ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2881/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Д'яченка Владислава Вікторовича
на рішення Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 року, суддя в І інстанції Сулімовська М.Б., повний текст якого складено 07.04.2025 в м. Одесі
у справі: №916/2881/24
за позовом: Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Д'яченка Владислава Вікторовича
про стягнення 228 281,40 грн
В червні 2024 року Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області звернулася до Господарського суду Одеської області із позовом до фізичної особи-підприємця Д'яченка Владислава Вікторовича про стягнення 228 281,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди землі б/н від 28.12.2005 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 у справі №916/2881/24 позов задоволено; стягнуто з фізичної особи-підприємця Д'яченка Владислава Вікторовича на користь Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області 228 281,40 грн заборгованості з орендної плати, 2739,37 грн судового збору.
Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 228821,40 грн є обґрунтованими, доведеними, а отже підлягають задоволенню.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Д'яченка Владислава Вікторовича, в якій останній просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 у справі №916/2881/24, прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Скаржник посилається на факт погашення боргу у повному обсязі до моменту ухвалення оскаржуваного рішення, що свідчить про відсутність предмету позову та підтверджується наданими скаржником до апеляційної скарги платіжними інструкціями №P8A9-A819-45K9-KE7X від 16.10.2024 на суму 20 000,00 грн; №00KT-41H4-P0X2-9C4K від 04.12.2024 на суму 60 000,00 грн; №E59H-9M51-55B8-CPX7 від 01.01.2025 на суму 70 000.00 грн; №5T5B-X0X0-285H-B064 від 01.02.2025 на суму 50 000.00 грн; №C35A-39XE-7H65-0E68 від 01.03.2025 на суму 50 000.00 грн; №A3KT-5H98-480E-P662 від 04.04.2025 на суму 30 000.00 грн; загалом 280 000,00 грн в рахунок повної оплати всього нарахованого в позові боргу та оплату наступних періодів.
Додатково зазначає про те, що суд не вжив заходів для забезпечення належного повідомлення відповідача про розгляд справи та розглянув справу за його відсутності.
У відзиві позивач зазначає, що на день ухвалення судового рішення у позивача не було достовірних даних про закриття боргу та просить залишити апеляційну скаргу без розгляду.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 228 281,40 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Д'яченка Владислава Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 у справі №916/2881/24; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Стосовно доводів відповідача про порушенням норм процесуального права у зв'язку з неналежним повідомленням останнього про розгляд справи в суді першої інстанції та клопотання скаржника про приєднання на стадії апеляційного провадження до матеріалів справи нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, судова колегія зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою місцевого господарського суду від 30.09.2024 позовну заяву Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вказана ухвала суду від 30.09.2024, направлена відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за адресою: 65011, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 44/46, кв. 12. І повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.
З матеріалів справи слідує, що судом було сформовано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача у даній справі ФОП Д'яченка Владислава Вікторовича та встановлено, що з 06.11.2012 місцезнаходженням останнього є: АДРЕСА_1 .
Вказана обставина підтверджується і відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.195).
Саме ця адреса 65028, м. Одеса, вул. Мечникова, буд.122, кв. 17 зазначена відповідачем в апеляційній скарзі.
Ухвалою від 14.02.2025 позовну заяву, в порядку ч.11 ст.176 ГПК України, було залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків шляхом зазначення вірної адреси відповідача відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також подання доказів надсилання копії позовної заяви з додатками та заяви про усунення недоліків з додатками (опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, фіскальний чек, поштову накладну) на адресу відповідача: АДРЕСА_1 .
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази надіслання позову разом з додатками на адресу відповідача -65028, м. Одеса, вул. Мечникова, буд.122, кв. 17.
Ухвалою суду першої інстанції від 24.02.2025 продовжено розгляд справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.
Вказану ухвалу направлено відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , а також додатково повідомлено відповідача про розгляд даної справи судом шляхом розміщення на сайті "Судова влада України" відповідного оголошення-повідомлення.
Однак вказане поштове відправлення повернулось до Господарського суду Одеської області оператором поштового зв'язку з довідкою: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Колегія суддів зауважує на тому, що змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України), зміст якої розкривають положення статті 13 цього Кодексу.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя та четверта статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За змістом частин першої та третьої статті 165 Господарського процесуального кодексу України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
Відповідно до приписів частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Приписами статті 178 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 Господарського процесуального кодексу України).
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю треба розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Поряд з цим, згідно із частиною першою, другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини п'ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071), і які регулюють відносини між ними, надалі - Правила надання послуг поштового зв'язку.
За приписами підпункту 13 пункту 2, пункту 15 Правил надання послуг поштового зв'язку рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв'язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення. Рекомендовані (реєстровані) листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з повідомленням про їх вручення згідно із законодавством.
Адресат реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу інформується про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу шляхом надсилання текстового повідомлення з використанням технічних засобів оператора поштового зв'язку, повідомленням, що підтримується засобами Інтернету, або повідомленням у паперовій формі за встановленою оператором поштового зв'язку формою (пункт 18 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв'язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв'язку (пункт 73 Правил надання послуг поштового зв'язку).
Пунктом 82 Правил надання послуг поштового зв'язку визначено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою «Судова повістка», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Колегія суддів звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд також зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників справи на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників справи, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників справи з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників справи, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.
За таких обставин, Господарський суд Одеської області вжив належних та необхідних заходів для повідомлення відповідача про наявне судове провадження щодо нього, направляючи рекомендованою кореспонденцією відповідну ухвалу за адресою, наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, колегія суддів дійшла висновку, що в силу приписів пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала Господарського суду Одеської області від 14.02.2025 вважається врученою скаржнику 25.02.2025, тобто у дату проставлення оператором поштового зв'язку у довідці про причини повернення відмітки про відсутність адресата (а.с.225).
Таким чином, відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом, чим спростовуються аргументи скаржника про протилежне.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що межі перегляду в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.
Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).
При цьому, як зазначалось, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом з причини відсутності за адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції.
Таким чином, скаржник не навів належних обґрунтувань пропуску процесуального строку, які можна було б вважати непереборними та пов'язаними з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії з подання доказів у справі.
При цьому, колегія суддів зазначає про відсутність клопотання про приєднання доданих до апеляційної скарги документів до матеріалів справи, а також про відсутність клопотання про визнання поважними причини не подання таких доказів до суду першої інстанції, з огляду на що долучені до апеляційної скарги додаткові докази залишаються без розгляду.
Щодо розгляду спору по суті.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28.12.2005 між Августівкою сільською радою Біляївського району Одеської області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Д'яченком Владиславом Вікторовичем (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі запасу житлової та громадської забудови Августівської сільської ради, яка знаходиться за адресою: с. Котовка, вул. Садова 1Б (в межах населеного пункту) Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області.
Відповідно до п.2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,300 га забудованих земель, які використовуються в комерційних цілях, з подальшим правом викупу.
Згідно з п.4 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 154650,00 грн.
Відповідно до п.7, договір укладено на 25 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Пунктами 8-12 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі 0,50 гривень за 1 кв.м. в рік до початку виробничої діяльності СПД - фізичної особи, що складає 1500 гривень в рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахування індексів інфляції. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати на р/р ВДК у Біляївському районі Одеської області № 33215815500114 в банку УДК в Одеській області, МФО 828011, код платежів 13050500, не пізніше 15 числа поточного місяця. Розмір орендної плати переглядається один раз у два роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,03 відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.
В матеріалах справи наявний акт встановлення в натурі меж земельної ділянки, переданої в довгострокову оренду строком на 25 років ФОП Д'яченку В.В. та акт приймання-передачі земельної ділянки, переданої в натурі в строкову оренду терміном на 25 років ФОП Д'яченку В.В. для експлуатації та обслуговування легкових автомобілів та магазину - бару.
30.04.2013 між Августівкою сільською радою Біляївського району Одеської області та ФОП Д'яченко В.В. укладено додаткову угоду до договору оренди землі, в якій сторони домовились викласти п. 4 та п. 8 договору в наступній редакції:
"4. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 474701,84 грн. з урахуванням коефіцієнтів індексації на 26.04.2013".
"8. Орендна плата за землю вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно рішення №362\Р-ХХVI-VI від 25 квітня 2013 року, що становить 14241,10 грн. за рік з врахуванням коефіцієнтів індексації на 26.04.2013. В подальшому розмір орендної плати перераховується один раз у два роки та в разі зміни коефіцієнтів індексації відповідно до нормативно-законодавчих актів, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, в т.ч. внаслідок інфляції, в інших випадках передбачених законом. Розрахунок орендної плати є невід'ємною частиною даної угоди".
Рішенням Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області №19-VІІІ від 16.12.2020 "Про реорганізацію юридичних осіб Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області, Іллінської сільської ради Біляївського району Одеської області, Маринівської сільської ради Біляївського району Одеської області шляхом приєднання до Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області" вирішено почати реорганізацію Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області шляхом приєднання до Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, яка є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Августівської сільської ради.
Рішенням Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області № 24-VІІІ від 16.12.2020 "Про зміну найменування та місцезнаходження" вирішено змінити повне найменування з "Усатівська сільська рада Біляївського району Одеської області" на "Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області".
Як зазначає позивач, орендна плата згідно умов договору оренди підлягала сплаті відповідачем до місцевого бюджету на рахунок Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області, а після її реорганізації - на рахунок правонаступника - Усатівської сільської ради.
Водночас, орендар свої зобов'язання за договором в частині сплати орендної плати виконує неналежним чином.
Так, відповідно до інформації Фінансового відділу Усатівської міської ради Одеської області, ФОП Д'яченко В.В. було сплачено орендну плату за 2021 рік у розмірі 13000,00 грн., за 2022 рік та 2023 рік орендна плата від відповідача не надходила.
Згідно листа Головного управління ДПС в Одеській області Державної податкової служби України від 27.12.2023, відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС станом на 22.12.2023, за ФОП Д'яченко В.В. обліковується податковий борг по орендній платі з фізичних осіб на користь Усатівської територіальної громади у сумі 228281,40 грн. Протягом 2021 - 2023 років ФОП Д'яченком В.В. в рахунок погашення боргу по орендній платі сплачено 21000,00 грн.
18.12.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення заборгованості, яка залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.
Отже, предметом позову є вимога про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 228 281,40 грн.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відповідної суми, зважаючи на таке.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ст.ст. 80, 83 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Статтею 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.
Відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно з ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди).
Відповідно до ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (ст. 96 ЗК України).
Положеннями статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
За умовами частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між Августівською сільською радою (орендодавець), правонаступником якої є позивач, та відповідачем (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі запасу житлової та громадської забудови Августівської сільської ради, яка знаходиться за адресою: с. Котовка, вул. Садова 1 Б (в межах населеного пункту) Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Так, відповідно до п. 288.4 ст. 288 розділу XIII "Плата за землю" Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем.
Згідно з підп. 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
За змістом підп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з п. 284.1. ст. 284 ПК України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Відповідно до п. 271.1. ст. 271 ПК України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:
- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
Відповідно до п. 288.7. ст. 288 Податкового кодексу України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Для визначення орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок індексації нормативної грошової оцінки земель визначено ст. 289 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Положеннями частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 4 договору, нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 474701,84 грн. з урахуванням коефіцієнтів індексації на 26.04.2013.
Як на час укладання договору оренди земельної ділянки, так і на час виникнення спору, обов'язковим елементом визначення розміру орендних платежів була нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок не залежить від волевиявлення сторін договору оренди землі, а є способом регулювання державою плати за користування землею. Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
За умовами п. 8 договору, орендна плата за землю вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно рішення №362\Р-ХХVI-VI від 25 квітня 2013 року, що становить 14241,10 грн. за рік з врахуванням коефіцієнтів індексації на 26.04.2013.
В подальшому розмір орендної плати перераховується один раз у два роки та в разі зміни коефіцієнтів індексації відповідно до нормативно-законодавчих актів, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, в т.ч. в наслідок інфляції, в інших випадках передбачених законом.
Згідно з пунктом 10 Договору встановлено, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі щомісяця у розмірі 1/12 частини річної суми орендної плати, визначеної у пункті 8 зазначеного Договору, не пізніше 15 числа поточного місяця.
Згідно з наданої позивачем до позову інформацією, яка надана Головним управлінням ДПС в Одеській області (довідка від 27.12.2023), станом на 22.12.2023 року по ФОП Д'яченко Владиславу обліковуєтеся податковий борг по орендній платі з фізичних осіб по Усатівській територіальній громаді у сумі 228 281,40грн.
Протягом 2021-2023 років відповідно до даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС самостійно сплачено ФОП Д'яченко Владиславом Вікторовичем в рахунок погашення податкового боргу по орендній платі з фізичних осіб - 21 000,00 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 228 821,40 грн є обґрунтованими, доведеними, а отже підлягають задоволенню.
Колегія суддів наголошує, що станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції суд розглянув позов за наявними матеріалами справи та дійшов обґрунтованих висновків про задоволення позову.
Стосовно доводів скаржника про повну сплату заборгованості з орендної плати, суд зазначає, що як зазначено по тексту постанови вище, відповідач був належним чином повідомлений про стан розгляду даної справи в суді першої інстанції та у порядок і строки, визначені ГПК України, не надав до суду першої інстанції відповідні докази сплати.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Окремо, судова колегія вважає за необхідне зауважити на наступному.
Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 95)).
З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Отже, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.
За статтею 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;
4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;
5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;
6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Статтею 278 ГПК України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині. Відповідно до наведеної статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Отже, у розумінні статті 278 ГПК України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.
Разом з тим статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Аналізуючи викладені вище обставини у їх сукупності, колегія суддів звертається до висновку, викладеного у постанові ВС від 04.03.2025 у праві № 910/17727/23 про те, що коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
З огляду на те, що як установлено та зазначено вище - ані позивач, ані відповідач не надали суду першої інстанції інформації про сплату заборгованості за договором оренди землі у розмірі 280000,00 грн, колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції самостійно не мав можливості та повноважень установити такі обставини, а тому відсутні правові підстави для визнання незаконним та скасування рішення місцевого господарського суду з цих підстав.
При цьому апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які стали відомі після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Наприклад, боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23.
З огляду на наведене, зважаючи на ухвалення судом першої інстанції законного та обґрунтованого рішення за наявними матеріалами справи, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та закриття провадження у справі, натомість звертає увагу, що обставини стосовно погашення відповідачем заборгованості мають бути враховані на стадії виконання судового рішення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 у справі №916/2881/24.
За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Д'яченка Владислава Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 у справі №916/2881/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення, а також витрати на професійну правничу допомогу покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Д'яченка Владислава Вікторовича на рішення Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 у справі №916/2881/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 07.04.2025 у справі №916/2881/24 - залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська