ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
24 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/135/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від Одеського обласного комунального підприємства "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса- не з'явився
від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ», м. Одеса-не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 року, суддя першої інстанції Малярчук І.А., повний текст складено та підписано 04.04. 2025 року
у справі № 916/135/25
за позовом: Одеського обласного комунального підприємства "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ», м. Одеса
про стягнення 1 334 170 грн 54 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У січні 2025 року Одеське обласне комунальне підприємство "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ», м. Одеса, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ», м. Одеса на користь Одеського обласного комунального підприємство "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса за договором оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією №57 від 01.01.2012 року у розмірі 1 334 170 грн 54 коп., яка складається із основного боргу у розмірі 464 681 грн 21 коп., інфляційних втрат 254 612 грн 85 коп., 3 % річних в розмірі 48 732 грн 61 коп., пені 566 143 грн 85 коп., а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ», м. Одеса судовий збір в розмірі 16 010 грн 05 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.01.2012 між Одеським обласним комунальним підприємством "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» був укладений договір №57 оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією, за умовами якого Одеське обласне комунальне підприємство "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ (орендодавець) передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» (орендар) приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення на 15 поверсі, що складаються з 7 кімнат, загальною площею 198,90 кв.м, які розташовані в адміністративному будинку №2 Одеської обласної ради за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 31.10.2011 становить 571 041 грн 90 коп. (майно). 31.03.2020 сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди № 57 від 01.01.2012, якою продовжено термін дії договору оренди до 31.12.2020 включно.
Так, позивач зазначає, що відповідно до відомостей, одержаних з відкритих джерел, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» здійснює свою діяльність за такими КВЕД: 60.20 Діяльність у сфері телевізійного мовлення (основний); 18.20 Тиражування звуко-, відеозаписів і програмного забезпечення; 59.11 Виробництво кіно- та відеофільмів, телевізійних програм; 61.30 Діяльність у сфері супутникового електрозв'язку; 73.11 Рекламні агентства; 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації. На підставі викладеного, позивач зазначає, що із впровадженням карантину на території України, діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» була обмежена, що підтверджується нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, внаслідок чого позивачем здійснювалося нарахування орендної плати, а строк дії договору оренди № 57 від 01.01.2012 було продовжено на період дії карантинних обмежень, що підтверджується нормативно-правовими актами, у зв'язку з чим позивач просить суд на його користь стягнути з відповідача вартість послуг з оренди нежитлового приміщення за 2021 рік у вищезазначеному розмірі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 року у справі №916/135/25 (суддя Малярчук І.А.) відмовлено повністю у задоволенні позову Одеського обласного комунального підприємство "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2" до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» про стягнення 1 334 170 грн 54 коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до п. 9.4. договір оренди № 57 від 01.01.2012 припинив свою дію 30.12.2020 внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, а відтак, нарахована позивачем до стягнення з відповідача сума заборгованості з орендної плати за 2021 рік за договором оренди № 57 від 01.01.2012 та нараховані на неї пеня, інфляційні втрати та три проценти річних за викладених позивачем обставин у позовній заяві судом не підлягає задоволенню, оскільки з моменту припинення дії договору оренди № 57 від 01.01.2012 правовідносини за ним також припинили існування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Одеське обласне комунальне підприємство "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 року у справі №916/135/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги Одеського обласного комунального підприємство "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2" до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» про стягнення 1 334 170 грн 54 коп. задовольнити в повному обсязі, а також вирішити питання розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що строк дії договору оренди №57 від 01 січня 2012 року було продовжено на період дії карантину у зв'язку із тим, що численними Постановами Кабінету Міністрів України було введено та продовжено строк дії карантину та карантинних обмежень з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, а також було продовжено на період дії воєнного стану, введеного в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX. Враховуючи, що договір було пролонговано, на виконання умов договору №57 від 01 січня 2012 року позивачем надано послуги у 2021 році за період фактичного використання орендованих приміщень відповідно до актів надання послуг.
Апелянт наголошує, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на лист від 30.12.2020 за вих.№10-16-26785, в якому Фонд державного майна України виклав роз'яснення щодо підпункту 5 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», разом з тим скаржник наголошує, що судом першої інстанції не враховано обставини, що мають суттєве значення для справи, а саме те, що предметом договору оренди №57 виступає не державне, а комунальне майно.
Отже, скаржник вважає, що роз'яснення Фонду державного майна України носять суто рекомендаційний характер та не можуть застосовуватись до правовідносин, що виникають з приводу комунального майна (що випливає із переліку повноважень Фонду державного майна України, які реалізуються виключно щодо управління державним майном).
За таких обставин апелянт вважає факт пролонгації договору №57 від 01.01.2012 року на період дії карантинних заходів доведеним, у зв'язку із чим підстав для відмови у стягненні орендної плати, пені, 3 відсотків річних та інфляційних втрат у суду першої інстанції не було.
Крім того, скаржник просить суд апеляційної інстанції, зважаючи на потребу у підтвердженні факту здійснення часткової оплати відповідачем орендної плати, відшкодування експлуатаційних витрат та комунальних платежів, долучити до матеріалів справи документи, що підтверджують надходження грошових коштів на рахунки позивача (платіжна інструкція №STKX0124 від 12.01.2021 року на суму 735 грн 35 коп.; платіжна інструкція №STKX0126 від 15.02.2021 року на суму 784 грн 01 коп.; платіжна інструкція №9 від 18.02.2021 року на суму 120 385 грн 94 коп.; платіжна інструкція №28 від 13.04.2021 року на суму 156 259 грн 99 коп.; платіжна інструкція №49 від 20.07.2021 року на суму 25 772 грн 54 коп.; платіжна інструкція №55 від 02.09.2021 року на суму 20 000 грн; платіжна інструкція №63 від 06.10.2021 року на суму 12 114 грн 18 коп.; платіжна інструкція №67 від 05.11.2021 року на суму 6 048 грн; платіжна інструкція №68 від 05.11.2021 року на суму 14 537 грн). При цьому, зазначає, що потреба у долученні зазначених нових доказів на стадії апеляційного провадження обумовлюється тим, що суд першої інстанції безпідставно не надав оцінки акту звірки взаєморозрахунків за договором оренди №57 від 01.01.2012 року, сформованому станом на 31 грудня 2021 року, у зв'язку із чим одночасно із апеляційним оскарженням рішення суду у справі №916/135/25 у позивача додатково виникла потреба у наданні додаткових доказів для доведення факту визнання дії договору №57 від 01.01.2012 року відповідачем (через продовження користування майном позивача та сплату орендних платежів, відшкодування експлуатаційних витрат та комунальних платежів).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОДЕСЬКОГО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ №2", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 року у справі №916/135/25, справу призначено до судового розгляду.
Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Щодо наданих представником позивача нових доказів до апеляційної скарги та клопотання позивача про їх долучення до матеріалів справи, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 81, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).
Отже, при поданні учасником справи клопотання про витребування або залучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).
Судова колегія зазначає, що представником позивача не доведено винятковості випадку неможливості подання таких доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у позивача, який зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як він вважає, підтверджують обґрунтованість його позовних вимог.
Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, як вже зазначалося вище, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.
Вказане стосується і письмових документів, долучених до апеляційної скарги, тому судова колегія зазначає, що прийняття та надання таким документам правової оцінки судом апеляційної інстанції є неможливим з огляду на вимоги процесуального закону.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме, ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).
Крім того, колегія суддів зазначає, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п. 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
В судове засідання представники учасників сторін не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать наявна у матеріалах справи довідка про доставку ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до судового розгляду до електронного кабінету, а також рекомендованим повідомленням.
04.06.2025 року через підсистему електронний суд до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Одеського обласного комунального підприємство "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса надійшла заява про розгляд справи без його участі (вх№1793/25Д2), яку прийнято та задоволено судом апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120,242 Господарського процесуального кодексу, пунктів 11,17,99,116,117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, у справі № 911/3142/19, від 07.02.2024 у справі № 904/853/23, від 01.04.2025 року у справі №908/1766/24).
Окрім того, у відповідності до приписів пункту 76 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (із змінами), для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв'язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил. Ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення слухання справи надсилалась на адресу відповідача Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ-ТАЙМ», зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте отримання зазначеної ухвали залежить виключно від суб'єктивної поведінки останнього, а тому надіслана кореспонденція апеляційного суду вважається врученою належним чином, а відповідачі є обізнаним про призначені судові засідання.
Європейський суд з прав людини зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун'єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003 р.).
Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відтак, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не була визнана обов'язковою, було відхилене клопотання апелянта про перенесення засідання і задоволено клопотання позивача про розгляд справи без його участі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників сторін.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Одеського обласного комунального підприємство "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 року у справі № 916/135/21 є правомірним та таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
01.01.2012 між Одеським обласним комунальним підприємством "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» (орендар) був укладений договір №57 оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення на 15 поверсі, що складаються з 7 кімнат, загальною площею 198,90 кв.м, які розташовані в адміністративному будинку №2 Одеської обласної ради (майно, приміщення) за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 31.10.2011 становить 571 041 грн 90 коп.
Згідно п. 2.1., 3.1., 3.3., 3.4. договору №57 від 01.01.2012 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки не раніше дати державної реєстрації договору), та акту приймання - передавання майна. Орендна плата сплачується орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2011 року 3 334 грн 41 коп. Орендна плата за перший місяць оренди січень визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2011 року та січень 2012 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць та індекс інфляції за наступний місяць. На суму орендної плати нараховується ПДВ за ставкою 20% згідно діючого законодавства. Орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочки, включаючи день оплати. Вказана у п.3.1 орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об'єкта оренди, які сплачуються орендарем на підставі встановлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати, не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за звітним.
Пунктом 4.10. договору №57 від 01.01.2012 передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно та повністю відшкодувати орендодавцю усі експлуатаційні витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна та компенсувати комунальні послуги, фактично отримані ним згідно потужності наявних приладів та обладнання.
Договір діє з 01.01.2012 по 31.12.2012. Дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі майна, що орендується; достроково за згодою сторін, або за рішенням суду (господарського суду); банкрутства Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він може бути продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. У такому разі сторони оформляють таке продовження його дії додатковою угодою до договору, яка погоджується з власником (п. 9.1., 9.4., 9.10. договору №57 від 01.01.2012).
Додатком до договору №57 від 01.01.2012 є акт прийому-передачі майна за договором від 01.01.2011.
Додатковими угодами від 29.12.2012, від 19.05.2014, від 31.12.2014, від 31.12.2015, від 26.12.2016, від 29.12.2017, від 28.04.2017, від 28.12.2018, від 28.12.2019, від 31.03.2020 змінено п.1.1, 3.1. договору №57 від 01.01.2012 та викладено їх у наступній редакції: « 1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення на 15 поверсі, що складаються з 7 кімнат, загальною площею 198,90 кв.м, розташовані в адміністративному будинку №2 Одеської обласної ради за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83, вартість яких згідно з незалежною оцінкою від 14.07.2017 становить 687 597, 30 грн (далі «майно» або «приміщення» з метою використання під телерадіокомпанії.». « 3.1. Орендна плата сплачується орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями), і становить без ПДВ за базовий місяць перерахунку листопад 2017 року згідно розрахунку плати за оренду нерухомого майна до цього Договору 4 181 грн 85 коп. Орендна плата за перший місяць перерахунку оренди січень 2015 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2017 року та січень 2018 року, після його повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць та індекс інфляції за наступний місяць. На суму орендної плати нараховується ПДВ за ставною 20% згідно діючого законодавства.».
Позивачем подано до суду дублікати актів надання послуг, датовані 26.12.2023 до договору оренди №57 від 01.01.2012: № 162 від 29.01.2021 за січень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 34 537 грн. (експлуатаційні витрати); № 163 від 28.02.2021 за лютий 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 34 537 грн. (експлуатаційні витрати); № 252 від 31.03.2021 за березень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 34 537 грн (експлуатаційні витрати); № 290 від 31.03.2021 за лютий (10 днів) та березень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 7 801 грн 68 коп. (оренда); № 361 від 30.04.2021 за квітень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 49 795 грн 80 коп. (експлуатаційні витрати); № 362 від 30.04.2021 за квітень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 5 964 грн 44 коп. (оренда); № 477 від 31.05.2021 за травень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 44 380 грн 15 коп. (експлуатаційні витрати); № 542 від 31.05.2021 за травень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 5 964 грн 44 коп. (оренда); № 624 від 30.06.2021 за червень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 45 955 грн 44 коп. (експлуатаційні витрати); № 625 від 30.06.2021 за червень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 6 041 грн 98 коп. (оренда); № 828 від 30.07.2021 за липень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 46 833 грн 79 коп. (експлуатаційні витрати); № 829 від 30.07.2021 за липень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 6 054 грн 06 коп. (оренда); № 869 від 31.08.2021 за серпень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 49 020 грн 11 коп. (експлуатаційні витрати); № 870 від 31.08.2021 за серпень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 6 060 грн 12 коп. (оренда); № 968 від 30.09.2021 за вересень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 47 509 грн 25 коп. (експлуатаційні витрати); № 969 від 30.09.2021 за вересень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 6 048 грн (оренда); № 1075 від 31.10.2021 за жовтень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 6 126 грн 61 коп. (оренда); № 1149 від 31.10.2021 за жовтень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 46 516 грн 34 коп. (експлуатаційні витрати); № 1183 від 30.11.2021 за листопад 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 49 449 грн 72 коп. (експлуатаційні витрати); № 1184 від 30.11.2021 за листопад 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 6 181 грн 75 коп. (оренда); № 1353 грн від 31.12.2021 за грудень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 68 200 грн 42 коп. (експлуатаційні витрати); № 1354 від 31.12.2021 за грудень 2021 року на загальну суму з врахуванням ПДВ 6 231 грн 20 коп. (оренда).
Позивачем також було надіслано на поштову адресу відповідача вимогу від 26.12.2023 за №612 про сплату заборгованості за договором оренди №57 від 01.01.2012 у розмірі 464 681 грн 22 коп., разом з дублікатами вищевказаних актів надання послуг, які були датовані 26.12.2023 року.
Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або відсутність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ», м. Одеса на користь Одеського обласного комунального підприємство "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса за договором оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією №57 від 01.01.2012 року у розмірі 1 334 170 грн 54 коп., яка складається із основного боргу у розмірі 464 681 грн 21 коп., інфляційних втрат 254 612 грн 85 коп., 3 % річних в розмірі 48 732 грн 61 коп., пені 566 143 грн 85 коп.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Для застосування вказаної частини статті та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об'єктом оренди і він не відповідає за це.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Приписами ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України унормовано, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором між сторонами виникли орендні правовідносини.
При цьому, враховуючи те, що спірні правовідносини стосуються оренди державного майна, то до них підлягають застосуванню положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею майна державної та комунальної власності в оренду та відносини між орендарем та орендодавцем.
На час укладення договору оренди діяли положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-XII.
03.10.2019 прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ (далі Закон № 157-ІХ), у розділі «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих норм).
Пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.
Ураховуючи опублікування тексту Закону № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні «Голос України» 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі «Прикінцеві та перехідні положення»).
При цьому, за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (ч. 1 ст. 5 ЦК України).
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Колегія суддів зазначає, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абз. 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом № 157-ІХ.
Подібний правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування порядку та підстав продовження договорів оренди державного та комунального майна, передбачених нормами Закону України № 2269-XII (чинного до 31.01.2020) і Закону № 157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020), викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 у справі № 909/479/21, від 19.07.2022 у справі № 924/852/21, від 13.12.2022 у справі № 916/4073/21, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21 від 26.09.2024 №902/489/23, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне застосувати дані у висновки при розгляді цієї справи.
Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону № 2269-XII, в тому числі й у період після втрати вказаним законом чинності.
Як вже зазначалось, 01.01.2012 року між сторонами було укладено договір № 57 про оренди нежитлового приміщення, 31.03.2020 року сторонами укладено додаткову угоду, якою продовжено строк дії договору до 31.12.2020 включно.
Отже, оскільки строк дії договору оренди закінчився 31.12.2020, тобто вже після 01.07.2020, до спірних орендних правовідносин сторін у даній справі слід застосовувати положення Закону №157-IX.
Порядок продовження договору оренди встановлений у ст. 18 Закону №157-IX від та у постанові Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна», якою затверджений Порядок передачі в оренду державного та комунального майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону №157-IX продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.
Частиною 2 ст. 18 Закону №157-IX передбачено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими ч. 1 ст. 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими ч. 2 ст. 15 цього Закону відповідно до вимог ст. 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абз. 11 та 12 ч. 2 ст. 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону №157-IX договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону №157-IX орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абз. 4 ч. 7 цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов'язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.
Підстави для відмови у продовженні договору оренди визначені у ст. 19 Закону №157-. Так, рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об'єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об'єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 18 Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, а згідно із частиною 8 цієї ж статті, орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу 4 частини 7 цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 03.04.2019 у справі № 911/928/18, від 17.07.2024 у справі 904/3419/23.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19» встановлено з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 №215 внесено зміни до постанови КМУ від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19», зокрема, вказано, що з 00 год. 01 хв. 17.03.2020 до 03.04.2020 роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв'язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
Дію карантину на 2021 рік було продовжено на всій території України згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 1301 від 23.12.2020, № 9 від 05.01.2021, № 25 від 18.01.2021, № 83 від 05.02.2021, № 123 від 27.01.2021, № 104 від 17.02.2021, № 154 від 24.02.2021, № 230 від 22.03.2021, № 270 від 24.03.2021, № 310 від 07.04.2021, № 329 від 07.04.2021, № 374 від 21.04.2021, № 405 від 21.04.2021, № 445 від 28.04.2021, № 474 від 14.05.2021, № 551 від 02.06.2021, № 583 від 02.06.2021, № 611 від 16.06.2021, № 677 від 29.06.2021, № 787 від 28.07.2021, № 855 від 11.08.2021, № 889 від 18.08.2021, № 954 від 13.09.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1003 від 20.09.2021, № 1066 від 11.10.2021, № 1096 від 20.10.2021, № 1102 від 25.10.2021, № 1237 від 29.11.2021, № 1240 від 24.11.2021, № 1246 від 02.12.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 1407 від 29.12.2021, № 1432 від 30.12.2021, № 1435 від 30.12.2021.
Законом України «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом Sars-CoV-2» було внесено зміни до п. 2 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби Covid-19», зокрема доповнено п.п.5 наступного змісту: для суб'єктів господарювання, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), строки дії договорів оренди державного та комунального майна, які закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення.
Кабінет Міністрів України постановою №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а саме пунктом 41 затвердив перелік основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, пов'язані із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Так, як вже зазначалось вище, 01.01.2012 між Одеським обласним комунальним підприємством «"СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2" та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» був укладений договір №57 оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією, за яким ООКП «СЕЦМК АДМІНБУДИНКУ №2» (орендодавець) передає, а ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» (орендар) приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення на 15 поверсі, що складаються з 7 кімнат, загальною площею 198,90 кв.м, розташовані в адміністративному будинку №2 Одеської обласної ради за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 31.10.2011 становить 571 041, 90 грн (майно). 31.03.2020 сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди № 57 від 01.01.2012, якою продовжено строк дії договору оренди до 31.12.2020 включно. Відповідно до п. 9.4., 9.10. договору №57 від 01.01.2012 дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі майна, що орендується; достроково за згодою сторін, або за рішенням суду (господарського суду); банкрутства орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він може бути продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. У такому разі сторони оформляють таке продовження його дії додатковою угодою до договору, яка погоджується з власником.
Додатковими угодами від 29.12.2012, від 19.05.2014, від 31.12.2014, від 31.12.2015, від 26.12.2016, від 29.12.2017, від 28.04.2017, від 28.12.2018, від 28.12.2019, від 31.03.2020 сторонами було продовжено строк дії договору №57 від 01.01.2012 до 30.12.2020.
Разом тим, як вбачається із позовної заяви, Одеське обласне комунальне підприємства "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса просить суд стягнути з відповідача заборгованість саме з орендної плати та нараховану на неї пеню, інфляційні втрати та три проценти річних за договором №57 від 01.01.2012 за 2021 рік, з підстав того, що із впровадженням карантину на території України, діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ'була обмежена, що підтверджується нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, внаслідок чого позивачем здійснювалося нарахування орендної плати, а строк дії договору оренди № 57 від 01.01.2012 було продовжено на період дії карантинних обмежень, що підтверджується нормативно-правовими актами З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 8 ст. 15 Закону №157-IX визначено, що передача в оренду майна без проведення аукціону здійснюється виключно в ЕТС. У разі надходження заяви про оренду від особи, яка має право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону, інформація про об'єкт, який передається в оренду, та укладений договір публікуються в ЕТС.
Підстави для відмови у продовженні договору оренди визначені у ст. 19 Закону №157-. Так, рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об'єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об'єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.
Відповідно до п. 135 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акту приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
Пунктом 136 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна передбачено, що заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені пунктом 113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону №157-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року, крім: положень статей 5, 6, 11, 14, частини восьмої статті 15, частини шостої статті 16 цього Закону (в частині роботи ЕТС), які стосуються внесення (включення) та опублікування інформації в ЕТС, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в ЕТС, опублікування в ЕТС Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, які вводяться в дію з 1 жовтня 2020 року. Внесення (включення) та опублікування інформації, оприлюднення Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, що передбачені статтями 5, 6, 14, частиною восьмою статті 15, частиною шостою статті 16 цього Закону, здійснюються на офіційних вебсайтах орендодавців, а також у друкованих засобах масової інформації, якщо це передбачено рішенням представницького органу місцевого самоврядування, до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом. Подання заяв, у тому числі заяв на оренду, передбачених статтями 6, 11, 14 цього Закону, здійснюється в паперовій або в електронній формі (без використання ЕТС) до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень.
Згідно із підпунктом 6 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди державного та комунального майна» від 03.06.2020 №483 до початку роботи електронної торгової системи Порядок у частині внесення (включення) та оприлюднення інформації в електронній торговій системі, надсилання інформації про потенційний об'єкт оренди, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в електронній торговій системі, оприлюднення в електронній торговій системі Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, що передбачені статтями 5, 6, 11, 14, частиною восьмою статті 15, частиною шостою статті 16 Закону (в частині роботи електронної торгової системи), застосовується у такий спосіб: шляхом оприлюднення на офіційних веб-сайтах орендодавців, а також у друкованих засобах масової інформації, якщо це передбачено рішенням представницького органу місцевого самоврядування або уповноваженого ним органу; шляхом внесення, подання, надсилання в паперовій або в електронній формі (без використання електронної торгової системи). Надсилання інформації про потенційний об'єкт оренди до початку роботи електронної торгової системи може здійснюватися через електронну торгову систему в разі наявності такої технічної можливості.
У листі від 30.12.2020 за вих.№10-16-26785 Фонд державного майна України виклав роз'яснення щодо підпункту 5 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», зазначивши, що підпунктом 5 передбачена можливість орендарів, діяльність яких була заборонена/обмежена на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, продовжувати договір оренди на період дії карантину (обмежувальних заходів) та ще на один місяць після його/їх закінчення. Таким чином, принциповою новелою Закону в частині продовження договору оренди є встановлення його строку до дати припинення карантину плюс один місяць. Таким чином, цей підпункт Закону має бути реалізований на підставі заяв орендарів, чиї договори закінчуються в період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), які орендарі подають на підставі частин 8 і 9 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (далі Закон про оренду). У заяві, окрім інформації, передбаченої законодавством про оренду, заявник, який бажає скористатися правом, передбаченим підпунктом 5 пункту 2 розділу II «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-IX (далі спеціальні положення Закону про COVID), зазначає про те, що діяльність заявника була заборонена або обмежена на період встановлення карантину, і що внаслідок цього заявник просить продовжити його договір на строк, що дорівнює періоду карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення. У такому разі разом із заявою про продовження договору заявник подає докази, які свідчать про те, що заявник на дату подання звернення не здійснював (або здійснював лише частково) діяльність на орендованому об'єкті внаслідок запроваджених заборон або обмежень. Такими доказами має бути довідка балансоутримувача про те, що з моменту укладення договору заявник не допускав нецільового використання приміщень за договором, і що під час дії карантину заявник не здійснював (або здійснював лише частково) діяльність за цільовим призначенням, передбаченим договором. У разі наявності такої довідки, а також за умови, що на відповідний вид діяльності поширюються заборони або обмеження, пов'язані з карантином або обмежувальними заходами, орендодавець приймає рішення про задоволення заяви орендаря про продовження договору на строк, що дорівнює періоду карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення. Якщо заявник не просить застосувати до нього спеціальні положення Закону про COVID, договір заявника продовжується на строк, який визначається відповідно до норм Закону про оренду.
Таким чином, для продовження договору оренди комунального майна орендар зобов'язаний надати орендодавцю в установлений строк (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди) відповідну заяву, яка починаючи з 01.10.2020 подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі, та звіт про оцінку майна, який підлягає рецензуванню відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Матеріали цієї справи не містять доказів того, що орендарем здійснювалися заходи щодо продовження строку дії договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а саме: подання у встановлені строки відповідної заяви про продовження договору оренди разом із документами, передбаченими пунктом 113 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, та звітом про оцінку майна, який підлягає рецензуванню відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні.
Також, колегія суддів звертає увагу, що позивач не надав суду довідку балансоутримувача про те, що з моменту укладення договору заявник не допускав нецільового використання приміщень за договором, і що під час дії карантину заявник не здійснював (або здійснював лише частково) діяльність за цільовим призначенням, передбаченим договором. Отже, строк дії договору оренди № 57 від 01.01.2012 сплив 30.12.2020 та матеріали справи відповідної заяви ТОВ «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «ПРАЙМ - ТАЙМ» про продовження договору у встановлений законом строк на термін дії карантину адресованої ООКП "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2" за договором оренди № 57 від 01.01.2012 не містять. Також, матеріали справи не містять заяви сторін про укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору на 2021 рік, як то передбачено п. 9.10. договору оренди № 57 від 01.01.2012.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до п. 9.4. договір оренди № 57 від 01.01.2012 припинив свою дію 30.12.2020 внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, а відтак, нарахована позивачем до стягнення з відповідача саме суми заборгованості з орендної плати за 2021 рік за договором оренди № 57 від 01.01.2012 та нараховані на неї пеня, інфляційні втрати та три проценти річних за викладених позивачем обставин у позовній заяві не підлягає задоволенню, оскільки з моменту припинення дії договору оренди № 57 від 01.01.2012 правовідносини за ним також припинили існування
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.
Тобто, з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
З огляду на викладене, у даній справі суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником не доведено того факту, що судом першої інстанції для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі або зроблені їх невірна оцінка.
Надаючи оцінку всім доказам та доводам апелянта у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставини того, що є наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією №57 від 01.01.2012 року у вищезазначеному розмірі такими, що не відповідають таким стандартам, і позивачем у даному випадку ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами по справі не доведено наявності правових підстав для задоволення його позовних вимог.
Аргументи апелянта про те, що предметом договору є комунальне, а не державне майно, не мають значення, оскільки це не змінює суті зобов'язань сторін за договором. Важливим є те, що договір був укладений на визначений строк, і в разі його закінчення орендні договірні правовідносини у сторін припинилися.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи наведене вище, судова колегія наголошує, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого відображення під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі, а фактично зводяться лише до незгоди з висновками місцевого господарського суду, що не є підставою для їх визнання неправомірними.
З урахуванням викладеного колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, при цьому доводи апеляційної скарги спростовуються обставинами та мотивами, викладеними у постанові суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на зазначене вище, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Одеського обласного комунального підприємства "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 року у справі № 916/135/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування немає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Одеського обласного комунального підприємства "СЛУЖБА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЦІЛІСНОГО МАЙНОВОГО КОМПЛЕКСУ-АДМІНІСТРАТИВНОГО БУДИНКУ № 2", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 року у справі № 916/135/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 року у справі № 916/135/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 24 червня 2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.С. Богацька
Я.Ф. Савицький