Справа № 240/10656/24
Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
25 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська паливна група" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська паливна група" про стягнення санкцій та пені,
Житомирське обласне відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська паливна група" про стягнення санкцій та пені.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська паливна група" на користь Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені, у розмірі 304 251 грн 49 коп.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно листа Коростенської філії Житомирського обласного центру зайнятості №05-29/192 від 22.03.2024, відповідачем не подано у 2023 році звіт за Формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" з відображенням у них відомостей для працевлаштування на вільні робочі місця (вакансії), створені виключно для категорії осіб з інвалідністю.
Суд також зазначив, що фонд оплати праці штатних працівників у товаристві за 2023 рік склав 15 516 948,36 грн, а середньорічна заробітна плата одного штатного працівника на підприємстві склала 298 402,85 грн. Отримана сума множиться на кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, в результаті чого отримуємо суму адміністративно-господарських санкцій, у розмірі 298 402,85 грн (298 402,85 грн х1) яку відповідач зобов'язаний був самостійно, в установлений Законом №875 термін перерахувати до Державного бюджету.
Таким чином, оскільки суб'єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування необхідної кількості інвалідів, однак суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, позивач вважає, що спірна сума заборгованості підлягає стягненню у судовому порядку.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки товариство не подало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, що призвело до відсутності працевлаштування осіб з інвалідністю у вищевказаний період, а тому в діях відповідача наявний склад правопорушення, що є наслідком відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Згідно з статтею 18-1 Закону №875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Положеннями статті 18 Закону №875-XII визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
В той час, як вже зазначалося, положеннями Закону №875-XII установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Приписами статті 20 вказаного Закону передбачена необхідність щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві, де працює від 8 до 15 осіб
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону № 875-XII. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Водночас, нормами наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та порядку її подання" затверджена форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Згідно з вимогами названого Порядку форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) на відповідний рік може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування таких осіб, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-XII. Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Відповідно до положень з ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості та своєчасно і в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, чим фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що згідно наданого разом з позовом розрахунку зазначено Середньооблiкова чисельнiсть штатних працiвникiв Товариства, яким вiдповiдно до чинного законодавства встановлено iнвалiднiсть, осiб - 1; та Норматив робочих мiсць для працевлаштування осiб з iнвалiднiстю (4 вiдсотки середньооблiковоТ чисельностi штатних працiвникiв облiкового складу за piк, а якщо працює вiд 8 до 25 oci6, - у кiлькостi одного робочого мiсця, округленi до цiлого значення), одиниць - 2.
При цьому, як зазначає апелянт, з 08.11.2022 року на посаді брокера Товариства працює ОСОБА_1 , який є інвалідом третьої групи, а також працівник Товариства ОСОБА_2 , який є інвалідом другої групи, та був мобілізований на військову службу. Проте, згідно ст. 119 КЗПП, за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. ОСОБА_2 був демобілізований та продовжує працювати на займаній посаді.
Таким чином, апелянт стверджує, що позивачем не було враховано одного з осіб з інвалідністю, які працюють на Товаристві.
Колегія суддів зазначає, що наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за №988/23520, затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 07 липня 2022 року)).
З 07 липня 2022 року форма звітності № 3-ПН та порядок її подання затверджено наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 року за № 565/37901.
Пунктом 1.4 Порядку в редакції від 17 червня 2013 року та пунктом 5 Порядку в редакції від 12 квітня 2022 року передбачено, що юридичні особи, фізичні особи-підприємці подають до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Водночас, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а визначено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, яким внесено зміни до частини третьої статті 18 і до статті 19 Закону № 875-XII.
Законом № 2682 скасовано реєстрацію у територіальних відділеннях Фонду та подання звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою №10-ПОІ. Тобто, за 2022 рік до 01 березня 2023 року роботодавцем цей звіт вже не подається.
За новою частиною шостою статті 19 Закону № 875-XII всю інформацію щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю від підприємств до Фонду надає Пенсійний фонд України, а саме:
- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Вимоги законодавства стосовно працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю відповідно до Закону № 875-XII, виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, а також нарахування і сплати адміністративно-господарських санкцій за його не виконання, залишились без змін.
За частинами сьомою-дев'ятою статті 19 в новій редакції Закону № 875-XII, отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, у т. ч. підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.
Фонд щороку в автоматизованому режимі з використанням даних Державного Документ сформований в системі реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Отже, статтею 19 Закону № 875-XII (в редакції Закону від 18 жовтня 2022 року №2682-IX) визначено послідовність дій Фонду при отриманні від Пенсійного фонду інформації про ознаки порушень законодавства щодо осіб з інвалідністю: від звернення до територіальних органів Держпраці з питання проведення перевірки про виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, до надсилання особам, які не забезпечили виконання в попередньому році нормативу робочих місць, розрахунку адміністративно-господарських санкцій.
У постанові від 21.11.2022р. по справі №400/3957/21 Верховний Суд зазначив, що саме Держпраці та її територіальні органи уповноважені на проведення перевірок виконання суб'єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, за інформацією, що надається територіальним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від Пенсійного фонду України. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб'єкта господарювання виникає обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до пунктів 1.4 та 1.5 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" 827-22, форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
При цьому, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Варто зазначити, що на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та належного інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.
Водночас, Законом №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
Як наголошує скаржник, доводи позивача, що наданий відповідачем у 2023 році державній службі зайнятості звіт за формою № 3-ПН не містить підтвердження вжиття заходів щодо пошуку осіб з інвалідністю, створення робочого місця для особи з інвалідністю, не впливає на висновки суду в частині виконання відповідачем обов'язку, визначеного частиною першою статті 19 Закону № 875-ХІІ, оскільки обов'язок з подання звіту за формою №3-ПН виникає на протязі 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії. Однак, в даному випадку позивачем не встановлено факту не виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік та відкриття вакансії на підприємстві відповідача.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що у 2023 році у відповідача середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю була меншою, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону №875-XII. Зокрема, відсутні будь які дані про штатну чисельність найманих робітників відповідача за 2023 рік, в тому числі в розрізі кожного місяця; про осіб з інвалідністю, що перебувають у трудових відносинах із суб'єктом господарювання; про кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих такими особами.
Колегія суддів погоджується з позицією апелянта, що неподання відповідачем до центру зайнятості звіту за формою №3-ПН та невиконання нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою саме для проведення перевірки уповноваженими органами Держпраці, за результатами якої (в разі підтвердження вчинення правопорушення актом перевірки) можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, тому висновок суду першої інстанції щодо ненадання доказів на підтвердження подання ТОВ «Українська паливна група» до центру зайнятості звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2023 рік є безпідставним.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та недоведенність позовних вимог Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, за результатом апеляційного розгляду колегія суддів вважає, що дії Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, як суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами відповідали критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак, приходить до висновку про необгрунтованність позовних вимог позивача.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.3 ст.242 КАСУ).
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, у зв"язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови, керуючись статтею 139 КАС України слід стягнути на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 6845,66 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська паливна група" задовольнити.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року скасувати.
Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Житомирського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська паливна група" судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 6845,66 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.