26 червня 2025 року
м. Київ
справа № 369/3299/24
провадження № 61-7630ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами Головного управління Національної поліції в Київській області та Київської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду міста Києва та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на свою користь: 350 400,00 грн на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; понесені судові витрати під час досудового слідства та розгляд кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 48 000,00 грн; понесені судові витрати за підготовку цивільного позову, додатків до нього, супровід цивільної справи у суді першої та апеляційної інстанції в сумі 20 000,00 грн.
Позов обґрунтовував тим, що 23 січня 2020 року слідчим СВ Чабанівського ВП Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області лейтенантом поліції Фіалко Г. Д. в присутності понятих, на підставі статті 208 КПК України позивача було затримано без ухвали слідчого судді строком на сімдесят дві години та проведено його обшук. Під час обшуку слідчим було виявлено та вилучено: мобільний телефон чорного кольору марки «Xiomi», предмет, схожий на пістолет з маркувальною позначкою «НОМЕР_2», предмет, схожий на магазин до пістолету з 11 набоями всередині нього та наявними маркувальними позначками «НОМЕР_3.» дозвіл № НОМЕР_1 , виданий на ім'я ОСОБА_1 , який був дійсний до 03 червня 2023 року. В той же день, затриманий позивач був поміщений до ізолятора тимчасового тримання № 7 (м. Васильків) ГУПН в Київській області, де утримувався до 15 жовтня 2020 року.
24 жовтня 2020 позивачу було повідомлено про підозру, погоджену прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Віктором Кобцем, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 157 КК України, а саме в перешкоджанні діяльності суб'єкта виборчого процесу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
25 січня 2020 року слідча поліції за погодженням з прокурором місцевої прокуратури звернулась до суду з клопотання застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1 . Однак слідчим суддею було відмовлено у задоволенні клопотання про тримання під вартою та обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 20.00 год. до 07.00 год. за місцем його проживання, зобов'язано його прибувати за кожною вимогою до органу досудового розслідування, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора та суду, повідомляти слідчого чи суд про зміну свого місця проживання та роботи, утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим, прокурором, здати на зберігання до ДМС свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. 17 грудня 2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні було направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 157 КК України, на підставі пункту 3 статті 373 КПК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Запобіжний захід у виді домашнього арешту було скасовано судом, арешт на майно накладений ухвалою Києво-Святошинського суду від 27 жовтня 2020 року судом було скасовано.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року, залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення. В касаційному порядку вирок не оскаржувався.
Позивач вказував, що незаконне кримінальне його переслідування почалось з дня його затримання та поміщення до ІТТ № 7 ГУНП в Київській області і закінчилось винесенням рішення Київським апеляційним судом, тобто позивач незаконно перебував під слідством і судом з 02 жовтня 2020 року по 28 березня 2023 року, що становить 29 місяців і 6 днів. З огляду на зазначені обставини позивач зазнав майнової та моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 236 800,00 грн у відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати під час досудового слідства та розгляду кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 48 000,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за підготовку цивільного позову, додатків до нього, супровід цивільної справи у суді в сумі 20 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційні скарги ГУ НП в Київській області та Київської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 листопада 2024 року змінено в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 235 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, 48 000,00 грн - майнової шкоди, 2 000,00 грн судових витрат понесених в суді першої інстанції. В решті рішення суду залишено без змін.
У червні 2025 року до Верховного Суду з окремими касаційними скаргами звернулись ГУ НП в Київській області та Київської обласної прокуратури, в яких просять скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 повністю.
Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вони подані на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що зазначений припис має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ціна позову у справі складає 398 400,00 грн (350 400,00 + 48 000,00 ), яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 х 250= 757 000,00 грн).
Враховуючи зазначене вище, рішення Шевченківського районного суду міста Києва та постанова Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року не підлягають касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга Київської обласної прокуратури містить посилання на випадки, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, якщо справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.
Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає загальнодержавне значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчий процес (референдум), обороноздатність держави, її суверенітет, найвищі соціальні цінності, визначені Конституцією України, тощо.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то Верховний Суд зазначає: у даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Проте, касаційна скарга не містить обґрунтованих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв, а справа мала виняткове значення для заявника.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.
Інших доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, жодним заявником не наведено.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційні скарги подано на судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору; наявність випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегією суддів не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Головного управління Національної поліції в Київській області та Київської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду міста Києва та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник