137/808/25
24.06.2025 с-ще Літин
Суддя Літинського районного суду Вінницької області Верещинська Я.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на спадкового майна, поновлення та продовження строку на прийняття спадщини,
До Літинського районного суду Вінницької області надійшла вищезазначена позовна заява.
Як видно з позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 складається із трьох вимог, а саме:
- визнати свідоцтво про право на спадщину, видане 29 жовтня 2015 року ОСОБА_2 Державною нотаріальною конторою Літинського району Вінницької області, в реєстрі №7, спадкової справи №554/2015, частково недійсним;
- визнати право власності на спадщину, на на частину всього спадкового майна покійних батьків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 );
- поновити строк на прийняття спадщини та визнати право на частку всього спадкового майна покійних батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також земельної частки (паю) покійного батька ОСОБА_3 , при цьому визначити додатковий строк тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини.
Вивчивши матеріали поданої позовної заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною заявою до суду, суддя дійшов наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У ч.1 ст.19 ЦПК України вказано, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до ч.1 ст.188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Тобто, об'єднані в одне провадження можуть бути декілька позовних вимог, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших, тобто є похідними.
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються пов'язаністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же підстав або доказів.
Метою об'єднання позовних вимог є можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
Отже, порушенням правила об'єднання вимог, є об'єднання непов'язаних вимог, тобто таких, які не пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Під вимогою розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача стосовно предмету спору. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
В порушення вимог ч.1 ст.188 ЦПК України позивач в одній позовній заяві об'єднав вимоги, які не пов'язані між собою, ні підставою виникнення, ні поданими доказами, оскільки позивач в позовній заяві просить одночасно поновити строк на прийняття спадщини обох його покійних батьків та визнати за ним право власності на частину всього спадкового майна як матері, так і батька.
Крім того, визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права власності на спадкове майно. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину шляхом подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини та отримати свідоцтво про право на спадщину. Вирішення судом спору щодо визнання права власності в порядку спадкування може відбуватися лише після прийняття спадщини та відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про вправо на спадщину.
Варто зауважити, що вимога про визнання права власності є вимогою майнового характеру, вимагає визначення ціни позову, станом на час подання позовної заяви, надання суду доказів вартості спадкового майна, яке позивач просить визнати за ним в порядку спадкування.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач у мотивувальній частині позовної заяви, просить суд визнати нікчемною і недійсною його письмову відмову від права власності на спадкове майно, хоча у прохальній частині позову такої вимоги не заявляє.
У даному випадку об'єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть пов'язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, ускладнює розгляд та вирішення справи. Сумісний розгляд заявлених позивачем позовних вимог у цій справі перешкоджатиме з'ясуванню взаємних прав і обов'язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору, оскільки у даному випадку під час розгляду справи суд повинен буде, встановити обставини, в тому числі, більше як 20-ти річної давності, дослідити чималий обсяг правовстановлюючих документів щодо спадкового майна, а також розглянути різні за своїм предметом і підставами позовні вимоги.
Згідно п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України позовна заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Згідно із ч. 5, 6 ст.185 ЦПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.
За таких обставин дійшов висновку про те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, що відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України є підставою для повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись ст.185, 188, 258-261 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на спадкового майна, поновлення та продовження строку на прийняття спадщини повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала суду, в силу ч.2 ст.261 ЦПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя:Я. С. Верещинська