04 червня 2025 року
м. Київ
справа № 127/34793/23
провадження № 61-16807св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лавренчука Андрія Сергійовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року в складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року в складі колегії суддів Сопруна В. В., Ковальчука О. В., Матківської М. В.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою) від 23 жовтня 2023 року в розмірі 150 000,00 доларів США та судовий збір.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
30 серпня 2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики (розпискою) від 23 жовтня 2023 року в розмірі 150 000,00 дол. США.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
20 листопада 2024 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики, укладеним між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник). На підтвердження факту укладення договору позики та його умов позивач надав суду розписку від 23 жовтня 2023 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 150 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 03 листопада 2023 року. Тобто розписка від 23 жовтня 2023 року підтверджує існування зобов'язання, яке виникло із договору позики. Як вбачається з інформації з криптовалютної біржі «Віпапсе», отриманої УПК у Вінницькій області, на ім'я користувача ОСОБА_1 відкрито криптогаманець ID НОМЕР_1, саме з використанням номеру мобільного телефону, який також зазначений у відзиві на позовну заяву. Згідно з інформації з криптовалютної біржі «Віпапсе», отриманої УПК у Вінницькій області, лише за 26 вересня 2023 року на криптогаманець ID НОМЕР_1 надійшло 137 478 USDT (1 монета USDT є еквівалентом 1 долару США), у наступні дні продовжилося надходження знаних сум у USDT на криптогаманець ID НОМЕР_1; активне ж користування вказаним криптогаманцем спостерігалося впродовж усього 2023 року.
Суд вказав, що та обставина, що ОСОБА_1 склав розписку, датовану 23 жовтня 2023 року, а реальна передача грошових коштів відбулася наприкінці вересня 2023 року (орієнтовно 26 вересня 2023 року), не спростовує існування між сторонами договірних правовідносин, передачу грошових коштів у борг ОСОБА_1 й обов'язок їх повернути. Позичальник ОСОБА_1 до настання строку виконання зобов'язання не оспорював договір позики.
Суд звернув увагу, що як вбачається з наданого стороною відповідача ОСОБА_1 витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 12023020010001644 від 31 жовтня 2023 року за частиною другою статті 355 Кримінального кодексу України), ЗО жовтня 2023 року до Вінницького РУП від ОСОБА_1 надійшла заява про те, що невідомі особи примушують його до виконання цивільно-правових зобов'язань, які були взяті ним протягом 2023 року, що спростовує позицію відповідача про відсутність у нього будь-яких боргових зобов'язань. Крім того, факт звернення відповідача ОСОБА_1 до органів поліції та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні не підтверджує ні факт причетності позикодавця та інших осіб до вчинення кримінальних правопорушень, ні наявність умислу в його діях під час вчинення правочину (договору позики) щодо заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство). Докази виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором позики у матеріалах справи відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що в боржника ОСОБА_1 наявний оригінал розписки і, на думку відповідача, це свідчить про відсутність у нього боргових зобов'язань, суд визнав безпідставними, оскільки зі змісту розписки від 23 жовтня 2023 року вбачається, що вона складена в 2 (двох) екземплярах. Розписки, яка б свідчила про передачу коштів, відповідач ОСОБА_1 в суді першої та апеляційної інстанції не надав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лавренчук А. С. засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 344/16307/15, від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16, від 14 липня 2021 року в справі № 750/2316/19, про те, що факт отримання коштів у борг за договором позики підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми від позичальника до позикодавця саме за таким договором; суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов; розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Підписати боргову розписку від 23 жовтня 2023 року його змусили шляхом шантажу та погроз розправою, грошових коштів він не отримував і суди не встановили дату передачу коштів. За фактом шахрайства проводиться досудове розслідування, матеріали якого суд не досліджував. Метою складення розписки є не позика, а вкладення з метою отримання прибутку від здійснення операцій торгівлі криптовалютою.
Суд взяв до уваги криптогаманець, а не розписку про отримання грошових коштів, самостійно конвертував криптовалюту в долар США та не встановив валюту грошового зобов'язання.
Наявність двох боргових розписок в оригіналі не дають суду можливості визначити, чи має право кредитор звертатись із вимогою про стягнення боргу, або чи наявні підстави вбачати, що боржник виконав своє зобов'язання перед кредитором.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо того, чи допускає правова конструкція статті 545 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України наявність двох оригінальних однакових примірників розписки, оскільки для кредитора (позикодавця) оригінал розписки надає право вимоги, а для боржника (позичальника) - підтвердження виконання зобов'язання за договором позики, тобто для кожної із сторін створює протилежні (взаємовиключні) наслідки.
Суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме доручення про проведення слідчих (розшукових) дій в порядку статті 40 Кримінального процесуального кодексу України слідчого Вінницького РКУП ГУНП у Вінницькій області ст. лейтенанта поліції Костянтина Фалєєва від 29 травня 2004 року № 849 о/д/200-2024, а також рапорту лейтенанта поліції Максима Яненка з таблицею, яка містить цифрові й літерні позначення. Ця таблиця не підписана жодною уповноваженою особою. Крім того, доручення стосується проведення слідчих дій у кримінальній справі, порушеної за заявою ОСОБА_3 , який не є учасником цієї справи.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Суди правильно встановили, що між сторонами виникли відносини позики. ОСОБА_1 підписав розписку особисто. Наявність боргової розписки у кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання. Відповідач не оспорював договір, а тому діє презумпція дійсності правочину. Наявність двох екземплярів розписки не свідчить про відсутність боргового зобов'язання.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до розписки № 1 про отримання грошових коштів від 23 жовтня 2023 року відповідач ОСОБА_1 одержав від позивачки ОСОБА_4 у борг 150 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути в строк до 03 листопада 2023 року включно.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, сплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Отримання коштів у борг за договором позики підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми від позичальника до позикодавця саме за таким договором.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 344/16307/15, від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16, від 14 липня 2021 року в справі № 750/2316/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Верховний Суд висновує, що суди в цій справі врахували наведені висновки, з огляду на таке.
У розписці від 23 жовтня 2023 року зазначено, що ОСОБА_1 одержав від ОСОБА_2 у борг 150 000,00 доларів США, зобов'язується повернути отримані в борг грошові кошти в строк до 03 листопада 2023 року (т. 1, а. с. 7).
У розписці ОСОБА_1 власноручним підписом засвідчив, що отримав грошові кошти саме на умовах боргу, що спростовує його доводи в касаційній скарзі про відсутність у борговому документі умови щодо надання позики.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 596/1123/19 (провадження № 61-7056св22) та від 05 червня 2024 року в справі № 640/15157/16-ц (провадження № 61-4579св24).
Верховний Суд погоджується з висновками судів у цій справі про те, що наявність у ОСОБА_2 боргової розписки є підтвердженням існування правовідносин за договором позики між сторонами та свідчить про невиконане позичальником зобов'язання.
Наявність у відповідача примірника розписки не звільняє його від повернення позики, адже зі змісту розписки від 23 жовтня 2023 року вбачається, що вона складена в 2 (двох) екземплярах.
За таких умов з урахуванням статті 545 ЦК України про виконання ОСОБА_1 обов'язків за договором позики свідчила б наявність у нього обох примірників розписки.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначив про іншу природу правовідносин, які виникли між сторонами, а саме про вкладення з метою отримання прибутку від здійснення операцій торгівлі криптовалютою.
Матеріали справи не містять доказів, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли якісь інші правовідносини, на підставі яких могла бути написана розписка від 23 жовтня 2023 року.
Грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Саме такий обов'язок відповідача визначений у борговій розписці від 23 жовтня 2023 року, де ОСОБА_1 зазначив, що бере кошти саме в позику, а не на інші цілі, тому, досліджуючи цю боргову розписку, суди зробили правильний висновок про наявність між сторонами правовідносин саме з договору позики.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що підписати боргову розписку від 23 жовтня 2023 року його змусили шляхом шантажу та погроз розправою, грошових коштів він не отримував і суди не встановили дату передачу коштів; за фактом шахрайства проводиться досудове розслідування, матеріали якого суд не досліджував.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
У справі, яка переглядається, договір позики укладений у письмовій формі (боргова розписка) та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів до підписання договору його сторонами.
З підстав безгрошевості, чи укладення правочину під фізичним примусом або внаслідок шахрайських дій договір позики недійсним не визнавався, тому, з огляду на неспростовану презумпцію правомірності правочину, доводи касаційної скарги щодо недійсності боргової розписки є безпідставними.
Установивши, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, а ОСОБА_1 у передбачений договором строк кошти не повернув, суди попередніх інстанцій правильно виснували про стягнення з нього на користь позивачки заборгованості за договором позики.
ОСОБА_1 суму боргу не спростував, не надав доказів повернення коштів за договором позики як частково, так і в повному обсязі.
Доводи касаційної скарги про те, що суд взяв до уваги криптогаманець, а не розписку про отримання грошових коштів, самостійно конвертував криптовалюту в долар США та не встановив валюту грошового зобов'язання і дату передачу коштів, не впливають направильність вирішення справи судами, адже в розписці зазначено як про отримання коштів, так і валюту боргу - долар США.
Посилання апеляційного суду на криптогаманець на підтвердження обігу позичених коштів є додатковими і не змінюють змісту розписки про те, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти до підписання договору позики його сторонами.
Заявник у касаційній скарзі посилається також на те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме доручення про проведення слідчих (розшукових) дій в порядку статті 40 Кримінального процесуального кодексу України слідчого Вінницького РКУП ГУНП у Вінницькій області ст. лейтенанта поліції Костянтина Фалєєва від 29 травня 2004 року № 849 о/д/200-2024, а також рапорту лейтенанта поліції Максима Яненка з таблицею, яка містить цифрові й літерні позначення. Ця таблиця не підписана жодною уповноваженою особою. Крім того, доручення стосується проведення слідчих дій у кримінальній справі, порушеної за заявою ОСОБА_3 , який не є учасником цієї справи.
Наведені доводи є безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до статті 78 ЦПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування.
Тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Колегія суддів зазначає, що в разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими абояк вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.
Саме лише посилання заявника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог закону.
Пославшись на недопустимість доказів у справі, ОСОБА_1 не вказав, які істотні для вирішення справи обставини суди встановили з посиланням на доручення про проведення слідчих (розшукових) дій від 29 травня 2004 року № 849 о/д/200-2024, враховуючи, що наявність позики, її сума та умови повернення суди встановили на підставі дослідження боргової розписки.
За наведених обставин Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо того, чи допускає правова конструкція статті 545 ЦК України наявність двох оригінальних однакових примірників розписки, оскільки відповідний правовий висновок вже був сформульований у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 758/5742/20, де суд встановив, що оригінали примірників договору позики є аналогічними за змістом, та стягнув заявлений борг.
Доводи касаційної скарги про те, що наявність двох боргових розписок в оригіналі не дають суду можливості визначити, чи має право кредитор звертатись із вимогою про стягнення боргу, або чи наявні підстави вбачати, що боржник виконав своє зобов'язання перед кредитором, є самостійним тлумаченням заявником статті 545 ЦК України та не впливають на правильність вирішення справи судами.
Доводи касаційної скарги в іншій частині зводяться до переоцінки доказів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо розподілу судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Відповідно до статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2025 року зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року до закінчення касаційного перегляду справи.
За наслідками касаційного розгляду справи Верховний Суд виснував про відсутність підстав для скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року, тому необхідно поновити його виконання.
Стосовно додаткових пояснень позивачки ОСОБА_2 на касаційну скаргу
10 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лавренчука А. С. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року. Роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу в десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали.
ОСОБА_2 отримала копію ухвали 16 січня 2025 року в електронному кабінеті, про що зазначила у відзиві на касаційну скаргу, який подала 28 січня 2025 року.
Відзив ОСОБА_2 прийнятий Верховний Судом та врахований під час розгляду справи.
Однак 25 квітня 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду додаткові пояснення на касаційну скаргу, що за змістом є доповненням відзиву на касаційну скаргу.
27 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лавренчук А. С. звернувся до Верховного Суду із заявою, в якій просить додаткові пояснення позивачки залишити без розгляду та повернути з підстав пропуску строку для їх подачі.
Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів висновує, що додаткові пояснення на касаційну скаргу, що за змістом є доповненнями відзиву, подані поза межами строку, встановленого судом касаційної інстанції для подання відзиву на касаційну скаргу.
Поважних причин, які стали підставою для пропуску такого строку, ОСОБА_2 не вказано.
З огляду на зазначене колегія суддів залишає наведені вище додаткові пояснення без розгляду (пункти 50-53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц; пункти 45-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року в справі № 911/952/22, провадження № 12-79гс23).
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Додаткові пояснення ОСОБА_2 на касаційну скарги залишити без розгляду та повернути заявниці.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лавренчука Андрія Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська