04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 369/280/24
провадження № 61-564св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Юзефовича Артема Олексійовича на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2024 року в складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Ящук Т. І.,Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.
у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області Денесюка Олексія в інтересах держави в особі Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права власності, повернення земельних ділянок та
Короткий зміст позовних вимог і заяви про забезпечення позову
У січні 2024 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білогородської сільської територіальної громади Бучанського району Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації права власності, повернення земельних ділянок.
Позовні вимоги обґрунтовувані тим, що всупереч положень земельного та водного законодавства районна державна адміністрація винесла розпорядження про відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, у власність фізичної особи для ведення індивідуального садівництва.
Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 16 листопада 2011 року № 2922 цільове призначення земельної ділянки площею 1,3857 га з кадастровим номером 3222480400:03:002:0455 змінено на - для ведення індивідуального садівництва, внаслідок чого ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯМ № 416280 від 07 грудня 2011 року. Далі ОСОБА_3 відчужила вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:03:002:0455 на підставі договору купівлі-продажу від 16 січня 2012 року № 111 на користь ОСОБА_4
ОСОБА_4 на підставі заяви від 08 травня 2012 року № 866 здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222480400:03:002:0455 на 9 земельних ділянок: 3222480400:03:002:5001, 3222480400:03:002:5002, 3222480400:03:002:5003, 3222480400:03:002:5004, 3222480400:03:002:5005, 3222480400:03:002:5006, 3222480400:03:002:5007, 3222480400:03:002:5008, 3222480400:03:002:5009.
Земельна ділянка з кадастровим номером 3222480400:03:002:5001 відчужена ОСОБА_4 30 жовтня 2018 року на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 3151. ОСОБА_5 продав земельну ділянку на користь ОСОБА_6 на підставі договору від 23 березня 2021 року № 920. ОСОБА_6 відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2021 року № 5376.
09 вересня 2021 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480400:03:002:5005 , 3222480400:03:002:5006 , 3222480400:03:002:5007 були відчужені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу.
Земельна ділянка з кадастровим номером 3222480400:03:002:5008 відчужена ОСОБА_4 30 жовтня 2018 року на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 3157. ОСОБА_5 продав земельну ділянку на користь ОСОБА_6 на підставі договору від 23 березня 2021 року № 923. ОСОБА_6 відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2021 року № 5377.
Земельна ділянка з кадастровим номером 3222480400:03:002:5009 відчужена ОСОБА_4 30 жовтня 2018 року на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі продажу № 3159. ОСОБА_5 продав земельну ділянку на користь ОСОБА_6 на підставі договору від 23 березня 2021 року № 924. ОСОБА_6 відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2021 року № 6256.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 28 січня 2022 року № 621 сформована нова земельна ділянка з кадастровим номером 3222480400:03:002:5540 шляхом об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480400:03:002:5001, 3222480400:03:002:5002, 3222480400:03:002:5003, 3222480400:03:002:5005, 3222480400:03:002:5006, 3222480400:03:002:5007, 3222480400:03:002:5008, 3222480400:03:002:5009.
Земельна ділянка з кадастровим номером 3222480400:03:002:5004 залишилась необ'єднаною, водночас за координатами вказаної ділянки обліковано два кадастрових номери: 3222480400:03:002:5004 та 3222480400:09:006:6604. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано саме земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:03:002:5004, у зв'язку з чим саме вона є спірним об'єктом у позовній заяві.
Тепер власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222480400:03:002:5540 залишається ОСОБА_1 , а власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222480400:03:002:5004 - ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Спірні земельні ділянки розташовані у прибережній захисній смузі водного об'єкту - р. Ірпінь. Згідно з листом Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 04 вересня 2023 року № 991-002-1495/991-083 водний об'єкт, що розташований поряд із земельними ділянками з кадастровими номерами 3222480400:03:002:5540, 3222480400:09:006:6604, це природний водний об'єкт - р. Ірпінь. Відповідно до статті 88 Водного кодексу України прибережна захисна смуга встановлюється по обидва береги середніх річок шириною 50 м. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Фактичну крутизну схилу для даної ділянки р. Ірпінь було досліджено під час опрацювання крупномасштабних картографічних матеріалів та встановлено крутизну схилу більше трьох градусів та необхідності подвоєння ширини прибережної захисної смуги до 100 м.
Прокурор просив:
- усунути перешкоди в здійсненні Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 22 лютого 2022 року з індексним номером № 63605643 із скасуванням державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:03:002:5540;
- усунути перешкоди в здійсненні Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 листопада 2020 року з індексним номером № 55098455 із скасуванням державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:03:002:5004;
- усунути перешкоди в здійсненні Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 1,3116 га з кадастровим номером 3222480400:03:002:5540, що розташована в адміністративних межах Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області шляхом її повернення на користь Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від ОСОБА_1 ;
- усунути перешкоди в здійсненні Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,0742 га з кадастровим номером 3222480400:03:002:5004, що розташована в адміністративних межах Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області шляхом її повернення на користь Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області від ОСОБА_2 .
Разом з позовною заявою заступником керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:03:002:5540, 3222480400:03:002:5004, здійснювати їх поділ чи об'єднання, а також заборонити проведення на вказаних ділянках будь-яких робіт.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор посилався на те, що накладення арешту та заборона вчиняти будь-які дії щодо реєстрації, перереєстрації права власності на ділянках, здійснювати їх поділ чи об'єднання, а також заборона проведення на вказаних ділянках будь-яких робіт є співмірним та обґрунтованим зі змістом порушених прав власності держави на землю. Спірні земельні ділянки розташовані у прибережній захисній смузі водного об'єкта - р. Ірпінь, однак були предметом неодноразового відчуження та поділу. Тому з метою забезпечення реального виконання рішення та уникнення будь-яких труднощів у його виконанні просив вжити заходи забезпечення позову, оскільки державна реєстрація права власності на спірні земельні ділянки дає право відповідачам вільно ними розпоряджатись.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
28 лютого 2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:03:002:5540, площею 1,3116 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2588106632080, яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480400:03:002:5004, площею 0,0742 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2219443032224, яка належить на праві власності ОСОБА_2 . В іншій частині - відмовлено.
02 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що між сторонами дійсно існує спір, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222480400:03:002:5540, 3222480400:03:002:5004, площами 1,3116 га і 0,0742 га, реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна: 2588106632080, 2219443032224, належать на праві приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У разі прийняття рішення на користь позивача в цивільній справі можуть виникнути труднощі в подальшому щодо виконання такого рішення. Суд не вбачав підстав для забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо майна, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , спрямовані на відчуження належних земельних ділянок, оскільки накладення арешту на майно є достатнім заходом для забезпечення позову в справі, адже передбачає заборону відчужувати його, а тому не потребує додаткової заборони вчиняти будь-які дії щодо спірного майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 січня 2025 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Юзефович А. О. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, в якій просить їх в частині задоволення заяви про забезпечення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що відповідачами не вчиняються будь-які дії, спрямовані на невиконання судового рішення, не з'ясували дійсну необхідність у забезпеченні позову, не врахували відсутність відповідних доказів, які б обґрунтовували доводи заявника, обмежившись формальним посиланням на необхідність накладення арешту лише на тій підставі, що відповідачам спірні земельні ділянки належать на праві власності.
Суди не оцінили обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, а також їх співмірності заявленим позовним вимогам.
Басейнове управління водних ресурсів середнього Дніпра у своїй відповіді не зазначило, що спірні земельні ділянки накладаються на прибережну захисну смугу. Центральна геофізична обсерваторія є головною гідрометеорологічною організацією, що унеможливлює визначення нею крутизни схилів річок чи наявності або відсутності накладення земельних ділянок на прибережну захисну смугу річок. Суди не взяли до уваги додаток до протоколу виїзної комісії Білогородської сілької ради від 31 березня 2023 року (схема), де відсутні дані про кут схилу, відстань від водоймища до межі земельних ділянок, ширини самих ділянок, що давало б можливість встановити, що вони накладаються на прибережну захисну смугу річки.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії(пункт 2).
Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Згідно з частиною першою статті 350 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили наявність спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами.
За результатом розгляду спору має вирішитись питання про те, чи накладаються спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:03:002:5540, 3222480400:03:002:5004, зареєстровані за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на 100 метрову (з урахуванням крутизни схилу більше трьох градусів) прибережну захисну смугу р. Ірпінь.
Враховуючи неодноразовий поділ спірної землі та перепродаж у порівняно короткий проміжок часу, суди зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222480400:03:002:5540, 3222480400:03:002:5004.
Відчуження зазначеного нерухомого майна відповідачами до вирішення цієї справи по суті може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав держави, за захистом яких позивач звернувся до суду, призвести до неефективності обраного позивачем способу захисту прав або інтересів та бути підставою для повторного звернення позивача до суду.
За таких обставин з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, визначений судами вид забезпечення позову - накладення арешту на земельні ділянки, що на праві власності зареєстровані за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу істотно ускладнить або унеможливить ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що відповідачами не вчиняються будь-які дії, спрямовані на невиконання судового рішення.
Верховний Суд відхиляє такі доводи, адже умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог, і такі обставини в цій справі встановлені судами.
Доводи касаційної скарги про те, що: Басейнове управління водних ресурсів середнього Дніпра у своїй відповіді не зазначило, що спірні земельні ділянки накладаються на прибережну захисну смугу; Центральна геофізична обсерваторія є головною гідрометеорологічною організацією, що унеможливлює визначення нею крутизни схилів річок чи наявності або відсутності накладення земельних ділянок на прибережну захисну смугу річок; суди не взяли до уваги додаток до протоколу виїзної комісії Білогородської сілької ради від 31 березня 2023 року (схема), де відсутні дані про кут схилу, відстань від водоймища до межі земельних ділянок, ширини самих ділянок, що давало б можливість встановити, що вони накладаються на прибережну захисну смугу річки, мають оцінюватися як довід під час розгляду справи по суті позовних вимог у контексті відсутності правових підстав для усунення органу місцевого самоврядування перешкод у користуванні й розпорядженні землею водного фонду.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судами не вбачає.
Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судом апеляційної інстанції як судом факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.
Інші доводи касаційної скарги на правильність рішення суду не впливають та їх не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі переглядалося процесуальне питання, а не судові рішення по суті спору, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Юзефовича Артема Олексійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська