБА_15 та ОСОБА_9 обвинуваченим не заявлялося.
Таким чином, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що недосконалими діями захисника ОСОБА_9 було порушено його право на захист, колегія суддів вважає непереконливими та таким, що не знайшли свого підтвердження.
Разом з цим, 15.11.2024 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на даний вирок суду (а.п.138, 154 т.2) і 04.12.2024 обвинувачений звернувся до апеляційного суду з письмовим клопотанням від 04.12.2024 про заміну захисника ОСОБА_9 , посилаючись на те, що захисник не надає йому ніякої допомоги в судових процесах (а.п.161 т.2).
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04.12.2024 вказане клопотання обвинуваченого було задоволено та призначено йому іншого захисника - адвоката ОСОБА_16 (а.п.177, 184 т.2).
В подальшому, апеляційний розгляд неодноразово було відкладено за клопотанням сторони захисту і лише 15.04.2025 від обвинуваченого ОСОБА_8 після спілкування з захисником ОСОБА_16 на адресу апеляційного суду надійшли доповнення до апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 (а.п.25-27 т.3), що суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 24.04.2024 у справі №304/1035/20 (провадження №13-58кс23) та положенням ч.3 ст.403 КПК України.
А тому, враховуючи, що обвинувачений надаючи пояснення в апеляційному суді фактично посилався на доводи, які викладені у вказаних доповненнях, колегія суддів з метою не порушення права останнього на захист, дійшла висновку про можливість розгляду вказаних доводів під час апеляційного розгляду відповідно до положень ч.2 ст.404 КПК України.
Отже, колегія суддів переконана, що в такому випадку право на захист обвинуваченого ОСОБА_8 не порушується.
Що стосується доводів апелянта щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то апеляційний суд визнає їх неспроможними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, судом першої інстанції враховано особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше не судимий, розлучений, зі слів працював вантажником в ТОВ «Український бекон», однак доказів цього не подав, після початку війни став до лав Збройних Сил України на захист держави, за місцем служби характеризується з негативної сторони, як неврівноважена особа, що вступає в суперечки з товаришами по службі.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , судом першої інстанції не встановлено.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції неправомірно не визнав обставинами, шо пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції у вироку суду належним чином обгрунтував чому не визнав наявності вказаних обставин.
Так, приймаючи рішення про відсутність пом'якшуючих обставин, суд першої інстанції виходив з того, що щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Активне сприяння розкриттю злочину означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.
Як встановлено судом першої інстанції в ході судового розгляду, обвинувачений хоча і не заперечував фактичних обставин вчиненого ним злочину, однак намагався применшити свою вину, посилався на різні патологічні стани, в яких він не усвідомлював, що робив, заперечував умисел на заподіяння смерті, хоча наявні в справі докази говорять про зворотне. Таким чином, обвинувачений не розкаявся у своїх діях до кінця та не висловлював щирого жалю з приводу того, що накоїв, а його вибачення наприкінці судового розгляду носили формальний характер.
Крім того, під час апеляційного розгляду справи обвинувачений ОСОБА_8 знову намагався применшити свою вину, посилався на те, що вчинив злочин в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), стверджував, що потерпілий його душив, а захисники, які надавали йому правову допомогу з моменту його затримання неналежним чином виконували свої обов'язки.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтованого висновку про відсутність пом'якшуючих покарання обвинуваченого ОСОБА_8 обставин.
Зазначене узгоджується з позицією Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.10.2022 у справі №523/4890/19 та постанові від 12.12.2023 у справі №127/1070/20 (провадження №51-3384км23)
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , суд визнав: вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння. Щодо даної обставини обвинувачений не заперечував, пояснюючи, що в той день у когось з військових був день народження і він випив 150 грамів горілки. Крім того, вказані обставини підтверджуються висновком, наявним в матеріалах провадження, згідно якого ОСОБА_8 дійсно 19.12.2023 о 01 год. 00 хв. перебував в стані алкогольного сп'яніння - 1,41 проміле (т.2 а.п.88). При цьому, подія злочину відбулася 18.12.2023 о близько 18 год. 30 хв., затриманий останній був 18.12.2023 о 22 год. 30 хв. і з цього часу знаходився під наглядом правоохоронного органу (а.п.188 т.1).
Також суд врахував обставини вчинення злочину та його наслідки, поведінку обвинуваченого, факт перебування його в стані алкогольного сп'яніння, позицію потерпілої щодо покарання, яка наполягала на максимально суворому покаранні, а також позицію обвинуваченого, який за час судового розгляду не вчиняв будь-яких дій для відшкодування потерпілій завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди.
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.115 КК України та вважав, що таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого і сприятиме запобіганню вчиненню ним нових правопорушень.
З наведеними висновками місцевого суду погоджується і колегія суддів та вважає, що таке покарання є справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Доводи апеляційної скарги захисника про неврахування судом даних про особу обвинуваченого, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вказані дані про особу ОСОБА_8 були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання.
Зазначення апелянтом про те, що загиблий ОСОБА_12 начебто постійно ображав ОСОБА_8 та побив його безпосередньо перед подію злочину, на думку апеляційного суду, не може слугувати безумовною підставою для призначення останньому менш суворого покарання, яке призначено не в максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст.115 КК України, з урахуванням особи обвинуваченого та фактичних обставин кримінального правопорушення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком 11 років, яке відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, не можна вважати явно несправедливим.
З наведеного слідує, що жодний довід сторони захисту не залишився без оцінки та перевірки судом першої інстанції. Більш того, апеляційним судом також перевірені додаткові доводи обвинуваченого, на які надані вичерпні мотиви в обгрунтування прийнятого рішення.
Отже, переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому покарання за ч.1 ст. 115 КК України в апеляційній скарзі не наведено.
Також, колегія суддів звертає увагу, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням обвинуваченому ОСОБА_8 , та вважає, що воно буде достатнім для перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів. Призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання не можна визнати явно несправедливим та таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили, а засудженим ОСОБА_8 в той самий строк - з дня отримання копії судового рішення..
Судді: