Справа № 489/1924/25
Номер провадження 2/489/1735/25
Іменем України
26 червня 2025 року місто Миколаїв
Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовомОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_3 про стягнення сум
встановив
В березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум. Свої вимоги обґрунтував тим, що між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб 21.11.2008. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4 . Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12.09.2011 у справі 32-2633/2011 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки. 27.05.2019 він виїхав на постійне місце проживання до Литви. ОСОБА_3 було видано заяву, яка посвідчена нотаріально про те, що вона не має до нього вимог по сплаті аліментів, договірних та інших невиконаних зобов'язань. У вересні він отримав сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що його син ОСОБА_5 загинув під час виконання бойових дій, тому він повернувся в Миколаїв на поховання сина. Після поховання, він повернувся назад до Литви, проте на пункті пропуску «Угринів-Долгобичув» відмовлено у виїзді з України на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва. Звернувшись до відділу, дізнався, що його колишня дружина ОСОБА_3 06.04.2023 звернулася до Інгульського ВДВС з заявою, в якій просила прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 15.11.2011 про стягнення аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 з 22.03.2018. 07.04.2023 відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом. В рамках цього провадження винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження у виїзді за межі України через наявну заборгованість. Про те, що така заборгованість існує позивач дізнався в січні 2024 року. Вважає, що такої заборгованості бути не може, оскільки щомісяця він перераховував набагато більшу суму на утримання доньки. Кошти пересилав на валютний рахунок, який відкритий на ім'я відповідача - дочки ОСОБА_4 від першого шлюбу. Всього разом він перерахував кошти у розмірі 6171 євро 56 центів.
З цих підстав просив суд стягнути з відповідача на його користь 6171 євро 56 центів, що становить 280250,54 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.
Відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали, надали суду відзив, в якому вказали, що між ОСОБА_1 та відповідачем не було досягнуто жодних усних або письмових домовленостей зі сплати аліментів на утримання доньки позивача, для забезпечення виконання якої позивачем здійснено переказ грошових коштів на банківський рахунок відповідача в сумі 6171 євро 56 центів. Відтак, ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов'язання з повернення коштів. Позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою. Позивач не надав суду доказів того, що цільові призначення здійснюваних ним грошових переказів були спрямовані та отримані саме відповідачем задля подальшої сплати аліментів ОСОБА_3 на утримання їх спільної доньки. Відсутні підстави вважати, що грошові перекази здійснені позивачем на ім'я відповідача , набуті відповідачем безпідставно та підлягають поверненню.
Третя особа у судове засідання не з'явилася.
Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.
27.10.2023 у виконавчому провадженні №71503756 винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 на виконання виконавчого листа №2-2633/2011 від 15.11.2011, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 1/4 всіх видів його заробітку, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Відповідно до рішення 7 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.01.2024 ОСОБА_6 відмовлено у перетині державного кордону з причини тимчасового обмеження права виїзду з України на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва, виконавче провадження №71503756.
Позивачем долучено до позовної заяви копії квитанцій про переказ коштів на ім'я ОСОБА_7 за період з 04.03.2021 по 04.08.2022 на загальну суму 6172 євро 56 центів.
Відповідно до листа АТ «Приват Банк» від 22.04.2025 на ім'я ОСОБА_2 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 .
З наданої на запит суду виписки за договором № бн за період 04.03.2021-05.08.2022 на ім'я ОСОБА_2 вбачається, що за вказаний період на рахунок відповідача здійснювалися перекази коштів в євро. Також відповідачем перераховувалися кошти на ім'я отримувача « ОСОБА_3 » 4 рази на загальну суму 999 євро 98 центів.
В судовому засіданні відповідач пояснила, що між сторонами не було домовленостей, що позивач переказуватиме їй кошти, які вона в свою чергу мала б віддавати в якості аліментів на утримання дочки ОСОБА_8 . Позивач завжди їй допомагав, перераховував кошти на її власні потреби, проте не казав нічого про аліменти. Своїй матері вона перераховувала кошти три-чотири рази. Яка заборгованість по аліментам вона не знає. Ні її мати, ні сестра ОСОБА_8 нічого не знали про те, що позивач скидав їй кошти.
Частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини другої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи без підставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 04 березня 2021 року у справі № 910/15621/19
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
У висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 у справі № 548/741/21 зазначено, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Тобто учасники цивільних відносин повинні діяти добросовісно, їх поведінка має відповідати певному стандарту, що полягає в недопущенні порушення прав та інтересів інших осіб.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Як встановлено в судовому засіданні, кошти позивач відправляв на рахунок відповідача з метою подальшої передачі їх на утримання своєї доньки ОСОБА_4 . Відповідач ж вказав, що вважав такі отримані на свій рахунок кошти як кошти для її власних потреб.
Згодом дізнавшись, що кошти не передані як аліменти і існує заборгованість за аліментами, позивач звернувся з позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів. На питання суду чи перераховував позивач з 2019 року (з часу перебування за кордоном) відповідачу кошти, вона відповіла, що не перераховував.
Таким чином, суд не вважає поведінку позивача суперечливою.
Враховуючи в сукупності всі докази у справі, покази сторін, той факт, що відповідач не пов'язана з позивачем кровними відносинами, відсутність взаємних обов'язків сторін, суд приходить до висновку, що кошти у розмірі 6172 євро 56 центів були перераховані позивачем на рахунок відповідача, з яким у нього відсутні будь-які договірні відносини, що в свою чергу свідчить про безпідставність отримання відповідачем вказаних коштів. У відповідача має місце абсолютна безпідставність отримання та збереження у себе грошових коштів, які належать позивачу. Такі кошти набуті відповідачем поза межами правової підстави. При цьому сама сума отриманих коштів відповідачем не оскаржувалась.
Будь-яких правових підстав для переказу коштів на рахунок відповідача судом не встановлено, так само як і не встановлено існування жодних договірних стосунків або деліктних правовідносин між сторонами.
Доказів стосовно правомірності володіння (збереження) та набуття грошових коштів, що є предметом судового розгляду, відповідачем до суду не надано.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 2802 грн. 60 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2-13, 259, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 6171 євро 56 центів (шість тисяч сто сімдесят одне євро п'ятдесят шість центів), що еквівалентно 280250 грн. 54 коп. (двісті вісімдесят тисяч двісті п'ятдесят гривен п'ятдесят чотири копійки).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2802 грн. 60 коп. (дві тисячі вісімсот дві гривні шістдесят копійок).
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа: ОСОБА_9 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 26.06.2025.
Суддя В. В. Кокорєв