16 червня 2025 року Справа № 280/4809/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Мінаєва К.В., перевіривши матеріали адміністративного позову
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
09.06.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 20.01.2023 по 28.02.2023 у розмірі, збільшеному до 100000 гривень на місяць;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 20.01.2023 по 28.02.2023 у розмірі, збільшеному до 100000 гривень на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Луговим Б.В., який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АР № 1239849 від 14.05.2025.
Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та надати докази поважності причин його пропуску.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк, обґрунтовуючи це тим, що коли мала бути нарахована та виплачена додаткова грошова винагорода за січень та лютий 2023 року, позивач проходив лікування у зв'язку з раніше отриманим пораненням, правильність нарахування грошового забезпечення не здійснював. Надалі ні під час виключення зі списків військової частини НОМЕР_2 , ні під час звільнення з військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу не видавались довідки про нараховані та виплачені суми додаткової грошової винагороди. Лише після звільнення з військової служби позивач звернувся з метою професійної правничої допомоги, в процесі чого з листа від 08.05.2025 на адвокатський запит позивачу стало відомо про нарахування та виплату додаткової винагороди не в повному обсязі.
Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суддя враховує наявні у військовому квитку позивача ( НОМЕР_4 ) відомості щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на підставі наказу від 24.08.2023 №236, після чого він проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 № 280 (в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні. у таких випадках, зокрема, вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.
Отже, при виключенні зі списків особового складу військової частини ( НОМЕР_2 ) озивачу мав бути виданий грошовий атестат з усіма нарахованими та виплаченими сумами при звільненні, проте у позовній заяві такі відомості не зазначені. Вказаний підхід обчислення строку звернення до суду з позовом, предметом спору якого є виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.02.2025 у справі № 480/5241/24, а також з висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеними у рішенні від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
При цьому слід зазначити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Разом з тим, суддею не встановлено, що під час проходження служби або у тримісячний строк після звільнення (до 24.11.2023) позивач вчиняв дії, направлені на отримання недоотриманої частини грошового забезпечення, тому звернення до суду з позовом у цій частині 04.06.2025 (позов здано на пошту) свідчить про порушення позивачем строку звернення до суду.
Слід зазначити, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду своєчасно. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики тощо.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
У контексті обставин заявлених позовних вимог про невиплату додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період січень-лютий 2023 року, суддя зазначає, що така винагорода є щомісячним платежем, а тому в будь-якому разі їх розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення додаткова винагорода, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Тобто, про ймовірне порушення свого права позивач мав можливість та повинен був дізнатися за спірний період у березні 2023 року.
Суддя враховує, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалася Указами Президента України та воєнний стан діє на момент постановлення цієї ухвали.
Водночас введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Ураховуючи те, що перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 23.02.2023 у справі №640/7095/22 при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини. Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 у справі №320/1753/23.
Неможливість здійснення процесуальних дій учасником процесу задля визнання підстави поважною причиною пропуску процесуального строку має бути реальною. Суд враховує обставини щодо введення в Україні воєнного стану та проходження ним військової служби, однак неможливість подання позовної заяви у встановлений законодавством строк в результаті дії таких обставин має бути конкретизована (із зазначенням конкретних причин та періоду, протягом якого вони діяли) та підтверджена відповідними доказами, які позивачем надані не були.
Лише констатація представником позивача факту, що позивач проходив військову службу не дозволяє суду дійти обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку.
Виконання громадянином військового обов'язку у спосіб безпосереднього проходження військової служби безперечно заслуговує на повагу кожного члена суспільства і дійсно може бути визнано поважною причиною пропуску строку звернення до суду, але виключно у разі подання до суду доказів на підтвердження безпосередньої та особистої участі військовослужбовця у веденні бойових дій або постійного та безперервного знаходження за місцем дислокації військового формування поза межами населених пунктів, тобто доведення факту відсутності фізичної змоги подати позов.
При цьому представник позивача посилається на те, що позивач проходив лікування, на підтвердження чого надає копію первинної медичної картки про отримання 09.11.2022 поранення; довідки військово-лікарської комісії про проведення позивачу медогляду 02.12.2022, 20.01.2023, 18.02.2023, 29.05.2023, 06.06.2023; довідку про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України за період з 09.05.2022 по 09.11.2022. Дослідивши надані представником докази, суддя зауважує, що такі не підтверджують перебування позивача на лікуванні щонайменше з 24.11.2023 (тримісячний строк після виключення зі списків особового складу військової частини) по день звернення до суду з цим позовом (04.06.2025).
Отримання листа відповідача від 08.05.2025 у відповідь на заяву представника позивача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на отримання доплати до пенсії і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №380/14933/22.
Крім того, слід зазначити, що юридична необізнаність не може бути визнана поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки не тягне за собою неможливості вчинення певних процесуальних дій чи звернення зацікавленої особи за правовою допомогою. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 815/4480/16, від 31.07.2018 у справі № 311/32/17 (2-а/311/11/2017), від 03.05.2018 у справі № 826/6380/17.
Суддя враховує, що введений в країні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку
Підсумовуючи викладене, суддя висновує, що сукупність обставин у цій справі вказує на те, що позивачем не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданого законом процесуального права на подання адміністративного позову. Належних доказів на підтвердження наявності обмежень для підготовки позову суду надано не було.
За таких обставин визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і недоведення суду обставин об'єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку. Відтак вказані позивачем обставини визнаються судом неповажними, а клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволенню не підлягає.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суддя звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
За приписами статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу слід надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду або обґрунтувань, за яких позивач вважає, що строк звернення до суду не пропущений разом із доказами на підтвердження таких обставин.
У відповідності до частин першої, другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Керуючись статтями 122-123, 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248 КАС України, суддя
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, у спосіб подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, суд повертає позовну заяву у відповідності до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя К.В.Мінаєва