04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 911/3777/23
провадження № 12-29гс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Банаська О. О.,
суддів Булейко О. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г. , Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Коваленка Анатолія Прокоповича
на рішення Господарського суду Київської області від 16 травня 2024 року
у складі судді Бабкіної В.М.
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2025 року
у складі колегії суддів Яценко О. В. (головуючої), Михальської Ю. Б., Хрипуна О. О.
за позовом Селянського (фермерського) господарства Коваленка Анатолія Прокоповича
до Миронівської міської ради
про скасування пунктів рішення, визнання права постійного користування земельними ділянками,
Вступ
1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на положення частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 635/970/17 щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою фермерського господарства внаслідок розпаювання (приватизації) частини такої ділянки її членами.
2. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що колегія суддів не обґрунтувала наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на неподібність правовідносин у справах № 911/3777/23 та № 635/970/17.
Короткий зміст і підстави заявлених позовних вимог
3. 14 грудня 2023 року Селянське (фермерське) господарство Коваленка Анатолія Прокоповича (далі - СФГ Коваленко А. П., позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Миронівської міської ради (далі також - міська рада, відповідач) з вимогами:
- скасувати пункт 2, пункт 3 (та підпункти 3.1-3.3), пункт 4 рішення Миронівської міської ради Обухівського району Київської області від 28 вересня 2023 року № 4634-55-VIII «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за межами с. Македони»;
- скасувати пункт 1, пункт 2, пункт 3 рішення Миронівської міської ради Обухівського району Київської області від 16 листопада 2023 року
№ 4740-58-VІII «Про внесення змін до рішення Миронівської міської ради № 4634-55-VIII від 28 вересня 2023 року»;
- визнати за СФГ Коваленко А. П. право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222983600:05:001:0121 площею 13,0000 га;
- визнати за СФГ Коваленко А. П. право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222983600:05:001:0122 площею 12,9669 га.
4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії КВ від 07 жовтня 1996 року належить право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення фермерського господарства. Згодом вказану земельну ділянку було розпайовано та частину з неї (загальною площею 20,85 га) передано у власність фізичним особам - членам СФГ Коваленко А. П. Оскільки позивач не відмовлявся від права користування нерозпайованою частиною земельної ділянки (площею 29,15 га), а таке право може бути припинено лише з підстав, визначених статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), вказана земельна ділянка, за його доводами, залишилась у постійному користуванні позивача. За таких обставин позивач вважає дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення його як суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права та за відсутності підстав, визначених статтею 141 ЗК України, такими, що порушують його право постійного користування земельною ділянкою. Крім того, оскаржуваними рішеннями відповідач здійснив поділ нерозпайованої частини земельної ділянки та оголосив про проведення електронних торгів з продажу права оренди таких земельних ділянок.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Господарського суду Київської області від 16 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2025 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
6. Суди виходили з того, що рішення про припинення права користування землями позивача (як у розпайованій, так і в не розпайованій частині) жодним компетентним органом не приймалося. Водночас стаття 141 ЗК України містить вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою, до якого не входить така підстава, як розпаювання земель селянського фермерського господарства, у той час як внаслідок здійснення такого розпаювання право постійного користування земельною ділянкою, отриманою в постійне користування для цієї мети, фактично припиняється.
7. За висновками судів, вказане свідчить про те, що припинення права постійного користування земельною ділянкою, переданою для створення селянського фермерського господарства, внаслідок її розпаювання відбувається за передбаченої загальними нормами статті 141 ЗК України підстави добровільної відмови від права користування земельною ділянкою в порядку, визначеному спеціальними нормами Закону України «Про фермерське господарство». Водночас згідно вимог статей 12, 13 цього закону внаслідок звернення голови фермерського господарства із заявою про розпаювання земельної ділянки цього господарства відбувається добровільна відмова від права постійного користування нею, позаяк законодавством не передбачено іншого. При цьому, чинним на час звернення голови позивача із заявою про розпаювання земель законодавством було передбачено можливість використання земель фермерським господарством або на праві власності, або на умовах оренди, у зв'язку з чим прийняття рішення щодо передачі решти нерозпайованої земельної ділянки в оренду позивачу (яке не було ані оскаржене, ані реалізоване останнім) узгоджується з наведеними нормами статі 13 Закону України «Про фермерське господарство».
8. За матеріалами справи та наданими доказами, суди попередніх інстанцій встановили, що після розпаювання між членами фермерського господарства земельної ділянки площею 50,0 га (відомостей про кадастровий номер якої не зазначено ані в Державному акті на право постійного користування землею серії КВ від 07 жовтня 1996 року, ані в погодженні Македонської сільської ради Миронівського району Київської області № 21 від 30 листопада 2006 року, ані в розпорядженні Миронівської районної державної адміністрації від 03 березня 2007 року № 97, ані в розпорядженні голови Миронівської районної державної адміністрації від 21 січня 2008 року № 40, оскільки не було розроблено технічну документацію, у зв'язку з чим межі земельної ділянки не було винесено в натурі) нерозпайованою залишилася частина земельної ділянки площею 29,15 га (50,00-20,85).
9. Водночас з матеріалів справи вбачається, що на дві окремі земельні ділянки було поділено саме земельну ділянку з кадастровим номером 3222983600:05:001:0111 площею 25,9669 га. Проте жодних доказів того, що земельні ділянки площею 13,0000 га (кадастровий номер 3222983600:05:001:0121) та площею 12,9669 га (кадастровий номер 3222983600:05:001:0122) утворилися саме з земельної ділянки, що залишилася після розпаювання земель позивача (площею 29,15 га), немає. Крім того, площі вказаних ділянок вочевидь різняться (25,9669 га та 29,15 га).
10. За висновками судів, вказане свідчить про відсутність підстав вважати доведеною ту обставину, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222983600:05:001:0121 та 3222983600:05:001:0122 загальною площею 25,9669 га (13,0000+12,9669), щодо яких позивачем заявлено позовні вимоги, є саме тією земельною ділянкою площею 29,15 га, яка залишилась після розпаювання земельної ділянки площею 50,0 га.
Подання касаційної скарги
11. СФГ Коваленко А. П. звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2025 року та рішення Господарського суду Київської області від 16 травня 2024 року, в якій касатор просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
12. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи в контексті про:
- застосування норм статті 791 ЗК України без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 904/6059/19;
- застосування норм статті 141 Земельного кодексу України без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 6/88-Б-05;
- необхідність відступити (шляхом уточнення у зв'язку з двозначним формулюванням) від правового висновку Верховного Суду, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 про можливість приватизувати членом фермерського господарства земельну ділянку в межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством.
Рух касаційної скарги
13. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ Коваленко А.П. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2025 року та рішення Господарського суду Київської області від 16 травня 2024 року у справі № 911/3777/23.
14. 23 квітня 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу № 911/3777/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 635/970/17 щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою фермерського господарства внаслідок розпаювання (приватизації) частини такої ділянки її членами.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
15. Обґрунтовуючи наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що у цій справі суди попередніх інстанцій, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суд, викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, дійшли висновку, що правовим наслідком отримання членом фермерського господарства земельної ділянки (її частини) шляхом приватизації у межах розміру земельної частки (паю) є припинення права користування земельною ділянкою фермерським господарством. Водночас відсутність як заяви позивача про припинення права постійного користування земельною ділянкою, так і відповідного рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування вказаних вище висновків не спростовує.
16. За таких обставин суди відмовили СФГ Коваленко А. П. у визнанні права постійного користування тією частиною земельної ділянки з 50,00 га, яка залишилася нерозпайованою.
17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 635/970/17 викладено висновок згідно якого внаслідок скасування розпорядження голови райдержадміністрації в частині надання членам сільського фермерського господарства у власність земельних ділянок вказані ділянки повернулися у власність держави, оскільки право постійного користування позивача було добровільно ним припинено з метою розпаювання земель між членами фермерського господарства та отримання права власності на земельну ділянку площею 4,5 га. При цьому Верховний Суд визнав необґрунтованими доводи заявника касаційної скарги про наявність у нього права вимагати відновлення того становища, що існувало до видання оскаржуваних наказів Головного управління Держгеокадастру та погодився з висновками судів попередніх інстанцій про повернення спірних ділянок у власність держави.
18. Водночас колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погодилась з наведеним висновком, зазначивши про наявність принципово різних підходів Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права в частині припинення права фермерського господарства на постійне користування всією земельною ділянкою внаслідок приватизації членами господарства частини такої земельної ділянки, що, на переконання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, є неприпустимим.
19. В обґрунтування наявності різних підходів, колегія суддів посилається на висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 904/6059/19, згідно з яким у разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер цієї земельної ділянки, проте обсяг прав попереднього землекористувача, набутий на таку земельну ділянку у встановленому законом порядку на підставі Державного акта на право постійного користування землею, не змінюється, у зв'язку з чим зміна кадастрового номера, здійснена з дотриманням вищенаведених норм закону, не є правовою підставою, передбаченою положеннями статті 141 ЗК України, для припинення права постійного користування земельною ділянкою.
20. Також, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що у постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право постійного користування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
21. З урахуванням зазначених висновків Верховного Суду та проаналізувавши положення законодавства щодо порядку формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, поділу та об'єднання земельної ділянки, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала про необхідність відступити від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 635/970/17, зазначивши, що умова припинення права постійного користування земельною ділянкою фермерського господарства стосується лише приватизованої земельної ділянки.
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, постановляючи ухвалу
22. Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття цієї справи до свого розгляду з огляду на таке.
Щодо відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
23. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
24. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
25. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» тa ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
26. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
27. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 302 Господарського процесуального кодексу України).
28. Як уже зазначалося, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 635/970/17.
29. У контексті наведеного вище визначальним та пріоритетним для вирішення питання про прийняття справи до провадження Великою Палатою Верховного Суду є визначення подібності правовідносин у відповідних справах.
30. З цією метою слід звернутись до практики Великої Палати Верховного Суду, а саме до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) за змістом якої для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовним, суб'єктним та об'єктним критеріями.
31. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
32. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.
33. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності потрібно насамперед визначити, які саме правовідносини є спірними, й лише після цього порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій), і у разі потреби, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. З метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
34. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування потрібно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за потреби, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
35. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
36. Велика Палата Верховного Суду, оцінивши за змістовним, суб'єктним та об'єктним критеріями справу № 635/970/17 зі справою № 911/3777/23 дійшла таких висновків.
37. За обставинами справи № 635/970/17, від висновку в якій має намір відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, встановлено, що на підставі державного акта на праві постійного користування селянського (фермерського) господарства перебувала земельна ділянка площею 49,98 га, яка внаслідок розпаювання земель загальною площею 49,50 га між всіма членами фермерського господарства (безоплатної передачі земель площею по 4,5 га 11 членам фермерського господарства) зменшилась до площі 0,74 га (про що були внесені зміни до державного акта). Водночас, у зв'язку з наявністю вироку суду, яким встановлені злочинні дії голови фермерського господарства, що полягали зокрема у внесенні змін до статуту щодо включення до фермерського господарства 6 осіб, які не є його ріднею та членами його сім'ї, рішенням суду було визнано незаконним та скасовано розпорядження щодо передачі у власність земельних ділянок таким особам. Позивач у цій справі вважав, що внаслідок скасування зазначеного розпорядження, було відновлено становище, яке існувало до його прийняття, а саме відновлено його право постійного користування земельними ділянками в розмірі, який існував до їх розпаювання. Водночас, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, зазначивши, що висновок про повернення земельних ділянок у власність держави є обґрунтованим з огляду на те, що право постійного користування позивача було добровільно припинено у зв'язку з розпаюванням фактично всієї земельної ділянки між усіма членами фермерського господарства (11 членів) на земельну ділянку площею 4,5 га кожним з них (11*4,50=49,50 га з 49,98 га).
38. Натомість, за обставинами справи № 911/3777/23, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, позивачу, на підставі державного акту, належало право постійного користування на земельну ділянку площею 50,00 га для ведення фермерського господарства, частина якої (у розмірі 20,85 га) була передана у власність членам селянського (фермерського) господарства. Спір у справі виник стосовно нерозпайованої частини земельної ділянки (29,15 га), яка на думку позивача, продовжує йому належати на праві постійного користування.
39. З наведеного слідує, що предметом спору у справі № 630/970/17 було відновлення права постійного користування земельною ділянкою, припиненого внаслідок її приватизації членами фермерського господарства, визнаної в подальшому незаконною, тобто фактично всієї площі земельної ділянки фермерського господарства, в той час як справі у № 911/3777/23 спір стосується частини земельної ділянки, яка залишилась нерозпайованою та від права постійного користування якою фермерське господарство добровільно не відмовлялось.
40. Водночас, з обставин справи № 904/6059/19, висновки в якій Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду наводить для підтвердження наявності різних підходів касаційних судів, убачається, що спірні правовідносини виникли у зв'язку зі зверненням комунального підприємства до міської ради про поділ земельної ділянки, яка перебуває у нього на праві постійного користування площею 6,4682 га та яка використовується ним для розміщення будівель закладу охорони здоров'я, у зв'язку з набуттям третьою особою права власності на будівлі, що розташовані на цій земельній ділянці. Однак, за результатом розгляду заяви про поділ земельної ділянки, міською радою було прийнято рішення, зокрема про припинення права постійного користування комунального підприємства на всю площу земельної ділянки.
41. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини у справах № 911/3777/23,№ 635/970/17 та № 904/6059/19 не є подібними, звідси і не підтверджується існування різних підходів Касаційного цивільного суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права в частині припинення права фермерського господарства на постійне користування всією земельною ділянкою внаслідок приватизації членами господарства частини такої земельної ділянки.
42. До того ж, обґрунтування Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду необхідності відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 635/970/17, не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити, сформульовані колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за інших фактичних обставин та предмету спору, які не є подібними до правовідносин у цій справі.
43. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що питання застосування норм права вирішуються судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень, звідси на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі передані питання, які може самостійно вирішити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду як належний суд.
Висновки Великої Палати Верховного Суду
44. Підсумовуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 911/3777/23 на її розгляд.
45. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
1. Справу № 911/3777/23 разом з касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Коваленко Анатолія Прокоповича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2025 року та на рішення Господарського суду Київської області від 16 травня 2024 року повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. О. Банасько
Судді: О. Л. Булейко К. М. Пільков
І. А. Воробйова С. О. Погрібний
Ж. М. Єленіна Т. Г. Стрелець
А. А. Ємець О. В. Ступак
Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач
В. В. Король О. С. Ткачук
С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич
О. В. Кривенда Є. А. Усенко
М. В. Мазур Н. В. Шевцова
С. Ю. Мартєв