ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/975/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2025 року, суддя в І інстанції Петренко Н.Д., повний текст якого складено 28.04.2025, в м. Одесі
у справі №916/975/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
до відповідача: Олександрівського ліцею Станіславської сільської ради Херсонської області
про стягнення 228 014,16 грн
В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною до Олександрівського ліцею Станіславської сільської ради Херсонської області про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 228 014,16 грн, в тому числі:
- основний борг - 136 471,13 грн;
- пеня - 26 270,89 грн;
- три проценти річних - 11 722,51 грн;
- інфляційні втрати - 53 549,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням взятих на себе за укладеним Договором постачання природного газу від 11.11.2021 №20-1111/21-БО-Т в частині своєчасної та остаточної оплати вартості спожитого протягом листопада-грудня 2021 року та січня - лютого 2022 року природного газу.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.04.2025 у справі №916/975/25 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Олександрівського ліцею Станіславської сільської ради Херсонської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" заборгованість за Договором постачання природного газу від 11.11.2021 №20-1111/21-БО-Т у розмірі 201 943,27 грн, з яких: основний борг в сумі 136 471,13 грн, пеня - 200,00 грн, три проценти річних - 11 722,51 грн, інфляційні втрати - 53 549,63 грн, а також стягнуто судовий збір в розмірі 2435,20 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції вказав, що на час звернення до суду наявна частина несплаченої заборгованості в розмірі 136 471,13 грн за поставлений позивачем відповідачу природний газ відповідно до Договору постачання природного газу від 11.11.2021 №20-1111/21-БО-Т. Враховуючи прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу, позивач правомірно нарахував три проценти річних; інфляційні втрати та пеню. В той же час, приймаючи до уваги те, що з 11.03.2022 почалась тимчасова окупація Станіславської сільської територіальної громади, на території якої розташований навчальний заклад, в селі Олександрівка, Херсонського району Херсонської області. До того часу в умовах наближення окупаційних військ, частих обстрілів населеного пункту, більшість населення села Олександрівка в березні 2022 року самостійно евакуювалися, в тому числі і працівники навчального закладу. Будівля Олександрівського ліцею на початку та протягом окупації громади через постійні обстріли, була зруйнована повністю, що підтверджується витягом з ЖРДР від 29.03.2022 та матеріалами фото фіксації, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру нарахованої позивачем пені до 200,00 грн.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2025 у справі №916/975/25 скасувати у частині відмови у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення 26 070,89 грн пені та 300,97 грн судового збору; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення: 26 070,89 грн пені та 300,97 грн судового збору, у стягненні яких було відмовлено - задовольнити.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що Відповідач міг розрахуватися за поставлений газ до 11.03.2022, не перевірив бюджетне фінансування Відповідача та його майновий стан, а наведенні обставини в рішенні суду не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки на 99,24 %, що фактично нівелює суть самої санкції та створює умови для уникнення відповідальності.
Також судом першої інстанції неврахована, що у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, судовий збір покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 228 014,16 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2025 у справі №916/975/25; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11.11.2021 ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» та Олександрівський заклад повної загальної середньої освіти Станіславської сільської ради Херсонської області (на теперішній час - Олександрівський ліцей Станіславської сільської ради Херсонської області) уклали Договір №20-1111/21-БО-Т, а 14.02.2021 та 24.01.2022 - додаткові угоди до нього /а.с.22-28/.
За умовами Договору Постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (п.1.1 договору).
Згідно з п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб.
Пунктом 2.1 Договору Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 37.1 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях.
Положеннями п.п. 3.5.1 Договору передбачено, що Відповідач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
Згідно з п.п. 3.5.2 п. 3.5 Договору, на підставі отриманих від Відповідача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Позивач готує та надає Відповідачу два примірники акту приймання_передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Позивача.
Відповідно до п.п. 3.5.4 Договору у випадку неповернення Відповідачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Відповідача відповідно до п. 3.5.1 Договору, та даних щодо остаточної алокації відборів Відповідача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого природного газу вважається встановленим, узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Відповідачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 Договору.
Умовами п. 5.1 Договору встановлено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Згідно підпункту 2, 4 п. 6.2. Договору споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу та своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу 3% річних, інфляційних збитків та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 248 202,30 грн, що підтверджується відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів відповідача, які підтверджують обсяги природного газу, що були поставлені відповідачу за листопад-грудень 2021 року та січень - лютий 2022 року з ресурсу позивача у відповідності до п.п. 3.5.4 п. 3.5 Договору.
11.08.2023 ТОВ “ГК “Нафтогаз» направляло на адресу відповідача Вимогу про сплату боргу, вих.№125/2/3-6926, згідно з якою вимагало негайно погасити заборгованість, яка виникла у Споживача по Договору та сплатити Товариству грошові кошти в сумі 136 471,13 грн шляхом безготівкового перерахування на вказаний у вимозі рахунок /а.с.45/.
З відповіді на адвокатський запит Оператора ГТС від 11.10.2024 №ТОВВИХ-24-15482 вбачається, що відповідачем (ЕІС - код: 56ХS0000E3DFZ00L) спожито природний газ з ресурсу позивача в обсягах, які визначені в актах приймання-передачі природного газу за вказаний періоди та які не були підписані відповідачем /а.с.35-39/.
Судова колегія звертає увагу, що скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 26 070,89 грн пені та в частині розподілу судових витрат, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.
У зв'язку з чим, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 136 471,13 грн основного боргу, три проценти річних у сумі 11 722,51 грн та інфляційних втрат у сумі 53 549,63 грн перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені у зв'язку з неналежним виконанням умов договору в частині оплати.
Судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно, обгрунтовано, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені до 200 грн, зважаючи на наступне.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Не виконавши зобов'язання у строк, встановлений договором, відповідач допустив порушення зобов'язання, що є підставою для притягнення останнього до відповідальності, встановленої договором та законодавством.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Частини 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно та у повному обсязі виконані зобов'язання за договором щодо здійснення оплати, позивачем правомірно нараховано відповідачу, зокрема пеню.
У даній справі позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 26 270,89 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем вірно.
Разом з цим, враховуючи принцип збалансованості інтересів сторін та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції вважав справедливим та таким, що відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір пені до 200 грн від розрахованої позивачем.
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із наведеним вище висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).
Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).
Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).
Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Судова колегія наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судом враховано:
-відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;
-очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, оскільки сума пені, нарахована відповідно до договору, склала 117 527,11 грн, що становить приблизно 19,25 % від суми основного боргу (136 471,13 грн);
-правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
-відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання.
-пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення три проценти річних - 11722,51 грн та інфляційні втрати - 53549,63грн.
Судова колегія звертає увагу також на наступне.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє на даний час.
Відповідно до пунктів 1.4., 9.1. Статуту Олександрівського ліцею Станіславської сільської ради Херсонської області (нова редакція), затвердженого рішенням ХХІІІ сесії VIII скликання №175 від 20.01.2022 року визначено, що ліцей утримується за рахунок державного бюджету (освітньої субвенції) та бюджету Станіславської сільської територіальної громади.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством розвитку громад та територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані російською федерацією, до якого включена Станіславська сільська територіальна громада Херсонського району Херсонської області, територія якої була тимчасово окупованою з 11.03.2022 року до 11.11.2022року.
11.03.2022 року - дата початку тимчасової окупації Станіславської сільської територіальної громади, на території якої розташований навчальний заклад, в селі Олександрівка, Херсонського району Херсонської області.
Відповідач зазначив, що в умовах наближення окупаційних військ, частих обстрілів населеного пункту, більшість населення села Олександрівка в березні 2022 року самостійно евакуювалися, в тому числі і працівники навчального закладу. Наказом Відділу освіти, культури, молоді, спорту та туризму Станіславської сільської ради Херсонської області № 24-о/д від 04.04.2022 року «Про організацію завершення 2021/2022 навчального року в закладах освіти Станіславської СТГ» в умовах введеного воєнного стану встановлено організувати дистанційну роботу педагогічних працівників закладу, в т.ч. Олександрівського ліцею.
Будівля Олександрівського ліцею на початку та протягом окупації громади через постійні обстріли, була зруйнована повністю, що підтверджується витягом з ЖРДР від 29.03.2022 /а.с.65/ та матеріалами фотофіксації /а.с.98-99/.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно, обгрунтовано, з урахуванням приписів ст.86 ГПК України та засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшено розмір заявленої до стягнення суми пені до 200 грн.
Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.
Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.
Стосовно доводів скаржника про неправильний розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції, установивши наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені, дійшов висновку про покладення на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрат по сплаті судового збору на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 2736,17 грн, що вбачається із платіжної інструкції № 0000027015 від 12.03.2025. Таким чином, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог (89% від заявленої до стягнення суми), судовий збір у розмірі 2435,20 грн (89% від сплачених 2736,17 грн) підлягає стягненню з відповідача.
Колегія суддів не погоджується зі здійсненим Господарським судом Одеської області розподілом судового збору, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
Згідно із частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, повинні відшкодовуватися за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
З огляду на викладене судова колегія зауважує, що судом першої інстанції було помилково визначено розмір судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки не враховано, що при зменшенні судом розміру правомірно нарахованої пені, судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується в повному обсязі з відповідача.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді рішення, з огляду на що Південно-західний апеляційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення в частині стягнення з відповідача 2435,20 грн витрат по сплаті судового збору, поклавши на відповідача витрати за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 2736,17 грн, тобто у повному обсязі за правомірно заявлені позовні вимоги, а апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» задовольнити частково, рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2025 у справі №916/975/25 змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» - задовольнити частково.
Стягнути з Олександрівського ліцею Станіславської сільської ради Херсонської області (ЄДРПОУ 14121575, адреса - 75050, Херсонська область, Херсонський район, с. Олександрівка, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (ЄДРПОУ 42399676, адреса - 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, e-mail: ngt@naftogaztrading.com.ua) заборгованість за Договором постачання природного газу від 11.11.2021 №20-1111/21-БО-Т у розмірі 201 943,27 грн, з яких: основний борг в сумі 136 471,13 грн, пеня - 200,00 грн, три проценти річних - 11 722,51 грн, інфляційні втрати - 53 549,63 грн, а також стягнути судовий збір в розмірі 2736,17 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.»
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська