24 червня 2025 року Справа № 280/844/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби та звільнити позивача з військової служби на підставі абз. 4 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з перебуванням на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років, та видати позивачу військовий квиток.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач безпідставно та протиправно не розглянув направлений рапорт про звільнення з військової служби. Зазначає, що до рапорту було додано всі необхідні документи, які підтверджують право позивача на звільнення з військової служби. З наведених підстав просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
25.04.2025 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/844/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористався. Відповідно до положень ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Суд зазначає, що відповідачем не зазначено поважних причин неподання відзиву на позов, відповідно суд кваліфікує неподання відзиву на позов як визнання позову відповідачем.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
09.12.2024 позивач засобами поштового зв'язку (трекер АТ "Укрпошта" №6907100039203) звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років підставі абз. 4 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно опису-вкладення до цінного листа позивачем було додано до листа наступні документи:
- рапорт;
- копія паспорту та ідентифікаційного номера позивача;
- копія свідоцтва про шлюб позивача;
- дві копії довідок про фактичне місце проживання осіб;
- копія довідки батьків багатодітної сім'ї;
- чотири копії свідоцтв про народження дітей;
- копія заяви колишньої дружини позивача;
- копія свідоцтва про народження дитини.
Будь-які докази розгляду рапорту позивача командиром військової частини НОМЕР_1 в матеріалах справи відсутні.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду його рапорту про звільнення з військової служби, з вимогою розглянути його та прийняти рішення про звільнення з військової служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (надалі по тексту також - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII, регламентовано види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII (надалі по тексту також - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Матеріалами справи встановлено, що позивач проходить військову службу за мобілізацією.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII.
Абзацом 4 пункту 3 частини 12 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини у зв'язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Позивач звертався із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби у зв'язку з перебуванням на його утриманні п'ятьох дітей.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Повертаючись до з'ясування питання нормативно-правового регулювання порядку подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (надалі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за №40 (надалі по тексту також - Інструкція №40), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто в межах розумних термінів, а відтак має бути належний доказ отриманням військовою частиною такого рапорту/заяви військовослужбовця чи його представника (в порядку звернення громадян), який може бути направлений рекомендованим листом із повідомленням про вручення та описом вкладення на адресу військової частини.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Суд звертає увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
З огляду на зазначене правове регулювання, видача наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту можлива лише у разі остаточного надходження рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Таким чином, суд доходить наступного висновку: розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.
Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 за №735 (надалі по тексту також - Інструкція №735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Пунктом 6 розділу ІІІ ''Розгляд звернень громадян'' Інструкції №735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Отже, розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було реалізовано дискреційні повноваження щодо розгляду заявленого рапорту від 09.12.2024, не викладено аргументованої письмової відповіді, не надано оцінки наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби та не видано наказ.
При цьому, в межах даної справи суд не надає оцінку наявності або відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби згідно абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, оскільки суб'єктом владних повноважень відповідне рішення ще прийнято не було.
За встановлених у справі обставин, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження розгляду відповідачем рапорту позивача від 09.12.2024, суд дійшов висновку про допущення військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо нездійснення розгляду такого рапорту.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує наступне.
Відповідач є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорту про звільнення з військової служби або надання мотивованої відмови в такому.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача від 09.12.2024 про звільнення з військової служби на підставі абз. 4 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII та прийняти рішення за наслідками його розгляду.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 що полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 від 09.12.2024 про звільнення з військової служби на підставі абз. 4 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.12.2024 про звільнення з військової служби на підставі абз. 4 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти рішення за наслідками його розгляду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 24.06.2025.
Суддя М.С. Лазаренко