25 червня 2025 року Справа № 280/2139/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач (з урахуванням ухвали суду від 15.04.2025) просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу в періоди з 25 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
2) зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за час проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 відповідач неправильно обчислював грошове забезпечення, починаючи з 25.02.2022. Звернувшись із заявою до відповідача з проханням надати відомості щодо здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення, представника позивача було повідомлено, що таке здійснювалось виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Позивач посилається на те, що має право на нарахування та виплату грошового забезпечення за час проходження служби, з визначенням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт. Через неправильне нарахування грошового забезпечення неправильно обчислені також грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні. Враховуючи наведене, позивач просить здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення у належному йому розмірі.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
04.06.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позивачем пропущено строку звернення до суду з цим позовом. Вказує, що наразі відсутня єдність судової практики у питанні застосування судами норм різних редакцій пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». При цьому постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 до пункту 4 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 внесені зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначено законом на 01.01.2018, та вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводитися виходячи із 50% розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Водночас на момент подачі позову Кабінетом Міністрів України вже внесено відповідні зміни в Постанову №704, а саме пункт 4 Постанови № 704 викладений у редакції Постанови КМУ №481 від 12.05.2023. Крім того, зазначено, що спірні правовідносини є наслідком здійснення делегованих та дискреційних повноважень Кабінетом Міністрів України та не належать до компетенції відповідача. Визначення розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців відноситься до дискреційних повноважень саме Кабінету Міністрів України (окрім того саме Уряд готує проєкт наказу про Державний Бюджет, який затверджується Верховною Радою України), то як наслідок, відповідач діяв встановлений спосіб та у визначених (чинною редакцією постанови КМУ №704) межах. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 31.03.2025 суд залишив позовну заяву без руху на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій - у частині правовідносин з 19.07.2022 по 04.03.2023.
Ухвалою від 15.04.2025 суд повернув позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії позивачу в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 04.03.2023.
Ухвалою від 15.04.2025 суд відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував у військової частини НОМЕР_1 : довідку про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 18.07.2022, із зазначенням конкретного розміру основних та додаткових видів грошового забезпечення; інформацію про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з якого розраховано грошове забезпечення за вказаний період.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
ОСОБА_1 у період з 25.07.2022 по 04.03.2023 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , про що свідчать записи у військовому квитку серії НОМЕР_2 від 26.09.2014.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2024 №5130 представнику позивача роз'яснено про відсутність підстав для перерахунку та доплати грошового забезпечення.
На адвокатський запит представника позивача листом військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2024 №5481 повідомлено, що ОСОБА_1 перебував на посаді 4 та 5 тарифного розряду. Пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» зі змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 викладено в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Крім того, з урахуванням внесених змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
На думку позивача, за період проходження ним служби у військовій частині НОМЕР_1 відповідачем неправильно проводилось нарахування йому грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, у зв'язку з чим він звернувся до суду з цим позовом.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 (далі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом з тим, пункт 4 Постанови № 704 викладено у редакції, визначеній пунктом 6 Постанови № 103, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Як встановлено судом, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 Постанови № 704 не вносилися, і лише постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038 примітки додатків 1, 12 та 13 Постанови № 704 приведені у відповідність до пункту 4 цієї постанови.
Таким чином, у 2018 році пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.».
Надалі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Тобто, з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка запроваджувала у якості однієї з величин алгоритму розрахунку показника розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».
Відтак, з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд враховує також висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, у якій колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
«(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.».
Аналогічний підхід висловлений Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22, від 05.04.2023 у справі № 340/3604/22, від 15.12.2023 у справі № 380/17639/22, від 28.03.2024 у справі № 160/3235/23, від 02.04.2024 у справі № 340/608/23, від 02.04.2024 у справі № 300/6337/21, від 04.04.2024 у справі № 160/16602/21, від 09.05.2024 у справі № 340/4085/23, від 12.09.2024 у справі № 260/9408/23 та від 17.10.2024 у справі №160/11051/22.
Статтею 7 Закону України 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2481,00 грн.
Таким чином, використання відповідачем для розрахунку позивачу у період з 25.02.2022 по 18.07.2022 розміру посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня відповідного календарного року, суперечить положенням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 у редакції, що діє після набрання законної сили судового рішення по справі №826/6453/18. Такі дії відповідача призвели до отримання позивачем у вказаному періоді в меншому розмірі щомісячного грошового забезпечення.
За наведених обставин справи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року, є протиправною.
Враховуючи те, що розрахунок грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 здійснювався виходячи, зокрема, з посадового окладу, окладу за військовим званням, які відповідачем обчислювалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, передбачених пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити грошове забезпечення за спірний період, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, та викладено його у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Водночас вказані зміни набули чинності з 20.05.2023, отже, на момент спірних правовідносин підлягала застосуванню редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Також позивач просить здійснити перерахунок виплачених йому у спірний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Згідно з підпунктами 2, 3 пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення; надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (пункт 2 розділу XVI Порядку № 260).
Отже, розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії розраховується з урахуванням розміру грошового забезпечення військовослужбовця.
Оскільки, як вже встановлено судом, за період з 01.12.2016 по 28.02.2018 відповідачем протиправно не нараховувалось та не виплачувалось позивачу у повному розмірі грошове забезпечення, це вплинуло і на визначення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, тому такі виплати також підлягають перерахунку.
Стосовно вимог у частині виплати одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (із подальшими змінами) затверджено Порядок №44.
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд зазначає, що грошове забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці військовослужбовців, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №380/813/22, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 27.06.2024 у справі № 580/602/22, від 10.10.2024 у справі №500/8015/23, від 07.05.2025 у справі №560/15993/24.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд звертає увагу, що питання дотримання позивачем строку звернення до суду вирішується судом під час відкриття провадження у справі (частина п'ята статті 171 КАС України) та зазначене питання вирішено судом в ухвалі суду від 15.04.2025 про повернення позовної заяви у частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 04.03.2023 з огляду на відсутності поважних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду. При цьому під час ухвалення рішення суд враховує правову позицію, висловлену Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, відповідно до якої якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції), тобто без обмеження будь-яким строком.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про підтвердження наявності правових підстав для здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення та виплачених за спірний період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.
VII. Розподіл судових витрат.
Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 18.07.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 18.07.2022 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Рішення у повному обсязі складено та підписано 25.06.2025.
Суддя К.В.Мінаєва