Справа № 159/4986/24 Провадження №11-кп/802/332/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
26 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12024030550000856 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_8 та в її інтересах захисника ОСОБА_7 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянка України, працює адміністратором Центру надання адміністративних послуг Голобської селищної ради, заміжня, раніше не судима,
засуджена за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 ( п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо вона протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки, передбачені статтею 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Вироком вирішено питання речових доказів, судових витрат та арештованого майна.
За вироком суду ОСОБА_8 визнана винною та засуджена за те, що вона 03.07.2024 у період з 17.19 год. до 17.29 год., перебуваючи в магазині «Economclass», що розташований на вул. Сагайдачного,10 в м.Ковелі, виявила в кабіні для примірювання одягу залишений неповнолітньою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мобільний телефон марки «Samsung Galaxy 10 S+» IMEI1: НОМЕР_1 IMEI2: НОМЕР_2 , що належав ОСОБА_10 , після чого діючи в умовах воєнного стану, введеного на підставі Закону України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», реалізуючи умисел на заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу таємно викрала цей телефон, чим спричинила потерпілій ОСОБА_10 майнової шкоди на суму 7327,67 грн..
В поданій апеляційній скарзі захисник вважає вирок суду незаконним. Посилається на те, що потерпіла звернулась до правоохоронних органів із заявою про викрадення телефону, в якій не зазначила жодних відомостей про мобільний телефон, в тому числі ІМЕІ, а тому слідчому не було відомо ідентифікаційних даних телефону. Вказує на те, що в основу вироку покладені неналежні та недопустимі докази. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження оригінальності мобільного телефону, а тому висновок експерта про його вартість є необґрунтованим та недостовірним. Також зазначає, що сторона обвинувачення не довела, що телефон належить потерпілій. Крім того вказаний телефон не пред'являвся потерпілій для впізнання. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_8 зазначає, що вона повністю підтримує апеляційну скаргу захисника та просить ухвалити виправдувальний вирок, однак у разі, якщо суд відмовить у задоволенні скарги захисника, просить змінити вирок у частині призначеного покарання. Посилається на те, що вона раніше не судима, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, одружена, має на утриманні дитину та непрацездатну матір, дії за які її засуджено не спричинили тяжких наслідків для потерпілих, заподіяна шкода відсутня. Вказує на те, що невизнання вини саме по собі не є підставою для призначення суворішого покарання, якщо відсутні інші обтяжуючі покарання обставини. Просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити, зменшити іспитовий строк до 1 року.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, захисника ОСОБА_7 , який апеляційні скарги підтримував та просив скасувати вирок суду, думку прокурора, яка апеляційні скарги заперечувала і просила вирок залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.
Згідно правил ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності, і достатності, у їх сукупності оцінки з точки зору достатності для висновку про доведеність вини.
Ці вимоги закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_8 , судом першої інстанції були дотримані.
Приписами статті 392 КПК України регламентовано, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Перевіривши та дослідивши під час апеляційного розгляду обставини даного кримінального провадження, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненому в умовах воєнного стану.
Положення п.2 ч.3 ст.374 КПК України регламентують, що у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Спростовуючи доводи обвинуваченої та її захисника, в частині встановлених фактичних обставин кримінального провадження, суд навів в своєму вироку докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.
За матеріалами кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог ст.23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст.94 цього Кодексу.
Незгода обвинуваченої та її захисника з оцінкою судом першої інстанції доказів у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання їх недопустимими, а є лише способом захисту і намаганням спростувати ці докази, які об'єктивно вказують на вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, з метою уникнення останньою відповідальності за скоєне. Суд погоджується з такими висновками суду першої інстанцій і вважає, що за встановлених судом обставин, дії ОСОБА_8 кваліфіковано правильно.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що суд поклав в основу вироку неналежні та недопустимі докази, є необґрунтованими та були предметом перевірки місцевого суду. В ході судового розгляду суд першої інстанції належним чином обґрунтував та мотивував своє рішення в цій частині.
Судом першої інстанції були ретельно перевірені доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів.
Тому твердження апелянта про те, що стороною обвинувачення не надано беззаперечних і достатніх доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, на переконання апеляційного суду, є необґрунтованими і спростовуються сукупністю наявних у матеріалах провадження доказів.
Так, винуватість обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення підтверджується дослідженими в ході судового розгляду.
В місцевому суді обвинувачена ОСОБА_8 винуватість у пред'явленому обвинуваченні не визнала та на підставі ст.63 Конституції України скористалася правом не свідчити.
Будучи допитаним під час розгляду кримінального провадження місцевим судом потерпіла ОСОБА_10 суду показала, що влітку 2024 року вони з донькою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували у магазині «Economclass» на вул. Сагайдачного,10 в м.Ковелі. На той час донька користувалася мобільним телефоном марки «Samsung Galaxy 10 S+», який вони придбали два роки тому у Німеччині сплативши приблизно 12000 грн, телефон був вживаним, але оригінальним і мав відповідне упакування. Донька обрала кілька речей і залишилася в примірочній, а потерпіла очікувала її в автомобілі. Коли донька вийшла з магазину і підійшла до авто, вона відразу згадала, що забула в примірочній мобільний телефон, повернулася, проте там висів лише чохол, телефону вже не було. Переконавшись у продавців магазину, що ніхто не передав залишений телефон, вона відразу повідомила про подію поліцію. Працівники поліції прибули на місце події і вони разом переглянули відео з камери спостереження. Згодом вона надала слідчому дані про ІМЕІ телефону. Потерпіла підтвердила, що саме викрадений мобільний телефон був їй повернутий під час судового розгляду справи. Потерпіла звернула увагу суду на поведінку обвинуваченої, яка неодноразово телефонувала до неї і фактично визнавала провину, навівши мотиви, чому не може визнати провину у суді.
Таким чином потерпіла ОСОБА_10 вказала на час і місце крадіжки, а також повідомила слідчого про модель мобільного телефону.
Будучи допитаним під час розгляду кримінального провадження місцевим судом свідок ОСОБА_11 суду показав, що прибув на місце події в складі оперативної групи, після перегляду камер відео спостереження і опитування потерпілої оперативними заходами за зовнішніми ознаками за кілька днів встановили особу жінки, яка зайшла в примірочну після ОСОБА_12 , нею виявилася мешканка смт Голоби ОСОБА_8 .. Зателефонувавши до неї, запитали чи не зберігає вона чужий телефон, остання висловила бажання повернути телефон і запропонувала під'їхати до неї на роботу. ОСОБА_8 добровільно видала мобільний телефон, який був переданий слідчому.
Також місцевий суд в основу обвинувального вироку поклав дослідженні письмові докази.
Так, згідно протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 03.07.2024, потерпіла в день крадіжки звернулась до поліції із заявою про те, що невстановлена особа перебуваючи в магазині «Economclass» на вул. Сагайдачного,10 в м.Ковелі, шляхом вільного доступу таємно викрала мобільний телефон, при цьому зазначила модель мобільного телефону, номер абонента, а також орієнтовну вартість 8 000 гривень (а.к.п.81).
Під час судового розгляду суд першої інстанції дослідив і відеозапис, згідно якого о 17.14 год. ОСОБА_12 заходить у останню кабінку для примірювання одягу із мобільним телефоном у задній кишені шортів. О 17.17 год. ОСОБА_12 виходить з кабінки. Наступною в кабінку заходить ОСОБА_8 о 17.19 год. і перебуває там до 17.27 год. В цей час в торгівельному залі знаходилося лише дві особи: ОСОБА_12 і ОСОБА_8 . Приблизно о 17.29 ОСОБА_8 залишає приміщення магазину (а.к.п.79).
Таким чином, під час перегляду вказаного відеозапису встановлено, що саме ОСОБА_8 відразу після потерпілої зайшла у примірочну, де ОСОБА_12 залишила свій телефон, при цьому у торгівельному залі крім ОСОБА_12 і ОСОБА_8 нікого не було.
Згідно протоколу добровільної видачі від 06 липня 2024 року, обвинувачена ОСОБА_8 добровільно видала працівникам поліції мобільний телефон марки «Samsung Galaxy 10 S+», при цьому заяв та зауважень від ОСОБА_8 не надходило (а.к.п.71).
Дії обвинуваченої ОСОБА_8 після виявлення в примірочній мобільного телефону потерпілої, а саме те, що вона витягнула телефон з чохла, залишила місце події, про телефон не повідомила працівників магазину, а також не повідомила про знахідку і правоохоронні органи, свідчить про умисел ОСОБА_8 на таємне викрадення чужого майна (крадіжку).
Відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/103-24/9060-ТВ від 10.07.2024 вартість оглянутого бувшого у користуванні телефону марки «Samsung Galaxy 10 S+» на час інкримінованих дій становить 7327,67 грн. (а.к.п.61-65).
Враховуючи те, що модель телефону, а також сім-картка з номером мобільного, яка зазначена потерпілою, відповідає моделі телефону та номеру мобільного телефону, який був досліджений експертом 10.07.2025, тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що викрадений у потерпілої телефон та телефон, який досліджувався експертом, це різні моделі телефону.
Що стосується доводів захисника про те, що відсутні докази оригінальності мобільного телефону потерпілої, то такі доводи апеляційний суд вважає безпідставними.
Згідно із положеннями п.6 ч.2 ст.242 КПК України слідчий або прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяної кримінальним правопорушення.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що у цьому провадженні експертом було проведено судову товарознавчу експертизу, згідно із якою ринкова вартість на момент вчинення злочину, телефону марки «Samsung Galaxy 10 S+» становить 7327,67 грн. (а.к.п.61-65).
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок вказаної експертизи містить опис проведених досліджень та мотивовану відповідь на поставлене запитання.
Водночас, відповідно до ч.2 ст.101 КПК України кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.
Згідно із ч.1 ст.332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Таким чином, якщо сторона захисту вважала, що вказаним висновком експерта належним чином не встановлена ринкова вартість телефону, то вони мали змогу заявити клопотання про призначення повторної експертизи, однак такого клопотання заявлено не було. Також таке клопотання не було заявлено в суді апеляційної інстанції.
Отже, враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що експертиза була проведена з дотриманням вимог ст.ст.242, 243 КПК України, а висновок експерта відповідає вимогам ст.ст.101, 102 КПК України, тому суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку вказаний доказ, яким встановлено вартість телефону.
Також не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про отримання органом досудового розслідування інформації про причетність ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення за результатами НСРД.
Згідно з п.3 ч.2 ст.40 КПК України слідчий уповноважений доручати відповідним оперативним підрозділам проведення слідчих (розшукових) дій та НСРД, вичерпний перелік яких визначений у главах 21,22 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.41 КПК України оперативні підрозділи Національної поліції здійснюють слідчі (розшукові) дії та НСРД в кримінальному провадженні за дорученням слідчого, прокурора.
Так, згідно доручення про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст.ст.40, 41 КПК України, 04.07.2024 слідчий ОСОБА_13 надав ВКП Ковельського РУП ГУНП у Волинській області доручення на проведення слідчих (розшукових) заходів в порядку ст.40 КПК України та здійснення інших заходів, спрямованих на розкриття та розслідування злочину, зокрема встановлення місцезнаходження мобільного телефону марки «Samsung Galaxy 10 S+» (а.к.п.84).
Крім того, допитаний місцевим судом свідок ОСОБА_13 суду показав, що надав оперативним підрозділам доручення на проведення окрім слідчих (розшукових) дій у виді допиту свідків, отримання заяви про добровільну видачу телефону, також здійснення пошукових заходів для встановлення особи причетної до крадіжки та виявлення мобільного телефону. Рішення про застосування заходів притаманних негласним слідчим (розшуковим) діям чи залучення спеціальних підрозділів, які здійснюють такі заходи, в даному кримінальному провадженні не приймалися і не використовувалися.
З врахуванням вказаних обставин, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що рапорт оперативного працівника ОСОБА_14 (а.с.85), складений не за результатами слідчих розшукових дій чи негласних слідчих розшукових дій, а за результатами пошукових заходів у межах кримінального провадження.
При оцінці доказів та доводів апеляційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції показання потерпілої та вище зазначеного свідка вважає логічними, послідовними, такими, що не містять істотних суперечностей і такими, що відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та узгоджуються з письмовими доказами та які місцевий суд обґрунтовано прийняв до уваги, та визнав їх достовірними й такими, що підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Наведені судом у вироку докази зібрані у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, обґрунтовано визнані належними, достатніми та допустимими.
Правильність висновків місцевого суду щодо наведених доказів у суду апеляційної інстанції сумнівів не викликає та не спростовується доводами апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_8 щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_15 та правильність кваліфікації його дій.
Що стосується аргументів сторони захисту про повторне дослідження письмових доказів, то апеляційний суд вважає їх безпідставними.
Відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується..
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов'язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов'язкового повторного дослідження.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Водночас, під час апеляційного розгляду за скаргою захисника суд апеляційної інстанції розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та відмовив у його задоволенні через відсутність визначених законом підстав.
Така позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду, що прослідковується у постановах від 7 жовтня 2021 року (справа № 521/6316/17, провадження, № 51-4669км19), від 23 листопада 2021 року (справа № 752/7624/18, провадження, № 51-10107км18) та від 30 листопада 2021 року (справа № 450/4029/18, провадження, № 51-3776км21) колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не допустив порушення вимог кримінального процесуального закону.
Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_8 покарання, місцевий суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, дані про її особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
Так, місцевим судом взято до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченої судом не встановлено.
Також місцевим судом враховано і особу обвинуваченої, яка свою вину не визнала і не розкаялась у вчиненому, вперше притягується до кримінальної відповідальності, виключно позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, заміжня, тому суд призначив обвинуваченій мінімальне покарання, визначене санкцією ч.4 ст.185 КК України, у виді позбавлення волі та із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, тобто із звільненням ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням та покладенням відповідних обов'язків, з встановленням трьохрічного строку.
З урахуванням наведених обставин в їх сукупності доводи апеляційної скарги обвинуваченої про можливість призначення їй мінімального іспитового строку є безпідставними і до задоволення не підлягають.
Апеляційний суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не вбачає законних підстав для скасування оскаржуваного вироку з мотивів, наведених в апеляційних скаргах обвинуваченої та її захисника.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: