20 червня 2025 року
м. Київ
справа № 931/290/24
провадження № 61-14934св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб?єкт оскарження - Відділ державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
заінтересована особа (стягувач) - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Локачинського районного суду Волинської області від 06 серпня 2024 року
у складі судді Масляної С. В. та постанову Волинського апеляційного суду від
03 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А.,
Киці С. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.
Скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 від нотаріуса дізнався про наявність арештів, зареєстрованих у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. У подальшому він звернувся до ВДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, де отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про те, що були накладені арешти на його майно на підставі постанови від 13 лютого 2014 року про арешт майна боржника (виконавче провадження № НОМЕР_1), номер запису про обтяження 4693561, та на підставі постанови про арешт майна боржника від
12 жовтня 2015 року (виконавче провадження № НОМЕР_2), номер запису про обтяження 11975861.
ОСОБА_1 зазначав, що 28 березня 2024 року ВДВС у місті Луцьку повідомив його про те, що згідно з інформацією АСВП у відділі на примусовому виконанні перебували: виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа № 2-179/09 від 31 серпня 2009 року, виданого Локачинським районним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» 216 084,70 грн боргу, яке було закінчене на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»; та виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа № 2-179/09 від
31 серпня 2009 року, виданого Локачинським районним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» 277 918,30 грн боргу, яке було закінчене на підставі пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Заявник зазначав, що наявність обтяження нерухомого майна, накладеного державним виконавцем ВДВС у місті Луцьку, перешкоджає здійсненню його майнових прав.
ОСОБА_1 вважав, що відмова державного виконавця ВДВС у місті Луцьку зняти арешт з належного йому нерухомого майна є неправомірною, а наявність протягом тривалого часу арешту на майно боржника за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору з боржника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати протиправною бездіяльність ВДВС у місті Луцьку щодо відмови зняти арешт з належного йому нерухомого майна та зобов'язати ВДВС у місті Луцьку скасувати арешт на його майно.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 06 серпня
2024 року в задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що підстав для зняття арешту з майна боржника
ОСОБА_1 немає, оскільки направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби не тягне за собою наслідків у вигляді зняття арешту. Суд також вказав, що ОСОБА_1 не звертався до органу державної виконавчої служби із заявою про зняття арешту з належного йому на праві власності нерухомого майна, а тому підстав для визнання протиправною бездіяльності ВДВС у місті Луцьку щодо відмови зняти арешт з належного йому нерухомого майна немає.
Постановою Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Ухвалу Локачинського районного суду Волинської області від 06 серпня
2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
03 листопада 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій з урахуванням нової редакції касаційної скарги просить скасувати ухвалу Локачинського районного суду Волинської області від 06 серпня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору
з боржника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, яке закріплено у статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відмова державних виконавців зняти арешт
з належного заявнику нерухомого майна є неправомірною. Державний виконавець не довів належними і допустимими доказами правомірності накладення арешту на майно, а наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна запису про накладення арешту перешкоджає вільно розпоряджатися майном. Звертає увагу на те, що повторно виконавчі листи до виконання не пред?являлися, а стягувач у судові засідання не з?являвся, заперечень щодо заявлених вимог не надавав.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Локачинського районного суду Волинської області.
03 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.
Фактичні обставини справи
Виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа
№ 2-179/09 від 31 серпня 2009 року, виданого Локачинським районним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» боргу в розмірі 216 084,70 грн закінчено на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»; виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 2-179/09 від
31 серпня 2009 року, виданого Локачинським районним судом Волинської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» боргу в розмірі 277 918, 30 грн закінчено на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», що зазначено у повідомленні ВДВС
у місті Луцьку.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від
13 лютого 2014 року Перший ВДВС Луцького МУЮ наклав арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 ; на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 жовтня 2015 року Перший ВДВС Луцького МУЮ наклав арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1
02 травня 2024 року ВДВС у місті Луцьку надав інформацію про те, що 27 лютого 2024 року ОСОБА_1 подав до відділу заяву, в якій зазначив, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що на його майно накладено арешти, та вказав номери обтяжень і номери виконавчих проваджень. За період з 01 січня до 01 травня 2024 року проведено моніторинг системи АСВП, а саме розділу «Діловод», та встановлено, що заяви чи клопотання про зняття арешту з майна боржник ОСОБА_1 до відділу
в запитуваний період не подавав.
У межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята 13 лютого 2014 року, цього ж дня прийнята постанова про звернення стягнення на майно боржника. В ході примусового виконання виконавчого листа № 2-179/09 державний виконавець виявив, що за боржником зареєстрований транспортний засіб. Постановою державного виконавця від 26 березня 2014 року цей транспортний засіб оголошено у розшук і в цей же день на підставі пункту 4 частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження зупинено. 30 грудня 2014 року державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 07 червня
2011 року замінено сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ «ОТП Банк» його правонаступником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з виконання виконавчого листа № 2-179/09 від 31 серпня 2009 року.
ВДВС у місті Луцьку повідомив ОСОБА_1 про те, що виконавчі провадження
з виконання виконавчого листа № 2-179/09 від 31 серпня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» боргу в розмірі
216 084,70 грн закінчені на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавче провадження № НОМЕР_1) та пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавче провадження № НОМЕР_2), а тому відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» немає підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_1 .
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчих листів від 31 серпня 2009 року № 179/09, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно з частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках
і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом норми містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі
статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.
У Законі № 1404-VIII (чинний на час розгляду справи судами) немає норми, аналогічної нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон
№ 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження - у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу - в статті 37.
Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:
1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров?я,
у зв?язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення,
а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).
У Законі № 1404-VIII, на відміну від Закону № 606-XIV, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження,
а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;
3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог
у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;
5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених
у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно
з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред?явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;
14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша і друга статті 49 Закону № 606-XIV).
Підстави для закінчення виконавчого провадження на час розгляду цієї справи
у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав у законі визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року
у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).
Відступаючи від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 26 травня 2020 року у справі
№ 815/7269/15, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня
2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зробила такі висновки:
«[…] як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які
є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
Водночас частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону
№ 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові,
а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не
є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».
Установивши, що доказів виконання судового рішення, на підставі якого було видано виконавчі листи про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» боргу в розмірі 216 084,70 грн, заявник не надав, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову в задоволенні скарги, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу (пункт 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV)і направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби (пункт 10 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV) не є підставою для зняття арешту з майна боржника.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, правильне дотримання судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішеннях і зводяться до необхідності переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, аухвали Локачинського районного суду Волинської області від
06 серпня 2024 року та постанови Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Локачинського районного суду Волинської області від 06 серпня
2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська