20 червня 2025 року
м. Київ
справа № 128/974/19
провадження № 61-7079св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Споживче товариство «Райдуга»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Вінницька районна спілка споживчих товариств, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року у складі судді Ганкіної І. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 рокуу складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року Споживче товариство «Райдуга» (далі - СТ «Райдуга») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Позов мотивований тим, що 12 квітня 2016 року між СТ «Райдуга», головою правління якого був ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу будівлі магазину площею 302,6 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 . Факт укладення вказаного договору та відчуження будівлі магазину в 2016 році колишній голова правління ОСОБА_3 приховав від членів (пайовиків) споживчого товариства та Вінницької райспоживспілки.
Рішенням загальних зборів СТ «Райдуга» у 2018 році було обрано нового голову правління, ОСОБА_5 . З інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру нерухомості від 29 жовтня 2018 року їй стало відомо, що покупцем
і новим власником спірного майна став ОСОБА_1 на підставі зазначеного договору купівлі-продажу.
Фактично рішення про продаж будівлі магазину було оформлене протоколом від 07 квітня 2016 року, складеним певною групою осіб у кількості 10 чоловік, який ОСОБА_3 видав нібито за рішення загальних зборів СТ «Райдуга». У цьому протоколі зазначено, що всього членів споживчого товариства 13 чоловік, присутні на зборах 10 чоловік. Проте вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки в СТ «Райдуга» нараховувалося не менше 53 дійсних членів (пайовиків). Господарська операція продажу нерухомості в бухгалтерсько-господарських документах не відображалась, кошти в касу чи на рахунок позивача за продане нерухоме майно не надходили.
Крім того, позивач указував, що 12 лютого 2016 року (до укладення договору купівлі-продажу) Вінницький районний суд Вінницької області у справі
№ 128/4249/15-ц за позовом ОСОБА_1 до СТ «Райдуга» ухвалив рішення про визнання права власності за ОСОБА_1 на вказану будівлю магазину. У тій справі ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що між ним і СТ «Райдуга»
27 травня 2015 року було укладено договір позики, відповідно до якого
він надав СТ «Райдуга» позику на суму 494 000,00 грн, і того ж дня сторони уклали договір іпотеки щодо будівлі магазину. Оскільки СТ «Райдуга» не виконало основного зобов'язання, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з СТ «Райдуга» на його користь 494 000,00 грн основного боргу та 303 364,00 грн витрат на будівельні роботи, будівельні матеріали, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - будівлю магазину та визнання права власності на цей об'єкт. ОСОБА_3 для видимості того, що нібито він не погоджується з рішенням суду, оскаржив його в апеляційному порядку. Однак 12 квітня 2016 року було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу магазину між головою правління СТ «Райдуга» ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .
А 13 квітня 2016 року ухвалою апеляційного суду Вінницької області закрито апеляційне провадження за заявою СТ «Райдуга».
Позивач також зазначав, що оспорюваний договір купівлі-продажу було вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони, СТ «Райдуга» - ОСОБА_3 з другою стороною - ОСОБА_1 , що відповідно до статті 232 ЦК України є самостійною підставою для визнання його недійсним. Такий правочин не відповідає нормам статті 203 ЦК України, а тому має бути визнаний недійсним із застосуванням правових наслідків його недійсності, передбачених статями 215, 216 ЦК України (повернення майна в натурі попередній стороні правочину).
Ураховуючи наведене, СТ «Райдуга» просило визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі магазину від 12 квітня 2016 року та застосувати односторонню реституцію шляхом повернення цієї будівлі СТ «Райдуга».
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 24 квітня 2019 року вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю магазину, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , заборонено проводити дії, пов'язані з відчуженням будівлі магазину.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 12 серпня 2019 року залучено до участі у справі як третіх осіб Вінницьку районну спілку споживчих товариств і ОСОБА_3 .
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11 червня 2021 року залучено до участі у справі як третю особу ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 05 грудня
2023 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі магазину площею
302,6 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 , укладений між СТ «Райдуга» і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Марунько О. Г. 12 квітня 2016 року, серія та номер 624, та застосовано односторонню реституцію шляхом повернення будівлі магазину площею
302,6 кв. м. що розташований на АДРЕСА_1.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про продаж будівлі магазину приймалося без погодження з вищим органом управління СТ «Райдуга», кошти в касу товариства за продане нерухоме майно не надходили, рішення про продаж було оформлено протоколом від 07 квітня 2016 року, підписаним лише частиною членів товариства в кількості 10 осіб, при цьому в протоколі зазначено, що членів товариства 13 осіб, а не 53 дійсних членів (пайовиків). Вказане свідчить про наявність порушень статті 203 ЦК України, у зв'язку з чим суд вважав, що договір купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року підлягає визнанню недійсним.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_4, залишено без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року залишено без змін. Апеляційний суд також вказав, що третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,
ОСОБА_2 , який оскаржує судове рішення, не є стороною оспорюваного договору, цей договір не спрямований на встановлення, зміну або припинення його цивільних прав та обов'язків, і питання про його права та обов'язки суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не вирішував, що свідчить про відсутність підстав для захисту його прав. Крім того, справа
№ 128/1004/21 за позовом СТ «Райдуга» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання наступних договорів купівлі-продажу зазначеної будівлі магазину від 03 листопада 2020 року та від 02 квітня 2021 року недійсними вже вирішена, за наслідками її розгляду Верховним Судом винесена 07 серпня 2023 року постанова, якою рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
Апеляційний суд роз?яснив, що ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернутись до суду із позовом з метою захисту своїх прав, які він вважає порушеними, а не з апеляційною скаргою для захисту прав інших осіб, у цьому випадку прав ОСОБА_1 , якийрішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржував, що свідчить про те, що він із ним погодився.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
10 травня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, а провадження у справі закрити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час пред?явлення позову предмета спору не було, а тому провадження слід закрити, оскільки рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 лютого 2016 року у справі
№ 128/4249/15-ц за ОСОБА_1 визнано право власності на спірний магазин. Розгляд справи про визнання договору купівлі-продажу недійсним не
є належним та ефективним способом захисту. Апеляційний суд не надав оцінки аргументам апеляційної скарги. Звертає увагу на те, що цей спір є штучно створений. Також вказує, що апеляційний суд безпідставно не відклав розгляд справи.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 вересня
2021 року у справі № 909/243/18, від 20 вересня 2021 року у справі
№ 638/3792/20, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня
2019 року у справі № 13/51-04 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші аргументи учасників справи
05 липня 2024 року СТ «Райдуга» подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що правовідносини, на які посилається заявник
у касаційній скарзі, і правовідносинах у цій справі не є подібними і відповідні висновки не можуть бути застосовані. Також вказує, що апеляційний суд надав оцінку кожному аргументу апеляційної скарги. Оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими, ухвалені на підставі правильно встановлених обставин справи.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вінницького районного суду Вінницької області.
15 липня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
26 лютого 2004 року СТ «Райдуга» отримало свідоцтво про право колективної власності на будівлю магазину площею 302,6 кв. м, що розташована на
АДРЕСА_1 .
27 травня 2015 року за СТ «Райдуга» зареєстровано право колективної власності на вказану будівлю.
27 травня 2015 року між ОСОБА_1 і СТ «Райдуга» укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надав СТ «Райдуга» позику на суму 494 000,00 грн. Того ж дня між ними укладено договір іпотеки щодо будівлі магазину площею 302,6 кв. м, що розташована на
АДРЕСА_1 .
10 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
(справа № 128/4249/15-ц) про стягнення з СТ «Райдуга» на його користь
494 000,00 грн основного боргу і 303 364,00 грн витрат на будівельні роботи, матеріали, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - вказану будівлю, визнання права власності на неї.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 лютого
2016 року у справі № 128/4249/15-ц стягнено з СТ «Райдуга» на користь ОСОБА_1 494 000,00 грн основної суми боргу і 303 364,77 грн витрат на будівельні роботи, матеріали, а всього 797 764,77 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - будівлю магазину літ. «А», загальною площею 302,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за
ОСОБА_1 право власності на будівлю магазину літ. «А», загальною площею 302,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
СТ «Райдуга» подало апеляційну скаргу на це рішення, однак у зв'язку
з відмовою від апеляційної скарги 13 квітня 2016 року апеляційний суд Вінницької області постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження.
Відповідно до пункту 19 статуту СТ «Райдуга» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) вищим органом управління СТ «Райдуга» є збори уповноважених його членів, які правомочні розглядати і вирішувати всі питання діяльності споживчого товариства.
Згідно з пунктом 20 статуту збори уповноважених затверджують рішення правління споживчого товариства з питань володіння, користування та розпорядження майном споживчого товариства. Вирішують будь-які інші питання, пов'язані з діяльністю споживчого товариства.
Відповідноі до пункту 22 статуту збори уповноважених вважаються правомочними, якщо на них присутні не менше половини уповноважених членів споживчого товариства. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього згідно
з протоколом проголосувало 51 % уповноважених членів споживчого товариства, що були присутні на зборах. Про дату місце та час проведення та порядок денний зборів члени (уповноважені) споживчого товариства повинні бути сповіщені не пізніше як за 10 днів до призначеного строку їх проведення (пункт 26 статуту). Основною формою здійснення повноважень членів споживчого товариства на кооперативній дільниці є дільничні збори. Дільничні збори обирають строком на п'ять років та за необхідності звільняють до закінчення строку повноважень уповноважених споживчого товариства (пункт 27 статуту).
Рішення про продаж ОСОБА_1 будівлі магазину, яке прийняте групою осіб
у кількості 10 чоловік, оформлене протоколом СТ «Райдуга» від 07 квітня
2016 року. В цьому документі зазначено, що всього членів споживчого товариства 13 чоловік, були присутні на зборах 10 чоловік, а тому відповідно до пункту 22 статуту СТ «Райдуга» збори є правомочними для вирішення порядку денного.
12 квітня 2016 року між головою правління СТ «Райдуга» ОСОБА_3
і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу будівлі магазину за умовами якого СТ «Райдуга» продало, а ОСОБА_1 прийняв у власність указану будівлю магазину. Того ж дня право приватної власності на цю будівлю магазину було зареєстроване за ОСОБА_1 .
Згідно з первинними фінансово-бухгалтерськими документами СТ «Райдуга» грошові кошти на його рахунок та в касу з 2016 року до 2018 рік за продаж будівлі магазину від ОСОБА_1 або інших осіб не надходили, а згідно зі звітними документами, які колишній голова правління СТ «Райдуга»
ОСОБА_3 подавав до вищої організації - Вінницької райспоживспілки, станом на 2018 рік спірне майно обліковувалося на балансі СТ «Райдуга».
У квітні 2021 року СТ «Райдуга» звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило визнати недійсними договір купівлі-продажу 1/2 частки магазину на АДРЕСА_1 , посвідчений
03 листопада 2020 року, та договір купівлі-продажу 1/2 частки магазину на
АДРЕСА_1 , посвідчений 02 квітня 2021 року приватним нотаріусом Білозарецькою О. Ю. (справа № 128/1004/21).
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 25 серпня 2022 року у справі № 128/1004/21, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки будівлі магазину, яка складається з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 302,6 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений
03 листопада 2020 року приватним нотаріусом Білозарецькою О. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 1007; визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки будівлі магазину, яка складається з будівлі магазину літ. «А», загальною площею 302,6 кв. м, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , укладений 02 квітня 2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Білозарецькою О. Ю., зареєстрований
у реєстрі за № 293.
Судові рішення мотивовані тим, що, укладаючи 03 листопада 2020 року та
02 квітня 2021 року оспорювані договори, ОСОБА_1 достовірно знав про накладення арешту на спірне нерухоме майно та заборону його відчуження, однак з метою уникнення негативних для себе наслідків уклав оспорювані правочини з ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року залишено без змін.
У постанові Верховного Суду вказано, що ОСОБА_1 очевидно діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою попередження нівелювання негативних наслідків судового рішення про визнання договору недійсним в іншій справі. У справі, що переглядається, суди встановили, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено між близькими друзями, які мали родинні відносини; суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано звернули увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору купівлі-продажу) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди),
а також правильно врахували, що продавець, який відчужує майно на підставі договору купівлі-продажу на користь свого кума, маючи грошові зобов'язання перед СТ «Райдуга», діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника; суди дійшли правильних висновків, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фраудаторним.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги в межах її вимог та доводів, колегія суддів зазначає таке.
Щодо аргументів про наявність підстав для закриття провадження у справі
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
У пункті 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема
у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не
у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, від 13 травня 2020 року у справі
№ 686/20582/19-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20.
Таким чином, наявність (існування) укладеного договору купівлі-продажу будівлі магазину спростовує доводи заявника про відсутність предмета спору у цій справі, які викладені без достатнього правового обґрунтування, що виключає підстави для застосування в контексті спірних правовідносин пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Щодо ефективності способу захисту
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).
Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Водночас такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
Така позиція також відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі
№ 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).
Ураховуючи наведене, безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що СТ «Райдуга» обрало неефективний спосіб захисту.
У постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 208/6104/22 (провадження № 61-15672св24) зазначено, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна з них.
У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року є СТ «Райдуга» (позивач) і ОСОБА_1 (відповідач). ОСОБА_2 залучений до участі у справі як третя особа, який придбав частину спірного магазину за договором купівлі-продажу від 03 листопада 2020 року, який рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 25 серпня 2022 року визнано недійсним, і не був стороною договору купівлі-продажу від 12 квітня 2016 року. ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржував. Апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність порушеного права ОСОБА_2 у цій справі, оскільки спірний правочин не спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків ОСОБА_2 як третьої особи у цій справі.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Вінницького районного суду Вінницької області від
05 грудня 2023 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська